Шпаргалка по "Хозяйственное право"

Аналіз Закону дозволяє зробити висновок про наявність  семи видів кредиторів: ініціюючі, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові ( конкурсні ), кредитори погашеної заборгованості.

Конкурсним  кредиторам надано право звертатися до господарського суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх грошових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілою низкою специфічних повноважень. Так, тільки за узгодженням з конкурсними кредиторами господарський суд може відкрити процедуру санації боржника, затвердити план санації та мирову угоду.

Особливими кредиторами є органи державної податкової служи й інших державних органів, що здійснюють контроль за правильним і своєчасним справлянням податків (обов’язкових платежів): податкові кредитори. Такі органи наділені повноваженнями звичайних кредиторів, за винятком випадків, зазначених у Законі. Наприклад у п.2 ст.36 Закону для таких кредиторів встановлені спеціальні умови для мирової угоди.

Учасниками  провадження у справі про банкрутство  можуть бути санатори (інвестори) — юридичні та (або) фізичні особи (в тому числі іноземні), які виявили бажання взяти участь у відновленні платоспроможності боржника і звернулися в установлений законом місячний термін до господарського суду з пропозиціями щодо санації боржника. До своєї заяви потенційні санатори (інвестори) повинні додати документи, які підтверджують їх платоспроможність та фінансову можливість участі у санації, попередній план санації, пропозиції про переведення на них боргів тощо.

Остаточні умови  участі санаторів (інвесторів) у процедурі  відновлення платоспроможності боржника визначаються у плані санації, який розробляється і подається керуючим санацією, схвалюється кредиторами і затверджується ухвалою господарського суду.

Представник працівників боржника бере участь у справі за ініціативою трудового колективу, який на своїх зборах визначає його кандидатуру і делегує йому повноваження здійснювати захист своїх інтересів.

82. Порядок порушення провадження у справах про банкрутство. 

Підставою порушення провадження у справах банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, визнається Законом боржником.

Фактичною підставою  для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до господарського суду, яка називається «заява про порушення справи про банкрутство» (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7). Із заявою про порушення справи про банкрутство до господарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом. Боржниками у процедурі банкрутства не можуть бути казенні підприємства та підприємства, що є об'єктами права комунальної власності. Останні — за умови, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо незастосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Держава та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, як власники, повинні своєчасно вживати всіх необхідних заходів для запобігання неспроможності казенного або комунального підприємства — боржника.

Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя в господарських відносинах — господарські суди. Підвідомчість цих справ господарським судам встановлює п. 1 ст. 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з яким справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника, та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, а провадження у справах про банкрутство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Порядок визнання суб’єкта господарювання банкрутом включає наступні стадії: 1) подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство; 2) проведення підготовчого засідання;  3) подання заявником до офіційних друкованих органів оголошення про порушення справи про банкрутство; 4) подання кредиторами у місячний строк оголошення про порушення справи про банкрутство письмових заяв про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують, і складення реєстру вимог кредиторів; 5) проведення попереднього засідання господарського суду; 6) проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду; 7) прийняття судом рішення за клопотанням комітету кредиторів про проведення санації боржника; 8) прийняття господарським судом постанови про визнання боржника   банкрутом   і   відкриття ліквідаційної процедури. Призначення ліквідатора; 9) опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 10) передача органами управління банкрута бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору; 11) проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута і продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута; 12) затвердження господарським судом звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу; 13) винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

83. Санація боржника та мирова угода.

Санація є однією з  форм фінансового оздоровлення боржника, відновлення його платоспроможності. Законодавством України передбачена можливість проведення досудової санації підприємств та санації у процесі судового розгляду справ про банкрутство. В даному випадку розглянемо санацію у процесі судового розгляду справ про банкрутство.

Санація є інструментом завдяки якому можна досягти  відновлення платоспроможності  боржника, що здійснюється під час  провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Діючи в судовому режимі, метою санації є запобігання  визнання боржника банкрутом і його ліквідації, а також проведення оздоровлення фінансово-господарського становища боржника з одночасним повним або частковим задоволенням вимог кредиторів.

Рішення про  проведення санації боржника в процесі  провадження справи про банкрутство  ухвалюється у таких випадках:

1. коли підприємство  стало фінансово неспроможним чи існує реальна загроза цього, і боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство.

2. після закінчення  місячного терміну з моменту  опублікування в офіційному друкованому  органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства, якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника чи подали акцептовані комітетом кредиторів і господарським судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами і механізмом задоволення їхніх претензій, господарський суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та здійснення фінансової санації юридичної особи.

3. з ініціативою банку  або іншої фінансово-кредитної  установи. Відповідно до Закону  України «Про банки і банківську  діяльність» установа банку має  право застосувати комплекс заходів  санації стосовно клієнта, оголошеного неплатоспроможним. Банк може передати оперативне управління цим підприємством адміністрації, яка сформована за його участю, реорганізувати боржника, змінити порядок та умови платежів, а також направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції. Однак, всі дії банківської установи повинні бути узгоджені з іншими кредиторами підприємства, не вступаючи з ними у конфлікт.

Отже, санація, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, має на меті задоволення, в першу чергу, інтересів кредиторів, через застосування реорганізаційних заходів та за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської діяльності боржника.

Здійснення  санації боржника організовує керуючий санацією, правовий статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією має право: розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Одним з основних обов'язків  керуючого санацією є підготовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні підприємства-боржника частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, керуючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном.

План санації повинен містити: заходи щодо відновлення платоспроможності боржника; умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора; строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам.

План санації  повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.

План санації може містити умови про: виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону.

За п'ятнадцять  днів до закінчення санації, а також  за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.

Звіт керуючого  санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо: припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника; продовження встановленого строку процедури санації; припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; припинення процедури санації і укладення мирової угоди. У разі виникнення обставин, що є підставою для припинення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією.

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство  законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укладання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з Законом  України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом», мирова угода – це домовленість між боржником і кредиторами  стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами  боргів боржника. Наслідком досягнення домовленості про прощення боргу є припинення відповідного зобов’язання.

Відповідно до зазначеного  закону мирову угоду визнають ще й  судовою процедурою (з чим важко  погодитись), яка застосовується до боржника в межах відкритого провадження в справі про банкрутство, а також засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації.

За загальним правилом сторонами мирової угоди в  судовому провадженні є боржник  і кредитор, які виступають у відповідній  судовій справі сторонами: в позовному провадженні це позивач і відповідач, а в справах про банкрутство – боржник і його кредитори.

Від імені боржника мирову угоду укладають сам боржник-підприємець, керівник боржника, повноваження якого  як законного представника визначені в установчих документах відповідної юридичної особи, або арбітражні керуючі в процедурі судової санації та ліквідації. В процедурі санації такою особою є керуючий санацією, а у ліквідаційній процедурі – ліквідатор.

Від імені кредиторів рішення про укладення мирової угоди простою більшістю голосів приймає комітет кредиторів. Необхідною умовою затвердження мирової угоди є наявність письмової згоди кредиторів на її укладення, вимоги яких забезпечені заставою. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів.

Мирова угода може укладатися на будь-якій стадії провадження  в справі про банкрутство, в тому числі й на стадії ліквідації боржника (після визнання боржника банкрутом).

Законодавство про банкрутство  передбачає окремі випадки, коли укладення мирової угоди ініціюють арбітражні керуючі. Так, якщо в процедурі санації для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду. Такий крок є останньою можливістю врегулювання проблем заборгованості боржника, а не укладення мирової угоди тягне за собою визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.