Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Сентября 2011 в 20:32, курсовая работа
Актуальність поданого дослідження полягає у тому, що тенденції економічного зростання, що намітилися в Україні останнім часом, при все ще високому рівні нестабільності і різного роду погрозах, існуючих як наслідки економічної кризи, визначають необхідність розробки нових підходів і методів стимулювання економічного розвитку. Важливе місце в цьому процесі займають методи податкового регулювання.
Вступ 3
1. Сутність та зміст оподаткування прибутку підприємств. Види
та особливості податків на доходи від підприємницької діяльності 6
1.1. Становлення оподатковування прибутку підприємств в Україні 6
1.2 Сутність податкових відносин між державою і платниками 9
2. Аналіз чинного стану та регулюючого впливу системи оподаткування
прибутку підприємств в Україні 13
2.1. Чинний порядок оподатковування прибутку підприємств 13
2.2. Використання податків для регулювання діяльності підприємства 24
2.3. Приклад формування фінансових результатів та оподаткування
прибутку підприємства 29
3. Шляхи вдосконалення системи оподатковування прибутку
підприємств. Переваги та недоліки Проекту Податкового кодексу 34
Висновки 49
Список використаної літератури 53
Додатки 56
По-четверте, ставки податку були диференційовані за видами діяльності. За базової ставки оподаткування 30 % посередницькі операції оподатковували в розмірі 45 %, ігровий бізнес – у розмірі 60 %.
Вивчення
цього досвіду заслуговує на увагу
з погляду впливу оподатковування
прибутку на фінансово-господарську та
інвестиційну діяльність підприємств
[14].
1.2
Сутність податкових
відносин між державою
і платниками
Сутність цих відносин можна охарактеризувати у двох аспектах – з позицій форми вилучення державою частини доходів юридичних і фізичних осіб і з позицій функціонального призначення вилучених доходів, оскільки лише напрямки кінцевого використання їх дають змогу зробити остаточний висновок щодо дійсного суспільного змісту податкових відносин.
Щодо першого аспекту, то сутність відносин між державою і платниками податків характеризується передусім тим, що це – відносини привласнення державою частини суспільного продукту. Специфіка такого привласнення полягає в тому, що воно ґрунтується не на природному праві держави привласнювати продукт, створений у результаті експлуатації (продуктивного використання) державної власності. Воно є привласненням продукту, відчуженого від приватних осіб, отже, це привласнення пов’язане з переходом права власності на продукт (дохід) від приватних осіб до держави в процесі перерозподілу.
Констатація примусового характеру відносин між державою і платниками не дає повного уявлення про сутність таких відносин. Зрозуміти її можна, лише відповівши на питання, заради чого здійснюється цей примус, тобто засувавши функції, виконання яких бере на себе держава. Отже, з урахуванням розвитку функцій держави податки можна охарактеризувати як своєрідну плату всього загалу платників і кожного з них окремо за послуги, які надає держава, виконуючи суспільно необхідні функції, тобто функції, які спрямовані на реалізацію спільних інтересів індивідів і які держава повинна брати на себе задля забезпечення розвитку людської цивілізації. Для всього загалу платників ця плата, яка вимірюється величиною сукупних податкових платежів до бюджету держави, є еквівалентною вартості суспільних (державних) благ.
Окрім податкових платежів до бюджету держави, своєрідною платою за виробництво суспільних благ є утворення надлишкового податкового тягаря, що для суспільства в цілому означає втрату чистого доходу, яка є наслідком падіння виробництва і споживання оподатковуваного товару нижче оптимального рівня, а для платників означає зміну структури споживання.
Отже, чим більше реальні податкові відносини між державою і платниками наближаються до своєї сутності, тим частіше податки сплачують на добровільних засадах, формуються позитивні податкові традиції, значення яких полягає в тому, що за наявності їх навіть у разі суттєвого відхилення податкової політики від принципу еквівалентності на нетривалий час більшість платників продовжують за інерцією справно сплачувати податки. Водночас у разі несформованості відповідних податкових традицій та очевидної нееквівалентності між податковими платежами і суспільними благами суперечності між державою і платниками можуть набути вкрай гострих форм, які не вдасться пом’якшити навіть за умови посилення державних санкцій до порушників податкового законодавства [21].
Відносини щодо оподаткування набувають певної правової форми, внаслідок чого податкова система на іншому, менш глибокому, рівні її дослідження постає як система нормативно-правових актів, перш за все – податкових законів, що регулюють такі відносини:
- між державою і платниками: стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення і справляння податків, правового статусу платників, їхньої відповідальності перед державою за порушення податкового законодавства;
- між державою і органами місцевого самоврядування: щодо розмежування їхніх прав законодавчої компетенції в податковій сфері, законодавчого закріплення за бюджетами кожного рівня влади власної дохідної бази, законодавчого визначення тієї частки загальнодержавних податків, яка на постійній чи довготривалій основі закріплюється за місцевими бюджетами, правового регулювання системи фінансового вирівнювання;
- між державою і органами, що забезпечують справляння податків: з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків до бюджетів, дотримання законодавства, державного контролю за діяльністю податкової служби;
- між органами податкової служби і платниками: стосовно взаємних прав та обов’язків і механізму реалізації їх.
Особливість цього аспекту податкових відносин в умовах сучасної правової держави полягає в тому, що всі без винятку елементи податкової системи підлягають правовому регулюванню; законам належить провідна роль у процесі регулювання податкових відносин порівняно з іншими нормативно-правовими актами; в деяких країнах податкові закони зводяться в податковий кодекс, основним принципом укладання якого є реалізація погляду на податкові закони як на цілісну систему; правове регулювання має бути спрямоване на забезпечення максимальної відповідності правової форми податкових відносин їхній сутності, створення достатніх законодавчих обмежень намаганням держави розширити свої функції за межі суспільно необхідних, а податковий тягар – за межі оптимального рівня [30].
Податкові
відносини як фінансово-правове
явище проявляються в конкретних формах
оподаткування. Оскільки останні є практичним
втіленням податкових відносин, податкова
система на рівні господарської практики,
практики оподаткування уявляється як
сукупність взаємопов’язаних, взаємоузгоджених
податків, побудована відповідно до наукових
принципів оподаткування [4].
2. Аналіз чинного
стану та регулюючого
впливу системи оподаткування
прибутку підприємств
в Україні
2.1.
Чинний порядок оподатковування
прибутку підприємств
З ухваленням Закону «Про внесення змін у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. №283 з другого півріччя 1997 р. відбулись істотні зміни в оподатковуванні прибутку щодо [18]:
– визначення об’єкта оподаткування;
– установлення податкового періоду (термінів сплати податку);
– визначення ставок податку для окремих категорій платників;
– надання податкових пільг;
– оподатковування дивідендів.
Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).
Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.
Принципово новим в ухваленому Законі є визначення об’єкта оподатковування. Обчислення оподатковуваного прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань [35].
Ухвалений Верховною Радою України 24 грудня 2002 р. за №349-IV Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» (далі – Закон № 349-IV) хоч і не змінює принципів оподатковування, визначених у Законі від 22 травня 1997 p., однак суттєво змінює порядок оподатковування прибутку підприємств. Зокрема, це стосується визначення: валових доходів; валових витрат; порядку врахування від’ємного значення об’єкта оподатковування; ставки оподатковування і податкового періоду; оподатковування дивідендів; оподатковування операцій лізингу (оренди); оподатковування страхової діяльності; амортизаційних нарахувань [4].
Особливістю зазначеного закону є те, що в ньому враховано нагромаджений досвід та практику застосування окремих положень щодо оподатковування прибутку і виключено ті з них, які спричинювали ухиляння від сплати податку на прибуток.
А тепер розглянемо чинний порядок оподатковування прибутку, зважаючи на положення згаданих вище законів від 22 травня 1997 р. № 283 та від 24 грудня 2002 p. № 349-.
Формування валового доходу. Валовий дохід – це загальна сума доходу платника податку на прибуток від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.
Визначаючи валовий дохід, ураховують: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення; доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов’язаних з наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами; доходи від спільної діяльності та доходи у вигляді дивідендів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди); доходи, не враховані під час обчислення валового доходу в попередніх періодах і виявлені у звітному періоді; доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді; вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платникові податку у звітному періоді; сум поворотної фінансової допомоги (позички), отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду, від осіб, які є платниками податку на прибуток або мають пільги з цього податку; сум невикористаної частини коштів, повернених зі страхових резервів; сум страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами зберігання і використаних ним у власному виробничому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойок, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і поверненого з рішення суду; суму перевищення виручки від продажу понад балансову вартість окремих об’єктів основних фондів групи першої та нематеріальних активів [15].
Отже, визначення валового доходу для оподатковування значно відрізняється від класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включити загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.
До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються: суми акцизного збору та податку на додану вартість; суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку; суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду як компенсація його витрат або збитків; суми надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат; суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права; суми одержаного платником податку емісійного доходу; номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, виданих боржником на ім’я платника податку як (підтвердження заборгованості боржника); доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані від інших платників податку, що оподатковувалися за їх виплати; кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної її ліквідації, або після закінчення договору про спільну діяльність; кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами; кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на поворотній основі; вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.
Слід звернути увагу, що збільшення валового доходу враховується в тому податковому періоді, протягом якого сталася перша з подій:
– зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку – дата її оприбуткування в касі платника податку); відвантаження товарів чи фактичне виконання робіт (надання послуг) платником податку [20].
Формування валових витрат. Для визначення сум оподатковуваного прибутку важливе значення має обчислення валових витрат.
Валові витрати збільшуються в тому податковому періоді, протягом якого відбувалася перша з подій: списання коштів з банківських розрахунків на оплату товарів; оприбуткування товарів чи фактичне отримання результатів виконання робіт (наданих послуг).
У товарообмінних (бартерних) операціях дата збільшення валових витрат також визначається за загальним правилом.
Информация о работе Проблеми оподаткування прибутку підприємств в Україні та можливості їх вирішення