Національні особливості державного регулювання

Зовнішні ефекти можуть мати і позитивні результати для суспільства, але

приводять до надмірних витрат у виробників. У подібних варіантах  виникає

необхідність у державній  підтримці. Здійснюється вона найчастіше за допомогою субсидій.

Уряд узяв  на себе задачу зменшити нерівність доходів у нашому суспільстві. Ця задача знайшла відображення в ряді політичних заходів і програм. По-перше,   трансферні платежі забезпечують дотації нужденним, допомогу утриманцям і інвалідам, а безробітним виплати по безробіттю. Усі ці програми здійснюють передачу доходів уряду тим домогосподарствам, що у противному випадку одержували б незначний доход або зовсім його не мали.  По-друге, уряд змінює також розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом модифікації цін, установлюваних ринковими силами. Гарантування цін фермерам і законодавство про мінімальні ставки заробітної плати - наочні приклади того, як уряд фіксує ціни з метою підвищити доходи певних груп населення. Нарешті, в історії США податок на особисті доходи застосовувався для вилучення більшої частки доходів у багатих,  ніж у бідних, а тому він робив на розподіл доходу своєрідний "ефект Робін Гуда".  Однак проведені недавно перегляди особистого

прибуткового податку  істотно  зменшили  його  перерозподільний вплив.  Правда, вважається, що в дійсності податкова система надає дуже помірний вплив на розподіл доходів.

Таким чином, основними напрямками економічної діяльності держави  є:

     1.Забезпечення  нормальних умов роботи ринкового  механізму, що припускає регулярну демонополізацію економіки, її антиінфляційну профілактику за допомогою стабільної грошової політики, підтримка бездефіцитної системи державних фінансів і ін. У країнах, що стали на шлях відновлення ринкового господарства, державі також приходиться формувати багатосекторну економіку, демонтувати ланки адміністративно-командного управління, утворювати діючу систему економічних регуляторів і багато інше.

     2. Виконання  функцій, обкреслених мінімально  необхідними і максимально припустимими границями втручання держави в економіку. У вирішенні цих економічних проблем ринковий механізм виявляє свою неспроможність чи неефективність.

     3. Розробка, прийняття  й організація виконання господарського

законодавства, тобто правової основи підприємництва, оподатковування,

банківської системи й  ін.

Сутність державного регулювання економіки.

Найбільш глибоко обґрунтував  необхідність державного впливу на економіку  англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю  «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», що в ній чітко окреслив коло специфічних макроекономічних проблем, запропонував засадні принципи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави.

Державне втручання в  економіку, державна економічна політика, державне управління економікою

З'ясування ролі держави  в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення її ролі в економічній літературі використовуються різні терміни«державне втручання в економіку», «державна  економічна політика», «державне втручання  в економіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою»  та ін.

Найменше відповідає сутності явища такий поширений термін, як «державне втручання в економіку». Він породжує уявлення про насильницьке втручання, навіть з добрими намірами, однієї самостійної системи (держави) в іншу, як хірургічне втручання  в організм людини. Насправді держава  є не зовнішньою системою щодо економіки, а її складовою частиною.

Економічна політика держави  є елементом загальної державної  політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, еколо­гічний та інші напрямки. Якою б не була державна політика за своїми напрямами, характеристиками та пріоритетами, вона має бути комплексною, охоплювати всі сфери суспільного  життя. Навіть ті, хто визнає базисний характер економіки, не заперечують  великого впливу на неї політичних, соціальних, моральних, духовних, психологічних  та інших факторів. Забувати це —  значить позбавляти себе можливості ефективно впливати на економічні процеси.

У правовому суспільстві  утвердження й забезпечення прав людини є головним обов'язком держави. Кожна людина вільна у виборі економічних, політичних, соціальних інтересів та засобів їх задоволення в межах  існуючого законодавства. На відміну  від громадянського суспільства, де скільки людей, стільки й інтересів, держава — одна. У державі не може бути «багато політик», шарахання в різні боки, служіння то тим, то тим інтересам. Засадною основою державної економічної політики мусять бути стратегічні орієнтири, інакше — це вже не державна політика. У державі важливим є момент загального (інтегрованого) інтересу й волі більшості громадян. Для цього державна політика має бути відомою й зрозумілою суспільству, закріпленою законодавче та організаційно.

Існує багато визначень поняття  «державна економічна політика». Беручи загалом — це є цілеспрямований  вплив на економічні про­цеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення  умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У  багатьох економічних дослідженнях поняття «державна економічна політика»  та «державне регулювання економіки» ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політика є тією засадною основою, що на ній базується державне регулювання  економіки.

Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об'єкт. Для  впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється  відповідна організація. Організація  здійснює планування заходів, спрямованих  на досягнення цілей. Коли створено організацію  та визначено плани її діяльності, встановлюються правила поведінки  кожного члена організації в  межах планових заходів. Підбирається персонал, здатний здійснити намічене. Виникає динаміка управління, яка  потребує постійного контролю.

Отже, регулювання є однією з функцій управління. Однак, у  наведеному ланцюжку є кілька слабких  місць. По-перше, створення спеціальних  організацій (державних органів) для  керування соціально-економічними процесами негативно впливає на державні фінанси. По-друге, за змішаної економіки вплив на соціально-економічні процеси здійснюється, як правило, за допомогою непрямих (опосередкованих) методів.

Державне регулювання  економіки можна розглядати з  теоретичного і практичного погляду. З теоретичного погляду державне регулювання економіки (ДРЕ) — це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових  методів та засобів впливу держави  на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей  державної економічної політики.

Об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки.

Державне регулювання  економіки є складовою частиною процесу відтворення. Його об'єктивна  необхідність пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання  та виконання економічних функцій  держави. ДРЕ є чистим суспільним товаром, споживачами якого є  всі члени суспільства, суб'єкти господарювання, громадські організації  і т. п. Цей товар перетворюється у суспільне благо в тому разі, коли державне регулювання забезпечує економічну ефективність і соціальну  справедливість.

Останнім часом набув  поширення термін «державна регуляторна  політика». По суті, він означає політику у сфері ДРЕ.

Конкретні напрямки, засоби, методи, масштаби ДРЕ визначаються характером і гостротою соціально-економічних  проблем у країні в конкретний період. Тобто ДРЕ має гнучко реагувати  на зміни, які відбуваються в економіці.

Складною теоретичною  проблемою є визначення об'єкта ДРЕ. Дослідження науковців і практична  діяльність держави в цій сфері  мають поки що фрагментарний, некомплексний  характер. Найбільш агрегованим об'єктом  ДРЕ є економічна система держави, тобто об'єкти державного регулювання  економіки і макроекономіки є  тими самими. У зв'язку з цим методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів  і т. д.).

Складність утілення названих об'єктів державного регулювання  в чіткі організаційні форми  зумовлює, як правило, опосередкований  вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом  державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

З практичного погляду  ДРЕ — це сфера діяльності держави  для цілеспрямованого впливу на поведінку  учасників ринкових відносин з метою  забезпечення пріоритетів державної  економічної політики. Вважається, що первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює й захищає  свої інтереси як виборець за допо­могою механізму голосування. Але виборці  безпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або  методи та засоби ДРЕ, а лише склад  органів державної влади. Отже, суб'єктом  державного регулювання економіки  стає держава в особі державних  органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Для розв'язання складних соціально-економічних  проблем, усебічного врахування приватних, колективних та суспільних інтересів  і формування продуманих рішень держава  може залучати наукові установи, політичні  партії, громадські та релігійні організації.

Основні функції  державного регулювання .

Ефективність і раціональність функціонування національних економічних  систем визначальною мірою залежать від поділу функцій між суб'єктами господарської системи. Головна функція централізованого регулювання полягає в управлінні економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил і науково-технічного прогресу. Вона реалізується через ряд конкретних функцій, частина з яких може бути визначена як мікроекономічні, а саме: раціоналізація економічної структури суспільства і управління нею; фінансування і організація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; стимулювання розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень і не гарантують отримання найближчим часом значних прибутків; допо-мога проектам високого ризику.

Не менш важливим є функції перерозподілу національного доходу між сферами суспільного життя і галузями економіки, а також створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури.

Функція перерозподілу національного  доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в  сучасних умовах. Він здійснюється завдяки цілеспрямованій податково-бюджетній  політиці держави, за допомогою якої держава акумулює величезні кошти, що створюють можливість державного впливу на економіку.

Функція створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки (енергетика, транспорт, зв'язок), сприяють відтворенню робочої сили (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво). В них централізоване регулювання практично не конкурує з ринковим, а навпаки, підвищує ефективність останнього на макрорівні.

Важливу роль у процесі  наближення до економічної рівноваги  в системі ринкового господарства відіграє державний сектор. Завдяки йому держава бере безпосередню участь в економічних процесах як прямий суб'єкт виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єктів господарювання та охорони навколишнього середовища.

Ефективність економічного регулювання залежить і від того, як держава забезпечує правову основу і суспільну атмосферу, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. Американські економісти К. Р. Макконелл та С. Л. Брю зазначають, що це передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності та гарантування обов'язковості дотримання контрактів. Уряд також встановлює законні "правила гри", які регулюють відносини між підприємства-ми, постачальниками ресурсів і споживачами.

Оскільки централізоване регулювання не є директивним  для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче  закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяльності всі економічні одиниці. Законодавче закріплюються передусім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпечення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалізованої продукції; обсяг і структура державних бюджетних витрат.

Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм  заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як безпосереднім, прямим втручанням в діяльність господарських об'єктів, так і через опосередковане регулювання.