Обучение диалогической речи по коммуникативному методу

Вступ

На сучасному  етапі нові перспективи розвитку української політики, інтеграція України  до Європи вимагають істотних змін також і в системі освіти нашої  держави. На цьому етапі особливого значення набуває вивчення сучасних європейських мов. Згідно загальноєвропейських Рекомендацій Ради Європи, відтепер метою  є не просто вивчення будь-якої мови, а вільне спілкування нею, тобто  формування в індивіда іншомовної комунікативної компетенції.

Питання комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування, зокрема  навчання діалогічного мовлення, є  дуже актуальним для освіти в сучасній школі. Адже, як відомо з власних  спостережень, у школі на уроках іноземної мови далеко не всіх умов дотримуються як вчителі так і учні. Дуже часто зустрічається такий вид роботи, як “вчитель – учні”, а не “учні – учні”; матеріал використовується штучний і не веде до створення життєвих умов та ситуацій спілкування. Важливим недоліком у вивченні іноземної мови та іншомовного спілкування є використання не іноземної мови, а рідної, що не веде до ефективного сприйняття та подальшого використання іншомовного матеріалу.

Звідси, актуальність дослідження полягає у наступному: з одного боку, мовленнєва ситуація є ефективним засобом навчання і розвитку діалогічного мовлення, з іншого боку, проблема визначення шляхів навчання діалогічного мовлення у контексті комунікативного підходу не достатньо розроблена у методиці викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах.

Об’єкт дослідження – процес навчання діалогічного мовлення в середній школі.

 Предмет дослідження – зміст і комплекс комунікативних вправ для навчання діалогічного мовлення.

Мета дослідження полягає в розробці методики навчання діалогічного мовлення.

Завдання дослідження:

• Розглянути принципи комунікативного підходу;
• Розглянути поняття “мовленнєва ситуація”;
• Визначити особливості навчання діалогічного мовлення;
• Вивчити етапи навчання діалогічного мовлення;
• Розробити урок з навчання діалогічного мовлення у 8 класі за темою “Environment Protection”.

Методи дослідження:

• Узагальнення досвіду викладання англійської мови в середніх навчальних закладах України;
• Опрацювання наукових джерел;
• Пробне навчання
• Бесіда з вчителями англійської мови.
 

Розділ І. Комунікативний підхід в навчанні іноземної мови

1. Принципи комунікативного підходу

З перетворення України на самостійну державу виникла  потреба у розбудові системи  освіти, її докорінному реформуванні. З цією метою розроблена цілісна  державна національна програма “Освіта”, головною метою якої є визначення стратегії розвитку освіти в Україні  на найближчі роки та перспективу  ХХІ ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих  освітніх рівнів, забезпечення можливостей  постійного духовного самовдосконалення  особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації[3].

До основних принципів освіти відносять:

• пріоритетність освіти;
• демократизація;
• гуманітаризація;
• національна спрямованість;
• відкритість системи освіти;
• безперервність освіти;
• нероздільність навчання і виховання;
• багатокультурність та варіативність.

Названі принципи державної освітньої політики зумовили і необхідність реформування системи навчання іноземних мов: переглядається структура ступенів навчання, оновлюється зміст навчання іноземних мов і зміст виховання  засобами іноземних мов; створюються  авторські програми та альтернативні  підручники з іноземних мов; реалізується інтеграція у світові заклади  освіти, пов’язані з навчанням  іноземних мов; забезпечується безперервність навчання іноземними мовами; створюються  умови для варіативності форм навчання іноземними мовами тощо.

Оновлення змісту освіти є визначальним складником реформування освіти в Україні і  передбачає приведення його у відповідність  до сучасних потреб особи і суспільства. Одним із стратегічних завдань реформування освіти є розробка державних стандартів і відповідне формування системи та обсягу знань, навичок, умінь, творчої діяльності, інших якостей особистості на різних освітніх рівнях[10].

Державний стандарт з навчального предмета “Іноземна мова” має три складники: 1) загальна характеристика; 2) базовий  зміст; 3) вимоги до мінімально необхідного  рівня підготовленості учнів. До державного стандарту додаються  зразки тестових завдань для визначення рівня володіння учнями іншомовними  навичками і вміннями[4].

Відповідно  до державного стандарту метою навчання іноземних мов у межах базового курсу є оволодіння учнями основами іншомовного спілкування, у процесі  якого здійснюються освіта, виховання  і розвиток особистості.

Державним стандартом визначається базовий рівень володіння іншомовним спілкуванням, досягнення якого є обов’язковим для всіх учнів певного типу середнього навчального закладу.

Базовий рівень для основної середньої загальноосвітньої  школи (5-9) класи передбачає здатність  учнів здійснювати іншомовне  спілкування з носіями мови, що вивчається, в найбільш розповсюджених стандартних ситуаціях і користуватися  письмом в обмеженому обсязі, а  також читати і розуміти нескладні  тексти. За відповідних умов базовий  рівень, безперечно, може бути перевищений. Як вихідний та комунікативно достатній  за існуючих умов навчання він може слугувати надійною основою для  подальшого доучування у старшій  школі або безпосереднього використання іноземних мов у практичній діяльності випускників шкіл одразу після її закінчення.

Мінімізація змісту навчання іноземних мов знайшла  своє відображення у кількісному  обмеженні мовного матеріалу, в  різному обсязі рецептивного і продуктивного  мовного мінімуму, а також у  значному обмеженні сфер і ситуацій спілкування, тематики та предметного  змісту мовлення.

Мінімізація розповсюджується і на процесуально-діяльнісний  аспект змісту навчання, що проявляється в асиметрії розвитку вмінь іншомовного  монологічного і діалогічного мовлення на користь останнього в необхідній реалізації індивідуального підходу  до учнів і створення для них  найбільш сприятливих умов у володінні  іншомовним мовленням тощо.

Навчання  іноземних мов у середніх навчальних закладах визначається як система, функціонування якої обумовлюється багатьма чинниками. Головними з них є: характер соціального  замовлення на сучасному етапі розвитку суспільства, цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання іноземних  мов та інші[11].

Існують різні підходи до описання системи  навчання іноземної мови. Термін “підхід” означає загальну вихідну концептуальну  позицію, яка є вирішальною у  розгляді і визначенні інших підпорядкованих  концептуальних положень. Іншими словами, “підхід” означає стратегію навчання[12]. В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:

1. Біхевіористський підхід визначає оволодіння іноземними мовами як сформованість реакцій на іншомовні стимули.

2. Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння іноземними мовами на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування.

3. Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

4. Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземних мов, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією[11,12].

Комунікативний  підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної мови як навчального  предмету в середньому навчальному  закладі. Цей підхід визначився в  результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики – теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних