Лекции по "Украинская литература"

В українській романтичній поезії (це стосується великою мірою й прози) 20-60-х років можна виділити такі основні тематично-стильові течії: фольклорну, фольклорно-історичну, громадянську та психологічно-особистісну.

     Генетично фольклорний тип романтизму випливає з концепції співвідношення людини і природи, зв'язок з якою здійснюється через безпосереднє інтуїтивно-ірраціональне чуття.Записуючи і досліджуючи народну поезію, М. Максимович, М. Маркевич, І. Срезневський, Л. Боровиковський та ін. звернули увагу на твори, в яких відбивається щоденне життя народу (пісні, де звучить його душа, казки, де відсвічується народна фантазія), на повір'я і міфологію, звичаї, перекази та народні забобони.

      Уже у фольклорній течії українського романтизму виявилося протистояння двох світів— реального, людського і фантастичного як прояву не керованих людиною природних сил. Однак міра цього протистояння в українській романтичній поезії різна — від апології людського начала до пригнічення його ворожою, «нечистою силою». Прикладом ... є винахідливість Твардовського з однойменної балади П. Гулака-Артемовського.

Романтичний історизм не тільки посилює інтерес до козацько-старшинських літописів XVI1-XVIII ст., а й породжує в 20-40-х роках дворянську історіографію «История Малой России» (перше видання 1808, друге— 1830) Д. М. Бантиша-Каменського,  «История  Малороссии»  (1842-1843)  М. A. Map-

     Характер романтичного історизму був пов'язаний з естетичною теорією, зорієнтованою не на пізнання і відображення, а на вираження. Звідси — пошуки в історичному минулому матеріалів, які підбивають провідну «ідею народності», її «дух». У передмові до першого випуску «Запорожской старины» (1833) І. Срезневський в «мрачном холодном эпизме» народних дум шукає свідчення «внутрішнього життя» українського народу. Відводячи народним масам вирішальну роль в історичних подіях, М. Костомаров вважав, що літописи й історичні дослідження дають уявлення про події, а народні пісні — про дух віку і народу («Об историческом изучении русской народной поэзии», 1843

Громадянська течія – представники «Руської трійці»

     Для особистісно-психологічііої течії перехідного виду характерна і друга лінія, щр пов'язана з фольклорною течією. Умовно цю групу творів можна назвати баладною лірикою. Як правило, її темою є нещасливе кохання: «Малоросійська балада», «Малороссийский романс» О. Шпигоцького, «Рожа і дівчина» О. Корсуна, «Рекрутка» М. Устияновича, «Пісня» О. Афанасьєва-Чужбинського та ін. Здебільшого ці твори належать до ліро-епічної поезії.

     В любовній особистісно-психологічній ліриці, таким чином, проявляється характерна для романтизму недосяжність у реальному житті ідеалу, своєрідний культ душевного страждання. Особливо показова в цьому плані сентиментально-романтична лірика В. Забіли.

6.Сатирична творчість Шевченка

Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних з загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Художні засоби сатири — гротеск, пародія,іронія І ось у травні 1843 року здійснилася давня мрія Шевченка - він їде на Україну, де не був майже п’ятнадцять років. Спогади про колишні поневіряння на рідній землі, тяжкі враження від кріпацтва на цей час уже потьмяніли в пам’ят1 Тараса Григоровича. Йому вважалися широкі поля, могутній. Дніпро, вишневі садочки, білі хатки, співучий і працьовитий народ. А побачив замучений люд, кричущу убогість, страшний визиск, безправність. Недоля рідного народу тяжко вразила чуй-: не серце поета, посилила його пекучу ненависть до самодержавно-кріпосницького ладу. Повернувшись до Петербурга, евої тяжкі враження від трагічних картин народного лиха, роздуми над побаченим Шевченко висловив у поетичній формі, створивши в 1845 році першу сатиричну поему в українській літературі «Сон». Уже авторський підзаголовок поеми - комедія - визначає її жанрову особливість й підкреслює сатиричну спрямованість. Шевченко показує, що існування царського самодержавства є комедією, і воно існує лише завдяки пасивності та «сну» народу. Обрана казкова форма дає можливість поетові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, зазирнути в історичне минуле. Крім того, сон у поемі Шевченка виконує дуже важливу функцію - розкриває ідейний задум твору - затаврування самодержавства, викриття кріпосництва - цих головних винуватців страждань поневоленого українського народу. Під впливом жахливих картин життя українського села у Тараса Шевченка вперше зародилася дум*ка, що визволити себе народ зможе лише сам і тільки збройним шляхом. Згодом ця думка переросла в переконання.  У пролозі Шевченко змальовує загальну картину російського ішмодсржавства. Він саркастично таврує найголовніші вади м|іпюсницького ладу: лицемірство, жорстокість, ненаситність. Тут поет ще не дає прямої оцінки тогочасній системі, але підтекст Дуже прозорий.  поет засуджує загарбницьку політику Імператора Миколи І та його попередників. Гостро викриває і кпртає автор псевдопатріотизм царя та магнатів: А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!..  Разом з тим, Шевченко не може змиритися з рабською покорою кріпаків, які «мовчать собі, витріщивши очі! Як ягнята», думаючи, «може, так і треба». Ці царські служаки позбавлені бу яких ознак людської гідності, честі, порядності. Цар «вдарі або дулю благоволять дати», а для них - це свято. Пиш бундючні вельможі були насправді духовними рабами, лай ми царя і цариці. Далі, в алегоричній картині «генерального мордобитія» Ті рас Шевченко розкриває суть експлуататорського суспільств побудованого на гнобленні, приниженні людини. На вершиї піраміди грабіжництва і злочинів проти народу зиаходитьЯ всевладний цар. Його солдафонська тупість і самодурство вЯ разно виявляються у сцені мордобою. Таким чином, поет підводить читача до висновку, що куі лак - символ деспотизму, російського самодержавства. Ще виразніше примарна сила самодержавства розкриваєте ся в сатирично-гротескній сцені з Миколкою-«медведиком».  Отже, автор дає нам зрозуміти, що без жандармів, чиновників, війська, каторги самодержець безсилий і викликає лише сміх, а не страх. Народові немає чого боятися царизму, його треба знищити - до такого висновку вів Шевченко своїх сучасників. Останньою краплиною в бурхливому морі ненависті поета є згадка про колишніх російських царів, які всі були поневолювачами українського народу, його жорстокими визискувачами. Особливо люто катували Україну Петро І і Катерина II.

7.Періодизація творчості Шевченка. Мотиви і образи ранньої лірики

9.03.1814 – 10.03.1861

1837-  1843 – ранній період

1843-1847 – період «Трьох літ»

1847-1857 – період заслання

1857-1861 – останні роки

1838р.-поема «Катерина»-початок розробки теми жінки-матері

Рання творчість

У ранніх творах (інколи і в пізніших) Шевченко переважно схилявся до романтики: в них бачимо його інтерес до незвичайного, яскравого і навіть таємничого, фантастичного, піднесений стиль мови, деяку розчуленість, навіть сентиментальність, захоплення історичним минулим, а це якраз основні риси романтизму. Поступово посилюються реалістичні мотиви в романтизмі Шевченка, він вносить у нього елементи соціальної сатири. Основа естетичної платформи Шевченка— правдиве зображення дійсності та висока художність, сміливе викриття антинародного ладу, активний гуманізм, впевненість у кращому майбутньому, заклик до визволення і побудови демократичної держави. Отже, Шевченко був романтиком і реалістом одночасно; в молодості, яка схиляє до романтики, писав і реалістичні твори («Катерина»), а в зрілому віці— і романтичні («Царі», «Давидові псалми»). Часто в одному творі тісно взаємодіють і романтизм, і реалізм («Гайдамаки»). Ці два методи тісно переплітаються в усій творчості Шевченка, джерелами якої були тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції.Народна пісня— одне з основних джерел «Кобзаря». Пісні матері, оповіді діда, односельців, народнопісенна творчість навіяли поетові балади «Причинна», «Тополя», поеми «Сова», «Сліпий», «Наймичка», «Відьма», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», сотні поезій. Українська література попередніх століть (творчість Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Гребінки, Боровиковського, Метлинського, Костомарова) та красне письменство інших народів також мали вплив на формування літературних смаків Шевченка. Йдеться передусім про російську і польську літератури. Проте основне джерело його творів— життя народу, зокрема покріпачених селян. 3 дитинства увібрав поет у себе пекучі народні болі, кущ радощі й високі, багатьма поколіннями вистраждані мрії.Мотив сирітства «Вітер з гаєм розмовляє», героїчні мотиви «Іван Підкова», «Гайдамаки». Мотив митця і мистецтва «Потебня»(образ поета-співця), «На вічну пам ‘ять Котляревському»-вірш. Образи:мати, митець, козаки: «Гайдамаки»-Максим залізняк-гарна людина, у бою жорстокий і безстрашний, Гонта – істор. Постать, вірний присязі, вбиває своїх дітей, кобзар Волох-настроював козаків на битву, Ярема-народний месник, образ ріки-уособлює силу і могутність народу.

8.Еволюція образу жінки матері у творчості Шевченка

Т. Г. Шевченко змалював у своїх творах як: “Катерина”, “Наймичка”, “Сова”, “Марія”, тяжку долю жінок матерів, які з різних причин пережили різні трагедії свого життя самостійно виховуючи своїх дітей. Першим твором в якому описується тяжка доля жінки-матері була поема “Катерина”. В ній автор змальовує тяжку долю матері яка народила свого позашлюбного сина від москаля, який нібито пішов на війну і не повернувся. Дівчина у розпачі, не знаходячи підтримки від своїх батьків, йде шукати на чужину свого коханого і в тяжкій душевній травмі вона кориться своїй долі, залишає сина напризволяще, і топиться. Автор описує Катерину, як слухняну дівчинку, яка усе життя була надією своїх батьків. Ось така доля чекала Катерину, одинока в злиднях вона шукала отця хлопчика, який покинув їх на завжди. Другим твором був твір під назвою “Наймичка”. Її доля трішки відрізняється від долі Катерини, але в вони десь перетинаються. Так наймичка яку звали Ганна, народила хлопчика Марка. Автор не дає навіть стислої історії його народження, а починає описувати події з того моменту. Як Ганна підкинула його, ще зовсім малого в дім до заможних селян. Чому мати йде на такий вчинок залишається тільки здогадуватися. Потім молода дівчина наймається до прийомних батьків свого сина. Перед Ганною стоїть тяжке випробування жити разом зі своїм сином, так щоб він нечого не запідозрив. Але саме найтяжче було питання: чи прийме він її, чи не звинуватить її у її вчинку. Так безперечно ці питання мучили жінку до того моменту, аж поки вона все не розповіла своєму синові. Хоча Ганна жила у добрих людей та все ж її долю можна назвати дуже тяжкою. Бо не кожна мати в наш час може витримати такі випробування. Як ми бачимо із попередніх абзаців загальний образ жінки-матері в творах Шевченка є таким: проста, добра, гарно вихована, красива дівчина, яка палко закохалась, але не вдало, має мужній характер, кориться своїй долі, (чого не можна сказати про Катерину, на мою думку, вона поступила не правильно), хоче щастя для свого малюка. У поемі „Сон". Описуючи становище українського народу під владою царського правління, він акцентує увагу і на тяжких муках жінок - матерів, що здатні винести на собі весь цей тягар, аби тільки нагодувати  дитину: „ а там, під тином опухла дитина голоднеє мре", а „мати пшеницю на панщині жне".... Віддати  себе на страждання, аби тільки зберегти щастя своєї дитини – це проста істина кожної жінки, що несе в собі надію кращого майбутнього. Саме вона несе життя наступних поколінь. Сучасна жінка – матір не відрізняється почуттями і вчинками від своїх попередниць. Суспільство змінило її соціальне становище, зробивши його набагато кращим, аніж це було за шевченківських часів. Але дана їй Богом місія: нести вогонь життя й безмежну материнську любов, що має рятувати світ від пекла, зберігається й досі. Я не помилюся, якщо скажу, що жінка – це святий грааль, у якому зібране все найкраще, найтепліше й найчарівніше у цьому житті. До неї линуть думки, коли погано, до неї ти йдеш, коли весело. Не має нічого в усьому всесвіті, що хотілося б оберігати так, як хочеться оберігати жінку.

9.Новаторський характер народних оповідань М.Вовчка

Дві книжки оповідань Марка Вовчка мали назву «Народні оповідання», яка промовляє сама за себе. У своїх творах письменниця зобразила життя народу, не прикрашуючи його, вона показала те, що бачила сама, те, що чула від людей. Тому, можливо, ці твори і сприймаються так: сповненими щирості, справжніх почуттів, горя та радості. На жаль, на тому історичному етапі у житті селян горя було набагато більше, ніж радостей...Сама письменниця народилася в Орловській губернії, в поміщицькій родині, але своє життя присвятила збиранню фольклору, вивченню народних звичаїв та народної творчості українців, спілкуванню з простими людьми та описам народного життя. Мати Марії Олександрівни Вілінської вдруге вийшла заміж за жорстокого чоловіка, який постійно знущався і з кріпаків, і з власної родини. Це глибоко закарбувалося в пам'яті дівчинки, яка від народження мала чутливе і чисте серце. Пізніше вона побачить ту саму несправедливість у житті кожного кріпака, зрозумівши, що, на жаль, жахіття приниження та примусу, кріпацької неволі є типовим явищем. Це вразить жіночу душу і виллється у сповнених болю та обурення через несправедливість світу оповіданнях.Один з літературознавців, який досліджував творчість Марка Вовчка, висловив думку, що письменниця ввела в українську літературу принципово новий жанр — жанр трагедійного соціально-побутового оповідання. Прочитавши твори Марка Вовчка, я цілком погоджуюсь із думкою цього вченого... Тільки, напевно, оцю трагедійність увела у літературу не стільки письменниця, скільки саме життя кріпаків-українців — трагедійне за своєю сутністю, а Марія Вілінська тільки зобразила його, майстерно і реалістично, емоційно та художньо довершено...«Народні оповідання» Марка Вовчка складаються з різних творів, це «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Свекруха», «Горпина», «Сон» та інші. У другому томі — твори «Два сини», «Не до пари», «Ледащиця». Більшість творів побудовано як розповіді від першої особи, що допомагає читачеві краще сприймати розповідь, бо зі сторінок творів Марка Вовчка на нас дивляться живі люди, які самі, плачучи і сміючись, знизуючи плечима і зітхаючи, розповідають про своє непросте життя.У попередніх класах я вже читав оповідання Марка Вовчка, але і зараз ті нові твори, які я прочитав, видалися мені цікавими й оригінальними. Мабуть, тому, що Марко Вовчок не дублює сюжети так само, як людське життя є неповторним, а кожна доля — окремою та надзвичайною. Найбільше мене вразило оповідання «Ледащиця». В ньому змальовано історію життя дівчини Насті і її матері Чайчихи. Настя — життєрадісна, розумна та чиста серцем дівчина, проте кріпацтво, важка праця на чужу людину, знущання та побої принижують і ламають її. Вона прагне здобути волю і бореться за неї. Мати Насті — сумна та похмура мовчазна жінка. Цікаво, як після здобуття омріяної волі одразу змінюється її вираз обличчя: туга з очей зникає, вона дивиться приязно та лагідно, вона ніби оновлюється... Проте воля не дається Насті легко. Під тиском кріпацького ярма, зраджена й ошукана паничем, вона народжує дитину, яка з часом помирає. Настя божеволіє, не в змозі витримати неправди навколо та смерті немовляти. Найбільше вражає розуміння, що історія Насті не є поодиноким надзвичайним випадком, а є явищем типовим і поширеним за часів кріпацтва. Виходить, що устрій, який фізично і морально калічив і вбивав людину, вважався нормальним, якщо він існував так довго... На щастя, ці часи вже давно минули!