Фінансовий контроль та його роль в економічній системі держави

 
 
 
 
 
 
 

    Курсова робота з теми:

    Фінансовий  контроль та його роль в 

    економічній системі держави 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Київ 2007

 

     План.

    Вступ.

1. Теоретичні основи фінансового контролю 4
1. Сутність та значення фінансового контролю 4
2. Види фінансового контролю 16
3. Методи фінансового контролю 19
2. Особливості фунціонування суб’єктів фінансового контролю 27
1. Функціі державного казначейства украіни 27
2. Діяльність державної контрольно-ревізійной служби 31
3. Внутрішній контроль суб’єктів косподарювання. 37
3. Напрямки удосконалення фінансового контролю України. 44

Висновки. 52

Список літератури 54

 

Вступ.

    Тема  цієї роботи: Економічний контроль та його роль в економічній системі  держави. Це питання на данній час  є посить актуальним, тому-що фінансовий контроль є невід’ємною частиною регулювання та управлиння єкономікою держави. А саме він використовується для розподілення та ефективного використання фінансових ресурсів держави (на державному рівні) Але в Укаїні фінансовий контроль має багато недоліків, які не дають змоги його ефективного використання та фунціонування. В цій роботі я розгляну як і шляхи поліпшеня фінансового контролю так і те, на чому він грунтуется та де і коли викорестовується. Буде підкресленно його необхіність в економіці. 
 
 

    

1.  Теоретичні основі фінансового контролю.

    1.1  Сутність та значаня фінансового контролю 

    Розвиток  продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних  формаціях потребує вдосконалення  функції управління процесом виробництва, в тому числі і контролю економіки. Контроль як функція управління підпорядкований вирішенню завдань системи управління. Тому призначення контролю відповідає цілям управління, які визначаються економічними і політичними закономірностями розвитку певної формації. Функції економічного контролю зумовлюються дією основного економічного закону формації і цілями суспільства, інтереси якого він забезпечує.

    Контроль  проявляється як функція системи  управління суспільними процесами. Це стосується в основному соціального управління, політичного керівництва, народної демократії, правової держави.

    Дердавне  регулювання в  широкому розумінні – це вплив державної влади на господарськи процеси певним способом з відомими цілями

     У вузькому розумінні державне регулювання  — це форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення підтримки її функціонування на визначеному, суспільнонеобхід-ному рівні. Вона являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру для стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються, а також вивчення тенденцій економічних явищ із метою забезпечення подальшого суспільно-економічного розвитку. 

    Об'єктивна  можливість державного регулювання  економіки виникає з досягненням  певного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. Необхідність, що перетворює цю можливість на дійсність, полягає в накопиченні проблем, труднощів, з якими і покликана справитися економічна політика: галузеві і загальногосподарські кризи, масове безробіття, порушення в грошовому обігу, загострення конкуренції на е-вітових ринках.

    За  сучасних умов державна економічна політика є складовою частиною процесу зростання. Вона вирішує різні завдання: стимулювання економічного зростання, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту тощо. Поняття "державна економічна політика" ширше поняття "державне регулювання економіки", оскільки відображає неекономічні методи впливу на господарську діяльність.

      Особливо важливою є роль економічної політики держави в країнах, що розвиваються, та країнах перехідної економіки.

    У своїй діяльності національні уряди  керуються рецептами однієї чи декількох  економічних теорій, що, на їхню думку, найбільшою мірою віддзеркалюють дійсність. Можна виділити наступні основні сучасні теорії державного втручання в економіку: монетаристська (неокласична), неокейнсіанська, ордоліберальна, підхід із позиції теорії суспільного вибору.

    Згідно  з монетаристською концепцією ринок  є саморегулюючою системою, у якій державі приділяється роль підтримки /ринкової структури, основними методами регулювання, відповідно до цієї концепції є фінансово-грошові інструменти і кредитно-грошове регулювання.

    Основні ідеї Кейнса залишаються актуальними  й у сучасних умовах: держава зв'язана з ринковою економікою через державну власність, податки, державні витрати і позики. Основні економічні функції держави такі: 1) забезпечення правової бази функціонування ринкової економіки; 2) захист конкуренції (держава перешкоджає фірмам, що мають контроль над ціною, установлювати занадто високі ціни); 3) перерозподіл доходів і багатства за допомогою трансфертних платежів; 4) зміни в розподілі ресурсів для зміни структури випуску; 5) стабілізація економіки (контроль за рівнем зайнятості й інфляції, стимулювання економічного зростання

    Виконання цих функцій вимагає значних  коштів, які держава одержує чотирма  способами за рахунок: 1) доходів  від держ-власності; 2) стягнення  податків (прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій і ін.); 3) продажу державних цін-чних паперів; 4) друкування грошей.

    Неокейнсіанці вважають, що сучасна економіка являє  собою більш складну, ніж ринкові відносини, систему, і що державне регулювання необхідне не тільки на оперативному, але й на структурному рівні.

    Найбільший  внесок у розроблення теорії державного регулювання економіки зробили прихильники неокейнсіанської і монетаристської шкіл, деяких інших економічних вчень.

    В умовах функціонування економічної  системи провідне /місце в будь-якій країні належить фінансовій сфері. Викликано це тим, що на базі фінансів і управління ними формуються відносини між усіма суб'єктами економіки. Тому екс-президент України Л. М. Кравчук з приводу необхідності створення ефективної системи управління фінансами висловився так: "...навчитися ефективно управляти фінансами, це означає навчитися управляти економікою"

    Фінансова політика є важливим засобом реалізації політики держави у будь-якій сфері  суспільного життя, оскільки спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, які є матеріальною основою реалізації тієї чи і ншої державної програми економічного і соціального розвитку.

    Фінансова політика — це система заходів  держави, спрямованих на мобілізацію, розподіл і використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного та соціального розвитку.

    Під час розроблення фінансової політики визначається обсяг фінансових ресурсів, їх склад, структура, джерела мобілізації. До завдань фінансової політики належать встановлення раціонального розподілу і використання фінансових ресурсів.

    У ході здійснення фінансової політики складається фінансовий механізм, який представляє собою сукупність видів, форм і методів організації фінансових відносин.

    Фінансова політика держави, як і політика взагалі, складаються з трьох основних елементів: "вибір і встановлення головних цілей, конкретизація перспективних і поточних завдань, які необхідно вирішити для досягнення стратегічних цілей за певний період життя суспільства"; "розроблення методів, засобів і конкретних форм організації відносин, з допомогою яких дані цілі досягаються в найкоротші терміни, а ближчі і перспективні завдання відповідним чином оптимізуються"; "підбір і розставлення кадрів, здатних успішно вирішити поставлені завдання"

    Оскільки  кінцевим призначенням фінансових ресурсів є забезпечення розширеного відтворення і задоволення суспіль-Іних інтересів та потреб, то кожний громадянин і держава в цілому надзвичайно зацікавлені в їх ефективному використанні. Звідси об'єктивно виникає потреба в управлінні фінансовими ресурсами, а відтак і фінансового контролю.

    Термін "контроль" походить від французького слова "controle" — список, який ведеться у двох примірниках; повторне повер-/ нення до раніше розглянутого питання, його перевірка. Функція і контролю у державному регулюванні економіки полягає в ана-і лізі та порівнянні фактичного стану економіки з вимогами поставлених державною політикою завдань та причин відхилень, \а також в оцінці діяльності й доцільності саме такого шляху.

    На  мій погляд, вичерпне визначення фінансового контролю пропонує І. Стефанюк: "Фінансовий контроль — це система І активних дій, що здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання та громадянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об'єкта управління в частині утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів із метою оцінки економічної ефективності господарської діяльності, виявлення та блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб та удосконалення управління економікою"

    Надзвичайно важливе значення для ефективного  функціонування державного фінансового контролю в цілому є розуміння і правильне використання всієї сукупності елементів системи контролю, особливо з огляду на необхідність запобігання втраті контролю за діяльністю певних секторів економіки і утворенню неконтрольованих сегментів у фінансовій сфері, попередження паралелізму та дублювання при здійсненні контролю.

    Система контролю — взаємопов'язана сукупність контролюючого суб'єкта, контрольних  дій та контрольованого об'єкта.

    Контроль, в тому числі фінансовий, стає можливим насам-/перед  завдяки  суб'єкту,   який  його  здійснює.   Відсутність і суб'єкта унеможливує контроль. Контролюючий суб'єкт (суб'єкт контролю) — це юридична чи фізична особа, яка спрямовує контрольні дії на власну діяльність або діяльність іншої фізичної чи юридичної особи, що перебувають в оточуючому  господарському середовищі.

    У контрольному процесі суб'єктами виступають носії прав і обов'язків — особи  та органи, що мають повноваження на здійснення контролю за виробничою та фінансовою діяльні-і стю підприємства (установи, організації), а також право втру-'  чатися в його оперативну діяльність та притягувати винних до відповідальності.

    Суб'єкти державного фінансового контролю —  міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, які наділені повноваженнями на здійснення фінансового контролю, їх самостійні контрольно-ревізійні підрозділи або інші їхні підрозділи (особи), які наділені такими повноваженнями.

    Іншою обов'язковою умовою є наявність  об'єкта, на який спрямовується контроль. У випадку відсутності об'єкта контроль стає недоцільним. Підконтрольний об'єкт (об'єкт контролю) — це суб'єкти господарювання, на певний вид діяльності яких спрямовуються контрольні дії. До них належать юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, їх відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійні представництва нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, якщо такі суб'єкти беруть участь у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні активів, що належать державі, а також використовують кошти, що залишаються у зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів чи державних цільових фондів та кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України, за винятком розташованих на території України іноземних дипломатичних представництв, консульських установ, представництв міжнародних організацій, а також представництв нерезидентів, які не провадять підприємницької діяльності.

    Нарешті, можливість контролю обумовлюється  певним зв'язком між суб'єктом та об'єктом. Відсутність цього зв'язку при-( зводить до неможливості здійснення контролю.