Международный рынок продовольствия

      ЗМІСТ 

      ВСТУП…………………………………..……………………………………..3

1. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ПРОДОВОЛЬСТВА………………………...4
2. ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА: ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ……………10

ВИСНОВОК………………………………………………………………….13

     СПИСОК  ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..15

ВСТУП 

      Актуальність  теми реферату: Світова продовольча проблема визнана глобальною проблемою людства. Сьогодні від недоїдання страждає майже п’ята частина населення планети. 800 млн. людей знаходяться на крок від смерті саме через цю проблему. Саме тому розгляд даного питання, розробка шляхів вирішення є дуже актуальними особливо для жителів України – держави, де продовольча незабезпеченість край негативно впливає на життєвий рівень громадян.

      Методи  дослідження: теоретичні – аналіз джерел з даної проблеми, систематизація і узагальнення літературно-критичного матеріалу, зібраного в процесі дослідження; практичні – узагальнення спостережень.

      Об’єкт  дослідження – населення різноманітних  країн світу.

      Предмет дослідження – історичний процес розподілу продовольства у світі, політика країн, що торгують продовольствами, діяльність міжнародних організацій з питань продовольчої проблеми, сучасні наукові концепції щодо вирішення цього питання.

      Мета  дослідження: глибоко і фундаментально дослідити причини продовольчої проблеми, знайти альтернативні шляхи вирішення.

1 МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ПРОДОВОЛЬСТВА 

     Світовий  ринок продовольства визначає продукція  спільного господарства економічно розвинених країн, яке є великотоварним. У дрібному товарному секторі  сільського господарства зайнята переважна  більшість населення країн, що розвиваються (а це принаймні 100 млн чол. у Латинській Америці, 280 млн чол. в Африці і 700 млн чол. в Азії). У країнах, що розвиваються, і досі вручну обробляється 25 % орної землі, ще половина обробляється за допомогою тяглової сили тварин. Низький рівень механізації та хімізації негативно позначається на врожайності. Якщо у світі середня врожайність зернових становить 25 ц/га, то в Африці вона вдвічі менша.

     Частка  продовольства у світовій торгівлі знизилася з 30 % у 1965 р. до 15 % у 1992 р. Це пояснюється досягненнями «зеленої революції» у країнах, що розвиваються, а також погіршенням для них умов торгівлі. Наприклад, стрімке зростання цін на нафту у 1973 р. Значно зменшило пропозицію на світовий ринок енергоємної сільськогосподарської продукції країнами «третього світу».

     В Індії, Єгипті, Аргентині та ряді інших  країн експорт сільгосппродукції  переважає над її імпортом. Імпорт продовольства перевжав над експортом у Японії, Східній Європі, колишньому Радянському Союзі.

     США щороку експортують продовольства на суму, що перевищує 29 млрд дол., і є світовим лідером у цій галузі. Нині 27 % населення США проживає у сільській місцевості, але лише 1,9 % задіяно у сільському господарстві. Один фермер виробляє продукцію для 129 чоловік (94 – у США і 35 – за кордоном). Слід мати на увазі, що США забезпечують 43 % світового виробництва сої, 21 % – бавовни, 34 % – кукурудзи, 12 % – пшениці.

     Міжнародна  торгівля продовольчими товарами включає торгівлю продукцією землеробства, тваринництва, рибальства, морського промислу, лісового господарства, а також напівфабрикатами і готовими товарами. Основною продовольчою продукцією є зернові і продукти та їх переробки, олійне насіння, рослинна олія, жири, овочі, фрукти, м’ясо, м’ясопродукти, молочні продукти, кава, какао, чай, риба, морепродукти.

     Нині  існує тенденція до зростання міжнародної торгівлі сировиною, придатною до вживання. Набула поширення біржова торгівля продовольчими товарами (пшеницею, кукурудзою, кавою, цукром тощо). В позабіржовій торгівлі орієнтуються на біржові ціни. Існують і продовольчі аукціони, які визначають світові ціни, зокрема на рибу, чай, овочі, фрукти. Ціни на окремі продовольчі товари формуються на основі імпортних або експортних цін провідних виробників або споживачів відповідної продукції. Використовуються також ціни паризького оптового ринку та імпортні ціни ФРН.

     Ціни  багатьох продовольчих товарів нестабільні не лише впродовж року, а й місяця. Нерідко річні коливання досягають 100 %, а місячні – 10-13 %. Чинниками, що впливають на ціни, є погода, сезонність попиту і пропозиції, спекуляції, сортність, географічне розташування центрів торгівлі, конкуренція внаслідок виробництва штучних і природних замінників, тарифне і нетарифне регулювання, субсидії.

     Зернові є наймасовішим продовольчим товаром на світовому ринку. Зерно – основний продовольчий ресурс і важлива сировина. Під зернові культури зайнято майже половину посівних площ світу. Найпоширеніші зернові культури – пшениця, кукурудза, рис за безпечують три чверті світового виробництва зерна. Продуцентами пшениці світового масштабу є США, КНР, Індія, Канада, Франція, Австралія, Казахстан, Росія, Україна, Аргентина, Туреччина.

     Наприкінці  ХХ ст. світові експортні ресурси  пшениці становили 96–97 млн т. Найбільші її експортери – США, Канада, Австралія, Аргентина, а найголовніші імпортери – Китай, Бразилія, Японія, Єгипет.

     Кукурудза. Північна і Південна Америка є основними районами вирощування кукурудзи. Її батьківщиною вважається Мексика. Найбільшим виробником кукурудзи є США, значні за обсягом урожаї збирають,а також у Китаї, Бразилії, Мексиці, Південно-Африканській Республіці.

     Рис є продовольчою культурою для понад половини людства. Цей злак вирощують у регіонах, багатих на вологу і тепло. Понад 90 % світових посівів рису припадає на країни Азії (на Індію та Китай – 60 %). Наприкінці ХХ ст. щороку світовий збір рису досягав 530 млн т. Третина зібраного врожаю припадала на Китай, близько чверті – на Індію. Помітними виробниками рису є також Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Таїланд, М’янма, Японія, Філіппіни, Бразилія.

     Наприкінці  ХХ ст. обсяг щорічної торгівлі рисом  у світі досягнув 20 млн т, а ціни (залежно від сортності) перебували у діапазоні 200-400 дол. за тонну на умовах CIF. Найбільші експортери рису – Таїланд, США, В’єтнам, М’янма,

     Пакистан. В імпорті лідирують Індонезія (посідає перше місце), Бангладеш, Північна Корея, Іран, Саудівська Аравія, Бразилія.

     Ячмінь  поширений в Україні, Росії, Китаї, Чехії, США, Канаді. Близько 50 % світових посівів вівса припадає на США і Канаду. Його вирощують також Росія, Польща, Франція, Великобританія.

     Жито  поширене у Росії, Польщі, Франції, Білорусі, ФРН. Ринок США значно впливає на світові ціни на зернові культури, оскільки США є найбільшим їх постачальником на світовий ринок. На світовому ринку реалізуються також хлібопродукти (хліб, макарони, сухарі тощо) і продукція борошномельної промисловості (мука, битий рис, крохмаль, солод). Формування ринку хлібопродуктів припадає на останню чверть ХХ ст. ФРН є великим експортером продукції борошномельної промисловості. Імпортером світового значення цієї продукції вважається Японія.

     Олійні  і харчосмакові товари. Масовими біржовими товарами є олійне насіння (соя, рапс, льон, соняшник, арахіс), копра, рослинна олія (соєва, бавовникова, соняшникова, арахісова, пальмова, кокосова, кукурудзяна, касторова) та відходи виробництва рослинної олії (шроти). Північна Америка нині продукує понад 40 % світового врожаю бобів сої. Боби містять до 50 % білка та до 25 % олії. Боби після виділення з них олії використовують для виробництва продуктів харчування, а також годівлі худоби.

     Батьківщиною  сої є Південно-Східна Азія. Соя  традиційно посідає значне місце у продовольчому раціоні жителів Китаю, Кореї, Японії та Малайзії. Перший комерційний урожай у США було зібрано у 1924 р. Відтоді США перетворилися на найбільшого світового продуцента сої.

     Соєвої  олії у світі щороку виробляється понад 20 млн т, понад чверть її експортується. Країни світу щороку продукують понад 4 млн т бавовникової олії, частка міжнародної торгівлі нею становить 7 %. У світі щороку виробляють понад 1,8 млн. т кукурудзяної олії, і третина її надходить у міжнародну торгівлю. Приблизно така сама частка припадає і на міжнародну торгівлю соняшниковою олією. Щорічний обсяг її виготовлення перевищує 9 млн т. Ще більше у світі

     виробляється рапсової (11 млн. т.) і пальмової (понад 16 млн т) олії. Остання надходить переважно на світовий ринок.

     Копра – це висушений м’якуш багатих на олію (60-65 %) плодів кокосової пальми, з якого екстрагують кокосову олію, що використовується для виготовлення мила, продовольчих жирів і маргарину.

     Основні продуценти копри – Філіппіни та Індонезія, значні її обсяги виробляють також Індія, Шрі-Ланка і Мексика.

     Найпоширенішими харчосмаковими товарами у міжнародній торгівлі є чай, кава і спеції. Вплив лондонського оптового ринку на формування світових цін на цю продукцію визначальний.

     Основні продуценти чорного перцю – США, Індія, Бразилія, Індонезія, Малайзія, В’єтнам. Частка США в імпорті цього продукту досягає 90 %. Основні експортери білого перцю – Індія та Бразилія, а імпортери – США і ФРН.

     Кава. Ефіопія вважається батьківщиною кави. Найпоширенішим видом кавового дерева є «Рубика» (Rubiaceae), який налічує понад 7 тис. сортів. Більшість кави, що вирощується в Африці, належить до виду «Робуста» (Robusta), батьківщиною якого є вологі ліси цього континенту. «Робуста2 використовується для змішування з видом 2Арабіка» (Arabika), а також для виготовлення розчинної кави. На ринок надходять і сорти кави, батьківщиною яких є Ліберія. Ці сорти мають невисоку харчову цінність і гіркі на смак.

     Основний  продуцент кави – Бразилія, а споживач – США. Серед продуцентів слід також назвати Колумбію, Кот-д’Івуар, Індонезію та В’єтнам, а серед споживачів – країни ЄС. Бразилія щороку спроможна вирощувати 1-1,5 млн т кави, Колумбія – приблизно 0,8 млн т, Індонезія – 0,35 млн т. Обсяг щорічного світового експорту кави становить 2,2-2,7 млн т. Статистика свідчить, що в окремі роки Колумбія експортує більший обсяг кави, ніж Бразилія, хоча вирощує її менше.

     Цукор. Основна сировина для його виготовлення – цукрова тростина і цукровий буряк.

     У XVI–XVII ст. іспанські колонізатори завезли  цукрову тростину з Південно-Східної Азії у регіон Карибського моря. Нині основними регіонами її вирощування є Бразилія, Куба, Маврикій, острови Карибського моря, Гаваї та Австралія.

     Цукровий  буряк вважається альтернативою  цукровій тростині у регіонах помірного клімату. Його вирощування в Європі почалося наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Нині основну масу цукрового буряку вирощують в економічно розвинених країнах (Центральній і Східній Європі, Великобританії, США). Замінники цукру тіснять на світових ринках натуральну сировину, але цукор ще займає досить міцні позиції.

     Цукор виробляють понад сто країн світу і наприкінці ХХ ст. обсяги його світового виробництва становили близько 125 млн т. До 30 % виготовленої продукції надходить на світовий ринок. Цукор не є дефіцитом, його пропозиція перевищує попит, тому ціни на цукор нестабільні. Близько 75 % світової торгівлі цукром відбувається на вільному ринку. Ціни Нью-Йоркської, Лондонської, Паризької бірж вважаються представницькими.

     Продукція тваринництва. Світове поголів’я великої рогатої худоби становить 1,3 млрд голів, у тому числі 225,3 млн корів. Близько 35 % світового поголів’я зосереджене в Азії (передусім у Китаї та Індії), приблизно 17 % – у Південній Америці, 15 % – у Північній Америці (з них майже 2/3 у США), 14 % – в Африці, 15 % – в Європі, близько 2 % – в Австралії. Майже все поголів’я буйволів (97 %) зосереджене в Азії.

     Поголів’я свиней у світі становить понад 850 млн голів, майже половина його зосереджена в Азії. Китай посідає перше місце у світі за кількістю свиней. За обсягом свинарства вирізняються також США, Бразилія, ФРН, Данія, Франція, Великобританія, Нідерланди, Угорщина.

     Світове поголів’я овець становить 1,2 млрд голів. Понад третина їх припадає на Азію, понад 18 % – на Австралію та Нову Зеландію, близько 16 % – на Африку, понад 16 % – на Європу, близько 9 % – на Америку. У сферу світової торгівлі щороку надходить понад 5 млн овець.

     Основну кількість м’яса, молока та іншої тваринницької продукції виробляють розвинені країни світу. У світі щороку виробляється понад 160 млн т м’яса. Середньорічне споживання м’яса на душу населення у світі не досягає 35 кг, тоді як в економічно розвинених країнах становить 120–130 кг.