Актуальні питання інституту міжнародно-правової відповідальності

       Правопорушення  як певний різновид юридичних фактів і складає юридико-фактичну основу відповідальності. Сукупність ознак, що характеризують певне правопорушення називається складом правопорушення. Ця категорія є загальноправовою і тому застосована до міжнародного права. У міжнародних арбітражних і судових рішеннях вона, як правило, прямо не згадується, проте часто вказується на сукупність умов, необхідних для встановлення наявності конкретного правопорушення.

       Склад - це мінімальна сукупність головних об'єктивних і суб'єктивних ознак, достатніх  для покладання відповідальності на правопорушника. З твердження, що саме склад правопорушення, що виявляється  в поведінці окремої держави, є основою її міжнародно-правової відповідальності, не витікає, що відповідальність можлива лише за умови доведеності  усіх елементів складу і що виконання  цієї умови лежить на потерпілій стороні. Специфіка сучасних міжнародних  відносин і міжнародного права, відсутність  загальнообов'язкових для держав судової або іншої процедури  роблять неможливим покладання обтяження  доведення існування міжнародного правопорушення на потерпілу державу.

       Теоретично  розрізняється проблема встановлення юридико-фактичної основи відповідальності від проблеми встановлення умов її існування. Якщо основою міжнародно-правової відповідальності держави є склад  правопорушення як сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, то, як правило, для того, щоб потерпілі або  уповноважені міжнародні органи могли  почати процес покладання відповідальності, досить об'єктивного факту порушення  міжнародного зобов'язання державою, що виражається в міжнародно-протиправному  діянні її органів або посадовців.

       При визначенні поняття міжнародного правопорушення потрібно вирішити питання про включення  в нього певних елементів. Першим елементом є вказівка на те, що протиправне  діяння держави в міжнародному плані  може виникнути в силу як дії, так  і бездіяльності. Також усі правопорушення завдають певної шкоди міжнародному правопорядку. Порушення міжнародних  зобов'язань перешкоджає дотриманню міжнародного права, зазіхає на блага, що захищаються їм. Тому протиправність охоплює поняття шкідливості правопорушення.

       Факт  того, що основною ознакою, що характеризує міжнародне правопорушення, має бути порушення міжнародного зобов'язання, широко визнаний міжнародною дипломатичною, судовою і арбітражною практикою, а також доктриною міжнародного права. Таким чином, міжнародне правопорушення можна визначити як протиправну  дію або бездіяльність держави, що порушує її міжнародне зобов'язання.

       У складі правопорушення розрізняють  об'єктивні та суб'єктивні елементи. Комісія міжнародного права виділила два елементи, що утворюють склад  міжнародно-протиправного діяння держави. Ст. 3 Проекту статей про відповідальність держав під назвою "Елементи міжнародно-протиправного  діяння" свідчить: "Міжнародно-протиправне  діяння держави в наявності у  тому випадку, коли:

       а) яка-небудь поведінка, що полягає у  дії або бездіяльності, може, згідно з міжнародним правом, привласнюватися  державі і б) така поведінка є  порушенням міжнародного зобов'язання цієї держави".

       Перший  з цих елементів "кваліфікується зазвичай як суб'єктивний елемент і  характеризується вчинком, який може бути присвоєний не окремій особі або  групі осіб, що фактично зробили  його, а державі як суб'єкту міжнародного права", а другий - "як об'єктивний елемент: держава цим вчинком  порушує взяте нею міжнародне зобов'язання"[8, с.252].

       Загальний склад міжнародного правопорушення включає наступні елементи: а) об'єкт  протиправного діяння; б) протиправна  поведінка держави, що виражається  в діяннях його органів; в) шкода, що є наслідком протиправної поведінки  держави; г) причинний зв'язок між  протиправною поведінкою держави і  шкідливими наслідками, що наступили.

       Кожен з цих елементів присутній  у складі конкретного правопорушення, тобто лише наявність цих ознак  свідчить про те, що в поведінці  суб'єкта є склад міжнародного правопорушення. 

1.3.Види і форми міжнародно-правової відповідальності 

       Відповідальність  держави - порушника міжнародного зобов'язання реалізується в конкретних видах і формах. Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: матеріальна і нематеріальна.

       У міжнародно-правовій доктрині для позначення нематеріальної відповідальності використовуються також три інші терміни: моральна, політична, морально-політична відповідальність. Деякі автори робили спроби уточнити термінологію, зокрема Г. І.Тункін висловився проти використання терміну "моральна відповідальність". "Передусім, вислів "моральна відповідальність" може розумітися як відповідальність не правова, а така, що витікає з правил міжнародної  моралі. Далі правильніше говорити про політичну відповідальність, оскільки так зване моральне задоволення, що мається на увазі, є політичною акцією" підкреслював він [41 с.208].

       Інші  автори, погоджуючись з думкою Г.І.Тункіна  з цього питання, виразили сумніви  з приводу позначення нематеріальної відповідальності як відповідальності політичної. Зокрема М.Х.Фарукшин писав: "На нашу думку, неточним і не зовсім виправданим є виділення політичної відповідальності як самостійного виду відповідальності держав. Правильніше було б говорити про матеріальну і нематеріальну (і в тому і в іншому випадку політичну) відповідальність держави" [27, с.165-166].

       Оскільки  поведінка держави, у тому числі  міжнародно-протиправна, є поведінкою політичного соціального механізму, будь-який вид відповідальності держави  в міжнародній публічно-правовій сфері має політичний характер. Тільки за відсутністю більш відповідного терміну нематеріальну відповідальність в літературі означають як політичну.

       У реальному житті види відповідальності взаємозв'язані. Поділ відповідальності на матеріальну і нематеріальну  в принципі умовний, але проте  необхідний для її практичного здійснення.

       Від специфіки міжнародного правопорушення залежить, який вид відповідальності нестиме держава-порушник. За деякі правопорушення можуть застосовуватися обидва види відповідальності одночасно. Форми відповідальності означають конкретні засоби здійснення  несприятливих для держави-порушника наслідків за невиконання міжнародного зобов'язання.

       У рамках нематеріального виду відповідальності виділяються такі форми: репресалії, реторсії, ресторації, сатисфакції, призупинення прав та привілеїв, що витікають з  членства в міжнародній організації  або виключення з міжнародної  організації та санкції.

       Репресалії - це правомірні примусові дії держави, що мають на меті відновлення своїх прав, порушених іншою державою. Згідно сучасного міжнародного права в якості репресалій неприпустимо застосування сили або погрози силою. Репресалії можуть виражатися в заморожуванні або арешті банківських рахунків, накладання ембарго і т.п.. Заходи, що приймаються потерпілою державою як репресалії, мають бути пропорційні правопорушенню, що викликало їх, і припиняються з моменту відновлення status quo (положення, що існувало до зміни ситуації).

       Реторсії є правомірними примусовими діями держави у відповідь на недружній акт з боку іншої держави, за допомогою якої посадові, фізичні або юридичні особи першої держави були поставлені в дискримінаційні умови. Реторсії націлені на відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав.

       Ресторація — це такий вид політичної відповідальності, що являє собою відновлення правопорушником колишнього стану матеріального об’єкту. Прикладом ресторацій можуть служити звільнення незаконно зайнятої території і несення в зв'язку з цим майнових витрат, відновлення якості забрудненої води і т.п..

       Сатисфакція як форма політичної відповідальності має два види: ординарну та надзвичайну. Ординарна сатисфакція - це задоволення державою-правопорушником правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави. Мета сатисфакції - відновлення нематеріального збитку, заподіяного честі та гідності потерпілої держави. Найбільш характерні  форми - принесення вибачень; висловлювання жалю або співчуття; урочисте підняття прапору чи виконання гімну потерпілої держави; завірення в тому, що подібні неправомірні акції не повторюватимуться; дезавуювання дій офіційних представників; покладання обов'язку матеріального відшкодування на осіб, причетних до здійснення міжнародного правопорушення, або їх карне чи адміністративне переслідування; видання спеціальних законів, спрямованих на забезпечення дотримання міжнародних зобов'язань, і т.п. [23, с.434-435].

       У міжнародній практиці характерними рисами сатисфакції є її суворо офіційний  характер, урочистість і гласність. Ординарні сатисфакції в основному  є символічними обтяженнями, вони не повинні бути принизливими та надмірними [31, с.118].

       Надзвичайна сатисфакція являє собою різного  виду тимчасові обмеження суверенітету та правоздатності держави, що скоїла міжнародний злочин. Її метою є  викорінювання причин, що породили міжнародний злочин, і створення  гарантій його  неповторення.

       Як  надзвичайні сатисфакції можуть виступати: тимчасове припинення або  обмеження  прерогатив законодавчих, виконавчих і судових органів  держави-правопорушника; реорганізація  окремих елементів політичної системи  і скасування громадських інститутів, наявність яких сприяла здійсненню державою міжнародного злочину.

       Призупинення  прав та привілеїв, що витікають з членства в міжнародній організації реалізується в таких формах: позбавлення права голосу, права на представництво в головних органах, права на отримання допомоги і обслуговування та ін., і як крайній захід - виключення з міжнародної організації. Наприклад, за агресію проти Фінляндії всупереч існуючому міжнародному Договору між СРСР і Фінляндією про ненапад СРСР був виключений з Ліги Націй в 1940 р. [36, с.265].

       Санкції - це індивідуальні або колективні правомірні примусові заходи, що застосовуються проти держави-порушника, в цілях припинення її неправомірної поведінки або покарання за таку поведінку. Індивідуальні санкції, вживані потерпілою державою відносно держави-порушника, не можуть включати використання озброєної сили. Найчастіше вони зводяться до часткового або повного розриву торговельно-економічних стосунків, транспортних зв'язків, спортивних контактів і т.п.. Колективні санкції можуть використовуватися тільки на підставі рішення Ради Безпеки ООН відносно держав, чиї дії є загрозою миру або порушенням миру (ст. 39 Статуту ООН). Колективні санкції можуть включати повний або частковий розрив економічних стосунків, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- або інших засобів зв′язку а також розрив дипломатичних стосунків (ст. 41). Якщо ж ці заходи виявляться недостатніми, то Рада Безпеки ООН може прийняти рішення про санкції з використанням озброєної сили для підтримки або відновлення міжнародного миру та безпеки (ст. 42). Міжнародній практиці відомі випадки результативного застосування санкцій згідно ст. 41 Статуту ООН проти расистських режимів Південної Родезії та ПАР, що проводили політику апартеїду [1].

       За  міжнародні злочини, здійснені Німеччиною і Японією в роки другої світової війни, проти цих держав були застосовані  санкції, пов'язані з обмеженням їх суверенітету, - окупаційний режим, обмеження права мати збройні  сили, обмеження в діяльності політичних сил та ін..

       Суть  матеріальної відповідальності полягає в повній або частковій компенсації матеріального збитку, заподіяного міжнародно-протиправним діянням держави. Формами відповідальності цього виду виступають репарації, реституції та субституції.

       Репарації – форма матеріальної відповідальності, що має два види: ординарну та надзвичайну. Ординарна репарація є відшкодуванням державою-правопорушником матеріального збитку шляхом виплати грошових сум, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню потерпілим суб'єктам. До репарацій прибігають зазвичай разом з реституцією, а також в тих випадках, коли матеріальне відшкодування в натурі неможливе. Репарація включає відсотки та упущену вигоду. Деякі автори використовують для позначення форм матеріальної відповідальності держави термін "компенсація". Держава-правопорушник, будучи зобов'язаною виплатити репарації, самостійно знаходить і визначає джерела засобів для виплати матеріальної компенсації потерпілим суб'єктам.