Твір Уласа Самчука “Марія”

КУРСОВА  РОБОТА

на тему:

Твір Уласа  Самчука “Марія”

Вступ

     Першим, хто сказав світові правду  про 1933

рік, його причини  і наслідки, став автор роману “Марія”  Улас Самчук.

Написаний у  високому стилі хроніки життя  жінки-селянки, роман підносить

її образ до символу України, багатостраждальної нашої землі.

     Як  син і виразник інтересів українського

селянства, письменник зразу ж вловив увесь розмах нашої  національної

трагедії. Високого трагедійного звучання твір набуває  поступово. З

перших сторінок іде навіть трохи ідилічний опис життя і побуту

українських селян  з їх буднями і святами, радощами і клопотами. Зовсім

інше, моторошне  враження справляють останні розділи  роману. Автор

підносить їх до рівня трагедійного національного  епосу: всі головні

герої — гинуть. Особиста трагедія жінки-матері стала трагедією всієї

України. Образ  Марії — найбільш ємний і значущий. Автор продумав усе до

деталей, починаючи  з біблійного імені. Жодного разу ніхто в романі не

назвав її Марійкою чи Марусею. Від колиски і до жахливої і голодної

смерті вона — Марія. “Коли ж її тепла і  радісна мати селянка Оксана

виймала з довгої пазухи груди, Марія здалеку відчувала  їх, моргала

усточками й  намагалася продерти свої майбутні оченята… Тридцять днів

гаснула сама Марія  — покинута, одинока”.

     Жахи  цієї смерті У.Самчук змальовує  з

такою документальною точністю, що ми спізнали лише в останні  роки зі

спогадів очевидців  та жертв голодомору, які залишилися живими і змогли

“заговорити”  лише у незалежній Україні.

     Роман  “Марія” — роман-спалах,

роман-реквієм, роман-набат. Надрукований 1934 р. у Львові, він дуже

довго ішов до своїх  читачів. По-стефанівськи “коротко, сильно і

страшно” описує Улас Самчук голодний 1933 рік. До зображення життя

своїх героїв автор  підходить з мірою українського вітаїзму —

життєствердження.

     “Коли  не рахувати останніх трьох,  то

Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч  двісті п’ятдесят вісім

днів. Стільки  разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала

насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала  небо, запах

сонячного тепла  й землі”.

     Попри  трагічну тональність останніх

розділів твору, роман У.Самчука сповнений життєстверджуючим  пафосом:

український народ  безсмертний, і він має своє майбутнє. Тому так

актуально звучить  заклик Гната до уцілілих від голоду односельців,

скомпонований у біблійному стилі: “Затямте ви, сини і дочки великої

землі… Затямте, гнані, принижені, витравлені голодом, мором! Нема кінця

нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений  самого

себе!.. Кажу вам  правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день

страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули  на матір свою!..”.

     Утіливши  у своїй творчості гірку долю

українського  народу в ХХ столітті, письменник та його роман “Марія”

тепер уже назавжди залишаться в історії української літератури.

ГОМЕР УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ХХ СТОЛІТТЯ — УЛАС САМЧУК.

     Його  називають одним із найвизначніших

письменників  сучасності, українським Гомером  ХХ століття. У своїх

творах-романах, повістях, оповіданнях, нарисах —  він глибоко зобразив

багатогранну  українську національну історію, створивши  першокласні

зразки високохудожньої  прози.      Улас Самчук явив усьому світові

невичерпні потенційні можливості українського образного  слова. Його

твори друкувались  в різних країнах, де живуть українці, крім рідної

України, бо були впродовж десятиліть під забороною. І тільки тепер ми

пізнаємо красу  і силу його слова. Тільки тепер нам  стало відомо, що

Улас Самчук за довгі роки свого жоття створив  цілу бібліотеку блискучої

української прози. В українській літературі Улас Самчук відомий

насамперед як романіст, автор епопеї ”Волинь” і  роману “Марія”.      Улас Самчук був першим письменником,

який показав  справжнє страхітливе обличчя комунізму, змалювавши у

романі “Марія” (1932-1933) жахливі картини лютого голодомору, який

принесла на українську землю радянська влада. Коли писався твір

“Марія”, в Україні  лютував голод, штучно лаштований, з  метою винищення

селянства, яке  годувало народ. Голод забрав мільйони життів, невинних

жертв сваволі  і безчинства. Свіжими слідами цих страшних подій пішов

Улас Самчук, зобразивши жорстоку правду про становище  українського

селянства після  революції 1917 року, що й стало причиною заборони

роману “Марія”  в СРСР.      Проживаючи в Канаді, упродовж багатьох

років У.Самчук працював над трилогією “Ост” (1948-1982), в якій родина

Морозів стає учасницею  всіх складних подій в Україні, починаючи  з 1917

і аж до 60-х рр.; у романі “На твердій землі” (1967) змальоване життя в

Канаді українських  переселенців.      Улас Самчук — автор мемуарів “П’ять по

дванадцятій” (1954), “На білому коні” (1956), “На коні вороному” (1974)

тощо.      Уласа Самчука справедливо назвали

“Гомером українського життя ХХ ст.”. Він створив неповторну художню

панораму своєї  епохи, показав рідний народ у  періоди вирішальних

випробувань, особливо в епопеях “Волинь”, “Ост”.      Це — письменник-традиціоналіст, реаліст,

епік. Його індивідуальний стиль відзначається детальними, “спокійними”

описами побуту, праці різних суспільних верств, але  насамперед селян.

Він спромігся глибоко проникнути у внутрішній світ українського

селянина, психологічно вмотивовано передати його емоції, переживання,

думки.      Образи-персонажі творів У.Самчука  живі,

яскраві, без  штучної ідеалізації. У зображенні пейзажу він виступає

справжнім поетом, залюбленим у красу рідної землі, хоча ту красу більше

доводилось носити з собою в серці, аніж спостерігати в дійсності.      У живописанні  художнім прозовим словом

сучасної йому української національної історії  Улас Самчук досягнув

більших верших, ніж хто інший. Він посідає одне з почесних місць в

українській літературі ХХ століття, його твори здобули  величезну

популярність  у світі.                     

Голодомор 1932-33 рр. у романi "Марiя" Уласа Самчука

     1933 року свiтову громадськiсть

приголомшило нечуване в iсторiї лихолiття, яке спало на голову

українського  народу - органiзований сталiнсько-бiльшовицькою  системою

СРСР голодомор, що призвiв до зменшення українцiв  на одну п'яту, -

сучаснi дослiдники  обчислюють кiлькiсть жертв порядком 7,5-8 мiльйонiв.

Психiчнi вiдхилення мертвих канули в небуття разом  з їхнiми виснаженими

тiлами. Зранена  психiка живих залишилася на все  життя. Її ж вони

передають своїм  нащадкам, навiть тодi, коли б їм цього  не хотiлося.      Улас Самчук належав до лiтератури

української дiаспори, тому згадаймо визначальнi риси емiграцiйних

творiв.      Iсторiя української дiаспори

розподiляється  на три основнi перiоди: 1921-40 рр., коли Захiдна

Україна знаходилася  пiд владою Польщi: 1941-45 рр., коли дiти перших

емiгрантiв поверталися на Україну, сподiваючись на нацiональне

вiдродження  пiд фашистською владою, та 1945-54 рр., перiод заснування

лiтературного  об'єднання "Мистець кий Український  Рух" (МУР), яке дало

початок систематизованому  лiтературному життю в емiграцiї. Головними

цiлями дiаспорян  було створення "великої лiтератури", себто творiв

свiтового рiвня  та органiчного, нацiонального лiтературного  стилю. Вони

намагалися в  повнiй мiрi користуватися перевагами вiльного свiту.

Вiдзначалися войовничою вдачею, мужнiстю, азартом боротьби.      Дiаспорним письменникам була притаманна

глибока релiгiйнiсть. Вони розумiли iсторiю українського народу в дусi

страдницького шляху Христа на Голгофу, тому, на вiдмiну вiд свiтських

iсторико-полiтичних  тлумачень поетiв-шiстдесятникiв,  Самчук

запропонував релiгiйну версiю трагедiї голодомору.      "Марiя" - найсенсацiйнiший твiр

письменника та перший художнiй документ української  лiтератури про

голодомор. Для  розкриття теми автор використав жанр Житiя Святих.

Найпопулярнiшi джерела цього жанру - давня поема "Ходiння Богородицi

(себто Дiви  Марiї) по муках" (про що зазначає  й назва роману) та

страдницькi подвиги  християнських Святих (Зосими, Саватiя  та iн.)      Початок твору - звичайне селянське життя

з його щоденними  турботами й радощами. Коханого Марiї Корнiя забирають

до росiйського  флоту, де вiн пробув сiм рокiв, ставши за цей час

учасником нещасли  вої для Росiї вiйни з Японiєю. Не одержавши вiд свого

коханого жодного  листа, Марiя подала рушники Гнатовi, парубковi тихої,

але наполегливої натури, невгамовному хазяїновi.      За роки служби Корнiй нахапався того, що

стало визначним  у характерi його середульшого сина Максима, - зневаги

до рiдної мови, бездумностi та жорстокостi. Але любов  Марiї (пiсля

повернення Корнiя  вона покинула Гната, вийшла замiж вдруге за того,

кого любила по-справжньому), невсипуща праця  на землi - повернули його

у звичайне селянське  русло.      Тут сюжет  скрiплений таємницею. Коли

Корнiй та Марiя  сп'ялися на ноги, хтось у Великодню  нiч пiдпалив їх

нову хату, клуню, хлiви - усе обiйстя. Перед самою Марiїною смертю

приходить до неї  старенький чернець, колишнiй її чоловiк  Гнат, i

просить у неї  прощення за свiй злочин. Усвiдомлюючи необхiднiсть

прозвiтувати про  нього перед Найвищим Судом, Гнат вiдчуває потребу у

спокутi.      У фiнальнiй сценi вiдбувається досить

часте в українських  творах дiйство: Корнiй рубає сокирою  свого

сина-вiдступника, котрий пиячить з подiбними до себе в той час, коли

його мати помирає  з голоду. У вчинковi Корнiя вiдбилася  життєва позицiя

Самчука, його вiра в людську волю до життя аж до останнього подиху.      Таким чином, голодомор в розумiннi