Обучение диалогической речи по коммуникативному методу

 мов (О.О.Леонтьєв, І.О.Зимня, Ю.І.Пассов, С.Ф.Шатілов, Г.В.Рогова та інші)[15].

Реалізація  комунікативного підходу у навчальному  процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих  навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем  іншомовної мовленнєвої діяльності.

З позицій  комунікативного підходу процес навчання іноземної мови відбувається адекватно реальному процесу  мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої  комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах різномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів[14].

Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземної мови як засобом спілкування  і здійснення в цьому процесі  виховання, освіти і розвитку особистості  учня.

Цілі  навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах визначають очікувані  результати навчальних досягнень учнів  в оволодінні іноземною мовою  за період навчання в закладі.

В сучасній методиці навчання іноземної мови у  середніх навчальних закладах висуваються  чотири цілі: практична, виховна, освітня  і розвиваюча.

Практична мета є провідною. Вона передбачає практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання та письма в типових ситуаціях. Оволодіння учнями іншомовним спілкуванням передбачає формування у них певного рівня комунікативної компетенції, яка реалізується за допомогою мовленнєвих умінь, розвинених на

основі мовних, лінгвокраїнознавчих, країнознавчих  знань та навичок мовлення.

Реалізація іншомовного усного чи писемного спілкування є обмеженою у плані різноманітності і складності лексико-граматичного оформлення, тематики і ситуацій спілкування. Учні мають засвоїти програмний мовний матеріал як засіб оформлення або розуміння висловлювань у процесі спілкування на рівні, визначеному стандартом. Для цього учням необхідно зрозуміти і засвоїти комунікативні функції засобів спілкування для їх коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно відбирати саме ті мовні і мовленнєві засоби, що є оптимальними для реалізації комунікативного наміру та адекватними в соціально-функціональному плані ситуації спілкування.

Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою. Виховання учнів у процесі навчання іноземної мови забезпечується підбором навчального матеріалу, в якому відображені загальнолюдські моральні цінності, застосування у процесі навчання проблемних завдань, вирішення яких потребує висловлення своїх почутті, поглядів.

Освітня мета досягається шляхом освіти учнів засобами іноземної мови і реалізується у процесі навчання на базі навчального матеріалу, наприклад, текстів для читання, аудіювання тощо.

Розвиваюча мета реалізується у процесі оволодіння учнями досвідом творчості, пошукової діяльності, усвідомлення явищ своєї та іншої дійсності, їх подібності та розбіжності[10].

У процесі  навчання іноземної мови ознайомлення учнів з культурою народу, який користується цією мовою як засобом  спілкування, підвищує не тільки практичну, але і виховну, освітню та розвиваючу роль вивчення іноземної мови, оскільки сприяє розширенню загального світогляду учнів, формуванню у них інтересу до оволодіння мовою, вихованню соціально-активної особистості.

2. Мовленнєва ситуація як засіб реалізації комунікативного підходу

Комунікативна компетенція є основою комунікативного  підходу до вивчення іноземних мов. Оскільки оволодіння мовленнєвою сферою іноземної мови відбувається завдяки  комунікації, то ми повинні розглянути засади комунікативного методу.

Комунікативний  метод є багатоаспектним. У науці  цей метод визначається як система  функціонально взаємообумовлених  частково методичних принципів, які об’єднані єдиною, стратегічною ідеєю, спрямованою на навчання будь-якому виду мовленнєвої діяльності [2].

Комунікативний  метод володіння іноземних мов  базується на тому, що процес навчання є моделлю комунікації.

Комунікативний  метод навчання мовленнєвої діяльності включає п’ять принципів:

1) принцип мовленнєво-розумової діяльності;

2) принцип  індивідуалізації при керівній  ролі його особистісного аспекту; 

3) принцип функціональності;

4) принцип ситуативності;

5) принцип новизни.

Отже, ситуативність  є одним з принципів комунікативності. Цей принцип входить в основу методики комунікативного підходу  як ефективного засобу формування іншомовного  мовлення учнів. Вважається, що наближення до потреб комунікації можливе лише при врахуванні системи мовленнєвих  засобів і відповідної організації  матеріалу за допомогою ситуацій і мовленнєвих завдань[14].

Проблема  мовної ситуації є основою в організації  сучасного процесу навчання іноземної  мови. Треба зазначити, що ця проблема стосується, насамперед, говоріння.

Комунікативна спрямованість навчання – передумова успіху в практичному оволодінні учнями англійською мовою, при цьому відбувається пошук нових

активних  способів і форм навчальної діяльності учнів на уроці.

Як відомо, проблема навчально-мовленнєвої ситуації, її моделювання в навчальному процесі знаходиться в центрі уваги вчених, методистів, учителів-практиків. Мовленнєва ситуація розглядається в багатьох працях, які освітлюють:

- сутність  мовленнєвої ситуації як особливої  форми навчання (В.Берлюк, В. Бухбіндер,  О. Леонтьєв, Г. Рогова та ін.)[12];

- педагогічні  можливості даного методу навчання (М.Вайсбурд, Є.Пассов,   Г. Рубінштейн, В. Скалкін, О. Щукін та ін. );

- логічний  обсяг мовленнєвої ситуації (Л. Пасічна, Г. Рогова, Т.Сахарова,    В. Скалкін, Г. Рубінштейн та ін. ) [20];

- структуру  даного засобу навчання (Л.Пасічна,  ГРогова, Г.Рубінштейн,       Т. Сахарова, В. Скалкіна та ін. )[12];

- прийоми  формування мовленнєвих ситуацій (О.Алхазішвілі, Є.Пассов,     О. Щукін та ін.)[14].

 Навчальна  мовленнєва ситуація розглядається як “сукупність життєвих умов, що спонукають до висловлення думок і використання при цьому мовного матеріалу”. Виходячи з принципу рольової організації навчально-виховного процесу, Г. Китайгородська вважає, що ситуації організовуються викладачем як “сплав рольових очікувань і неформальних, особистісних виявів” [7].

На думку  Г. Рогової, навчальні ситуації моделюють  “фрагменти об’єктивної дійсності, співвіднесені з мовленнєвими діями  партнерів по спілкуванню”[12], тобто відтворюють та імітують типові ситуації реального життя учасників комунікації. У мовленнєвій ситуації відбувається апробація зразків і моделей реального іншомовного спілкування, формується мовленнєва поведінка студентів, мобілізується їхня увага та розвивається уява, пожвавлюється сам процес навчання, тобто проектується й реалізується, за І. Лернером, “ідеальне уявлення про можливу і належну форму діяльності для досягнення мети”[9, 19], оскільки, ситуація – це не локальний відрізок дійсності, а “відрізок” діяльності.

Ситуація  – це частковий   випадок діяльності, її клітинка, форма,   в якій

реалізовується  взаємовідношення людей, що спілкуються. Важлива методична риса ситуації – відсутність безпосередньої прив’язаності  мовленнєвих одиниць до належних у даний момент обставин. Також  ситуаціям належать основні риси діяльності – змістовність, евристичність, ієрархічність, визначена структура.

Важливо зазначити, що взаємодія тих, хто  спілкується виникає при вирішенні  будь-якої проблеми (Я.Пономарьов). З  методичної точки зору це дуже суттєво, оскільки це вимагає організації  ситуації як діяльності, яка складається  з вирішення завдань спілкування.

Взаємовідношення  тих, хто спілкується виступає роллю взаємодії в ситуації спілкування і є ядром відображення ситуації у свідомості.

Ситуація  за своїм характером динамічна, вона змінюється постійно, разом з мовленнєвими діями, в залежності від них. Кожна  репліка змінює, стимулює ситуацію.

Проте в  деякій мірі, ситуація статична: вона є  ніби зупинені на мить взаємовідношення, зафіксовані моменти мовленнєво-розмовного процесу. Дуже важливо відмітити, що ситуація – це не просто сукупність обставин, подій, навіть взаємодій, а також це система. Вона має певну структуру.

Можна визначити  такі компоненти комунікативних ситуацій[6]:

а) комуніканти  і їх стосунки (суб'єкти спілкування);

б) об'єкт (предмет) розмови;

в) відношення суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови;

г) умови  мовленнєвого акту.

У навчальному  процесі використовуються як природні, так і спеціально створені (штучні) мовленнєві ситуації. При цьому слід зауважити, що в структурному відношенні вони, по суті, однакові.

Суттєва відмінність полягає в  тому, яка мотивація закладена в їх основу – реальна або умовна. [2].

Для здійснення мовного контакту необхідні відповідні комунікативні умови. При цьому  треба враховувати, що учень, перебуваючи  в класі, не може повністю підпорядкувати існуючі умови меті своєї розмови. І він постійно відчуватиме дефіцит володіння мовою. Звідси можна зробити висновок, що навіть наближено природна мовленнєва ситуація в умовах школи завжди певною мірою буде штучною. Отже, вчитель повинен сам організовувати мовний контакт учнів і пропонувати мовленнєву підтримку, а саме:

1. Повний  текст діалогу або монологу  можна давати тільки у виняткових  випадках. Такий текст інколи може бути корисним на початку роботи над ситуацією, якщо учні погано володіють матеріалом мови;

2. Текст,  складений з незакінчених речень,– особливо корисна опора при вивчені монологів;

3. Ключові  слова, які можна написати на  дошці, плакаті або інших індивідуальних  картах;