Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Августа 2009 в 13:17, Не определен
методичка
1. Суть фінансів як економічної категорії.
2. Історія розвитку фінансової науки.
- 1 -
Дисципліна "Фінанси" відноситься до фундаментальних дисциплін і передбачає послідовне та систематизоване вивчення основних положень програми, що буде початком для студіювання програм більш конкретного характеру.
Мета дисципліни - набуття знань для: об'єктивної оцінки економічних процесів, що відбуваються в суспільстві; розуміння суті і тенденції розвитку фінансових відносин та їх особливостей у сфері державних фінансів і фінансів суб'єктів господарювання; розробки і вирішення питань теорії та практики побудови фінансової політики держави тощо.
В науковий обіг термін "фінанси" вперше ввів французький професор Ж.Боден в 1577 році у праці "Шість книг про республіку".
Поняття "фінанси" (від лат. "finantia" - "платіж") спочатку означало завершення розрахунку, платежів у грошових відносинах між населенням і державою, а потім поширилось як на всі платежі на користь держави і різних державних інститутів так і на грошові операції по відкупах і карбуванню монет і перерозподіл частини ВВП в грошовій формі. Економічний зміст фінансів можна виявити, проаналізувавши класичну модель кругообігу (схема 1).
З огляду на багатоплановість прояву фінансових відносин існують різні підходи до визначення економічної суті поняття "фінанси".
По-перше, фінанси - це система економічних (грошових) відносин, зо допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів.
По-друге, фінанси - це сукупність об'єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб'єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства.
По-третє, фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.
Передумовами виникнення фінансів є наявність держави і розвиток економічних відносин в ній. Основними ознаками держави є наявність: певної території; населення, що проживає в ній; верховної влади (в особі голови держави - монарха, президента і т.п.); "вертикалі управління" - представників верховної влади у всіх населених пунктах держави; військових з’єднань, що захищають зовнішні кордони; закладів, що охороняють інтереси правлячої більшості (міліція, поліція, карний розшук і т.п.); судової влади.
Фінанси
сприяють забезпеченню збалансованості
економіки держави на основі досягнення
відповідності між
Об'єктивна необхідність фінансів обумовлена наявністю:
1) суспільного поділу праці;
2) товарно-грошових відносин;
3) різних форм власності;
4) держави і необхідністю виконання нею своїх функцій;
5)
дією економічних законів
Об'єкт фінансових відносин - ВВП, тобто вартість товарів і послуг, виготовлених суб'єктами економічних відносин у сфері матеріального і нематеріального виробництва за певний період часу.
Суб'єкти фінансових відносин:
- держава;
- юридичні особи;
- фізичні особи.
Функції фінансів:
1) Розподільча - головна і проявляється в процесі розподілу ВВП у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.
Об'єктами розподілу тут виступають:
- ВВП;
-
національне багатство - сукупність
створених та нагромаджених
2) Контрольна - зумовлюється притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі ВВП, правильністю формування, розподілу і використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Здійснюється службами фінансового контролю: Міністерство фінансів,, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізийна служба, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Рахункова палата.
Фінансові категорії утворюють піраміду, підніжжя якої складають податки, а верхівку фінанси держави (Схема 2). Податки, що сплачуються всіма суб'єктами економічних відносин, формують державні прибутки, які концентруються в державному бюджеті. В наступному із державного бюджету фінансуються державні витрати. У випадку, коли державний бюджет не в змозі профінансувати всі державні витрати, держава використовує державний кредит - бере в борг або у вітчизняних або іноземних кредиторів, у якості яких виступає населення або, суб'єкти, що господарюють. Усі п'ять перерахованих вище категорій формують фінанси держави. На схемі 3 відображено склад фінансів держави, що розподіляються на: фінанси підприємств різних форм власності та загальнодержавні фінанси.
Фінанси
перебувають в тісному
Фінанси і гроші.
Фінанси завжди мають грошове вираження. Проте певна сума грошей - це ще не фінанси. Фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують.
Фінанси і ціни.
І ціна і фінанси беруть участь у розподілі валового внутрішнього продукту. Ціна виступає вихідним ступенем розподілу вартості ВВП та створює умови для подальшого його перерозподілу. Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі впливає на рівень цін. Наприклад, у випадках еквівалентного обміну одразу ж включаються відповідні фінансові важелі. Введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення абсолютної величини ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в державні цільові фонди держава може змінювати структуру ціни. З іншого боку, при реалізації товару ціна визначається на основі попиту і пропозиції.
Фінанси і заробітна плата.
Фінанси передують категорії "заробітна плата". Держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів (податків), створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів.
Відмінності:
- фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата - категорія, яка стосується лише частини валового внутрішнього продукту, а саме фонду оплати праці;
-
заробітна плата пов'язана
Фінанси і кредит.
Спільним для обох цих категорій використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва.
- 2 -
Розквіт фінансової науки розпочався наприкінці XV ст., коли виникла потреба в нових джерелах доходів. Намічається зв'язок фінансової науки з практикою.
Кінець XVI ст. - представник Франції Ж.Боден опублікував працю "Фінансові нерви держави". В цей же час працювали італійські вчені Ф. Петрарка, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі, роботи яких мали практичний характер.
У XVII ст. значний внесок у фінансову науку зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс, роботи яких присвячені проблемам оподаткування (прихильники непрямого оподаткування).
У другій половині XVII ст. видана відома наукова праця Вільяма Петті "Трактат про податки і збори". Він вперше подає наукове трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання. В XVII-XVШ ст. вагомий внесок у розвиток фінансової науки в частині управління фінансами зробили німецькі вчені Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд.
В 1746 р. німецький вчений Ф. Юсті видає працю "Система фінансового господарства", де вперше системно викладені основні положення фінансової науки.
Наприкінці XVIII ст. найбільшу увагу заслуговували теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо про джерела доходів, справедливе оподаткування, участь кожного громадянина у витратах держави. Фізіократи найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва.
Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Так, А. Сміт навіть не застосовує терміну "фінанси", проте включає до джерел багатства нації три складові - землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя. Заслугою його було також обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні і місцеві, а також розробка принципів оподаткування: податки сплачують всі відповідно до одержаних доходів; податки визначаються завчасно; податок сплачується в зручний для платника час; стягнення податків має бути дешевим. Ці положення є актуальними й сьогодні.
Ідеї А. Сміта викладені в праці "Дослідження про багатство народів" сприяли тому, що наука про фінанси набула самостійного значення. У його поглядах є ключі до розуміння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Послідовник вчень А. Сміта - Д. Рікардо у науковій праці "Початок політекономії і оподаткування" створює нову теорію податків, з якої випливає що всі податки сплачують підприємці з свого прибутку, тобто їх прибуток є основним джерелом доходів держави. Теоретичні положення Д. Рікардо знайшли відображення в законодавствах багатьох країн.
У другій половині XIX ст. фінансова наука отримала найбільший розвиток і відокремившись від політекономії, стала самостійною. У провідних університетах створюються кафедри фінансів. В цей же період вагомий внесок зробили німецькі вчені. Насамперед К.Г. Рау - автор першого підручника "Основы начала финансовой науки", який прожив майже півстоліття.
У цей же час швейцарський фінансист Ж. Сісмонді доводить необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку.
До відомих фінансистів кінця XIX ст. належать австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.
Вперше в російській науковій літературі термін "фінанси" з'явився наприкінці XVIII ст. Найвидатнішою науковою працею цього часу є "Книга о скудности и богатстве" І.Т. Посошкова, в якій містилися поради як поповнити царську скарбницю та рекомендації щодо зменшення податкового тиску.
Наприкінці XVIII ст. одна з робіт вченого і мислителя О.М. Радищева "Записки о податях" присвячена податковій політиці в Росії, в якій запропоновано заходи щодо удосконалення оподаткування.