Монополії, їх місце в ринковій економіці

 

 

Останніми роками підвищується увага економістів до проблем функціонування та регулювання монополізму в трансформаційній економіці. Насамперед це стосується сфери природного монополізму. В даній курсовій роботі я користувалася працями вчених, які досліджували функціонування природних монополій та проблеми їх державного регулювання в трансформаційній економіці: Ді Лоренцо, І. Костусєв, А. Барановський, О. Петренко, В. Власюк, Т. Юр’єва, Г. Башнянин.

В роботі використовуються наступні наукові методи: абстракції; індукції;  дедукції; єдності історичного та логічного.

 

Розділ 1                                                                                                             Монополії, їх місце в ринковій економіці

 

1.1.  Сутність  монополій, причини їх виникнення, характери і види

Наприкінці XIX сторіччя ринок ледве чи не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникла реальна погроза для функціонування конкуренції (цього необхідного атрибута ринку). На шляху конкуренції виникли істотні перешкоди у виді монополістичних утворень в економіці.

Історія монополії сягає глибокої давнини. Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. Взаємопов’язаність явищ  криз і монополій вказує на одну з причин монополізації, як-от: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву "дітей кризи".

Що являють собою монополістичні утворення? Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що виробляють значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибутки. [2]

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілого ряду проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках певну господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і суспільству свої особисті інтереси.

Існують різні види монополій, які можна класифікувати по трьох основних видах: природна, адміністративна й економічна. [3]

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відображає ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі – особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

У будь-яких економічних системах існують певні сектори національного господарства – природні монополії, де найбільш оптимальним є функціонування одного виробника. Природні монополії функціонують у житлово-комунальному господарстві, на залізничному, водному та повітряному транспорті, в нафтогазовій галузі, у сфері місцевих телефонних послуг тощо. За оцінками експертів, на ринках природних монополій в Україні на сьогоднішній день виробляється до 8% усього обсягу реалізованих товарів, робіт і послуг у вартісному вираженні. Природно-монопольна сфера

суттєво впливає на соціально-економічний розвиток країни, що обумовлює

необхідність державного регулювання галузей природних монополій [13].

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованої у світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, насамперед  монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеною. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) ґрунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Умови й особливості виникнення монополій пов’язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил i суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є: по-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва – максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва i продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює i контролює велику частину виробництва i збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод - монополію. Конкуренція i монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні i взаємообумовлюючi характеристики. Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем i ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови i досягати найбільшої вигоди.  
 По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу i виробництва. Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу е конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних i середніх підприємств відокремлюються кілька найбільших, якi стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.  
 По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу. Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній. 

Ці причини пов'язані, передусім, зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази.[7] Попередній технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці з використанням ручної техніки й розвивався дуже повільно. У цей період (початок XVI — кінець XVIII ст.) переважав процес концентрації особистісного фактора. Узагальнено зміни виражалися в концентрації виробництва.

Функцією монополії є обмеження позитивних рис конкуренції, її конструктивний вплив на технічний прогрес, зменшення витрат, зростання добробуту.

Головною ознакою монополії є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця,  тому що:

      1) дозволяє  уникнути їм цілого ряду проблем  і небезпеки, пов’язаних із конкуренцією;

      2) зайняти  привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках  визначену господарську владу;

       3) можуть  впливати на інших учасників  ринку, нав’язувати їм свої умови (навіть із позицій сили)

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується  на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати "порядним", оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох великих фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку "єдиним фронтом", коли зводиться на ніщо конкурентна боротьба, насамперед цінова, покупець опиняється в безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на зроблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою. [3]

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто  об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибутку тресту.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Досвід показує, що монополії, монополізуючи певну галузь і захопивши монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги великого виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до певних меж.

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна(чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Чиста(повна) монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним чи нематеріальним благом зосереджується в одних руках.

Розрізняють декілька сучасних форм монополій, які досить продуктивно діють на сьогоднішній день.

Конгломера́т — юридична особа, до складу якої входять компанії, що здійснюють підприємницьку діяльність у різних галузях економіки. Конгломерати в основному притаманні ринкам, що розвиваються, а також багатопрофільним компаніям. [3]

Як правило, конгломерати утворюються шляхом поглинання великою компанією кількох десятків малих і середніх фірм різних галузей і сфер діяльності, не мають між собою виробничих, збутових чи інших функціональних зв'язків.Конгломерати є публічними компаніями, акції яких торгуються на фондових біржах.

Конгломератная диверсифікація - поповнення асортименту виробами, що не мають ніякого відношення ні до застосовуваної технології, ні до існуючих товарах фірми.

Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає на просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов’язані з основними видами діяльності фірми області. Або ж стратегія диверсифікації - це система заходів, що використовується для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного стратегічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи. Стратегія диверсифікації передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків. При цьому товари можуть бути новими для всіх підприємств, працюючих на цільовому ринку, або тільки для даного підприємства. Така стратегія забезпечує прибуток, стабільність і стійкість фірми у віддаленому майбутньому. Вона є найбільш ризикованою та потребує значних витрат. Займатися диверсифікацією підприємства змушує ряд причин, серед яких одними з головних є прагнення зменшити або розподілити ризик, а також прагнення піти з ринків, що стагнують та отримати фінансові вигоди від роботи в нових областях. Останні два чинники - стагнуючий ринок і прагнення освоїти нові області діяльності - є головними причинами диверсифікації українських підприємств. Диверсифікація передбачає виявлення саме того виду діяльності, в якому можна найбільш ефективно реалізувати конкурентні переваги підприємства.