Лекции по "Украинская литература"

Ранні твори Тичини засвідчили, що в українську літературу прийшов дужий та свіжий талант. І не вина, а біда поета в тому,що пізніше його сонячні кларне ти перетворилися, за словами видатного письменника Євгена Маланюка,на по фарбовану дудку.Час і життєві обстави ни підрізали дужі крила тичинівського таланту, зробили з нього співця партії, який прославляв систему, що нищила все світле в людині.

Особливості поетики збірки П.Тичини «Сонячні кларнети».

Особливостi iндивiдуального стилю письменника: звернення до «вiчних» тем, висока культура вiршування, поєднання рiзних стильових тенденцiй (символiзму,неоромантизму, експресіо нізму, iмпресiонiзму).1зб.«Сонячні клар нети» засвiдчила психологiчний стан людини, повної очiкуваної радостi. Тональнiсть зб. оптимiстична. Поняття Кларнетизм-синтезує найвищі постулати європейського символізму та власне Тичинівські естет. Знахідки, пов’яз. З впливом імпрес. Та футур. Для збірки характерно: 1) незалежна від подітики, чиста поезія;2) Музично-поліфонічні багатопланові образи –символи. (вплив Маларме) 3) синкретизм почуттів (колір +звук +запах+ дотик.) 4) Драматичні несподівані словосполу чення(вплив Рембо) 5) Наскрізна музичність (вплив Верлена) Лiричний герой пiзнає свiт через музику: «Бiжать свiти, дзвенять свiти музичною рiкою». можна  помітити,  що  центральним,  най активнішим  подразником, який  формує  музичний  напрямок  розвитку  асоціа цій,є  слово,що  означає  певне  музичне   чи  звукове  поняття, - арфа,  кларнет,  звук,дзвін,музика,мелодія,струна,  скрип ка,бандура,пісня,гімн,дует,орган,  флей та.Ці впливи поет доповнив проникли вим і точним ритмом.

24.Роль і місце Хвильового в літ. Процесі 20-30-их рр.Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище М.Г. Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (тепер райцентр Сумської області), в родині вчителів. Мав брата Олександра та трьох сестер. З 1916 року Хвильовий - на фронтах Першої світової. Війна зробила з нього більшовика. На чолі повстанського загону, який він органі зовує наприкінці 1918 року, Хвильовий воює з гетьманцями, петлюрівцями, дроз довцями.1919 року вступає до комуніс тичної партії.З 1921 року працює слюса рем на заводі в Харкові й пише вірші. В колі його друзів цього періоду Володи мир Сосюра та Майк Йогансен. Друку ється в газетах і журналах першої столи ці,в альманахах "Штабель", "На сполох". Самобутній голос автора поетичних збірок "Молодість" і "Досвітні симфонії" не губиться в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років. Та Хви льового вабить проза і до поезії в подаль шому він звертається лише епізодично. У 1923 р. вийшла його прозова збірка "Сині етюди". Найавторитетніші крити ки того часу зустріли її захоплено, вважа ючи,що вона-значне й цілком новаторсь ке явище в українській літературі. До рошкевич пише, що "Сині етюди" "при дбала авторові славу першорядного пись менника". Професор В.Петров говорить, що "Сині етюди" - це фактично початок нової української прози". Наступна кни га новел Хвильового "Осінь"(Харків, "Червоний шлях",1924р.)закріпила "шко лу Хвильового" і стиль,названий пись менником "романтикою вітаїзму". Цю книгу можна вважати вершиною твор чості Хвильового. Вона зміцнила автори тет письменника і разом із "Синіми етюдами" в російських перекладах розі йшлась по Україні й закордонню. Ця книга викликала різко негативну реак цію Москви. За командою з російського центру місцеві ревнителі режиму висту пили з різкими нападками на письмен ника. Мовляв, маскуючи свої справжні погляди під лояльність до комуністич них ідей такими оповіданнями як "Я (Ро мантика)"Хвильовий завдає непоправної шкоди ленінізму, поширює ідеї Ломброзо про революціонерів як дегене ратів та ідеї Ле Бона про дегенератив ність характеру масових рухів. Після цієї атаки письменникові вже не вдавалося друкувати своїх творів у повному обсязі. Його романи "Вальдшнепи" та "Іроїда" були конфісковані вже після публікації перших частин. 1925-26 рр. Хвильовий різко виступив проти цих нападок, і це зробило його постать ще більш відомим і підняло його моральний авторитет. Перша відповідь була організаційною: у грудні 1925 - січні 1926 року було створено"Вільну Академію Пролетарсь кої літератури" (ВАПЛІТЕ). Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАП ЛІТЕ займало незалежну позицію і сто яло на засадах творення нової укра їнської літератури кваліфікованими мит цями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. ВАПЛІТЕ цілком відкидала "масовізм" "пролетарських організацій". Лідером організації був Хвильовий. Президен тами - М. Яловий (Ю. Шпал, пізніше М. Куліш), секретарем - А. Любченко. Друга відповідь була ідейною. Він публікує окремими книжками чотири серії памфлетів (щоправда, четверта - "Україна чи Малоросія?" - не була допущена до друку). Проте перші - "Камо Грядеши" (Харків "Книгоспілка", 1925), "Думки проти течії" (Харків, ДВУ, 1926), "Апологети писаризму", "До потреби культурної революції" (Культура і побут, 1926, ч.ч. 9-13) - таки вдалося опублікувати. У цих есеях Хвильовий піднімає багато проблемних питань, крізь які червоною ниткою проходять три головні тези: 1) Кінець малоросійському епігонству і провінцій ності, українське мистецтво прилуча ється до світового, і, в першу чергу, до західноєвропейського мистецтва; 2) Кінець російської гегемонії на Україні; Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? - Самостійна. Ну так і Україна самостійна;3) Укра їнське мистецтво має власну велику мі сію,воно започатковує нове велике куль турне коло,що йому Хвильовий дав умов ну назву "азіатський ренесанс".  Памфле ти Хвильового висловили загальний настрій нації: першим підтримав Хвильового лідер групи неокласиків Микола Зеров. Приєдналась до головних тез Хвильового й Українська Академія Наук: на влаштованому нею диспуті з приводу появи "Камо Грядеши" чільний співробітник Академії Михайло Моги лянський висловив загальний настрій, сказавши:"Враження від статей Хвильов ого подібне до того,ніби в кімнаті, де бу ло так душно,що важко дихати, відчини ли вікна, й легені раптом відчули свіже повітря".Вплив цих статей вийшов дале ко за межі гуманітарно-культурної сфе ри. Так, Михайло Волобуєв, наслідуючи Хвильового, за допомогою статистичних даних показав, що комуністична Москва продовжує на Україні стару царсько-російську колоніально-експлуататорську політику, і на підставі цього обґрунтував потребу окремого розвитку української економіки. Член ЦК КП(б)У Олександр Шумський також став на оборону Хвильового від нападок ЦК, вимагав замінити у ЦК КП(б)У та уряді УРСР українськими комуністами присланих з Москви наглядачів і сприяти дерусифіка ції пролетаріату. Москва не сподівалася такого опору. У листі "До тов. Кагано вича та інших членів ПБ ЦК КП(б)У" від 26 квітня 1926 року І.Сталін виправ довував панування росіян в Радянській Україні тим,що "українські марксистські кадри тепер недостатні". Тому... треба бити насамперед українських марксис тів-комуністів на чолі з Хвильовим. Далі Сталін говорить про те, що керівництво Москви, мовляв, визнає весь світ: "В той час як західноєвропейські пролетарські класи і їхні комуністичні партії повні любові до Москви, цитаделі міжнарод ного революційного руху,в той час, коли західноєвропейський пролетаріат із за хопленням дивиться на прапор,що пові ває над Москвою, український комуніст Хвильовий не має нічого сказати на користь Москви,як тільки закликати українських діячів тікати якомога швид ше від Москви". Гасла Хвильового "геть від Москви", "курс на Європу" стали тим більш небезпечними, бо поширювались і в інших національних республіках. 1927 р. на з'їзді КП(б)У Л. Каганович таврує Хвильового як прихильника реставрації буржуазної влади. Відтоді в літератур ний побут міцно ввійшов термін "хвильо візм", що в найбільш крайньому значен ні ототожнювався з фашизмом. Вже незабаром у пресі поширюється теза про те, що роман "Вальдшнепи" і статтю "Україна чи Малоросія?" треба квалі фікувати не як ухил, а як відверту зраду. Хвильового проголошують зрадником саме тоді,коли він перебуває за кордо ном (зима 1927-28). Хвильовий вирішує написати покаянного листа і "здатися на милість партії",аніж скористатися мож ливістю врятуватися еміграцією. В той же час Сталін робить спробу вивищити Хвильового і декого з інших українсь ких письменників обіцянками різних поступок для української літератури з тим, аби розсварити з рештою українсь ких сил. Немає сумніву, що в той час, коли Москва давала деяким українським письменникам обіцянки, в суворій таєм ниці готувався план нищення мільйонів українців і переважної більшості творчої української інтелігенції.І хоча Хвильо вий ще продовжував випускати журнал "Літературний Ярмарок" (12 книжок), опублікувати серію гострих сатир на деяких партійних чиновників, - "Іван Іванович", "Ревізор" -він вже відчував невідворотність кінця. 1933 рік. Напри кінці квітня Хвильовий повернувся з поїздки до села, де він, за його власним іронічним висловом, вивчав "новий кардинальний процес соціалістичного будівництва-голод!".Одразу по повернен ні він довідався про арешт найближчого товариша, ініціатора створення ВАПЛІ ТЕ Михайла Ялового. Це був крах. Хвильовий зрозумів, що: "Почалось. Перший Яловий! Другий він! за ним прийде черга на інших". Нема сумніву що йдеться про розгром ВАПЛІТЕ. В одну мить перед Хвильовим постала вся безрадісна перспектива майбутнього. Це кінець! Відразу прокинулася в ньому свідомість власної відповідальності. Він мусить зробити все, щоб урятувати Ялового й інших. Почалися важкі, метушливі,безглузді дні. Видзвонюван ня по телефону,мовчазне сидіння в очіку ванні відгуку. Бігання по відповідальних працівниках. Звернення до ЦК. І жодних наслідків. Вони не зважають на його заяви про невинність Ялового: "Москва сльозам не вірить". А крові? Може "во ни" нарешті повірять, коли він принесе "їм" кров'ю своєю стверджений відчай. Хвильового опанувала думка принести себе в жертву за Ялового, власною загибеллю врятувати тих, що стоять на черзі! Тієї ночі, коли він обмірковував усе, зважував і вирішував, він не лягав спати. До самого ранку просидів за робочим столом. Написав останнього листа. І коли під вікном задзвеніли перші трамваї, він підвівся і вийшов до загальної кімнати. Дружина не спала. Донька Люба збиралася до школи, а старенька мати лагодила снідати. Він привітався, як завжди, з поцілунком і жартами. Повідомив, що сьогодні він запросить до себе друзів, отже треба приготувати чай. Потім підійшов до телефона і став дзвонити до друзів, запрошувати на чай. Просив прийти сьогодні послухати його новий твір, який він написав порядком соцзмагання з Епіком. За годину у Хвильового вже був Олесь Досвітній і Микола Куліш. Сходилися й інші письменники. Всі звернули увагу на те, що у господаря піднесений настрій. Хвильовий був схожий на людину, яка "трошки випила". За чаєм розійшовся ще більше, узяв гітару і з почуттям проспівав кілька улюблених пісень.Усі були в захопленні. Але всі з нетерпінням чекали початку читання нового твору. Кілька хвилин чекали друзі в повній тиші, доки вийде Хвильовий з новим твором. Раптом в кабінеті письменника пролунав корот кий, як тріск, револьверний постріл. У ту ж мить кинулися друзі до кабінету. За столом, відкинувши голову на спинку крісла сидів Хвильовий. В опущеній руці тримав він стиснений наган. Довкола крісла, як сніг, лежали білі клап тики подертого роману "Комсомольці". На них червоніли бризки крові. На столі сліпою плямою білів прямокутник паперу, передсмертний лист, в якому Хвильовий писав: "Арешт Ялового переконав мене, що починається переслі дування українських письменників. Кров'ю моєю можу засвідчити, що Яло вий ні в чому не винний"."Арешт Яло вого - це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуніс тами? Нічого не розумію, за генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. "Отже", як говорить Семенко... Ясно! Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшно боляче. Хай живе комунізм! Хай живе соціалістичне будівництво! Хай живе комуністична партія! Р.S. Все, в тому числі й авторські права, передаю Любі Уманцевій. Дуже прошу товаришів допомогти їй та моїй матері.

25.Новаторство форми Роману у творчості Ю.Яновського«Майстром корабля» письменник демонстрував но ву форму,у якій домінував раціоналістич ний стрижень,поетика умовного моделю вання.Через образ оповідача-сімдесяти літнього То-Ма-Кі — автор розмірковує сам і змушує всіх інших персонажів постійно «мудрувати». Оповідь ведеться переважно у формі ліричної сповіді То-Ма-Кі. Йдеться про минуле, але з висоти майбутнього — із 70-х pp. XX ст. Ця оповідь переривається вставними «істо ріями» з життя інших героїв, які самі їх згадують, — і тут, звичайно, фантазії прозаїка немає меж. Яновський зміщує не лише різні часові, але й просторові площини: композиція досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне залучає до активної співучасті в такому віртуальному творен ні нової дійсності. Авторська (а також читацька) уява мандрує слідом за дією, що відбувається (реально або в споми нах) то в Місті (тобто Одесі), то в Італії, на острові Ява, в Румунії. Ця дія більш авантюрно-пригодницька, інтригуюча, аніж логічно-описова, герої постійно перебувають у якихось випробувальних, критичних ситуаціях, що спонукають до вибору. Зовнішній сюжет час від часу переходить у сюжет внутрішній (що стосується емоційних переживань геро їв) і навпаки. Сама метода написання «Майстра корабля» дуже специфічна для 20-х pp. XX ст. — читач стає співучас ником творення нового, українського модерністичного роману. Яновський по стійно на цьому наголошує, оминаючи традиційну реалістичну описовість, однак при цьому дбає про викінченість і свіжість своєї новоявленої моделі. В основі ліричної стихії твору — роман тика безкраїх морських просторів (на яких «кожна дорога нова, і кожне місце — дорога»). Вона здатна кликати з затхлого затишку власного дому, вабити в незвідані краї, до нових висот людсь кого духу. Життєвий матеріал, що підля гав художньому відображенню,та вітаїс тичне світосприймання потребували но вої форми. Яновський почав її сміливо творити, орієнтуючись на найвизначніші тогочасні досягнення.Роман «Чотири шаблі»Кожен з розділів роману може вважатися окремим викінченим твором — Яновський, таким чином, започатку вав в українській літературі новий жанровий різновид роману в новелах. Однак сюжет подій, що об'єднуються між собою загальним романтичним пафо сом,має струнку композицію: піднесе ний початок—зачин,експресивне проті кання цієї боротьби,її кульмінація, апо феоз і передбачення фатального кінця — загибелі.Піднесений романтичний пафос перших чотирьох частин роману зміню ється осмисленням індивідуальної трагік ної поразки кожного героя й через неї — трагедії всього українського народу в останніх розділах. У них на першому плані емоційно-лірична настроєність поступається місцем глибокій змістовій раціоналістичності,синтез— аналізу. Структура роману — пісенна. Таку фор му письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жан рів.Усе те,що було «поза піснями»,тобто являло собою «будні революції», у рома ні свідомо опущене, завдяки чому досяг нуті стислість і поетичність у художньо му осмисленні теми.Це протягом п'ятьох десятиліть спричиняло нарікання крити ків,які обурювалися,що у творі не показа но боротьби з куркульством, націоналіс тичними арміями тощо.Тим часом у ро мантичному полотні суттєвим є не ілю стративний показ чогось, а крайні, часом контрастні вияви ідеї.

26.Імпресіоністичний характер нове лістики Г.КосинкиТворчість Григорія Косинки (справжнє прізвище — Стрі лець) повертається до нас з порога смер ті.Життя письменника обірвалось трагіч но:він був страчений за хибним звинува ченням у приналежності до групи теро ристів.Та справжньою причиною загибе лі був його письменницький талант, йо го твори,в яких він не ідеалізував більшо вицькі будні, а правдиво розповів про життя України після 1917 року. Григорій Косинка залишив нам невелику спадщи ну: прозові твори, написані в основному в жанрі новели. Його називали, як і Васи ля» Стефаника,майстром української но веели, продовжувачем кращих традицій класичної новели.Тонкий психолог, жит тєлюб,людинолюб,він був письменни ком самобутнього характеру,який особ ливо яскраво спалахнув у останні дні жовтня 1919 року, коли одна за одною були написані й опубліковані чотири його новели: В хаті Штурми», «Сходка», «Передсвітом», «На золотих ботів». Коли починалася творчість Григорія Косинки, всюди гриміли гармати і в землю лягали лиш перші зерна нового, радянського життя. Нелегко було судити за тими першими зернами про якість майбутніх сходів. Адже перед очима часом зринали такі картини, від яких і душа терпла, і в голові туманилось. Ось рядки з новели «Троєкутний бій»: «На вулиці шматок людського м'яса і дві невеликі калюжі крові.

Г.Косинка не втікав.Розбуджений рево люцією, він вбирав кожний ментшвид-коплинної дійсвюсті і творив її портрет. З-під пера письменника з'являються все нові й нові новели. Схвильовані, напру жені і трепетні, як саме життя.Справжнє визнання до письменника прийшло в 1922 році, коли побачила світ перша книжка новел «На золотих богів». Тво ри, що ввійшли до книги, неоднакові за своєю художньо-тематичною вартістю. Справжніми шедеврами літературна кри тика назвала три новели: «На золотих богів». «В хаті Штурми», «Сходка». У них чути плач і нарікання на долю: вони сповнені руху до червоної стежки рево люції і боротьби «за кров братів і волю нашу»,за погорілі села й наділену рево люцією землю.Книга «На зюлотих бо гів»—яскравий зразок імпресіоністських І творів.У, них немає сю.жету, розповідь — фрагментальна: композиція відсутня: чітко виражена гра ксольорів (здебіль шого червоного й чорного). Косинка завжди прагнув до неповторності. Про його намагання не дублювати себе, а показувати всю розмаїтість пореволю ційного життя,людських взаємин і харак терів свідчить твір «Мати». Головна дійова особа новели — селянський син Андрій, аліе центральною постаттю, яка здіймається, справді височіє над твором, є його безіменна мати. її образ сприй мається через призму почуттів Андрія як символ материнства, уособлення всіх людських страждань, найбільше яких завжди вшпадало на долю матерів. Про це напише пізніше в своєму «Щоден нику» другий інеперевершений майстер української літератури О. Довженко.У 1926 році Т. Косинка опублікував новелу «Політика». Вона була етапною в творчості письменника другої половини XIX століття і виділялася з-поміж інших новел глибинним осмисленням револю ційної дійсності, показником духовного зросташня людини. Мусій Швачка — завзятий організатор політичного життя на селі. Він принциповий, ненавидить куркульство.Письменник досить пере конливо показує психологічну мотива цію його зв'язків з народом. Він вірить народу і хоче йому допомогти. У зіткнен ні з багатіями Мусій не розгубився, не поступився жодним переконанням. Воро ги вхопилися за ножі, він вийняв брау нінг... Промилася кров. В основі новели «Політика» — земля. Григорій Косинка в художшьому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми ге роями не допіускає жодних компромісів. Для створеніня правдивого образу новее ліст проникає в душу людини, її психо логію(новела «Змовини»).На останньому етапі творчості драматичну напругу досягає за рахунок драматизації внутріш нього життя героя. Відчувається, що в останні свадї роки письменник дійшов «свого зросту і сили» і «побачив ясне вдалині» не лишіе суспільного розвитку, а й художньої творчості загалом. Працю вав на літературній ниві Г. Косинка неповних 15 років і залишив нам худож ньо вагому новелістичну спадщину.Його новели — невеликі епізоди, вихоплені з життя села. Яскраві, промовисті, вагомі- Письменник там будує розповідь, що не тільки бачиш,а й чуєш усе,що відбуваєть ся довкола.Відображення не скоромину щих фактів і вражеяь*«а лише того, що справді є подією,поглиблений психолог гізм у розкритті характері в і сильний емоційний підтекст, що корінням сягав у фольклорний грунті —ось найяскравіші риси творів Г.Косинки—найвидатнішо го новеліста новітньої української літера тури.

27.Проблематика, жанрові особливос ті «Мина Мазайло»М.Куліша“Мина Мазайло”  є комедією типів і положень. У ній грунтовно розроблені дійові осо би, що складають сюжетно-колізійні та концептуально-світоглядні пари.Це Ми на Мазайло і Мокій, Рина і Уля, тьотя Мотя і дядько Тарас.Їхні  репліки, діа логи,дії  формують як  основний фабуль ний та конфліктний каркас твору,  так і  виступають  чинниками,  носієм   суто комічного  начала. Образи Мини  та Мокія, тьоті Моті  та дядька Тараса  з моменту їхньої  появи у творі одразу постають як  духовні антитези. Образи  Улі та Рини на початку п’єси  змальо вано  як суголосні, вони діляться своїми дівочими інтересами, таємницями, Рина представляє Улю не інакше, як “моя подруга”. Але з плином  комедійної  колізії  ці образи також стають антите тичними, в них починають домінувати  різні духовно-світоглядні цінності. Вар то наголосити  на тому,що  “Мина Ма зайло” є лірико-соціальною комедією.  Суспільне явище  українізації та пов’яза ні з ним  різноманітні культурно-духов ні,національно-світоглядні тенденції, процеси  М.Куліш  поєднує  з  глибоко  розробленою інтимною  лінією, з моти вами  романтичної закоханості й  ніж ного кохання. Інтимні перипетії  відігра ють у п’єсі помітну  концептуальну й структурно-композиційну  роль, вони  є  одним з вагомих чинників руху  дійової інтриги,  психологічної загостреності, розвитку комедійної тональності та  комічних  ситуацій,  розкриття етичної та ціннісної сутності образів-персона жів.  “Мина  Мазайло”  є  не лише  феєр верком  художніх типів,  концептуаль них зіткнень, світоглядних поєдинків,  відточених сцен, дотепних діалогів,епа

тажних реплік, афористичних висловів,   жартівливих  умовиводів,   трагікомедій них суджень, мовленнєво-фонетичної гри.  “Мина Мазайло” - це  й  вишукана  у структурно-композиційному відношен ні  п’єса,що характеризується наявністю  численних  знахідок, “секретів” у плані організації та динаміки  комедійної дії.  У   творі  драматург широко застосував прийом гри. Ідея розпочати гру виникає на початку п’єси – у другій сцені першої дії. Належить вона Рині й  пов’язана з розстановкою сил у сім’ї  Мазайлів: бать ко, Мина Мазайло,  бажає змінити своє прізвище на російське, максималіст з романтичною душею Мокій, його син, навпаки–прихильник всього українсь кого, Рина  з матір’ю прагнуть вплинути на Мокія та підтримати Мину. Невмоли мий прес економiчних проблем вичавлює з наших ослаблених тоталітариз мом душ усi сили i замулює щедрi ви токи нацiональних поривань, якi напувають цiлющою джерелицею наш дух. Драма "Мина Мазайло" цiєю своєю сут нiстю кричить i звертається саме до нас, сучасникiв, засуджуючи фiлiстерську обмеженiсть нашого украïнського міщан ства.Темою твору є ставлення шовіністи ного i патрiотичного таборiв до пробле ми украïнiзацiï в перiод непу, що так нагадує сьогодення.Головний герой твору Мина Мазайло з комiчною ціле спрямованiстю намагається змiнити своє прiзвище на бiльш благозвучне, на його думку, росiйське.Ця нервова i якась надзвичайно пересiчна людина су цiльний нацiональний нiгiлiст,який, без межно ненавидячи свiй народ, перерос тає в монстра.Рiшення змiнити прiзвище викликає неоднозначну реакцiю в сiм'ï Мазайлiв:до розв'язання пекучоï пробле ми залучаються близькi i далекi родичi. Непримиренну позицiю на захист рiдного прiзвища займає Мокiй син Мини. Вiн винятковий украïнофiл, хоча, на мою думку, деяка "заземленнiсть" власне на питаннях рiдноï мови i культури робить цей образ однобоким. Психологiчно зламати Мокiя намагаєт ься тьотя Мотя, яку термiново викликають з Курська, ïï вiдверто расистська платформа грунтується    на великодер жавницьких шовiнiстичних тверджен нях,якi викликають вiдразу своєю непро будною темрявою й iдейною обмеженiс тю.Гострота гротескно забарвлених кон флiктiв i сутичок нарос тає. Мина домагається змiни прiзвища на милозвуч не Мазєнiн, хоча явно його iдея зазнає поразки через свою вбогiсть на фонi безмежжя нацiонального поклику свiдомос тi Мокiя i його однодумцiв.Та досить несподiвано виявляється розв'язка Ми ну, який вважав своє украïнське прiзви ще перепоною на шляху до блискучоï кар'єри, звiльняють з роботи за систематичний опiр украïнiзацiï". Украïнська iдея перемогла. Але вражає те,що реаль на перемога забезпечується чиновниць кою директивою.Невже через директиви може утвердитися нацiональна iдея? Дядько Тарас, нацiоналiст I однодумець Мокiя,робить несподiваний i парадок сальний висновок, що  украïнiзацiя- це спосiб виявити нацiональне свiдомих, а потiм ïх знищити. Дiйсно, iсторiя потiм "грала" за цим сценарiєм пiд керiвницт вом "великого" режисера Сталiна.

28. Поезiя героiчного чину праз. Школи О. Ольжич, О. Телiга. Неоромантичний характер поезії О. Теліги. Однією з рис неоромантизму є бажання героя жити за критеріями ідеа лу,а не буднів, змалювання яскравої, не повторної індивідуальності,що виріз няється з маси, бореться зі злом, сірістю повсякдення,герой бореться попри безна дійну ситуацію.Ці риси можна просте жити у поезіях О. Теліги («Сучасникам», «Засудженим», «Мужчинам», «Усе – лише не це!») «Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби спокійний і суворий», або «Не бійся днів, заплутаних вузлом, ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже час лице добром і злом, хай палять серце найдрібніші ранки». Для творчості Теліги характерно: 1. Відмова від типізації. 2. Напруженість сюжету. 3. Елементи боротьби. 4. Синкретизм інтимної і громадянської лірики. Поезіям Теліги не притаманні плачі  та нарікання на долю.

Риси індивідуального стилю Ольжи ча.Ольжичева поезія як продовження Олесевої традиції,позбавлена сентимент тальної розслабленості,перейнята вольо вим пафосом, зумовленим боротьбою першої емігрантської генерації за нац. незалежність України,занурена у глиби ни інтелектуального осмислення людсь кої долі.Зб. «Рінь»,«Вежі», «Підзамча». Їм властива витонченість поет. стилю, інтелектуальна напруга,в якій відчува єтьсяя почерк ученого.«Вежі» пронизана імпресіоністичним спалахом почуттів. 3 зб. мають спільну рису: підкреслену історіософічність, де минуле і сучасне витворюють складну й нерозривну проб лему.Фах археолога найбільше виявився у зб.«Рінь»,історія тут постала як жорсто ке самоствердження «Готи» чи фатальна розірваність «Гали». Історична пам’ять зб. має джерелами визвольні змагання в України 1917-1921рр.Поет переконаний, що рятунок Україні принесе «не Мадон на, а Жанна д’Арк».У 1-й зб. переважали античні варварські чи давньокиївські мотиви. У «Вежах» замість заглиблень в історію відчувається готовність до боротьби.Ольжич закликає не примиря тися з принизливим животінням раба. «Підзамча» посмертна зб.,засвідчила схильність до філософських узагальнень духовної дійсності.Його лірика–це спо відь воїна,який чітко усвідомлює,що тільки ціною власного життя проклада ється шлях до свободи.

29.Тема голодомору в укр. емігрант ській прозі.Тема голодомору розкрива ється у творах «Марія» У. Самчука та «Жовтий князь» В. Барки. «Марія» - у «Книзі про хліб»(3-я част.) розповіда ється про винищення укр. селянства у 30-хрр.Як кульмінація розповіді про жит тя укр.села–картини голодомору. Поми рає внучка Маріїна, наклала на себе руки збожеволіла дочка, немає звісток від Лавріна, Максим розкошує на держ. паях і ходить по селу, розмахуючи збро єю. Корній його вбиває. І йде вмирати в поле. Марія помирає. Ця смерть у пору квітучих садів сприймається як щось протиприродне, а тому звучить як попе редження про можливе знищення Укра їни.«Жовтий князь»Тема: реальні події і явища голодомору  1933 року. У творі розповідається про життя родини Миро на Катранника від осені 1932 до жнив 1933. Сюжет твору становить замислена злодійська послідовність винищення на роду,що показана на прикладі сім’ї Кат ранників.Родина Катранників докладає неймовірних зусиль аби вижити.В не людських муках вони помирають. Самот нім сиротою залишається Андрійко, який вирушає у мандри щоб мами шука ти,бо не може повірити у її смерть. Ма му,а отже й Україну, втіленням якої вона була.