Монополії, їх місце в ринковій економіці

Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об’єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) перешкоджання використання монопольної влади.

Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були заборонені холдингові компанії.

Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію. [17]

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

1. Головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

2. Існують різні види монополій, які можна класифікувати по трьох основних видах: природна, адміністративна й економічна.

3. Сучасна теорія виділяє три типи монополій: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як угода; 3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

4. У діалектичній єдності позитивних і негативних сторін складається одна з найбільш важливих сутнісних характеристик монополії як економічної категорії.

5. Монополія як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в розділі, та слід зазначити, що серед цих наслідків є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

6. Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення). 
                                                          РОЗДЛІ 2

ПРОБЛЕМИ МОНОПОЛІЗАЦІЇ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1.  Аналіз  впливу монополій на економічний розвиток України

Дослідження природної монополії неможливе без аналізу фінансового становища підприємств, впливу різноманітних чинників на фінансові результати їхньої діяльності. Такий аналіз сприятиме визначенню досягнень і прорахунків суб’єктів господарювання,  які діють на ринках природної монополії і суб’єктів регулювання, які різними методами справляють вплив на діяльність підприємств. [4]

Згідно з законом України «Про природні монополії» існують затверджені Антимонопольним комітетом переліки підприємств – суб’єктів природних монополій на загальнодержавному та регіональному ринках. Перелік таких підприємств загальнодержавного значення міститься на сайті антимонопольного комітету України і включає лише дев’ять підприємств: підприємство з виробництва та розподілення електричної енергії, підприємство наземного транспорту, два підприємства трубопровідного транспорту, підприємство авіаційного транспорту, підприємство водної транспортної інфраструктури, три підприємства галузі пошти та зв’язку. (додаток A)

Проаналізувавши цей перелік, можна констатувати, що наведені в ньому підприємства займаються не лише природно-монопольними, а й потенційно конкурентними видами діяльності. Наприклад, діяльністю з ознаками природної монополії для підприємства «Укрзалізниця» є користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, які забезпечують роботу рухомого складу. Ремонтні служби, служби з організації перевезень (експедиторські компанії) можуть бути організовані на конкурентних засадах.

Проаналізуємо значимість галузей  природних монополій в економіці України в цілому, враховуючи факти реалізації окремими підприємствами як товарів, що мають ознаки природної монополії, так  і товарів з потенційно-конкурентними ознаками (додаток Б: табл. 2.1 і табл. 2.2)

        Отже,  підприємства – суб’єкти природної монополії та підприємства, що працюють на суміжних з ними ринках, виробляють близько 10-14% валового випуску всієї продукції держави  та близько 14-16% всієї валової доданої вартості  в Україні. Більше значення частки валової доданої вартості у структурі валової доданої вартості порівняно з часткою валового випуску у структурі валового випуску пояснюється тим,що підприємства цих галузей не лише виробляють продукцію,а й надають послуги. Частка ж проміжного споживання у структурі надання послуг є меншою,ніж  у виробництві,відповідно й частка валової доданої вартості  у структурі вартості послуг є більшою, ніж у структурі вартості продукції.

        На підприємствах,які виробляють,розподіляють та постачають електроенергію,газ та воду,існує тенденція до щорічного зростання обсягу виробленої продукції. Проте темпи зростання продукції промисловості переважають темпи зростання продукції підприємств природної монополії. Це можна пояснити зменшенням частки промислових підприємств із значним обсягом витрат на електроенергію,газ,воду в структурі собівартості продукції,впровадженням підприємствами промисловості енергозаощаджувальних технологій,зниженням частки втрат електроенергії в мережах,завдяки чому потреба в її виробництві зменшується. [20]

        Отже,за 2009-2011 рр. ціни на продукцію промисловості країни зростали вищими темпами,ніж ціни на продукцію підприємств-суб’єктів природних монополій. Аналогічна ситуація спостерігалася на ринках споживчих товарів. На ринках природної монополії темпи зростання цін були нижчими,ніж  на ринку споживчих послуг в цілому.  Протягом останніх (2009-2013)  років  в Україні відбувається зростання цін і тарифів на послуги природних монополістів. Слід констатувати наявність потужного впливу політичних чинників на ситуацію у сфері. Адже рівень тарифів, сплачуваних населенням за комунальні послуги, традиційно був одним з вагомих аргументів у передвиборчих змаганнях різних років. Тривале штучне стримування перегляду тарифів на житлово-комунальні послуги для населення за високих темпів зростання цін на енергоносії. [5]

        Тарифи  на окремі види продукції  чи  для  окремих типів споживачів не завжди покривають витрати на їх виробництво та реалізацію. Механізми покриття різниці між тарифом на реалізацію продукції і витратами на її виготовлення  та надання в галузі є різними. Так,наприклад, в електроенергетичній галузі дотації підприємствам для відшкодування втрат від постачання електроенергії населенню покриваються за рахунок включення різниці між тарифами і витратами в оптову ціну електроенергії, яка формується на єдиному ринку електричної енергії .Це приклад так званого перехресного субсидування,коли недоотримання доходів від одних споживачів покривається доходами від реалізації продукції іншим споживачам. І таке перехресне субсидування відбувається не на одному підприємстві,а в межах всієї галузі.

             Прикладом перехресного субсидування  у межах одного підприємства можуть слугувати тарифи  на водопостачання та водовідведення. Так,станом на січень 2010 року у Кривому Розі тариф на воду для підприємств перевищував тариф на воду для населення у 4,5 рази (2,07 грн .- для населення і 9,43грн. - для промислових підприємств)[18]

             Навіть за наявності перехресного субсидування на послуги тарифи на деякі види продукції підприємств житлово-комунального господарства в окремих регіонах не покривають всіх витрат підприємства,тобто підприємства-природні монополії в економіці України виконують й певну соціальну функцію,перерозподіляючи вартість продукції та послуг від підприємств до населення.

        Рентабельність  підприємств, які працюють на  ринках природної монополії та  на суміжних ринках, також є  нижчою загальної рентабельності  підприємств промисловості. Це явище  можна пояснити тим, що тарифи  на продукцію підприємств – суб’єктів природної монополії регулює держава, місцеві органи влади. Здебільшого тарифи встановлюють на досить низькому рівні, аби запобігти соціальному напруженню у суспільстві, та для того, щоб штучно не завищувати собівартість продукції підприємств інших видів економічної діяльності. Адже продукція підприємств, які працюють на ринках природної монополії, тією чи іншою мірою входить у собівартість майже всієї продукції народногосподарського комплексу країни. [14]

        На рентабельність підприємств впливає не лише випуск продукції в натуральних одиницях та ціни на таку продукцію, а й собівартість виробленої та реалізованої продукції. Проаналізуємо структуру витрат на продукцію підприємств – природних монополістів.

        У  структурі витрат підприємств, які  працюють на ринках природної монополії та суміжних ринках, найбільшою є частка витрат на вартість товарів і послуг, реалізованих без додаткової обробки. Це пояснюється специфікою діяльності таких підприємств. Фактично ринками з ознаками природної монополії вважається діяльність із розподілу і постачання електроенергії, газу та води. Виробництво електроенергії, підняття та очищення води, видобуток газу є конкурентними галузями промисловості. Підприємство, яке діє на ринку природної монополії, скуповує продукцію у підприємств, що діють на конкурентних ринках, і постачає її споживачам. Його витрати здебільшого спрямовуються на закупівлю продукції для перепродажу.  Підтримання в належному стані основних засобів, за допомогою яких здійснюється розподіл та постачання продукції;  повний і своєчасний облік реалізованої продукції та збір коштів за реалізовану продукцію. Як зазначалося, підприємства – природні монополісти здійснюють надання послуг, а не виробляють нову продукцію. Отже, частка матеріальних витрат у загальній структурі витрат є низькою, і  натомість досить значну частку витрат становить заробітна плата та, відповідно, відрахування на соціальні потреби. Також вищими, ніж в цілому у промисловості є витрати на амортизацію, що закономірно з огляду на велику частку основних фондів у структурі активів.

        Про  фінансовий стан і фінансову  спроможність підприємств можуть свідчити показники обсягу здійснених інвестицій в розширення чи оновлення виробництва.       

        Підприємства, які працюють на ринках природної  монополії та на суміжних ринках, здійснюють досить вагомі інвестиції  і удосконалення та оновлення  основних засобів. Частка таких  інвестицій в основний капітал  становила від 18% у 2009-20012рр. до 21% всіх витрат на інвестиції в основний капітал. Це досить велика сума, оскільки підприємствами транспорту та зв’язку, а також підприємствами з виробництва і розподілення електроенергії, газу та води виробляється близько 14% валового випуску продукції всього народногосподарського комплексу держави та близько 16% ВДВ.

        Однак  не слід вважати такі показники  за видами економічної та промислової  діяльності завищеними, оскільки  необоротні активи, в тому числі і основні засоби, становлять велику частку активів підприємств – суб’єктів природної монополії. Зокрема, в балансі підприємств, які надають послуги транспорту і зв’язку, частка цих засобів на кінець 2011р. становила 75,8% при значній зношеності фондів згаданих підприємств. За даними інституту стратегічних досліджень близько 70% житлового фонду в Україні побудовано до 1970-го року, зношеність основних фондів перевищує 60%, енергоємність послуг в 2,5-3 рази перевищує показники європейських країн. Якщо на початок 90-х років в середньому по Україні на 100 км комунальних мереж припадало 30-40 аварій, то в останні роки цей показник досягнув 180 аварій на 100 км водопроводу, і 10-20 аварій на 100 км мереж теплопостачання. При цьому навантаження на інфраструктурні потужності щороку зростає. Відповідно, основна частка витрат на інвестиції використовується для заміни непридатного обладнання або розв’язання аварійних ситуацій,а не для для попередньо спланованих ефективних інвестицій.[11]

2.2.  Антимонопольна політика  в Україні в сучасних умовах

За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприймаються інколи навіть досвідченими експертами.

Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України станом на 01.01.2010 р. в Україні зареєстровано 4689 суб`єктів господарювання, що займають домінуюче становище на 558 загальнодержавних та 6391 регіональних товарних ринках. Суттєву їх частку (близько 45%) становлять суб`єкти природних монополій.

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану – сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш монополізованими в Україні являються ринки машинобудування — 97,7%, медичної промисловості — 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 2011 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі. [14]