Національні особливості державного регулювання

У першому випадку йдеться  про так звану природну монополію, яка властива тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови  виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії  для регулювання цін, встановив стандарти на послуги, що надаються". До цієї природної монополії належать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них державна економічна політика є переважно директивою, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і виробничих відносин усередині цих галузей. Така планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з функціонуючих приватних капіталів.

У другому випадку централізоване регулювання орієнтоване на ринковий механізм. Тут держава діє в  двох напрямах. Перший- часткове втручання  у функціонування ринкового механізму  через законодавчі акти і дії. Це стосується найбільшою мірою політики щодо конкуренції та доходів, встановлення розміру зростання цін і заробітної плати, ціноутворення, змін у кредитно-грошовій системі тощо. Другий напрям - зменшення  впливу на ринковий механізм і використання лише непрямих методів втручання через фінансові та кредитно-грошові важелі, податки, субсидії, зовнішньо-економічні та валютні заходи, за допомогою яких створюються умови для певної поведінки підприємств недержавних секторів економіки.

Національні особливості  державного регулювання .

У різних країнах системи  державного регулювання та місце, яке  вони займають у господарській системі, мають свої національні відмінності. В цьому плані поняття "державне регулювання" та "господарська система" є досить абстрактними. Їх наповнення реаль-ним змістом відбувається в конкретних історичних і економічних умовах, зазнає впливу національних традицій, культури, релігії. Однак суть їх від цього не змінюється. Держава за допомогою економічних важелів намагається стимулювати певні напрями розвитку економіки, не руйнуючи і не усуваючи ринкового механізму. У сучасних розвинених ринкових системах держава намагається оптимально поєднати конкурентні ринкові, та державні регулюючі сили в господарській системі.

Найбільшим ступенем національних відмінностей відрізняються країни колишньої командно-адміністративної системи, що переходять до ринкової економіки, в тому числі й Україна. В силу специфіки історичного розвитку державне регулювання тут набуло якісно іншої форми, ніж у США, країнах Західної Європи та ін. Його головна особливість полягала в тому, що воно перетворилось на самодостатню форму господарської системи. Державна власність набула гіпертрофованих форм, а її суб'єктом фактично виступала лише держава. Це призвело до панування в політиці і економіці державно-монополістичних структур. Державне регулювання замінило всі інші механізми регулювання, їх еволюційний розвиток був штучно зруйнований. Держава безпосередньо втручалася в усі відтворювальні та господарські процеси, в управління кожним окремим підприємством. Підприємницькі функції господарських одиниць звузились до виконання централізованих указів та оператив-ного управління. Підприємства не мали навіть елементів впливу на господарську систему. Закономірно, що така форма державного втручання сприяла Зростанню консерватизму, бюрократизму, без контроль-ності дій центральних виконавчих органів. Знищення еволюційних форм економічного руху практично припинило економічний, соціальний і науково-технічний прогрес суспільства.

Вихід з цієї кризи лежить у площині відносин власності. Форми  власності повинні відповідати  стану продуктивних сил, ступеню  суспільного поділу праці, кооперації та спеціалізації, які в нашій  країні досить відрізняються в окремих  галузях, сферах і районах. За цих  умов об'єктивною необхідністю розвитку суспільства є роздержавлення економіки і відродження паралельного існування різних форм власності на засоби виробництва: державної, колективної, приватної та їх різновидів: кооперативної, змішаної, індивідуально-сімейної, колективної, акціонерної. Практика довела, що прогресивний розвиток людського суспільства супроводжується не уніфі-кацією структури відносин власності, а її ускладненням, багатогранністю форм економічного життя.

Відновлення плюралізму форм власності об'єктивно потребує розширення складових господарської системи через впровадження таких елементів, як ринок з притаманною йому конкуренцією та міжфірмовим контрактним регулюванням, що грунтуються на частковій планомірності. Узгодження названих механізмів з метою досягнення макроекономічної ефективності бере на себе держава. Проблема в тому, щоб обгрунтовано розподілити функції між централізованим державним і ринковим регулюванням, визначити пріоритети і межі кожного, створити певні економічні умови для їхньої сприятливої дії і взаємодії.

Перебудова системи господарства в Україні - це відновлення не тільки економічної основи, а й механізмів, які перебувають з нею у  функціональних і причинно-наслідкових зв'язках. На практиці це означає, що політика державного регулювання повинна виконувати такі конкретні й цілеспрямовані функції, як координація економічних процесів на макрорівні, підтримання оптимальних пропорцій суспільного виробництва та безперервності процесу відтворення.

Отже, в господарській  системі економічно розвиненого суспільства державне регулювання виступає як сила, спрямована на кори-гування та доповнення ринкового регулювання, а не на його ліквідацію або підміну.

ВИСНОВКИ

Максимально  припустимі границі втручання держави в  економіку визначаються перерозподілом доходів, забезпеченням деякого рівня зайнятості,  протидією монополізму й інфляції, розвитком фундаментальних досліджень.

Держава виконує свої функції, застосовуючи економічні й адміністра-тивні методи.  Вони взаємозалежні і разом з тим протилежні. Існують галузі, де застосування адміністративних методів ефективне і не суперечить ринковому механізму.

Надані державою суспільні  товари покликані задовольняти колективні потреби, що неможливо вимірити в грошовій формі і які в зв'язку з цим не може зробити ринок. Суспільні товари пов'язують з одного боку, колективні потреби, з іншого боку - податкову і бюджетну політику держави.  Для виробництва суспільних товарів держава здійснює оподатковування, що повинне  формуватися по прогресивній шкалі. Структура бюджетних витрат повинна відповідати структура попиту на суспільні товари.

У деяких ситуаціях ринковий механізм не може автоматично забезпечити рівновагу через зовнішні ефекти, що виникають у процесах ринкового виробництва і споживання. Держава втручається в економіку і забезпечує псевдоринкову рівновагу.

Держава втручається в  ціноутворення, щоб ціна на товари і  послуги

враховувала зовнішні ефекти.

Вихід держави за відкреслені  максимальні границі робить необхідним

роздержавлення економіки. Проблема особливо актуальна для  країн, що

переходять від тотального одержавлення економіки до ринку. Добре

зарекомендували себе такі способи роздержавлення, як приватизація власності, лібералізація ринків,  оздоровлення державного сектора, створення змішаних підприємств. Одним з найважливіших переваг приватизації є антиінфляційний ефект. Для успішного проведення приватизації необхідне виконання ряду умов.

Список використаної літератури.

http://works.tarefer.ru/99/10123/index.html

http://www.refine.org.ua/pageid-1057-1.html

http://www.ref.by/refs/101/957/1.html

http://forstudy.com.ua/content/view/1660/