Образний аналіз роману "Вир" Г.Тютюнника

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми курсової роботи зумовлена недостатнім висвітленням досліджуваної проблематики в українській літературі, не зважаючи на те, що роман Григорія Тютюнника “Вир” посідає у творчості письменника центральне місце. Він є одними з найвищих досягнень реалістичної літератури, оскільки наповнений вагомим історичним змістом.

Творчість Г.Тютюнника досліджували такі науковці, як Ю.Барабаш, К.Волинський, Ф.Гаврилов, А.Гурбанська, Г.Мудрик, І.Семенчук, В.Хом’як, О.Черненко, Г.Штонь та ін.

Мета дослідження: провести власний ідейно-тематичний аналіз та образний аналіз роману "Вир" Г Тютюнника.

Досягнення зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань:

- проаналізувати літературно-художню цінність “Виру”,

- провести ідейно-тематичний аналіз роману,

- проаналізувати прототипи образів,

- охарактеризувати персонажів роману,

- дослідити особливості зображення історичних осіб у художньому творі;

- виявити специфіку архетипового шару романістики Г.Тютюнника: образи виру та землі,

- дослідити мовну колористику роману.

Об’єктом дослідження є роман Г.Тютюнника «Вир».

Предметом аналізу є специфіка ідейно-тематичного змісту та образів роману "Вир" Г Тютюнника.

Матеріал дослідження складають тексти художніх творів за виданнями: Тютюнник Г.М. Вир. Роман. - К.: Дніпро, 1979. - 591 с.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовано структурний і типологічний аналіз.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що було проведено архетипний образний аналіз роману "Вир" Г Тютюнника.

Теоретичне значення дослідження. Курсова робота дала змогу:

а) провести образний аналіз роману "Вир" Г.Тютюнника.

б) чіткіше визначити питому вагу образів у романі "Вир" Г.Тютюнника.

Практична цінність роботи зумовлена тим, що вона сприяє глибокому розумінню твору «Вир»Г.Тютюнника.

Обсяг і структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (37 позицій). Повний обсяг роботи - 38 сторінок.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Унікальність роману "Вир" Г Тютюнника

 

1.1. Літературно-художня цінність “Виру”

 

Висока літературно-художня цінність “Виру” полягає насамперед у суворому історизмі, рельєфній зримості правдивих картин життя і довершеності намальованих Григорієм Тютюнником образів. Не випадково Олесь Гончар поміж романів кінця 50 –х – початку 60 –х років назвав “Вир” першим.

Роман належить до числа унікальних творів насамперед за багатством і розмаїтістю змальованих у ньому колоритних, неповторних у своїй конкретності народних типів і характерів [6, c.199]. Автор по-різному знайомить нас із ними. Здебільшого, при першій зустрічі з героєм, який далі відіграватиме помітну роль у розвиткові подій (Тимко, Оксен, Йонька, старий Гамалія, Дорош та ін.), стисло розповівши історію його дотеперішнього життя, донесе до нас немало характеристичних рис.

Інший персонаж перекаже якусь побрехеньку, бувальщину чи кумедну ситуацію. Той і зовсім промайне десь на другому плані з притаманною лише йому звичкою чи навіть приповідкою. Та, як правило, їх запам’ятовуєш, не сплутаєш одного з іншим. І майже поспіль при всіх отих “знайомствах” письменник ніби переказує нам те, що схопила і зафіксувала народна пам’ять, оцінила громадська думка. І ті характеристики та оцінки виявляються напрочуд влучними.

Про кого б не розповідав Григорій – Павла Гречаного, Гната Реву, Охріма Горобця і т. п., – він сам ставав Гнатом, Павлом, Охрімом.

Здавалося б, дивно, що безліч деталей, які так лягають в образ того чи іншого героя “Виру” лишилися поза сторінками роману. Григорій був багатий на матеріал і саме тому не смакував його в творах, не розписував.

“Село Троянівка гніздиться в долині. На північ від нього Беєва гора, покрита лісом, на південь – заткана маревом рівнина, по якій  в’ється полтавський шлях. Обабіч шляху то тут, то там мріють у степу хутори, маячать на далеких обріях, як зелені острови по синьому морю. В центрі села тече річка з дивною, мабуть, татарською назвою – Ташань…” [31, с. 4].

“З дощової мряки виринув Вишневий хутір – з два десятки мазанок із зеленими від моху стріхами…” [31, с. 9].

“Між двома глиняними скелями, що утворюють вузькі ворота, вгорі – голубе небо, внизу – чиста, як сльоза, вода; підземні джерела тихо ворушать і викидають з дна чисті, перемиті, блискучі піщинки, що спалахують під сонячним променем, як самоцвіти,– оце і є Пісочкове, потік, що впадає в Ташань, беручи свій початок в грунських ярах…” [31, с.214].

 

 

1.2. Ідейно-тематичний аналіз роману

 

Одного разу Григорій Михайлович сказав: “Вир життя…

Щасливий той письменник, який побував у ньому…”. Виходячи з цього, із повним правом заявляємо, що Григорій Михайлович був, справді, щасливим митцем. Василеві Земляку він нагадував човняра на веслах – “човняр поспішав, човняр веслував, човняр не боявся виру”, бо сам пробув на вирах ціле життя. Він так мріяв про завершення свого роману, що жив тими мріями, “і, може, тримався на них, як човняр на веслах” [13, с. 4].

Романом Григорія Тютюнника “Вир” українська проза, по суті, розпочала нове опрацювання народознавчих матеріалів, органічно змикаючись із реалістичною романістикою дореволюційного минулого, де селянин поставав не ілюстрацією до тих чи інших історичних етапів, а дзеркальним їх відображенням.

Г.Тютюнник уникнув чи не найголовнішої вади своїх найближчих попередників – надміру довіри не людському життю, а його суспільній моделі, яка мимовільно призводить до утвердження ідеального як дійсного.

Із історичною вірогідністю змальовано перетворення на хуторі Вишневому (реальність його підтверджена місцевими архівами), початок війни, навіть смерть старого Гамалії. Так, в Опішні розстрілювали одного голову сільради – партизана, він кинувся бігти, бо однаково кінець життю. “Німці стріляли навздогін, завдали чотири рани. Він забіг, перепливши річку, в якусь хату, йому зробили перев’язку і він пішов мандрувати по горищах…” (зі щоденника Тютюнника). Як бачимо, подібне знаходимо й у “Вирі”, коли фашисти катують старого. У цій постаті старого Гамалії Григорій Тютюнник з великою художньою силою підкреслює нескореність, волелюбність. У останні хвилини свого життя Гамалія “приймає парад мертвих”. Схиливши в жалобі сиву голову перед прославленим Іскрою – своїм сином Оксеном, старий батько висловлює пекучий біль і водночас захоплення безстрашністю героїв-партизанів: “Ех, Гамалія, Гамалія, гордий та вільний. Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась?

Ех, сину, сину, чи ж не я перший посадив тебе на коня, як тобі ще й п’яти не минуло? Чи не я тебе в росі купав, а біля вогню сушив, щоб ти ні вогню, ні води не боявся? Чи не я вчив тебе правду любить, а кривду ненавидіти? Грубе моє слово було, бо я козак, а правда, як сіль солона, а все ж таки ти мені син. Спасибі ж тобі, що ти не зганьбив мене перед чесним людом, і я стою отут перед тобою і твоїми побратимами і кажу: “Добрі ви, хлопці, навіки добрі!” [31, с. 546].

Письменник-гуманіст Григорій Тютюнник у романі "Вир" показує багатогранність життя українського народу в мирний час, утверджує в позитивних образах високогуманні людські почуття, звеличує людей праці і засуджує несправедливу війну - найбільше зло, яке він пристрасно закликає вганяти в землю.

 

 

 

Розділ 2. Образний аналіз роману "Вир" Г.Тютюнника

 

2.1. Прототипи образів

 

Найдужче ж письменник любив говорити про того, хто став прототипом Павла Гречаного, і часто копіював його навіть у звичайній, “не літературній” розмові. Жив по сусідству з Ївгою Федотівною її дядько, Григорів двоюрідний дід Павло Йосипович Буденний. Він копав колодязі, ями на кладовищі, косив, молотив, одне слово, що йому веліли, те й робив.

Спогади Григора Тютюнника ближче знайомлять нас із цією людиною:

“Ти б мене, Їгорко, побрив”, – ні сіло, ні впало скаже, бувало, через тин… “Сідайте, дядьку! ” – й заходжується коло нього. Бритва тупа, як тріска. Що не проведе по дядьковій шиї, кров слідом так і юшить. А Штавло сидить і дрімає… Грицько сяк-так доголить. “Вже, дядьку!”. Аж тоді Павло прокидається, солодко всміхається спросоння й каже : “А вжье жь і бритва в тебе, Їгорію… Вогонь! Не бриє, а як водою змива, ня-а-а”. Він не чув болю! Або поскладає на тин величезні руки, по собачому покладе на них підборіддя і довго мовчки, пихкаючи цигаркою, водить очима за Григорієм, що вештається по двору. Тоді скаже, як волами повз двір проїде : “Ня-а-а… Дай мені, синку… газети на цигарки”. “Та я ж вам дав позавчора аж п’ять! – здивовано вигукне Григорій. – Де ж ви їх діли?” Штавло мовчить, винувато кліпа очима й, коли вже його прохання забуто – так довго він мовчить, – скаже:

“Ті я вже скурив, ня-а-а”

“Ото за два дні?!”

“Так я ж зараз сторожкую, – пояснить нескоро Павло. – А вночі курицця… як у жнива вода п’єцця: раз по раз” [32, с. 241].

Як згадують односельці, Павло Буденний якось ударив жінку, прибіг до сусідів і сказав: “Ідіть до Явдохи, бо вона впала”. Чи не такий епізод зустрічаємо у “Вирі”.

Але не лише Павло Гречаний був образом, взятим із життя. Наведемо для прикладу хоч би й перші сторінки “Виру”: дві молодиці сваряться: “Хай тебе колючками до землі пригне! Може, птиця води напитися прийшла та й перелетіла на сю сторону, так оце я вже й винна!”, “– А щоб тебе кров гаряча спила, брехухо кривошия” [31, с. 4].

Здається, маленький епізод, але і він списаний із буденщини.

Прототипами цих жінок були теща самого письменника і її сусідка. Зі спогадів односельців, дізнаємося, що колись Тютюнник попросив свою тещу, добру і спокійну бабу Орисю, щоб вона посварилася з сусідкою Мотрею. Сусідка була здивована, адже ніколи не чула від Оришки жодного поганого слова. Під час цієї сварки Григорій Михайлович швидко записував міцні народні вислови. А потім удвох із тещею пояснили враженій такою подією бабі Мотрі справжню причину сварки і вибачилися перед нею.

Навіть зображені епізоди твору – життєві.

Дух непокори і протесту, дух одвічного правдошукання чи не найяскравіше Григорій Тютюнник втілив у образах. Не чекаючи німецької кулі, Гамалія промовить лише дві фрази: “Син пішов через вогонь, а я через воду! Знайте, за що, люди-и-и!”, – і кинеться у вир.

На думку К.Волинського, “високо трагедійна за своїм ладом і звучанням сцена страти старого Гамалії належить до найбільш вражаючих не лише у “Вирі”, а й чи не в усій сучасній українській прозі” [8, с. 66]. І, можливо, таємниця цього – у непідкупній правдивості, оскільки цей епізод, як нами було вже наголошено, взятий із життя.

Щодо прототипів образів роману варто згадати і про Гната Реву.

Автор дав реальну характеристику тогочасному голові сільради, навіть імені не змінив. Рудіна Марфа Гнатівна згадує: “Страшний був чоловік, не шкодував ні своїх сил, ні людей села заради влади і своїх повноважень. Він навіть відмовився публічно від свого батька, бо був “церковним паламарем”.

Без прикрас, без домислів Григорій подає життя Гната у “Вирі”: Рева регулярно проводить сесії сільської ради, втручається в усі ділянки життя на селі. Сам собі він здається справжнім героєм: адже й розкуркулював багачів, і переселяв хуторян, був навіть легко поранений.

Доброї думки про нього в районі: мовляв, іноді перегинає трохи палицю, але воно ж і на користь виходить. Та цілком інше говорять про Гната односельчани: адже він у своїй практиці вдається до негідних методів.

Гнат заливав вогонь у печах колгоспниць, писав доноси на “не благонадійних” людей, сфабрикував “справу” студента Хомутенка, який дозволив собі не погодитися з ним. На зауваження про те, що він порушив закон, персонаж заявляє: “Я – тут закон! Я – конституція!” Перейшов у роман, засяявши всіма гранями своєї цікавої вдачі, і Чобіток Єгор Лукич – прототип Кузя, що ніколи не носив кисета, аби мати причину просити в кожного тютюну. Так, Борис Дзюба згадує:

“… Єгор Лукич на моє привітання: “Добрий вечір, дідусю!” – не відповів. Якусь хвилину розглядав мене, й перше, що я почув від нього, було: “Синку, ти курящий?”.

“Добрий вечір!” – голосніше повторив я, гадаючи, що дід недочуває, але він знову сказав: “Давай закуримо, а тоді будемо бесідувати” [11, с. 4].

 

 

2.2. Персонажі роману

 

Більшість персонажів роману: Тимко, Йонька, Юля та інші – збірні типи. Хоча в образі Тимка мимоволі вловлюємо певні характеристики автора. А історія кохання письменника? – саме з нею мимоволі знайомимося, читаючи твір. Та навіть портретна характеристика Тимка є точним описом зовнішності Григорія. Подібних прикладів – безліч. Тому маємо підстави стверджувати, що сам Григорій Тютюнник є прототипом головного героя твору.

Зі сторінок “Виру” постає перед нами, як писав Кость Волинський, “справді жива, неповторна в своїй конкретності, колоритна стихія народних типів” [9, с. 10].

Прізвища. У романі функціонують в ізольованому вжитку 68 прізвищ, які уживаються 894 рази, що становить 16,5% від загального числа антропонімовжитків. Г.Тютюнник використовує прізвища з метою національної та індивідуальної характеристики персонажів. Вибудовуючи неповторний образ народу, письменник вихоплював із народного життя імена яскраві, національно колоритні, інколи сам вдосконалював уже існуючі антропоніми або створював зовсім нові імена, максимально наповнені змістом, підпорядковані ідеї художнього твору.