Твір Уласа Самчука “Марія”

головне, чого у  неї не було (рано лишилась сиротою), заради чого

здається й  народилася на свiт Божий - родину. Героїня  не просто творить

сiм'ю, а можна, без перебiльшення, сказати "українську мрiю" самого

автора. То цiлий  гiмн людському щастю, що пiдносить  Марiю високо, бо

має вона мiцну  родину, вiльно працює на своїй землi, вона щаслива як

мати, бо має  розумних, завзятих, працьовитих дiтей, родину її поважають

односельцi: "Якi це були гарнi, повнi, округлi роки. Кожний схiд сонця

приносив працю, захiд - вiдпочинок. Ростуть дiти. Прибуває потроху

землi..." Троє синiв - Демко, Максим, Лаврiн та донька Надiя -

"слухняна, весела, гарна. Встає разом з матiр'ю, допомагає їй". Демко i

Максим допомагали батьковi Корнiю по господарству, а  Лаврiн, "жвавий, з

iскристими оченятами,  стрибун", добре вчився у школi, тож батьки

мрiють, що вивчиться  колись на "дохтора". Марiя разом iз

Самчуком-автором  досягла вершини iдеального сiмейного щастя. I ось далi

автор втiлює  свiй задум, показую чи, як героїня  йде схилом, аж до самої

прiрви. Не може бути сама Марiя та її родина щасливою у такому життi,

яке мала Україна  на межi столiть.      Вiйна, революцiя, НЕП, колективiзацiя -

етапи "великого шляху", що привiв український  рiд до нацiональної

катастрофи. Революцiя  для Марiї страшна тим, що руйнує її родину - те,

чому вона присвятила все своє життя. Революцiя вiдбирає в неї

одурманеного iдеями  класової боротьби сина Максима. НЕП - "сатанинський

винахiд" бiльшовизму, яким вiн паралiзував волю українського селянства

до активної боротьби за свої права, вбачав у працьовитих  українських

селянах запеклих ворогiв, яких згодом необхiдно було знищити.

Колективiзацiя - кульмiнацiйний момент вiйни Москви з українським

народом. Гине весь рiд Марiї: на Соловках - наймолодший  син Лаврiн,

зять Архип, у  селi вiд голоду донька Надiя, внучка Христуся, останньою

- сама героїня...      Тож тепер i стає зрозумiлим  чому так

довго стояли на перешкодi появи цього роману в Українi. Адже треба було

давати вiдповiдь, чому так сталося на Українi, чому чеснi трударi, що

власною працею досягали родинного щастя, достатку, добробуту ставали

ворогами народу, чому, такi ж, як Корнiй, колись заможнi селяни змушенi

були блукати  полями у пошуках гнилої картоплини чи дохлого зайця, бо

дома в цей  час помирає з голоду сiм'я, чому найрозумнiшi,

найталановитiшi гинуть у концтаборах? Якими найгуманнiшими iдеями можна

все це виправда ти? Питання, як бачимо, риторичнi.      Непросто вiдбувається повернення

лiтературного  доробку У. Самчука на батькiвщину. Але ми щиро сприймаємо

його твори, сповненi людяностi, правди, високої художньої  довершеностi.

Висновки

    У.Самчук  у своєму романі “Марія” аналізує

всю передісторію соціальної катастрофи. Так, в історії сталося багато

жахливого з  українським народом, не раз на протязі  ХХ ст. йому

загрожувало повне  винищення, але, попри всі негаразди, українське село

– основний носій  української народності – встояло, передусім завдячуючи

своїй жаги до життя. І сьогодні, коли ми розбудовуємо нове суспільство,

не повинні  забувати сторінки історії, якими страшними  вони б не

були. 

Використана література:

1. Всесвіт.—  1990.— №7.— С.139.

2. Самчук Улас. Марія. Український історичний  роман.— К.— 1997.— С.3.

3. Я. Грицак  “Нарис історії України”, с. 30-36.

4. Журнал “Слово  і час”, 1993, №10 с. 68-71.

5. Газета “Українська  мова та література”, 1997, число  5.

6. Історія української  літератури ХХ ст.— К.: 1994.—  Кн. 2.— Ч. 1. 7. Жив’юк А. Дерманські береги Уласа Самчука // Слово і час.— 1995.— №1.