Сутність та основні елементи фінансових ресурсів підприємства

Спроможність підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Саме тому добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах сучасної жорсткої конкуренції.

Склад ресурсів, їхній обсяг залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності та обсягів виробництва. При цьому їхній обсяг тісно пов’язаний з ефективністю роботи підприємства: чим більший обсяг виробництва й вища ефективність роботи підприємства, тим більший обсяг власних фінансових ресурсів і навпаки.

У зв’язку з реформування економічної системи України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів, що зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством [4, с. 59] .

Наукові дослідження, які проводяться у фінансовій сфері, здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів та глибокий аналіз сучасності, наслідком чого є пошуки раціональних управлінських рішень, які дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів.

Для подальшого вивчення особливостей формування та використання фінансових ресурсів підприємства розглянемо їхні основні елементи.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування [31, с. 58]. Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їхній знос у процесі експлуатації. З цих позицій — це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас, у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, призначений для простого відтворення основних засобів [5, с. 124]. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів. Загалом, це поетапне повернення початкових фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби, які можуть використовуватись у поточному році.

За економічною сутністю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів. У реальній дійсності потреба в коштах на вказані цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за дану суму. На це впливає безліч чинників, насамперед ціновий. Ціни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищі, так і нижчі порівняно з діючими. При їхньому зростанні сума амортизації, нарахована виходячи із діючих цін, буде недостатньою та навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний на розширене відтворення основних засобів.

Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знос основних засобів. Відомо два основних методи нарахування амортизації: рівномірний та прискорений. Рівномірне відрахування здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає в застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи в цьому випадку поступово знижуються, причому основна частина амортизації списується за перші два-три роки. Такий підхід надає можливість досить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке є основним у сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатньої кількості фінансових ресурсів для своєчасного оновлення основних засобів і впровадження новітніх техніки й технологій [25, с. 311].

Амортизаційні відрахування як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складі виручки від реалізації [25, с. 309]. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до встановлених планів підприємства, через фінансування витрат безпосередньо з поточного рахунку.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво, розширення й модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження новітніх технологій тощо. Їх використовують разом з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- й довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів, іншими мобілізованими й залученими коштами) [19, с. 106] .

Залучені фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Але разом із тим існують певні обмеження, оскільки такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити до валових витрат [6, с. 158] .

Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються, можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

• бюджетні інвестиції;
• бюджетні кредити;
• державні дотації;
• державні субсидії [13, с. 122].

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед, у вигляді капітальних вкладень, які спрямовуються в пріоритетні галузі й проекти, що визначають розвиток економіки країни загалом [13, с. 122].

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації – це виділення коштів із бюджету на покриття збитків підприємств, зазвичай, у такому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової [19, с. 135].

Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм [19, с. 136] .

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням та здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці ресурси мають строго цільовий характер, який випливає із суті даних фондів.

Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів та створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання, тобто за своєю сутністю вони є перерозподілом чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування в централізовані фонди, а з іншого – можуть отримувати з них кошти. Саме тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них [13, с. 118].

Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов’язкові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак, лише деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, зазвичай, сальдо взаємовідносин від’ємне, тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин: позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств [8, с. 57].

Ще одна важлива складова фінансових ресурсів підприємств – кредити, які являють собою фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств [10, с. 163]. Саме це визначає сферу їх використання – зазвичай, на тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує у двох основних формах: комерційний кредит і банківський. Комерційний кредит представляє собою придбання товарів чи отримання послуг із відстрочкою сплати. Подібна угода оформлюється спеціальним борговим зобов’язанням – векселем. Сутність банківського кредиту полягає в отриманні позик від банків чи інших фінансово-кредитних установ.

Кредитування здійснюється з дотриманням основних принципів:

• поворотності;
• строковості;
• платності;
• забезпеченості [10, с. 163].

Дотримання всіх цих принципів кредитування дуже важливе для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання й повернення кредитів не просто зацікавлені в ефективному використанні позичених фінансових ресурсів – вони повинні його забезпечити. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти – вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найефективніші підприємства та проекти.

 

1.2. Показники формування  та використання фінансових ресурсів  підприємства

 

Побудова комплексу показників фінансового стану передбачає відбір відповідних груп основних фінансових показників, включення певних показників до відповідної групи, визначення методики їх розрахунку й оцінки.

Розглянемо основні групи фінансових показників:

1. Показники оцінки фінансової стійкості.
2. Показники оцінки ліквідності.
3. Грошові потоки підприємства.
4. Показники оцінки ділової активності [21, с. 318].

Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержувати гроші для сплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості [11, с. 205].  Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не лише поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно, передусім, проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявності ліквідних коштів. Для аналізу ліквідності підприємства також доцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти:

• абсолютної ліквідності;
• покриття;
• поточної ліквідності;
• критичної оцінки поточної заборгованості;
• тривалості кредиторської заборгованості;
• обертання матеріальних запасів; оборотності активів [32, с. 141].

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства та визначення на цій основі ступеня його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами, можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість;

2) нормально стійкий фінансовий  стан;

3) нестійкий фінансовий стан;

4) кризовий фінансовий стан [21, с. 330].

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних джерел спроможне забезпечити запаси та витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості та своєчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на основі комплексу показників.

Розглянемо методичну послідовність аналізу ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

Будь-якого користувача фінансової звітності, насамперед, цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначають комплекс оціночних показників. В першу чергу, з цією метою використовуються три наступні коефіцієнти:

1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності). Розраховується за формулою:

Kп = Оборотні активи / Поточні зобов’язання                   (1.1.)

 

2. Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності, який розраховують за формулою: