Обучение диалогической речи по коммуникативному методу

Базовий рівень володіння іноземною мовою  передбачає опанування учнями такими типами діалогу:

1. діалог етикетного характеру;
2. діалог-розпитування;
3. діалог-домовленість;
4. діалог-обмін думками, повідомленнями.

В результаті учні мають навчитися виконувати такі мовленнєві завдання для ведення  діалогів згаданих типів:

1) для ведення діалогу етикетного характеру:

• привітати і відповісти на привітання;
• назвати себе, назвати іншу людину;
• попрощатися;
• поздоровити, висловити побажання і прореагувати на них;
• висловити вдячність і прореагувати на неї;
• погодитися / не погодитися з чимось;
• висловити радість / засмучення.

2) для ведення діалогу-розпитування:

• запитувати і повідомляти інформацію з позиції того, хто відповідає, і навпаки;
• цілеспрямовано запитувати інформацію в односторонньому порядку за допомогою запитань: Хто? Що? Де? Куди? Коли? тощо.

3) для ведення діалогу-домовленості:

• звернутися з проханням, висловити готовність / відмову його виконати:
• висловити пропозицію і погодитися / не погодитися з нею;
• запросити до дії / взаємодії і погодитися / не погодитися взяти в ній участь:
• домовитися про певні спільні дії.

4) для ведення діалогу-обміну думками, повідомленнями:

• вислухати думку/повідомлення співрозмовника і погодитися/не 
  погодитися з ним;
• висловити свою точку зору, обґрунтувати її, щоб переконати співрозмовника;
• висловити сумнів, невпевненість;
• висловити схвалення / несхвалення, осуд.

2.2. Етапи навчання діалогічного  мовлення

Існують різні підходи до навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основних. Відповідно до першого – “зверху вниз”– навчання діалогічного мовлення розпочинається зі слухання діалогу – зразка з його наступним варіюванням, а згодом і створенням власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування.

Другий  – “знизу вверх” – передбачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу (реплік діалогічної єдності) до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної системи, що не виключає прослуховування діалогів-зразків[20].

Обидва  підходи є можливими. Вже у  процесі формування мовленнєвих  навичок (граматичних, лексичних) учні виходять на рівень понадфразової єдності, в тому числі діалогічних єдностей. Проте увага учня в цьому випадку  зосереджена на вживанні нової граматичної  структури або лексичної одиниці. Виходячи на рівень обміну репліками, він використовує вже знайомі  йому діалогічні єдності. Завдання ж  навчання діалогічних єдностей включають  засвоєння учнями нових видів  діалогічних єдностей, притаманних  тому функціональному типу діалогу, який є метою навчання на даному відрізку навчально-виховного процесу.

Навчання  реплікування можна вважати підготовчим  або нульовим етапом формування навичок та вмінь діалогічного мовлення учнів. На цьому етапі виконуються знайомі вже вам рецептивно-репродуктивні та репродуктивні умовно-комунікативні вправи на імітацію, підстановку, відповіді на запитання, на запит певної інформації (за зразком), повідомлення інформації тощо[10].

При навчанні реплікування важливо поступово  збільшувати обсяг репліки учня – від однієї до двох-трьох фраз.

Коли  учні засвоять репліку-реакцію та ініціативну  репліку певної діалогічної єдності, можна переходити до першого етапу формування навичок і вмінь діалогічного мовлення – оволодіння певними діалогічними єдностями. На цьому етапі використовуються рецептивно-продуктивні умовно-комунікативні вправи з обміну репліками[17]. Учасниками спілкування є самі учні, а вчитель лише дає їм певне комунікативне завдання, де окреслюється комунікативна ситуація і вказуються ролі, що їх виконуватимуть учні. Усі вправи на цьому етапі виконуються послідовно в таких режимах: “вчитель – учень”, “учень – вчитель”, “фонограма – учень”, “учень – фонограма”, “учень – учень”.