Національні особливості державного регулювання

 

   План

1.Вступ;

2. Економічні функції держави;

3. Сутність державного регулювання економіки;

4. Об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки;

5. Основні функції державного  регулювання ;

6. Національні особливості державного регулювання ;

7.Висновки;

8. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасна економіка надзвичайно  складна, вона покликана формувати  умови для найрізноманітніших видів життєдіяльності людей. У залежності від того, як організована економіка, на яких принципах ця організація будується, можна визначити, які задачі вона в стані вирішити, які інтереси суспільства, різних соціальних груп вона може задовольнити.

У забезпеченні нормального  функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувала певні функції в сфері економіки.

     Державне регулювання  економіки - форма управління  економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно

застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо  не підпо-рядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу.

Метою моєї роботи є розгляд  і аналіз такого важливого механізму, як

регулювання економіки. Більш  докладно я хотіла би зупинитися на фінансовій політиці держави, тому що дана проблема дуже насущна й актуальна саме зараз, коли Україна вийшла на новий, більш якісний рівень свого розвитку в таких сферах як:

· Економіка

· Політика

· Соціальний розвиток

· освіта, і ін.

Актуальність розгляду даної  теми визначається наступними факторами. Багато фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути вирішені винятково ринковими механізмами і мають потребу в державній участі. До цих проблем відноситься насамперед розвиток соціальної сфери, що з пассивного елемента економічної системи перетворилася в одне з найважливіших джерел економічного росту. Зокрема, рівень освіти, кваліфікації робочої сили і стан наукових досліджень безпосередньо впливають на темпи і якість економічного росту, що підтверджено спеціальними дослідженнями. Надалі роль освіти і науки в економічному розвитку буде, цілком ймовірно, зростати за рахунок традиційних, матеріально-речовинних факторів виробництва. До числа інших нематері-альних факторів, що надають величезний вплив на стан робочої сили і

продуктивність праці, на якість економічного росту, відносяться  охорона

здоров'я, соціальне забезпечення і стан навколишнього середовища. Високий

рівень матеріального  і духовного добробуту громадян, домінування середнього класу в структурі суспільства і, отже, реалізація принципів соціального партнерства визначають довгострокові економічні перспективи країни і її соціально-політичну стабільність.

Особливим фактором об'єктивного  посилення ролі держави виступає надзвичайно зросла соціально-організаційна складність сучасної економіки, що порушує звичайні функціональні зв'язки усередині ринкової системи. Це явище «інституціональна ригідність» виявляється в тім, що фундаментальні ринкові перемінні, теоретично здатні змінюватися як убік збільшення, так і убік зниження. У сучасному суспільстві зазвичай змінюються тільки в одну сторону, через опір правових інститутів і організацій, змінам в іншому напрямку (зазвичай навіть при погіршенні ділової кон'юнктури абсолютний рівень цін і зарплати не знижується). Сучасна економіка значною мірою втратила гнучкість, що була притаманна ранньому капіталізму.

Ціль даної роботи –  розглянути методи, шляхи і форми  державного регулювання економіки. Для реалізації поставленої задачі був зроблений аналіз навчальної і загальноекономічної літератури. Відзначимо той факт, що зазначені питання детально освітлені у фінансовій періодиці.

Перший розділ роботи присвячений  розгляду питання про поняття  державного регулювання економіки. Другий розділ розглядає економічні функції держави.

Остання глава торкається понять методів, засобів і форми  державного регулювання економіки її ефективні інструменти.

Мені здається, державне регулювання економіки має важливе  значення для економічного і соціального розвитку країни. При цьому, здійснюючи регулювання економіки, держава використовує широкий набір засобів і методів впливу на економіку, таких як бюджет, податки, кредитно-грошова політика, економічне законодавство і т.д.

Зниження соціальних і  інших витрат перехідного періоду  зв'язано з глибоким усвідомленням усіма членами суспільства характеру змін, цілей і задач трансформації. Крім цього, необхідна величезна організаційна робота з погодженості всіх елементів перетворення суспільства, забезпечення гарантій

по всіх аспектах його безпеки.

Усе це, я вважаю, підкреслює необхідність активної ролі держави, усіх її інститутів у творчому, а не руйнівному процесі. У цей період держава не може піти з економіки. Потреба в її діяльності як гарантії стабільності і

благополуччя в сьогоденні і майбутньому зростає.

 

Економічні функції  держави.

     Створення  і регулювання правової основи  функціонування економіки.

Насамперед, на державі лежить відповідальність за створення законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль над їх виконанням.

Створення законодавчої бази - це встановлення правил поведінки  економічних агентів, юридичних принципів економічного спілкування, яких зобов'язані дотримувати у своїх діях всі економічні агенти - виробники, споживачі і сама держава. У числі цих правил можна відзначити законодавчі і нормативні акти, що захищають права приватної власності і визначають форми підприємницької діяльності, умови функціонування підприємств, їх взаємини між собою і державою.

Правові норми поширюються  на проблеми якості продукції і безпеки  праці, питання взаємин профспілок і адміністрації й ін.

Уряд бере на себе задачу забезпечення правової  бази  і  деяких найважливіших послуг, що є передумовою ефективного функціонування економіки. Необхідна правова база припускає такі заходи, як представлення законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів. Уряд установлює також законні "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами,  постачальниками ресурсів  і споживачами.  На основі законодавства, неважко помітити, що уряд одержує можливість виконувати функції арбітра в галузі економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати владу для накладення відповідних покарань.

Уряд уводить правила  поведінки, якими повинні керуватися виробники у своїх відносинах зі споживачами. Вони забороняють продаж фальсифі-кованих чи з підробленою маркою харчових продуктів і лік, вимагає позначення на упакуванні чистої ваги й інгредієнтів продукту, установлює стандарти якості, що обов'язково вказувати на етикетках консервованих харчових продуктів, і забороняє поміщати помилкові відомості на етикетках патентованих  лік. Усі ці заходи мають на меті запобігти облудні дії виробників і одночасно зміцнити віру публіки в досконалість ринкової системи. Аналогічне законодавство відноситься і до відносин між робітниками і менеджерами, до відносин між самими фірмами.

Мається на увазі, що такого роду діяльність поліпшує розподіл ресурсів.

Забезпечення ринку засобами обігу, гарантування якості  продуктів, визначення прав власності і відповідальність за дотримання умов контрактів - усі ці заходи обумовлюють збільшення обсягу торгівлі. Вони розширюють ринки і дозволяють здійснювати усе більш глибоку спеціалізацію у використанні як і матеріальних, так і людських ресурсів. А така спеціалізація означає більш ефективний розподіл ресурсів. Однак деякі вважають, що уряд надмірно регулює взаємини підприємств, споживачів і робітників, тим самим придушуючи економічні стимули і підриваючи ефективність виробництва.

     Антимонопольне  регулювання. Антимонопольна діяльність держави, як мені здається, є однією з найважливіших областей державного втручання. Регулювання розвивається в двох напрямках. На тих небагатьох ринках, де умови перешкоджають ефективному функціонуванню галузі при конкуренції, тобто в так званих природних монополіях, державою створюються суспільні регулювальні органи, для контролю за їх економічним поводженням. На більшості інших ринків, де монополія не стала необхідністю, суспільний контроль прийняв форму антимонопольного законодавства.

Природна монополія існує  в тих випадках, коли одна фірма  може забезпечувати весь ринок, маючи більш низькі витрати на одиницю продукції, що досягаються за рахунок ефекту масштабу. Це характерно для підприємств суспільного користування, де для досягнення низької ціни необхідна великомасштабна діяльність.

Для забезпечення прийнятної поведінки таких монополій можуть використовуватися  два варіанти: державна власність і державне регулювання.

Для природних монополій  зазвичай встановлюється «справедливий» доход, тобто ціна, рівна середнім валовим витратам. Однак це спричиняє відсутність стимулу підприємства до зниження витрат.

Таким чином, ціль галузевого регулювання полягає в тому, щоб  захистити суспільство від ринкової влади природних монополій шляхом регулювання цін і якості обслуговування. Але необхідно використовувати пряме регулювання тільки там, де це не приводить до зниження ефективності виробництва. Регулювання не повинне застосовуватися у випадках, коли конкуренція може забезпечити краще забезпечення суспільства продукцією.

Іншим видом контролю є  антимонопольні закони. Ця форма контролю має

багату історію. У 1890 р. був  прийнятий знаменитий закон Шермана, що забороняє будь-які види змови і будь-які спроби монополізації якої-небудь галузі. Однак формулювання було досить розмите, що не дозволяло чітко визначити злочин.

Держава виступає в ролі арбітра, що обирає оптимальне (і найбільш ефективне) співвідношення між монополіями і конкурентними галузями. У різні періоди історії для різних країн це співвідношення було різним, яке коректувалося під особливості розвитку економіки, держава повинна вміло й ефективно використовувати цей механізм.

  Політика макроекономічної стабілізації. Інший, не менш важливий напрямок діяльності держави в умовах ринкової економіки - це макроекономічна стабілізація. Її можна визначити як діяльність уряду, спрямовану на забезпечення економічного росту, повної зайнятості і стабільного рівня цін.

Рівновага в економічній  системі, що встановлюється на основі ринкового самонастроювання економіки, може супроводжуватися високим рівнем безробіття чи надмірною інфляцією. Оскільки найбільше болісно інфляція і безробіття позначаються в періоди економічних криз, то політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність уряду по згладжуванню промислових циклів.

Головні інструменти в  рішенні цієї задачі - фіскальна  і грошова політика. Хоча багато теоретиків, наприклад монетаристи, висловлюють сумніви в можливості держави вивести економіку на більш оптимальний рівноважний рівень шляхом утручання її в економічну ситуацію, однак будь-який уряд так чи інакше проводить грошову і фіскальну політику. Які б не були наслідки, саме по собі балансування бюджету не відбувається, на обсяг грошей у обігу також впливають дії уряду.

Відповідно до загальних  рекомендацій, для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки для стимулювання витрат приватного сектора в періоди високого безробіття чи відповідно скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб скорочував витрати приватний сектор у періоди, коли суспільство більше всього турбує інфляція.  Поліпшують чи погіршують ситуацію ті чи інші дії уряду, доводиться судити по наслідках.

Вплив на розміщення ресурсів і доходів. Поряд з макроекономічною сферою об'єктом безпосереднього впливу держави є і мікроекономіка. Загальновизнаним достоїнством конкурентної ринкової системи є здатність ефективно розподіляти ресурси. Але у певних ситуаціях, таких як зовнішні ефекти, суспільні товари, недосконалість конкуренції і т.д., виникає проблема нераціонального розподілу ресурсів, і необхідно втручання держави для соціально справедливого вирішення цієї проблеми.

Перерозподіл ресурсів може стосуватися промислового і сільськогосподарського виробництва. У кожнім конкретному випадку використовуються визначені різновиди державного впливу. Як інструменти можуть використовуватися податки, субсидії, безпосереднє державне регулювання і т.д.

Так, через систему податків і субсидій держава може впливати на виробництво суспільних благ і послуг. Як приклад можна привести пільгове оподатковування і субсидії в сфери мистецтва, фундаментальної науки, освіти. Вони можуть брати на себе, цілком чи частково, виробництво суспільних благ.

У випадку побічних чи зовнішніх  ефектів, зв'язаних з екологією, у  витратах виробництва не враховуються наслідки забруднення повітря, землі, води, що відбиваються на життєдіяльності людей, найчастіше навіть що не є

безпосередніми споживачами  даних товарів, тобто в ціні даної  продукції

неврахованими виявляються  соціальні витрати виробництва. Отже, дане

виробництво споживає надмірну кількість ресурсів, не регульованих ринком.

Урядова заборона або обмеження  на такі забруднення, установлення стандартів безпеки (наприклад, гранично припустимих норм концентрації шкідливих і токсичних речовин) змушують виробників нести додаткові витрати на устаткування, що запобігає шкідливі викиди. Додаткові витрати ведуть до скорочення обсягів виробництва до оптимального рівня. У результаті зменшується надмірне споживання ресурсів даним виробництвом. Перекласти на виробників витрати, пов'язані з побічними ефектами, можна через особливі податки, що відбивають збиток від забруднення. У багатьох випадках, пов'язаних з екологією стоїть проблема достовірної інформації, буває складно установити джерело забруднення, характер збитку.