Витрати виробництва та їх мінімізація

 

Як видно з табл. 2.7, витрати підприємства за 2007 р. знизились на 2009,5 тис. грн., або на 17,6%. Відбулося зниження показників всіх видів і особливо матеріальних витрат (на 20,6%), в результаті зниження обсягу виробництва продукції.

Дещо змінилася і структура витрат: збільшилася частка витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи і амортизації основних засобів у зв'язку з інфляцією, а частка матеріальних витрат зменшилася.

 

3.2. Шляхи зниження собівартості продукції ТОВ „Картонний комбінат”

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, вдосконалювання технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції для ТОВ „Картонний комбінат” є розширення спеціалізації й кооперування. На спеціалізованих підприємствах, яким являється ТОВ „Картонний комбінат”, з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції ТОВ „Картонний комбінат” забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці на одиницю продукції, а отже, зменшується й питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при рості продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку й відповідно їм розцінки за виконану роботу. Збільшення вироблення може відбутися й за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку й розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку й розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва й керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) – умовно – постійні витрати (амортизація устаткування, утримання будинків, цехового й загальнозаводського апарату й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється залежно від виконання плану виробництва. Звідси – чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

З ростом обсягу випуску продукції на ТОВ „Картонний комбінат” прибуток збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але й внаслідок збільшення кількості випущеної продукції, що. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума прибутку.

 

 

ВИСНОВОК

 

У сучасній економіці фірма є об'єктом дослідження багатьох економічних процесів. Практично головною метою створення будь-якої фірми, підприємства чи організації є отримання прибутку при найменших витратах. Що в умовах ринкової економіки змушує організації ставити перед собою цілі, однією з яких є мінімізація витрат.

Витрати виробництва являють собою витрати виробничих факторів, використовуваних для виробничої і реалізаційної діяльності фірми.

У своїй роботі ми зупинилися на взаємозв'язку прибутку фірми з її витратами. Будь-яка фірма, перш ніж почати виробництво, повинна чітко уявляти, на який прибуток вона може розраховувати. Для цього вона вивчить попит і визначить, за якою ціною буде продаватися продукція, і порівняє передбачувані доходи з витратами, які належить понести.

За своєю структурою витрати поділяються на:

- явні і альтернативні;

- постійні та змінні;

- середні;

- граничні;

- трансакційні.

До явних відносяться всі витрати фірми на оплату використовуваних факторів виробництва. Класичними факторами виробництва є праця, земля (природні ресурси) і капітал.

Альтернативними називаються витрати (альтернативна вартість) використання ресурсів, що є власністю фірми. Ці витрати не входять в платежі фірми іншим організаціям або особам.

Витрати фірми, пов'язані з відшкодуванням виробничих факторів, розміри яких не залежать від обсягу виробленої продукції, називаються постійними (FC, Fixed costs).

До змінних витрат фірми VC (variable costs) відносять відшкодування витрат на виплату заробітної плати персоналу, що нараховується в залежності від виробітку, платежі за використовувані сировину і матеріали, паливо, електроенергію і т.д.

Розподіл витрат на постійні та змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, зокрема прийняття рішення про закриття або про оголошення банкрутства в разі збиткової діяльності підприємства.

Середніми називаються витрати, що припадають на одиницю виробленої продукції. Середні витрати AC (average costs) розраховуються шляхом розподілу витрат на обсяг виробленої продукції Q (quantity).

Приріст витрат, пов'язаний з випуском додаткової одиниці продукції, тобто відношення приросту змінних витрат до викликаного ними приросту продукції, називається граничними витратами фірми MC (marginal costs).

Трансакційними прийнято називати ті витрати, які об'єктивно несе фірма в умовах поділу праці та ринкового господарства.

Функція витрат пов'язана з виробничою функцією мінімізації витрат для виробництва будь-якого даного обсягу продукції і залежить частково від виробництва максимально можливого обсягу продукції при даній комбінації факторів. Ця функція описує залежність між витратами ресурсів і випуском продукції, дозволяючи визначити максимально можливий обсяг випуску продукції при кожному заданому кількості ресурсів, або мінімально можливу кількість ресурсів для забезпечення заданого обсягу випуску продукції. Виробнича функція підсумовує тільки технологічно ефективні прийоми комбінування ресурсів для забезпечення максимального випуску продукції. Будь-яке удосконалення в технології виробництва, що сприяє зростанню продуктивності праці, обумовлює нову виробничу функцію.

Ринкова господарська система спонукає шукати способи максимізації прибутку, виробляти найкращий спосіб економічної поведінки, формувати сприятливі умови для реалізації знань, умінь, досвіду всіх членів суспільства. У цьому єдиному випадку економічна система може забезпечити найкращий результат господарювання. У цьому полягає сенс оптимізації результатів господарської діяльності.

Існує два методи оптимізації: 1) метод зіставлення валових показників і 2) метод зіставлення граничних величин.

Перший базується на збільшенні маси прибутку до максимальних розмірів і передбачає порівняльну оцінку витрат і результату при різних значеннях обсягу виробництва.

Метод зіставлення граничних величин передбачає використання таких показників як граничний дохід MR, середні загальні витрати АС, середні змінні витрати AVC і граничні витрати МС. Сучасна економічна наука використовує в цьому методі правило оптимізації, що полягає в тому, що оптимальні обсяги випуску досягаються лише тоді, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам MR = MC.

Ціноутворення кожного фактора відчуває на собі вплив змінюються цін у всіх інших взаємодоповнюваних і взаємозамінних чинників, зрівнюючи попит і їхню пропозицію і приводячи в рівновагу всі ринки. У свою чергу, ціновим рівновагою попиту та пропозиції на ринках факторів виробництва регулюється розмір таких доходів, як рента, орендна плата, процент, прибуток, заробітна плата.

Для оцінки рівня ефективності роботи прибуток зіставляється з витратами або з використовуваними ресурсами. Це порівняння характеризує рентабельність. Рентабельність - це відносний показник, що характеризує рівень прибутковості бізнесу. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної і т.д.).

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 p. №996-XIV; від 8.06.2000 №1829-ІІІ // Все про бухгалтерський облік. – 2000 – №86. – С.3.
2. Боброва В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. – К: Вища шк., 2003. – 719 с.
3. Бойчик І. М. Економіка підприємства:  Навчальний посібник.-Вид. 2-ге, доповн. і переробл.- К.: Атіка, 2006.- 528 с
4. Бондарчук М.С., Полікарпов І.С. Товарознавство сировини, матеріалів та засобів виробництва. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 560 с.
5. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 524 с.
6. Виноградова М.В., Панина З.И. Организация и планирование деятельности предприятий сферы сервиса: Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2006. – 464 с.
7. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Киів, Центр навчальної літератури, 2006. – 488 с.
8. Ковтун С. Бюджетування на сучасному підприємстві, або Як ефективно управляти фінансами. – X.: Фактор, 2005. – 340 с.
9. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
10. Макаровська Т.П., Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2003. – 304 с.
11. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 580 с.
12. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій C.I. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 1 / За ред. С.В.Мочерного. –  Львів: Світ,  2005. – 616 с.
13. Організація і планування виробництва: Навч. посіб. / В.К.Костюк, Н.В.Воінова, Л.Г.Цимбалюк та ін.; За заг. ред. В.К.Костюка. – К.: Університет «Україна», 2006. – 331 с.
14. Оснач О.Ф. Товарознавство. Промислове обладнання, прилади, інструменти. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 304 с.
15. Тоцький В.І., Лаврененко В.В. Організаційний розвиток підприємства: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 247 с.
16. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 316 с.
17. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 656 с.
18. Шваб Л.I. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Каравела, 2004. – 568 с.