Характеристика швидкісних якостей

У фізичному вихованні і на спортивному тренуванні для оцінки ступеня розвитку власне силових здібностей розрізняють абсолютну і відносну силу. Абсолютна сила - це максимальна сила, що проявляється людиною в будь-якому руху, незалежно від маси його тіла. Відносна сила - це сила, що проявляється людиною в перерахунку на 1 кг власної ваги. Вона виражається відношенням максимальної сили до маси тіла людини. У рухових діях, де доводиться перемі ¬ чати власне тіло, відносна сила має велике значен ¬ ня..

Результати  досліджень дозволяють стверджувати, що рівень абсолютної сили людини більшою мірою обумовлений факторамами середовища (тренування, самостійні заняття та ін.) У той же час показники відносної сили в більшій мірі випробовують на собі вплив генотипу. Швидкісно-силові здібності приблизно в рівній мірі залежать як від спадкових, так і від середовищних факторів. Статична силова витривалість визначається більшою мірою генетичними умовами, а динамічна силова витривалість залежить від взаємних (приблизно рівних) впливів генотипу і середовища.

Найбільш  сприятливими періодами розвитку сили у мальчі ¬ ків та юнаків вважається вік від 13-14 до 17-18 років, а у дівчаток і дівчат - від 11-12 до 15-16 років, чому в чималому ступені відповідає частка м'язової маси до загальної маси тіла (до 10-11 років вона становить приблизно 23%, до 14-15 років - 33%, а до 17-18 років - 45%). Найбільш значні темпи зростання відносної сили різних м'язових груп спостерігаються в молодшому шкільному віці, особливо у дітей від 9 до 11 років. Слід зазначити, що в зазначені відрізки часу силові здібності в найбільшою мірою піддаються цілеспрямованим впливам. При розвитку сили слід враховувати морфофункціональні можливості зростаючого організму.  
 
 
 

1.2. Швидкість та методика  її розвитку 

     Швидкість - це здатність людини здійснювати різні рухи в мінімальний для даних умов проміжок часу.

     Швидкісні якості людини значною мірою визначаються вродженими задатками. Тому найбільш швидкі від природи люди мають перевагу перед іншими у видах діяльності, де швидкість є домінуючим якістю, де необхідно швидко реагувати на будь-якої сигнал, непередбачені зміни ситуації. Люди щодо повільні воліють види діяльності, пов'язані з тривалою нескладною роботою.

     Численні  дослідження, присвячені прояву швидкості  в побуті, на виробництві, в військовій справі, спорті і т.д. показали, що швидкість може виявлятися у формі:

1) швидкості рухів (швидкість одиночного  руху і частота рухів);

2) швидкості рухової реакції.

     Швидкість рухів (у спринтерському бігу, при  нанесенні ударів у боксі) вимірюється швидкістю окремого руху і частотою рухів в одиницю часу.

     Швидкість рухової реакції оцінюється в  часі, що проходить з моменту появи  сигналу (подразника) до початку відповідних  дій (стартовий сигнал у бігу). Іноді  для оцінки швидкості вимірюють  швидкість переміщення (наприклад, при бігу) за формулою

де V швидкість  переміщення,

s - пройдений  шлях,

t - час,  витрачений на його подолання.

У цьому  показнику виражається не тільки швидкість, але й інші фізичні  якості, зокрема сила і витривалість.

     Під швидкісними здібностями розуміють  можливості людини, що забезпечують йому виконання рухових дій в мінімальний  для даних умов проміжок часу. Розрізняють  елементарні і комплексні форми  вияву швидкісних здібностей. До елементарним форм відносяться швидкість реакції, швидкість одиночного руху, частота (темп) рухів.

     Всі рухові реакції, що здійснюються людиною, поділяються на дві групи: прості і складні. Відповідь заздалегідь  відомим рухом на заздалегідь  відомий сигнал (зоровий, слуховий, тактильний) називається простою реакцією. Прикладами такого виду 1 реакцій є початок рухової дії (старт) у відповідь на постріл стартового пістолета в легкій атлетиці або у плаванні, припинення нападника або захисної дії в єдиноборствах або під час спортивної гри при свистку арбітра і т.п. Швидкість простої реакції визначається по так званому латентному (прихованому) періоду реакції - часовим відрізком рот моменту появи сигналу до моменту початку руху. Латентний час простої реакції у дорослих, як правило, не перевищує 0,3 с.

     Складні рухові реакції зустрічаються у  видах спорту, що характеризуються постійною і раптовою зміною ситуації дій (спортивні ігри, єдиноборства, гірськолижний спорт і т.д.). Більшість  складних рухових реакцій у фізичному  вихованні та спорті - це реакції «вибору» (коли з не скількох можливих дій потрібно миттєво вибрати одне, адекватне цій ситуації).

     У ряді видів спорту такі реакції одночасно  є реакціями на рухомий об'єкт (м'яч, шайба і т.п.).

     Часовий інтервал, витрачений на виконання  одиночного руху (наприклад, удар у боксі), теж характеризує швидкісні здібності. Частота, або темп, рухів - це число рухів в одиницю часу (наприклад, число бігових кроків за 10 с).

     У різних видах рухової діяльності елементарні форми прояву швидкісних здібностей виступають в різних поєднаннях і в сукупності з іншими фізичними ка ¬ ру і технічними діями. У цьому випадку має місце комплексне прояв швидкісних здібностей. До них відносяться: Швидкість виконання цілісних рухових дій, здатність якомога швидше набрати максимальну швидкість здатність тривало підтримувати її.

     Для практики фізичного виховання найбільше  значення має швидкість виконання  людиною цілісних рухових дій  у бігу, плаванні, пересуванні на лижах, велогонка, веслування і т.д., а не елементарні форми її прояву. Проте | ця швидкість лише побічно характеризує швидкість людини, так як вона обумовлена не тільки рівнем розвитку швидкості, а й іншими факторами, зокрема технікою володіння дією,

координаційними здібностями, мотивацією, вольовими  якостями та ін. Здатність як можна швидше набрати максимальну швидкість визначають по фазі стартового розгону або стартовою швидкості. У середньому цей час становить 5-6 с. Здатність як можна довше утримувати досягнуту максимальну швидкість називають швидкісною витривалістю і визначають за дистанційною швидкості.

     В іграх і єдиноборствах є ще одна специфічна прояв швидкісних якостей - швидкість гальмування, коли у зв'язку зі зміною ситуації необхідно миттєво  зупинитися і на ¬ чать рух в  іншому напрямку.

     Прояв форм швидкості і швидкості рухів залежить від цілого ряду чинників: 1) стану центральної нервової системи і нервово-м'язового апарату людини, 2) морфологічних особ ¬ ностей м'язової тканини, її композиції (тобто. від співвідношення швид ¬ ють і повільних волокон), 3) сили м'язів; 4) здібності м'язів швидко переходити з напруженого стану в розслаблений; 5) енергетичних запасів у м'язі (аденозинтрифосфорная кислота - АТФ і креатинфосфат - КТФ); 6) амплітуди рухів, т . е. від ступеня рухливості в суглобах; 7) здатності до координації рухів при швидкісній роботі; 8) біологічного ритму життєдіяльності організму; 9) віку та статі; 10) швидкісних при ¬ рідних здібностей людини.

     З фізіологічної точки зору швидкість  реакції залежить від швидкості  протікання наступних п'яти фаз: 1) виникнення збудження в рецепторі (зоровому, слуховому, тактильному і ін.), Що бере участь у сприйнятті сигналу; 2) передачі збудження в центральну нервову систему; 3) переходу сигнальної інформації по нервових шляхах, її аналізу та формування еферентної сигналу; 4) проведення еферентної сигналу від централь ¬ ної нервової системи до м'яза; 5) порушення м'язи і появи в ній механізму активності.

     Максимальна частота рухів залежить від швидкості  переходу рухових нервових центрів  з станом збудження в стан гальмування  і назад, тобто вона залежить від лабільності нервових процесів.

     На  швидкість, що проявляється в цілісних рухових діях, впливають: Частота  нервово-м'язової імпульсації, швидкість  переходу м'язів з фази напруги у  фазу розслаблення, темп чергування цих  фаз, ступінь включення в процес руху швидко скорочуються м'язових волокон і їх синхронна робота.

     Генетичні дослідження (метод близнюків, зіставлення  швидкісних можливостей батьків  і. дітей, тривалі спостереження  за змінами показників швидкості  в одних і тих же дітей) свідчать, що рухові здібності істотно залежать від факторів генотипу. За даними наукових досліджень, швидкість простої реакції приблизно на 60-88% визначається спадковістю.

     Цілеспрямовані  дії або заняття різними видами спорту роблять позитивний вплив  на розвиток швидкісних здібностей: Спеціально тренуються мають перевагу на 5-20% і більше, а зростання результатів може тривати до 25 років.

     Статеві відмінності в рівні розвитку швидкісних здібності невеликі до 12-13-річного  віку. Пізніше хлопчики починають випереджати дівчаток, особливо в показниках швидкості ланцюговий рухових дій (біг, плавання і т.д.). 
 
 
 
 
 
 

1.3. Гнучкість

       Гнучкість - це здатність виконувати  рухи з великою амплітудою. Термін  «гнучкість» більш прийнятний, якщо  мають на увазі сумарну рухливість в суглобах всього тіла. А стосовно окремих суглобам правильніше говорити «рухливість», а не «гнучкість», наприклад «рухливість в плечових, тазостегнових або гомілковостопних суглобах». Хороша гнучкість забезпечує свободу, швидкість і економічність рухів, збільшує шлях ефективного докладання зусиль при виконанні фізичних вправ. Недостатньо розвинена гнучкість ускладнює координацію рухів людини, тому що обмежує переміщення окремих ланок тіла.

     За  формою прояву розрізняють гнучкість  активну і пасивну.

За активної гнучкості рух з великою амплітудою виконують за рахунок власної  активності відповідних м'язів. Під  пасивною гнучкістю розуміють здатність  виконувати ті ж рухи під впливом  зовнішніх розтягуючих сил: зусиль партнера, зовнішнього обтяження, спеціальних пристосувань і т.п.

     За  способом вияву гнучкість підрозділяють  на динамічну і статичну. Динамічна  гнучкість проявляється в рухах, а статична - у позах.

Виділяють також загальну і спеціальну гнучкість. Загальна гнучкість характеризується високою рухливістю (амплітудою рухів) у всіх суглобах (плечовому, ліктьовому, гомілковостопному, хребта та ін.); Спеціальна гнучкість - амплітудою рухів, відповідної техніки конкретного рухового дії.

     Прояв гнучкості залежить від ряду факторів. Головний чинник, що обумовлює рухливість суглобів, - анатомічний. Обмежувачами рухів є кістки. Форма кісток багато в чому визначає напрямок і розмах рухів у суглобі (згинання, розгинання, відведення, приведення, супінація, пронація, обертання).

     Гнучкість обумовлена центрально-нервової регуляції  тонусу м'язів, а також напругою м'язів-антагоністів. Це означає, що прояви гнучкості залежать від здатності довільно розслабляти  розтягуваних м'язи і напружувати  м'язи, який здійснюють рух, тобто від  ступеня вдосконалення міжм'язової координації.

     На  гнучкість істотно впливають  зовнішні умови: 1) час доби (вранці гнучкість  менше, ніж вдень і ввечері); 2) температура повітря (при 20 ... 30 °  С гнучкість вище, ніж при 5 ...10 ° С), 3) про ¬ ведена чи розминка (після розминки тривалістю 20 хв гнучкість вище, ніж до розминки), 4) розігріто чи тіло (рухливість в суглобах збільшується після 10 хв знаходження в теплій ванні при температурі води 40 ° С або після 10 хв перебування \ в сауні).

     Фактором, що впливає на рухливість суглобів, є також загальний функціональний стан організму в даний момент: Під впливом стомлення активна гнучкість зменшується (за рахунок зниження здатності м'язів до повного розслаблення після попереднього скорочення), а пасивна збільшується (за рахунок меншого тонусу м'язів, що протидіють розтягуванню).

     Позитивні емоції і мотивація покращують гнучкість, а протилежні особистісно-психічні фактори погіршують.

Результати  небагатьох генетичних досліджень говорять про високий або середньому вплив  генотипу на рухливість кульшових і плечових суглобів і гнучкість хребетного стовпа.

     Найбільш  інтенсивно гнучкість розвивається до 15-17 років. При цьому для розвитку пасивної гнучкості сенситивним  періодом буде вік 9-10 років, а для  активної - 10-14 років.

     Цілеспрямовано розвиток гнучкості має починатися з 6 - 7 років. У дітей і підлітків 9-14 років це якість розвивається майже в 2 рази ефективніше, ніж у старшому шкільному віці