Шпаргалка по "Хозяйственное право"

Крім відстрочки та/або  розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника мирова угода може передбачати також виконання зобов’язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на акції боржника (якщо боржником є акціонерне товариство) та задоволення вимог кредиторів іншими способами, які не суперечать закону. Як зазначалося вище, практично всі цивільно-правові способи можуть бути використані з метою відновлення платоспроможності боржника і, відповідно, вони стають частиною мирової угоди. Крім цього, мирова угода може містити умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

З дня затвердження мирової  угоди боржник розпочинає погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження в справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражних керуючих, а заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів скасовуються. Крім того, кредитори вправі вимагати відшкодування неустойки (штрафу, пені), а також сум завданих збитків (за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів). Таке право кредитори отримують з моменту затвердження арбітражним судом мирової угоди за умови закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому вимоги заявляються в розмірах, які існували на дату введення мораторію.

Певні особливості існують  щодо укладення мирової угоди  на стадії санації у межах провадження  в справі про банкрутство. Укладення  мирової угоди ініціює керуючий санацією, який до завершення встановленого  строку санації (якщо є підстави для  відновлення платоспроможності шляхом використання такого засобу) подає зборам кредиторів разом зі своїм звітом і проект мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймають збори кредиторів. Якщо збори кредиторів відхиляють умови укладення мирової угоди, а інші передбачені відповідним законом способи не допомогли відновити платоспроможність боржника, господарський суд приймає рішення про ліквідацію. Процедура прийняття рішення зборами кредиторів в законі не встановлена.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду, якщо боржник не виконав умови мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів або здійснив дії, які завдають збитків або порушують права та законні інтереси кредиторів.

Важливо зазначити, що розірвання мирової угоди господарським судом за заявою окремого кредитора на вказаних підставах не означає втрату її чинності для інших кредиторів. Якщо мирова угода визнається недійсною або розривається, вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та/або розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі в незадоволеній частині.

У випадку невиконання  мирової угоди кредитори можуть висунути до боржника свої вимоги в  передбаченому цією мировою угодою обсязі. Якщо порушується провадження  в справі про банкрутство цього ж боржника, обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в передбачених нею межах. У випадку, якщо мирову угоду не укладено, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

84. Судові процедури, які застосовуються щодо боржника.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Охарактеризуємо основні судові процедури.

На підготовчому засіданні  господарського суду відповідно до ст. 13 Закону України «Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розпочинається процедура розпорядження майном боржника. Відповідно до ст. 1 цього закону розпорядження майном боржника - це система заходів з нагляду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження і ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану.

Розпорядження майном - це перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовується лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст.ст. 51,52 Закону) та щодо громадян-підприємців (ст. 48 Закону). Завдання процедури розпорядження складаються з: виявлення та збереження майнових активів боржника; виявлення кредиторів; укладення й затвердження реєстру грошових вимог кредиторів; проведення перших загальних зборів кредиторів; прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Також може бути застосований мораторій на задоволення вимог  кредиторів.

Згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником всіх вимог кредиторів за зобов’язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи вимоги за зобов’язаннями, що виникли після порушення справи, але згідно з цим Законом віднесені до вимог конкурсних кредиторів, а також зупинення будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог.

Протягом дії мораторію  на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення  вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування  збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 17 Закону.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому ст. 14 Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому ст. 31 Закону.

85. Поняття та порядок ліквідаційної процедури.

З дня прийняття господарським  судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Ліквідаційну процедуру  здійснює ліквідатор — фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку.

На призначених господарським  судом ліквідаторів покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів. Для цього вони створюють спеціальний орган—ліквідаційну комісію.

До складу ліквідаційної  комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в  разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду  за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих до шкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Крім представників названих органів, до складу комісії обов'язково включається розпорядник майна боржника.

До функцій ліквідаційної  комісії входять: інвентаризація та оцінка майна; визначення ліквідаційної  маси і розпорядження нею; вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості; реалізація майна банкрута; здійснення інших заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 210 Господарського кодексу України.

За результатами своєї  роботи ліквідаційна комісія складає  і подає господарському суду ліквідаційний баланс. Суд зобов'язаний розглянути його, заслухати членів ліквідкому і зборів (комітету) кредиторів. В результаті цього можуть бути винесені ухвали двох (за змістом) видів: про затвердження ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилось майна після задоволення вимог кредиторів, виноситься також ухвала про ліквідацію банкрута як юридичної особи; про затвердження ліквідаційного балансу і призначення нових ліквідаторів.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» майно банкрута оцінюється за так званою відновною вартістю наявних основних і оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості цього підприємства. Вона обраховується, як визначено в методиці оцінки вартості майна під час приватизації. Вона встановлює порядок і спосіб оцінки майна, що приватизується, за відновною вартістю з урахуванням його складу, і використовується для визначення початкової (аукціонної) ціни державного підприємства, розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється у процесі приватизації, а також для визначення ціни майна державного підприємства або окремих інвентарних об'єктів при викупі. Майно банкрута оцінюється як цілісний майновий комплекс.

Під час ліквідаційної  процедури ліквідатор виявляє ліквідаційну масу, здійснює продаж у встановленому порядку майна банкрута та задовольняє в установленій законом черговості вимоги кредиторів:

У першу чергу задовольняються: вимоги, забезпечені заставою; вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи; витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені заставою, у тому числі вимоги кредиторів, що ви никли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної  черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинен подати державному реєстратору такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; оригінал установчих документів; акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу; довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку; довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку; довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

У випадках, що встановлені  законом, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти  ліквідаційного балансу.

Державний реєстратор повинен  внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації у строк не більше трьох робочих днів з дати надходження документів.

86. Особливості банкрутства окремих видів суб'єктів господарювання.

Проблеми банкрутства  окремих категорій підприємств-боржників обумовлюються наявністю значної кількості прогалин як теоретичного, так і практичного характеру, що виникають при невиконанні своїх обов’язків суб’єктами підприємницьких відносин, які мають особливий соціальний, правовий, економічний статус в процесі провадження у справі про банкрутство.