Фінансовий контроль та його роль в економічній системі держави

    Завдання  контролінгу у сфері формування та використання фінансових ресурсів, на думку авторів, доцільно звести до:

• визначення інформаційної потреби відповідних інститу-ційних одиниць;
• удосконалення аналітичних засад фінансової політики;
• координації процесу планування, прогнозування, контролю;
• порівняння планових і фактичних показників;
• визначення альтернатив прийняття управлінських рішень. Основними функціями контролінгу у сфері формування і використання фінансових ресурсів регіону повинні бути:

    1) сервісна функція, яка зводиться  до надання необхідної інформації  про створення і використання  фінансових ресурсів

    регіону за допомогою системи планування, нормування, обліку та контролю. Інформація має містити задані планові (нормативні) і фактичні дані;

2. функція прийняття рішень, яка відпрацьовує логіку і послідовність прийняття управлінських рішень і координацію їх виконання;
3. керівна функція, яка передбачає прийняття оперативних і стратегічних рішень у сфері формування та використання фінансових ресурсів регіону;
4. координація цілей, яка зводиться до координації цільових витрат під час використання фінансових ресурсів згідно з визначеними пріоритетами, програмами;
5. внутрішній контроль ефективності, який має на меті перевірку оптимальності управління і використання фінансових ресурсів, попередження витрат, можливості виконання програм соціально-економічного розвитку регіону, проведення різних заходів із мінімальними витратами й максимальним ефектом.

    Одним із напрямків підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи є вдосконалення  механізму планування контрольної роботи.

    Під плануванням слід розуміти заздалегідь  окреслену програму дій (заходів), спрямованих на забезпечення розвитку певного об'єкта для досягнення певної мети.

    Практика  планування діяльності в системі  органів державної контрольно-ревізійної служби повною мірою відповідає теоретичним засадам планування (рис. 3.1).

    Залежно від строку дії плани класифікують так:

• перспективні, тобто показники яких розроблено на тривалий прогнозований період (розрізняють довгострокові плани — на 10—15 років і середньострокові — на 3—5 років);
• поточні, що розраховані на короткий період — до 1 року.

    Планування  стратегічних напрямів і питань діяльності здійснюється шляхом складання перспективних планів, оперативних процесів — поточних планів.

    Стратегічне планування — динамічний процес, що включає постійну оцінку поточної ситуації, спрямований на вироблення комплексу  завдань та розроблення шляхів, засобів і технологій їх реалізації для досягнення кінцевої мети.

    Стратегічне планування дозволяє дивитися на загальну картину з перспективи, тоді як оперативне планування представляє певну тактику виконання стратегічного плану рік від року. Стратегічне планування — одна з прерогатив вищої ланки управління. На базі стратегічного плану в середній ланці управління формуються оперативні плани, які повинні забезпечити виконання стратегічного.

    Необхідно зазначити, що загальні засади стратегічного  планування діяльності органів державної виконавчої влади мають певне правове підґрунтя.

    Основними підставами для включення об'єктів  контролю до планів контрольно-ревізійної роботи органів ДКРС є періо дичність проведення в них ревізій та перевірок, обсяг бюджетних коштів, які виділялися підприємствам, установам та організаціям.

    Строк між проведенням планових ревізій  та перевірок на підприємствах, в  установах та організаціях не може бути меншим ніж 1 рік і не повинен перевищувати унормованих строків зберігання підприємствами, установами та організаціями первинних бухгалтерських документів, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для складання фінансової звітності.

    Аналіз  стану справ у контрольно-ревізійних підрозділах засвідчив, що подальше збільшення навантаження на ревізорів неминуче призведе до зниження якості їхньої роботи. До того ж вимога щодо необхідності суцільного контролю за використанням бюджетних коштів не забезпечуються достатнім кадровим потенціалом.

    Так в Україні нараховується 141 тис. тільки бюджетних установ, і зрозуміло, що 5,6 тис. ревізорів не в змозі раз на З роки обревізувати суцільним порядком господарські операції кожної такої установи. Уже не кажучи про зростаючу кількість суб'єктів підприємницької діяльності, які отримують бюджетні кошти і потребують належного контролю. Маємо ситуацію, коли неврегульованість зазначеного питання ставить під загрозу якість ревізій та перевірок.

    На  даному етапі необхідно, щоб планування контрольно-ревізійної роботи розпочалось не з відбору об'єктів за принципом періодичності, а за пріоритетними напрямками цільового фінансування конкретних державних програм чи галузі.

    Об'єкти контролю необхідно відбирати за максимальними обсягами виділених  бюджетних коштів, а не суцільним  порядком.

    Наприклад, ревізори відділу можуть забезпечити  перевірки 40% визначених об'єктів контролю, але ці установи отримали 80% від обсягів  фінансування. Керівник відділу повинен  самостійно визначитися, як оптимально розподілити баланс робочого часу. Адже, зрештою, потрібно зрозуміти, що забезпечити стовідсоткове охоплення об'єктів якісними перевірками Службі не під силу.

    З метою налагодження більш чіткої взаємодії правоохоронних органів  і органів ДКРС у питаннях боротьби з розкраданням бюджетних коштів та вдосконалення механізму реалізації ревізійних матеріалів ГоловКРУ України, Генеральною прокуратурою України, СБУ, МВС України, ДПА України та Рахунковою палатою у квітні 2001 р. затверджено Порядок подання Головним контрольно-ревізійним управлінням України, Державною податковою адміністрацією та Рахунковою палатою^атеріалів перевірок і ревізій про виявлені правопорушення до органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки т.а_лподаткової міліції, яким визначено строк передачі матеріалів.,, зміст супровідного листа та перелік документів, що додаються до супровідного листа.

    Однак зазначений вище Порядок не дав змоги  практичного вдосконалення питання  проведення органами ДКРС щоквартальних звірок із правоохоронними органами по матеріалах, що були передані до них.

    Підсумовуючи  викладене, пропонуємо закріпити на законодавчому рівні порядок реалізації; матеріалів' ревізій, перевірок, як для органів ДКРС, так і для правоохоронних органів.

    Для подолання проблеми недосконалості чинних на даний час нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Служби, підрозділів внутрішнього фінансового контролю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі — законодавство з питань фінансового контролю), та наявних прогалин у правовому полі необхідно:

• забезпечити постійний моніторинг та аналіз законодавства з питань фінансового контролю, за результатами якого запровадити своєчасну підготовку та подання в установленому порядку пропозицій для розв'язання проблемних питань;
• домогтися прийняття Верховною Радою України закону "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні";
• забезпечити вдосконалення механізму планування контрольної роботи;
• забезпечити розроблення та затвердження стандартів державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна у сфері взаємодії органів державного фінансового контролю з правоохоронними органами, з інших питань контрольно-ревізійної роботи, які мають бути врегульовані;
• забезпечити розроблення порядків (механізмів) взаємодії (координації) з іншими фінансовими і контролюючими органами та підрозділами за тими напрямами контрольно-ревізійної роботи, за якими така взаємодія (координація) не врегульована або потребує змін і доповнень, та ініціювати їх погодження і затвердження в установленому порядку;
• впровадження у практичну роботу, нарівні з ревізіями та перевірками, аудиту фінансово-господарської діяльності бюджетних установ та аудиту ефективності виконання державних програм із метою оцінки повноти досягнення поставлених цілей;

    широке  застосування профілактичних заходів  для попередження грубих фінансових правопорушень;

• регулярне інформування Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування про стан досліджених фінансово-економічних процесів, характеристику чинників, які призводять до порушень фінансової дисципліни та неефективного управління фінансовими і матеріальними ресурсами держави, а також пропозиції щодо подолання цих негативних явищ;
• проведення постійного моніторингу стану прийняття дієвих управлінських рішень за результатамиконтрольних заходів;
• належне регулювання внутрішнього фінансового контролю в системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади через координацію роботи їх" контрольно-ревізійних підрозділів, моніторинг результатів'цієї роботи та контроль за функціонуванням зазначених підрозділів.

    Для реалізації завдань діяльності Служби необхідно забезпечити:

• відкритість контрольної роботи на всіх її етапах шляхом систематичного інформування громадськості через центральні та регіональні засоби масової інформації (включаючи Інтер-нет) про плани та результати діяльності органів ДКРС;
• створення і впровадження єдиної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи органів ДКРС, яка б забезпечила ефективне використання всіх інформаційних ресурсів Служби та інтеграцію з інформаційними ресурсами інших органів державної влади;
• подальшу активізацію роботи з вивчення та впровадження у практику позитивного зарубіжного досвіду з питань державного фінансового контролю;    
• вичерпність і якісність бази внутрішніх методологічних документів із питань діяльності Служби за" всіма її напрямами та постійний моніторинг ефективності/іхвггрбвадження у практику;
• оптимізацію структури і чйсельШсті ДКРС та вдосконалення системи кадрового забезпечення діяльності Служби.

    Повноту, якість і своєчасність виконання  передбачених Стратегією завдань має  забезпечити постійний внутрішній контроль у розрізі функціональних напрямів діяльності підрозділів ГоловКРУ з охопленням всієї структури ДКРС. 

     Висновки.

    Проаналізувавши коло питань, я дійшов таких висновків.

          1. Реалізація єкономічної політеки держави здійснюється через державне упровління народногосподарським комплексом. Необхідність втручання держави в економіку викликана об'єктивними обставинами, зокрема, потребою створення умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму, усунення негативних наслідків ринкових процесів, захисту національних інтересів на світовому ринку, вирішення проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх неефективно. Реалізація стабілізуючих заходів і поетапного переходу до ринкових відносин передбачає відповідну організацію і дисципліну в діях суб'єктів господарювання, а значить встановлення певних обмежень у господарський діяльності і моніторинг їх дотримання.

          2. Фінансовий контроль  не є досконалим. Треба впроваджувати  політеку вдосконалення державного  контролю, запровадження нових механізмів  щодо забезпечення повної прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бюджетних ресурсів,

          3.  В економічній  літературі зберігаються різні  підходи до обгрунтування критеріїв  ласифікації. Державний фінансовий  контроль можна класифікувати:  за організаційними формами 

    — зовнішній і внутрішній; за видами здійснення

• попередній, поточний, наступний; за формами здійснення

        — повний і непов ний; суцільний і вибірковий; комплексний, наскрізний і тема тичний; постійно діючий і періодичний; за методами здійснення ревізія, перевірка, обстеження, аналіз фінансово-господарської діяльності, інвентаризація; за інформаційним забезпеченням

• документальний та фактичний.

    4. Удосконалення системи державного  фінансового контролю передбачає: створення цілісної системи фінансового  контролю в Україні та її законодавче забезпечення; визначення та розмежування внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацію їх ефективної взаємодії; створення системи фінансового контролю за дотриманням чинного законодавства органами місцевого самоврядування у використанні бюджетних коштів; створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних фінансових ресурсів.

     Література.

1. Білуха Микола Тимофійович, Микитенко Тетяна Владиславівна. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит: Підруч. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Українська академія оригінальних ідей, 2005. — 888с.
2. Вітвицька Неоніла Степанівна, Чумакова Ірина Юріївна, Коцупатрий Михайло Миколайович, Фенченко Микола Тимофійович. Державний фінансовий контроль: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни
3. Дудко Валентин Парфенович. Державний фінансовий контроль: Навч. посіб. для вищих навч. закл.
4. Шутов Микола Ігорович, Бабенко Вікторія Анатоліївна, Стоянова Наталія Миколаївна. Державний фінансовий контроль в Україні: Теорія та практика
5. http://www.treasury.kiev.ua/ - Упровління Державного Казначейства.