Напрямки удосконалення процесу планування та ефективності використання оборотного капіталу підприємства

Таким чином, обрані принципові підходи до формування оборотних  коштів підприємства, відображаючи різні співвідношення рівня ефективності їх використання  та ризику, в кінцевому рахунку визначають суми цих коштів та їх рівень по відношенню до  обсягу операційної діяльності. Це можливо проілюструвати графіком, що зображений на рисунку 3.2.

 

                     Сума оборотних коштів, ум гр.од.

              

                                                                                               При консервативному

                                                                                                   підході

 

                                                                                               При поміркованому 

                                                                                                  підході

                                                                                               При агресивному

                                                                                                   підході

 

Обсяг виробництва та реалізації продукції, ум.гр.од.

 

Рис.3.2. Відображення різних підходів до формування оборотних  коштів підприємства [12]

З наведених даних ми бачимо, що при альтернативних підходах до формування оборотних коштів підприємства, їх сума та рівень  по відношенню до обсягу операційної діяльності змінюються в широкому  діапазоні .

3.    Оптимізація обсягу  оборотних коштів. Така оптимізація повинна виходити з обраного типу політики формування оборотних коштів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання та ризику. Процес оптимізації обсягу оборотних коштів на цій стадії формування політики управління ними складається з трьох основних етапів.

На першому етапі з врахуванням результатів аналізу оборотних коштів в минулому періоді визначається система заходів з реалізації резервів, що направлені на скорочення тривалості операційного, а в його межах – виробничого та фінансового циклів підприємства. При цьому скорочення тривалості окремих циклів не повинно призводити до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції.

На другому етапі на основі обраного типу політики формування оборотних коштів, планового обсягу виробництва, реалізації окремих видів продукції та віднайдених резервів скорочення тривалості операційного циклу оптимізується обсяг та рівень окремих видів активів. Засобом такої оптимізації виступає нормування періоду їх оберту та їх суми.

На третьому етапі визначається загальний обсяг оборотних коштів підприємства на наступний період

4. Оптимізація співвідношення постійної  та змінної частини оборотних  коштів. Потреба в окремих видах оборотних коштів та їх сума в цілому суттєво коливається в залежності від сезонних особливостей здійснення операційної діяльності. Так, на підприємствах багатьох галузей агропромислового комплексу закупівля сировини здійснюється протягом визначених сезонів, що визначає підвищену потребу в оборотних коштах в цей період у формі запасів цієї сировини. На підприємствах окремих галузей є можливість обробки сировини тільки протягом  “сезону переробки” з наступною ритмічною реалізацією продукції, що визначає підвищену потребу в такі періоди в оборотних коштах у формі запасів готової продукції. Коливання  розмірів потреби в окремих видах оборотних коштів можуть спричинятися й сезонними особливостями  попиту на продукцію підприємства. Тому в процесі управління оборотними коштами слід визначати їх сезонну складову, котра представляє собою різницю між максимальною та мінімальною потребою в ній протягом року.

Процес оптимізації співвідношення постійної та змінної частин оборотних коштів здійснюється за наступними етапами:

1. за результатами аналізу щомісячної динаміки рівня оборотних коштів в днях оберту або у сумі за ряд попередніх років будується графік  їх середньої  “сезонної хвилі ” ( рисунок 3.5);

 

                 Рівень оборотних коштів

                 в днях оберту

                                                                                                    Максимальний 

                                                                                                    Середній

                                                                                                    Мінімальний 

                    1    2    3    4    5    6     7   8     9   10  11  12

 

Рис. 3.3. Графік “сезонної хвилі” рівня оборотних коштів

підприємства протягом року [19].

2) за результатами графіку “сезонної  хвилі” розраховуються коефіцієнти  нерівномірності (мінімального та  максимального рівней) оборотних  коштів по відношенню до середнього  рівня.

3) визначається сума постійної частини оборотних коштів за наступною формулою:

ОА пост = ОА м * К мін,             (3.6)

де    ОА пост - сума постійної частини оборотних коштів в майбутньому періоді;

ОАм – середня сума оборотних коштів підприємства у майбутньому періоді;

К мін – коефіцієнт мінімального рівня оборотних коштів.

4) визначається максимальна та  середня сума змінної частини  оборотних коштів в майбутньому  періоді.

Ці розрахунки визначаються за наступними формулами:

ОА з макс = ОА з сер *(К макс – К мін);       (3.7)      

ОА з сер = (ОА м * (К макс – К мін)/2) = (ОА з макс – ОА пост)/2,  (3.8)

де     ОА з макс – максимальна сума змінної частини оборотних  коштів в майбутньому періоді;

 ОАз сер – середня сума  змінної частини оборотних коштів  в майбутньому періоді;

ОАпост – сума постійної частини оборотних коштів в майбутньому періоді;

К макс – коефіцієнт максимального рівня оборотних коштів;

К мін – коефіцієнт  мінімального  рівня оборотних коштів.

Співвідношення постійної та змінної частини оборотних коштів є основою управління їх оборотністю та вибору конкретних джерел їх фінансування.

5)  забезпечення необхідної ліквідності  оборотних коштів. Хоча усі види оборотних коштів в тому чи іншому ступені є ліквідними (крім видатків майбутнього періоду та безнадійної дебіторської заборгованості) загальний рівень їх миттєвої ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за теперішніми фінансовими зобов¢язаннями (особливо миттєвими). З цією метою з врахуванням обсягу та графіку майбутнього платіжного обороту повинна бути визначена частина  оборотних коштів у формі грошових засобів, високо- та середньоліквідних активів.

6) Забезпечення підвищення рентабельності  оборотних коштів. Як і будь–який вид активів оборотні кошти повинні генерувати визначений прибуток при їх використанні у виробничій, збутовій діяльності підприємства. Разом з тим, окремі види оборотних коштів  можуть приносити підприємству прямий дохід у процесі фінансової діяльності у формі процентів та дивідендів (короткострокові фінансові вкладення). Тому складовою частиною розраховуємої політики є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфелю короткострокових фінансових вкладень.

7) забезпечення мінімізації втрат  оборотних коштів у процесі їх використання. Усі види оборотних коштів в тому чи іншому ступені ризику інфляційних втрат; короткострокові фінансові вкладення  - ризику втрати частини доходу в зв'язку з негативною кон’юнктурою фінансового ринку,  ризику втрат від інфляції; дебіторська заборгованість – ризику неповернення або несвоєчасного повернення, а також інфляційному ризику; запаси товарно-матеріальних цінностей – втратам від звичайних збитків. Тому політика управління оборотними коштами повинна бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат, особливо в умовах дії інфляційних факторів.

8) формування принципів фінансування  окремих видів оборотних коштів. Виходячи із загальних принципів  фінансування активів, що визначають  формування структури та вартості  капіталу, повинні бути конкретизовані принципи фінансування окремих видів та складових частин оборотних коштів. Сформовані принципи можуть визначати широке коло підходів до фінансування оборотних коштів – від консервативного до агресивного.

9) формування оптимальної структури джерел фінансування оборотних коштів. У відповідності з раніше визначеними принципами фінансування у процесі розробки політики управління оборотними коштами формуються підходи до вибору конкретної структури джерел фінансування та їх приросту з врахуванням тривалості окремих стадій фінансового циклу та оцінки вартості залучення окремих видів капіталу  [29].

Політика управління оборотними коштами отримує своє відображення у системі розроблених на підприємстві фінансових нормативів. Основними з таких нормативів є:

1. норматив власних оборотних коштів підприємства;
2. система нормативів оборотності основних видів оборотних коштів та тривалості операційного циклу в цілому;
3. система коефіцієнтів ліквідності оборотних коштів;
4. нормативне співвідношення  окремих джерел фінансування оборотних коштів.

Мета та характер використання окремих видів оборотних коштів мають суттєві особливості. Тому на підприємствах з великим обсягом оборотних коштів розробляється самостійна політика управління окремими їх видами:

        1) запасами  товарно-матеріальних цінностей (вони  включають запаси сировини, матеріалів  та готової продукції);

         2) дебіторською  заборгованістю;

         3) грошовими  активами (до них прирівнюються  і короткострокові фінансові вкладення, котрі розглядаються як форма тимчасового використання вільного залишку грошових активів).

У розрізі цих груп оборотних коштів конкретизується політика управління ними, котра підпорядкована загальній політиці управління оборотними коштами підприємства [7].

 

 

3.2 Шляхи удосконалення  ефективності оборотного капіталу  на підприємстві

 

Ефективність використання обігових коштів – одна з головних умов успішної діяльності підприємства. У сучасних умовах практично кожне підприємство має самостійно вирішувати питання про формування механізму управління обіговими коштами і визначити напрямки щодо підвищення ефективності їх використання [20].

Значний обсяг обігових коштів, задіяних у виробничому процесі, різноманітність їх елементів, визначальна роль у пришвидшенні обігу, забезпечення постійної платоспроможності зумовлюють складність завдань, пов'язаних з управлінням рухом обігових коштів. У зв'язку з цим мають бути чітко конкретизовані напрями побудови ефективної системи управління обіговими коштами підприємства, які заслуговують на першочергову увагу, зокрема:

1. Забезпечення економії під час використання обігових коштів.
2. Вибір ефективного методу оцінювання грошових коштів і матеріально-виробничих запасів.
3. Виявлення і використання можливостей пришвидшення обертання обігових коштів.
4. Упорядкування інформаційних потоків системи управління обіговими коштами підприємства.

5.    Чітке розмежування  етапів процесу управління оборотними  коштами підприємства.

При чому виділені напрями побудови ефективної системи управління обіговими коштами повинні реалізуватись з урахуванням галузевих особливостей кожного окремого підприємства та специфіки його стратегічного курсу.

Значення економії під час використання обігових коштів полягає в 
такому:

а) зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує 
виробництву значні економічні вигоди, що дає змогу з певної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції й тому є однією з вагомих передумов збільшення масштабів виробництва;

б) прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалення технологічних процесів;

в) економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивної праці;

г) економія матеріальних ресурсів сприяє зниженню собівартості продукції та позитивно впливає на фінансовий стан підприємства.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів, під якими варто розглядати можливості, що виникли або виникають, але ще не використані (повністю або частково) для поліпшення використання матеріальних ресурсів. Основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні. Визначальними є виробничо-технічні напрями, до яких відносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до виробничого споживання, удосконаленням конструкції устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, впровадженням нової техніки і прогресивних технологій, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів [10].