Фінансовий контроль та його роль в економічній системі держави

    Верховна  Рада України є постійно діючим законодавчим, розпорядчим і контрольним органом державної влади на території України. Вона здійснює законодавче регулювання відносин власності, організації управління національною економікою та соціально-культурним будівництвом, бюджетно-фінансовими системами, оподаткуванням, охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів, порядком реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків громадян. Вона контролює також хід виконання програм економічного і соціального розвитку України, бюджет, надання державних позик.

    Конституційний  Суд України єдиний орган, на який покладено контрольні функції щодо дотримання Конституції України.

    Отже, економічний контроль — це система органів державного і господарського управління, які здійснюють контроль за економічним і соціальним розвитком країни відповідно до законодавчого регулювання, прийнятого Верховною Радою України.

    Ринкові відносини грунтуються на розширенні прав підприємств, роздержавленні власності та існуванні різних її форм, демократизації управління у використанні економічних важелів та стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінку за кінцевим результатом. У зв'язку з цим демократичний напрям розвитку контролю господарської діяльності підприємств полягає у застосуванні економічних важелів.

    Контроль  за виконанням планів і договірних зобов'язань, результатами виробничої та фінансово-господарської діяльності здійснюється згідно Господарського кодексу України. За результатами контролю розробляють заходи, які сприяють більш ефективній роботі підприємства, додержанню принципу соціальної справедливості в розподілі результатів праці за внеском кожного трудящого, поліпшенню життя людей.

    Отже, суть економічного контролю в демократичному суспільстві в умовах ринкової економіки полягає в регулюванні процесу розширеного відтворення суспільно необхідного прод дукту відповідно до конституційних норм. 

    1.2 Види фінансового  контролю. 

    В основу класифікації видів фінансового  контролю за організаційними формами, доцільно покласти структуру органів контролю, що виступають його суб'єктами. У свою чергу, це дає змогу розподілити контроль на зовнішній (державний, приватний) і внутрішній (відомчий або галузевий, позавідомчий і контроль власника). Така класифікація обґрунтовується тим, що спрямованість різних органів контролю різна, що державний контроль, наприклад, свою увагу в основному зосереджує на ключових позиціях економіки, господарської діяльності й збереження власності в різноманітних галузях народного господарства, міністерствах, комітетах, відомствах і на підприємствах.

    Зовнішнім слід вважати контроль, що здійснюють спеціальні, вищі стосовно до об'єкта, що перевіряється, або незалежні від нього органи фінансового контролю. Відповідно внутрішнім контролем — контроль у межах однієї організації або галузі, відомства силами їх структурних підрозділів і штатних працівників.

    Зовнішній контроль доцільно поділити на державний, муніципальний та приватний. Державний контроль здійснюється усіма суб'єктами державного управління в межах їх повноважень (має багато різноманітних видів: парламентський, президентський, господарський, відомчий тощо, які розрізняються за характером і обсягом, формами, методами проведення, юридичними наслідками, тобто мають свої особливості, завдяки чому є самостійними); муніципальний — місцеві ради депутатів та їх комісії, місцеві органи самоврядування; приватний — Аудиторською палатою та підпорядкованими їй аудиторськими фірмами.

    Внутрішній (внутрішньогосподарський) контроль слід розглядати у двох напрямках: відомчий (галузевий) та контроль власника. У свою чергу, відомчий контроль потрібно здійснювати на державних підприємствах відповідно до чинного законодавства на рівні штатних ревізорів. Контроль власника здійснюється з його ініціативи органом (міністерством, державним комітетом, асоціацією), якому підпорядковане підприємство на правах власності згідно з законодавчими та іншими нормативними документами.

    Позавідомчий (міжвідомчий) контроль здійснюють державні органи управління та органи спеціального контролю, зокрема Міністерство фінансів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Ліцензійна палата України, відповідні установи банків тощо. При здійсненні цього виду контролю особливе місце має вивчення інформації про результати діяльності: виконання рішень; перевірка кошторисно-фінансової і розрахункової дисципліни; контроль за державною реєстрацією суб'єктів підприємницької діяльності та порядком видачі ліцензій; перевірка бухгалтерських документів і облікових регістрів.

    Важливу роль при здійсненні позавідомчого фінансового контролю виконують Мінфін України і його місцеві органи. Вони концентрують свою увагу на питаннях фінансової політики держави, контролюють на підприємствах і в об'єднаннях дотримання фінансово-кошторисної дисципліни. Крім того, Державна контрольно-ревізійна служба України, її органи на місцях провадять ревізії і перевірки діяльності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, надають пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень і запобігання їм у подальшому.

    На  відміну від позавідомчого, відомчий контроль проводить в основному  перевірки на тих ділянках і в тих сферах діяльності, де необхідні спеціальні знання, компетентність, а його функції спрямовані на перевірку законності, вірогідності і доцільності господарських операцій на підпорядкованих підприємствах.

    Попередній  контроль здійснюється до виконання господарської операції з метою запобігання незаконним діям, неефективному використанню коштів і прийняттю необгрунтованих рішень. Вивчення змісту кожного виду контролю показує, що найефективнішим є попередній контроль, який здійснюється переважно на стадії погодження і затвердження кошторисів, договорів, під час підписання розпорядчих і виконавчих документів на здійснення господарських операцій. Незважаючи на велику ефективність попереднього контролю, за даними дослідження підприємств сфери матеріального виробництва, він займає в загальній системі контролю незалежну питому вагу (до 7%).

    Попередній  контроль повинен мати профілактичний характер, сприяти попередженню неефективного, ненормативного, незаконного витрачання державних фінансових ресурсів.

    Поточний  контроль здійснюється в момент вчинення.господарських операцій безпосередньо в процесі формування і використання коштів, допомагає оперативно усунути допущені порушення. Він проводиться керівниками підприємств, фахівцями їх структурних підрозділів і працівниками бухгалтерського обліку. Мета його — в оперативному втручанні в господарські операції і процеси, що дають _: можливість вчасно виявити недоліки, прорахунки, упущення й усунути їх.

    Наступний контроль провадиться після здійснення господарських операцій і є контролем за використанням державних коштів (з установленою періодичністю або в разовому порядку) з метою перевірки правильності та ефективності їх використання, затвердження звітів і оцінки діяльності об'єктів контролю. Він охоплює перевіркою господарську діяльність на всіх рівнях управління (підприємство, об'єднання, комітет). Одним із недоліків наступного контролю в умовах централізованої системи управління є постійне збільшення звітних показників для вищих органів, вирішення дрібних питань у централізованому порядку, що надає наступному контролю паперового характеру. Поряд із цим суттєвим недоліком наступного контролю є паралелізм, в результаті чого значна кількість працівників відривається від основної роботи. Пояснюється це тим, що облік часу на виконання контрольних функцій не ведеться. а робота контролюючих інстанцій вищими органами управління не узагальнюється.

    Документальний  контроль встановлює зміст і достовірність господарської операції за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, у яких вона знайшла відображення в бухгалтерському, оперативному й статистичному обліку.

    Фактичний контроль полягає у встановленні дійсного стану об'єкта за допомогою зважування, розрахунку, вимірювання, лабораторних аналізів тощо.

    Документальний  і фактичний контроль взаємопов'язані, а тому сукупне їх застосування дає  змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків. 

3. Методи  фінансового контролю.

    Термін  финансовий контроль досить часто оттотожнюють із фінансово господарським контролем. На мій погляд для методів цей термін є більш вичерпним.

    Фінансово-господарський  контроль, здійснюючи функції управління, досліджує процес розширеного відтворення суспільно необхідного продукту згідно із законодавством і нормативно-правовими актами, які забезпечують раціональне господарювання в умовах ринкової економіки. У процесі функціонування фінансово-господарський контроль сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Метод фінансово-господарського контролю у здійсненні своїх функцій характеризується використанням загальнонаукових методичних прийомів і власних прийомів контролю розширеного відтворення суспільно необхідного продукту.

    Загальнонаукові методичні прийоми  дослідження ґрунтуються на методах філософії. Метод (від гр. methodos — дослідження) — це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, планомірний шлях наукового пізнання і встановлення істини. Діалектичний метод філософії є істинно науковим методом пізнання світу, відображення законів розвитку мислення, а також законів розвитку самого мислення.

    Загальнонаукові методичні прийоми включають  аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.

    Аналіз  — це прийом дослідження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові об'єкти (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відносини). Кожну із виділених частин аналізують окремо в межах одного цілого (комплексна ревізія виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та ін.).

    Синтез  (від гр. sunthesis — сполучення, поєднання, складання) —прийом вивчення об'єкта в цілісності, в єдності і взаємозв'язку його частин. У фінансово-господарському контролі синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу об'єднати об'єкти, розчленовані в процесі аналізу, встановити їхній зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле (контроль виконання договорів на поставку продукції та ін.).

    Індукція  (від гр. induction — наведення) — прийом дослідження, при якому загальний висновок про прикмети множини елементів об'єкта складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини, тобто способом виведення висновків від окремого до загального (ревізію дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім —синтетичного обліку та ін.).

    Дедукція  (від лат. deduction — виведення) — досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів, тобто висновки від загального до окремого (ревізію дебіторської заборгованості спочатку проводять за даними синтетичного, а потім — аналітичного обліку та ін.).

    Аналогія  — прийом наукових висновків, завдяки якому досягають пізнання одних об'єктів на основі подібності їх з іншими. Прийом аналогії, ґрунтуючись на подібності деяких сторін різних об'єктів, становить основу моделювання, яке застосовується у фінансово-господарському контролі.

    Моделювання —прийом наукового пізнання, що грунтується на заміні об'єкта, явища, які вивчають, на їх аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу.

    У фінансово-господарському контролі застосовують організаційні моделі проведення контрольно-ревізійного  процесу — стандарти.

    Абстрагування (від лат. abstrahere — відволікати) — прийом відволікання. При цьому методом абстракції переходять від конкретних об'єктів до загальних понять і законів розвитку (наприклад, перевіряють стан контролю трудової дисципліни в окремих підрозділах підприємства і, абстрагуючись, роблять висновки в цілому).

    Конкретизація (від лат. concretus — густий, твердий) — дослідження об'єктів у всій їх різнобічності, у якісній багатогранності значень реального існування (на відміну від абстрактного) об'єктів. При цьому досліджують стан об'єктів з певними конкретними умовами існування їх та історичного розвитку виявлення у процесі контролю непродуктивних витрат за місцями утворення їх — підрозділами, підприємствами тощо.