Характеристика швидкісних якостей

РОЗДІЛ  ІІ Основиі методики виховання швидкісни якостей. Методика удосконалення швидкості ациклічних рухових дій 

     Інтенсивність вправ 70-100 % від максимально можливої швидкості. При виконанні вправ  акцентують зусилля в долаючій фазі. Темп виконання вправ повільний. Після кожного повторення вправи розслабляють м'язи, що брали участь у роботі.

     Добрі наслідки дає виконання вправ  з варіативною інтенсивністю  та із застосуванням полегшених або  ускладнених умов виконання. При  цьому ускладнення та полегшення умов повинно бути в межах від 5-7 до 15-20 % від величини опору в  звичайних умовах, бо це не порушує біомеханічної структури вправи.

     Додаткові орієнтири, ігровий та змагальний методи допомагають мобілізувати вольові  зусилля учнів.

     Кількість нові орень в одному підході лімітується  часом, протягом якого учень здатний  виконувати завдання з максимальною швидкістю і складає в середньому 5-Ю. В серії виконують 2-4 підходи. При субмаксимальній швидкості ця кількість може бути більшою.

Відпочинок  за тривалістю і характером — такий  самий, що й у тренуванні швидкості  циклічних рухових дій.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.1. Контроль розвитку прудкості та деякі особливості методики виховання швидкісних якостей у школярів

     Враховуючи  той факт, що вік 7-11 років найбільш сприятливий для виховання швидкісних можливостей, дуже важливо уже в  молодших класах приділяти цій якості належну увагу. Оскільки зростання швидкості у молодших школярів пов'язано, головним чином, зі здатністю до високого темпу рухів (частота кроків під час бігу), то й завдання з розвитку швидкісних можливостей на цьому етапі буде зводитись до сприяння розвитку вміння виконувати вправи з високою частотою рухів. У середньому шкільному віці виникає завдання швидкісно-силової підготовки поряд з високим темпом виконання вправ.  

     У старшому шкільному віці залежність швидкісних можливостей від рівня силової підготовки проявляється в ще більшій мірі.

     Засоби  для швидкісної підготовки школярів повинні підбиратись залежно  від завдань. Так, у молодшому  віці найдоцільнішими будуть ігри та естафети, метання легких приладів (тенісний або хокейний м'яч). В середньому та старшому шкільному віці поряд зі швидкісними вправами, іграми та естафетами необхідно використовувати силові вправи з подоланням опору власної ваги та вправи з невеликим обтяженням, що виконуються у високому темпі.

     В питаннях методики виховання швидкісних якостей у школярів у процесі їх фізичного виховання необхідно керуватись такими простими правилами:

• • в молодших класах уникати вузькоспеціалізованих вправ, надавати перевагу цілісним руховим актам;
• • у старших класах швидкісні якості виховувати в комплексі зі силою, використовувати аналітичний підхід та спеціалізовані вправи (наприклад, спеціалізовані бігові вправи легкоатлетів).

     Найпоширенішим  тестом контролю швидкісної підготовленості  школярів є пробігання дистанції  ЗО метрів з максимальною швидкістю з ходу. При використанні цієї вправи ми уникаємо впливу техніки володіння низьким стартом, і кожен учень має можливість продемонструвати швидкісні можливості у "чистому вигляді".

     У шкільному уроці фізичної культури швидкісні вправи необхідно проводити до настання втоми, протягом підготовчої та на початку основної частини уроку. Не виключене проведення ігор та естафет і в кінці уроку, але за умови, що попередні вправи не дуже втомили дітей.

     Протягом  навчального року швидкісні вправи плануються як із обов'язкового матеріалу шкільної програми, так і з допоміжного. Вони повинні знайти своє місце не лише на уроках фізичної культури, але й під час проведення організованих перерв, змагань у класах та між класами, в заняттях груп продовженого дня, груп загальної фізичної підготовки, домашніх завданнях тощо.

      У молодших класах швидкісні вправи необхідно  включати в усі уроки незалежно  від змісту. Це пояснюється необхідністю максимально використати сенситивний  період для забезпечення розвитку швидкісних можливостей. Якщо цього не зробити, то компенсувати втрачене у старшому віці буде дуже важко, а то й неможливо.

     Великим резервом у вихованні швидкісних якостей у молодших школярів може бути їх самодіяльна ігрова діяльність (дворовий футбол та хокей, стрибки та метання, народні ігри та розваги), що також можуть з успіхом служити справі розвитку фізичних якостей і швидкості в першу чергу. Вчитель фізичної культури повинен навчати дітей таких ігор, прищеплювати любов і вміння самостійно займатись фізичними вправами.

     У середніх та старших класах при розподілі  програмового матеріалу з фізичної культури перша чверть відводиться  здебільшого для легкоатлетичних  вправ та спортивних ігор. Ці вправи самі по собі сприяють вихованню швидкості. У другій чверті, зазвичай, плануються переважно вправи з акробатики, гімнастики та елементи боротьби, тобто вправи з вираженою силовою спрямованістю, що позитивно впливає і на розвиток швидкості. Алецілком виправдане використання в цих уроках ігор та естафет і спеціальних швидкісно-силових вправ. Це можуть бути серії стрибків із скакалкою, стрибки через гімнастичну лаву, стрибки в глибину тощо.

     У третій чверті на уроках лижної підготовки умов для розвитку швидкісних якостей  значно менше. Компенсувати швидкісні  вправи дозволить каток. Організований та самодіяльний хокей — вправа дуже корисна для розвитку швидкісних здібностей підлітків та юнаків.

     Весняна чверть шкільного навчального року завжди заповнена різного роду змаганнями, прийманням навчальних нормативів та складанням Державних тестів і нормативів фізичної підготовленості. Змагання з їх високим емоційним рівнем є могутнім засобом для прояву максимальних швидкісних якостей кожного учасника, а отже і їх розвитку.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2.Вікова динаміка природного розвитку прудкості  

     Прогресивний  природний розвиток прудкості спостерігається  до 14—15 років У дівчат та до 15-16 років  у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у Дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім  стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років

неможливо досягти суттєвого поліпшення прудкості  за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати  в період її активного природного розвитку.

     Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів прудкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих.

     Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних  швидкісних вправ.

     У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних).

Отже, виходячи з біологічних закономірностей  розвитку прудкості та швидкісно-силових  можливостей підлітків, саме в цей  віковий період доцільно комплексно розвивати власне швидкісні та швидкісно-силові можливості.

• • в молодших класах уникати вузькоспеціалізованих вправ, надавати перевагу цілісним руховим актам;
• • у старших класах швидкісні якості виховувати в комплексі зі силою, використовувати аналітичний підхід та спеціалізовані вправи (наприклад, спеціалізовані бігові вправи легкоатлетів).

     Найпоширенішим  тестом контролю швидкісної підготовленості  школярів є пробігання дистанції  ЗО метрів з максимальною швидкістю  з ходу. При використанні цієї вправи ми уникаємо впливу техніки володіння низьким стартом, і кожен учень має можливість продемонструвати швидкісні можливості у "чистому вигляді".

     У шкільному уроці фізичної культури швидкісні вправи необхідно проводити  до настання втоми, протягом підготовчої  та на початку основної частини уроку. Не виключене проведення ігор та естафет і в кінці уроку, але за умови, що попередні вправи не дуже втомили дітей.

     Протягом  навчального року швидкісні вправи плануються як із обов'язкового матеріалу  шкільної програми, так і з допоміжного. Вони повинні знайти своє місце не лише на уроках фізичної культури, але й під час проведення організованих перерв, змагань у класах та між класами, в заняттях груп продовженого дня, груп загальної фізичної підготовки, домашніх завданнях тощо.

      У молодших класах швидкісні вправи необхідно включати в усі уроки незалежно від змісту. Це пояснюється необхідністю максимально використати сенситивний період для забезпечення розвитку швидкісних можливостей. Якщо цього не зробити, то компенсувати втрачене у старшому віці буде дуже важко, а то й неможливо.

     Великим резервом у вихованні швидкісних якостей у молодших школярів може бути їх самодіяльна ігрова діяльність (дворовий футбол та хокей, стрибки  та метання, народні ігри та розваги), що також можуть з успіхом служити справі розвитку фізичних якостей і швидкості в першу чергу. Вчитель фізичної культури повинен навчати дітей таких ігор, прищеплювати любов і вміння самостійно займатись фізичними вправами.

     У середніх та старших класах при розподілі  програмового матеріалу з фізичної культури перша чверть відводиться здебільшого для легкоатлетичних вправ та спортивних ігор. Ці вправи самі по собі сприяють вихованню швидкості. У другій чверті, зазвичай, плануються переважно вправи з акробатики, гімнастики та елементи боротьби, тобто вправи з вираженою силовою спрямованістю, що позитивно впливає і на розвиток

швидкості. Алецілком виправдане використання в цих уроках ігор та естафет і  спеціальних швидкісно-силових вправ. Це можуть бути серії стрибків із скакалкою, стрибки через гімнастичну лаву, стрибки в глибину тощо.

     У третій чверті на уроках лижної підготовки умов для розвитку швидкісних якостей  значно менше. Компенсувати швидкісні  вправи дозволить каток. Організований  та самодіяльний хокей — вправа дуже корисна для розвитку швидкісних здібностей підлітків та юнаків.

     Весняна чверть шкільного навчального року завжди заповнена різного роду змаганнями, прийманням навчальних нормативів та складанням Державних тестів і нормативів фізичної підготовленості. Змагання з  їх високим емоційним рівнем є могутнім засобом для прояву максимальних швидкісних якостей кожного учасника, а отже і їх розвитку.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3. "Швидкісний бар'єр", його профілактика та усунення

     Методика  удосконалення швидкості циклічних  й ациклічних рухових дій внутрішньо суперечлива. З одного боку, для отримання тренувального ефекту необхідно багаторазово повторювати рухові дії з біляграничною і граничною швидкістю, з іншого — це приводить до стабілізації часових, просторово-часових, силових, ритмічних параметрів техніки.

     Внаслідок багаторазового повторення конкретної вправи у відносно постійних умовах (швидкість рухової дії, частота  рухів, їх амплітуда та величина зовнішнього  опору) формується динамічний стереотип, який згодом стає рутинним. Спроби шляхом збільшення обсягу тренувальних навантажень домогтись зростання швидкості не приносять успіху, а призводять до ще міцнішої стабілізації параметрів техніки рухової дії і, як наслідок, швидкості її виконання. Таке явище отримало назву "швидкісний бар'єр".

     Основною  причиною виникнення швидкісного бар'єру  є одноманітність засобів і методів  тренування та умов, у яких вони застосовуються.

     Для уникнення швидкісного бар'єру  в заняттях з початківцями необхідно  дотримуватись таких методичних правил:

• якомога пізніше спеціалізувати учнів у конкретному виді швидкісних вправ;

• удосконалювати швидкість за рахунок різнобічної  фізичної підготовки, застосовуючи різноманітні фізичні вправи;

• для  розвитку власне прудкості не варто  спішити застосовувати вправи з  максимальною швидкістю;

• достатній  тренувальний ефект на початковому  етапі підготовки дають вправи з  інтенсивністю 70-90 %;

• знижувати  координаційну складність рухової  дії шляхом виконання її частин;

• добрий ефект для профілактики швидкісного  бар'єру дає застосування ігрового і змагального методів.