Актуальні питання інституту міжнародно-правової відповідальності

lign="justify">       Те  або інше діяння органів держави  та її посадових осіб може вважатися основою для міжнародно-правової відповідальності тільки у тому випадку, якщо в наявності буде сукупність наступних ознак, що утворюють склад міжнародного правопорушення: 1) об'єкт протиправного діяння;     2) протиправний характер поведінки держави, що виразився у дії або бездіяльності її органів і посадовців; 3) наявність шкоди, як результату протиправної поведінки держави; 4) причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою держави та шкідливим результатом, що настав.

       Проблема  об'єкту міжнародного правопорушення нерозривно пов'язана з ширшою проблемою  об'єкту міжнародного права і суб'єкта міжнародних правовідносин. Визнаючи, що "об'єктом норм права і правових відносин є певні матеріальні  блага, до досягнення яких прагнуть держави  та які відповідають життєвим інтересам  суб'єктів, що беруть участь в правових відносинах", то доведеться зробити  висновок, що об'єктом протиправного  діяння будуть ті ж самі матеріальні  та нематеріальні                                       блага [26, с.164].

       До  подібних благ відносяться, наприклад, мир і безпека, честь, гідність і  права іноземної держави, недоторканість дипломатичних і консульських представництв і т.д.. Ці блага є безпосереднім об'єктом посягання для певних міжнародних правопорушень. Наприклад, мир і міжнародна безпека є об'єктами міжнародного злочину агресії.

       Шкідливий результат або збиток, заподіяний протиправною поведінкою держави, може бути двоякого роду: матеріальним (збиток, заподіяний життю і здоров'ю людей, майну, фінансам держави) і нематеріальним (наприклад, порушення державного суверенітету, замах на честь і гідність держави  і т.п.). Іноді протиправною поведінкою держави заподіюється одночасно як матеріальний, так і нематеріальний збиток.

       Відносно  провини як основи міжнародно-правової відповідальності держави єдиної думки  в науці міжнародного права немає. У міжнародній практиці та доктрині вважається, що будь-яка міжнародно-протиправна поведінка держави винна. В той же час при здійсненні міжнародних деліктів (простих правопорушень) держава-порушник має право доводити свою невинність, наприклад при порушенні режиму територіального моря, виключної економічної зони і континентального шельфу, пограничних інцидентах і т.д., і посилатися при цьому на форс-мажорні обставини, непередбачений випадок або лихо. Скоєння ж міжнародних злочинів через специфіку цих протиправних діянь може бути тільки винним. [24, c.97].

2.2.Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій 

       Міжнародні  міжурядові організації як суб’єкти міжнародного права грають усе більше активну роль у міжнародних відносинах. У зв’язку з цим виникає  питання: чи несуть відповідальність і  яким чином міжнародні організації? Оскільки міжнародні організації мають  неоднаковий обсяг міжнародної  правосуб′єктності, що фіксується в  їхніх установчих актах, то характер і обсяг відповідальності в них  теж різний.

       У 2002 р. Комісія міжнародного права  ООН за дорученням Генеральної Асамблеї приступила до розробки теми «Відповідальність  міжнародних організацій», та у 2009 р. у своїй річній доповіді представила  Проект статей про відповідальність міжнародних організацій [4, с.18].

       Відповідальність  міжнародної організації буде випливати  з факту порушення її органами й посадовими особами як статутних  положень організації, так і загальних  норм міжнародного права. У практиці ООН мали місце випадки визнання цією організацією відповідальності за дії, зроблені особами зі складу збройних сил ООН. Наприклад, в 1957-1965 рр.. ООН  уклала угоди з Бельгією, Грецією, Італією, Люксембургом і Швейцарією про відшкодування шкоди, заподіяної громадянам цих країн і майну  цих громадян внаслідок операцій Збройних сил ООН в Конго  [38, с.43].

       На  міжнародній арені міжнародна організація  діє через свої органи й посадових  осіб, тому фактично міжнародні правопорушення можуть робити саме вони. У цьому  випадку може виникнути подвійна відповідальність організації. По-перше, перед державами-членами за порушення  посадовою особою або органом  організації статутних положень і, по-друге, перед міжнародним співтовариством  у цілому при порушенні норм загального міжнародного права.

       Міжнародні  організації можуть нести як політичну, так і матеріальну відповідальність. Наприклад, політична відповідальність може настати у разі прийняття  міжнародною організацією дискримінаційних рішень, що утискають суверенні права держави (групи держав), або які впливають на їх суверенітет; за порушення угоди про штаб-квартиру з державою перебування або угод про співпрацю з іншими суб'єктами міжнародного права.

       Матеріальна відповідальність міжнародної організації  може наступити за нанесення нею  збитку в процесі діяльності (наприклад, діяльності в космічному просторі), за невиконання міжнародних зобов'язань, де стороною є ця організація; за нанесення  шкоди джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, автомобілем або судном ООН); за порушення контрактів; недотримання санітарних норм та ін..

       Але при цьому форми відповідальності, що діють стосовно держав, не можна  механічно переносити на міжнародні організації, так як вони мають специфічні особливості: не набули розвитку конкретні  форми політичної та матеріальної відповідальності; при настанні матеріальної відповідальності поряд з міжнародною організацією, як правило, несуть відповідальність держави - члени цієї організації.

       Міжнародна  організація може бути залучена до міжнародної відповідальності за порушення  законодавства країни перебування  її штаб-квартири. Уряди багатьох країн  ухвалили законодавчі акти про статус міжнародних організацій, що знаходяться  на їх території, та їхніх службовців, за порушення яких міжнародні організації  можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності [36, с.273-274].

       В даний час у міжнародній практиці проблема відповідальності міжнародних  організацій вирішується переважно  в площині компенсації матеріального  збитку. Так, у ряді угод по космосу, - Договорі про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р.; Угоді  про рятування космонавтів, поверненні космонавтів і поверненні об′єктів, запущених у космічний простір, 1968 р.; Конвенції про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об′єктами, 1972 р. - є норми, що встановлюють відповідальність міжнародних організацій і держав, що беруть участь у них, за збиток, що став результатом космічної діяльності.

       Оскільки  міжнародні організації часом не можуть самостійно компенсувати заподіяний ними збиток, виникає питання про  необхідність солідарної відповідальності як самої організації, так і її держав-членів. Такий вид відповідальності, зокрема, передбачений ст. V Конвенції  про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними                               об'єктами 1972 р. [30, c.283-284].

       Специфіка діяльності міжнародної організації  може привести до заподіяння матеріального  збитку її посадовим особам, майну  й приміщенням. У цих випадках міжнародна організація може виступати  суб'єктом міжнародних претензій  до причинителя збитку. Це знайшло  підтвердження в консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. «Про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН». На підставі факту вбивства ізраїльськими терористами  посередника ООН у збройному  конфлікті між Ізраїлем і арабськими державами графа Бернадота й  полковника Серо Міжнародний Суд  ООН визнав, що Організація Об'єднаних  Націй як суб'єкт міжнародного права  й носій міжнародних прав і  обов'язків може здійснювати свої права шляхом пред'явлення міжнародних  претензій.

       Всі ці положення про міжнародну відповідальність міжнародних організацій випливають із Проекту статей про відповідальність міжнародних організацій, активну  роботу над яким проводить Комісія  міжнародного права ООН, підготувавши та представивши за 8 років плідної  праці (з 2002 по 2009 рр.)  Генеральній  Асамблеї текст Проекту. Цей Проект потребує подальшої розробки, до моменту  його прийняття світовим співтовариством  та затвердження в якості офіційного джерела міжнародного публічного права. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ III

Актуальні питання  інституту  міжнародно-правової відповідальності 

3.1.Обставини, що звільняють від міжнародно-правової відповідальності 

       Як  правило, всяке протиправне діяння держави тягне міжнародну відповідальність цієї держави. Проте насправді можуть мати місце обставини, які перешкоджають  на цьому етапі виконанню державою своїх зобов'язань, у тому числі  виконанню їх в строк. Ці обставини  можуть виключити міжнародно-правову  відповідальність держав.

       Під час кваліфікації поведінки держави  слід враховувати обставини, наявність  яких виключає протиправність дії (бездіяльності) держави, а отже і звільняє державу від міжнародно-правової відповідальності. Розрізняють дві групи обставин: обставини, які виключають виникнення міжнародно-правової відповідальності, та обставини, які виключають реалізацію міжнародно-правової відповідальності.

       У першому разі поведінка держави, яка за нормальних умов кваліфікується як правопорушення, визнається правомірною та не породжує відповідальності. У другому — це фактичні ситуації, за яких відповідальність, яка наступає за правопорушення, фактично не здійснюється. [35, с.320].

       Проект  статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, підготовлені Комісією міжнародного права  і схвалені (точніше, "взяті до відома") LXV сесією Генеральної Асамблеї ООН 6 грудня 2010 року, містять перелік  обставин, що виключають протиправність. Відповідальність держав виключається за наступних певних умов:

1. У разі досягнення між державами взаємної згоди відносно дій, які суперечать раніше взятим ними зобов'язанням або відповідним нормам МП (ст. 29 Статей). Наприклад, введення іноземних військ на територію держави зазвичай розглядається як серйозне порушення суверенітету держави, а частіше як акт агресії. Проте подібна дія не може бути визнана такою, якщо вона здійснюється на прохання або з відома держави.

       Виключення  відповідальності держави в даному випадку настає за наявності наступних  умов:

• згода держави має бути міжнародно-правомірною;
• згода має бути явно вираженою (а не що мається на увазі);
• згода повинна передувати здійсненню дій.

       Проте така згода не може бути дана на здійснення дій, що суперечать імперативним нормам міжнародного права (наприклад, згода  на використання території для здійснення агресії відносно третьої держави).

2. У разі, якщо дії держави викликані протиправними діями іншої держави і є правомірними з точки зору міжнародного права заходами відносно держави-правопорушника, або, іншими словами, коли є провина самої потерпілої сторони (ст. 30 Статей). Такі заходи можуть бути застосовані також за дорученням або уповноваженням компетентної міжнародної організації (наприклад, ООН, відповідною організацією).
3. Якщо діяльність держави була викликана непереборною силою або непіддатливими контролю непередбаченими зовнішніми подіями (ст. 31 Статей). Причому передбачається, що обидві вказані події не дозволили державі діяти відповідно до раніше прийнятих на себе зобов'язань. Зокрема, може йтися про ситуації, викликані явищами природи (повінь, землетрус, епідемія) або діяльністю людей, і позначаються вони термінами "форс-мажор", або "непередбачений", "непереборний" випадок. Форс-мажор як основа для звільнення держави від відповідальності передбачений, наприклад, в статті 41 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, статті 18 Конвенцій ООН з морського права 1982 року.

       Проте держави не звільняються від відповідальності, якщо форс-мажорна ситуація обумовлена - або цілком, або у поєднанні  з іншими чинниками - поведінкою держави, що посилається на неї, або держава  перейняла на себе ризик виникнення такої ситуації.

4. Якщо суб'єкт поведінки, що представляє цю державу, в ситуації крайнього лиха не мав іншої можливості врятувати своє життя або життя ввірених йому людей (ст. 32 Статей). На практиці випадки лиха були в основному пов'язані з повітряними або морськими судами, які виявлялися на території держави із-за поганих погодних умов, технічної несправності і т.п..

       Лихо  як обставина, що виключає відповідальність держави, передбачено, наприклад, в  статтею 14 Конвенцій про територіальне  море і прилеглу зону 1958 р., статтею 98 Конвенцій ООН з морського права 1982 р.