Аналіз неплатоспроможності підприємства та рекомендації щодо фінансової санації

    Тому  якщо будь-яка з нерівностей має  знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної.

    Зіставлення найбільш ліквідних активів і  тих їх елементів, що швидко реалізуються з найбільш строковими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства в найближчий до моменту проведення аналізу час. Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

    Вивчення  співвідношень, зазначених вище груп активів  і пасивів за декілька періодів, дозволяє встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності. 
 

    1.3 Аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств та запобігання їх банкрутству. 

    Банкрутство підприємств, що є категорією ринкового  господарювання, — для української економіки явище нове. У 1992 р. було прийнято Закон України «Про банкрутство», який регламентував питання щодо цього. З часом до Закону вносилися зміни (див., зокрема, Закон України від 30 червня 1999 р. «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство»). Нині діє Закон України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким встановлюються умови та порядок поновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури.

    Необхідність  прийняття Закону в новій редакції була зумовлена недосконалістю багатьох положень старого Закону (1992 р.) та ускладненнями щодо його практичного застосування.

    А практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, стрибків цінової політики, часто змінюваного законодавства багато підприємств стають неплатоспроможними, що кінець кінцем може призвести до їх банкрутства. І якщо Закон від 1992 р. був орієнтований в основному на ліквідацію підприємства-банкрута, то новим законам передбачаються методи та умови відновлення платоспроможності підприємства-боржника шляхом реорганізації, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів.

    У новій редакції Закону дається визначення понять «неплатоспроможність» суб’єкта підприємницької діяльності та «боржник».

    Під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, у тому числі щодо заробітної плати, а також виконувати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через поновлення платоспроможності.

    Боржник — це суб’єкт підприємницької  діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну сплати.

    Грошове зобов’язання — це зобов’язання боржника сплатити кредиторові певну грошову  суму відповідно до цивільно-правового договору і з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до арбітражного суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

    При цьому до складу грошових зобов’язань  боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а також зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання щодо виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникають з такої участі.

    Слід  сказати й про те, що у новій  редакції Закону дається правильніше визначення банкрутства. Якщо у Законі 1992 р. це поняття пов’язане лише з нестачею активів у ліквідній формі і неспроможністю юридичної особи задовольнити у встановлений термін як вимоги кредиторів, так і зобов’язання перед бюджетом, то тепер чітко визначено, що банкрутством є визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

    Нормами Закону від 30 червня 1999 р. встановлено заходи щодо запобігання банкрутству боржника (фінансова допомога боржникові та досудова санація) та позасудові процедури.

    Судові  процедури, застосовувані відносно боржника, передбачені ст. 4 Закону. Це розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності боржника), ліквідація банкрута.

    Розділ II Закону регламентує провадження  у справах про банкрутство.

    Згідно  зі ст. 6 цього розділу справи про  банкрутство вирішуються арбітражним судом тільки за місцем знаходження боржника. Право на звертання до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство має як кредитор, так і боржник. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом у тому разі, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого терміну.

    Новим у Законі є і введення мораторію  на задоволення вимог кредиторів. Мораторій поширюється на зобов’язання, термін виконання яких настав до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Під час мораторію припиняється виконання судових рішень та інших виконавчих документів щодо стягнення з боржника заборгованості, у цей період не нараховуються фінансові санкції та неустойки. Мораторій не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування збитку, заподіяного здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, які виникли у зв’язку із зобов’язаннями боржника у процедурах розпорядження майном боржника і санації.

    Відповідно  до ст. 13 Закону з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів арбітражним судом призначається розпорядник майна. На відміну від Закону від 14 травня 1992 р., розпорядник майна призначається із числа осіб, зареєстрованих держав ним органом з питань банкрутства в якості арбітражного керівника. Арбітражний керівник здійснює свої повноваження на підставі ліцензії арбітражного суду, виданої у встановленому законодавством порядку. Розпорядник майна призначається на термін, не більший шести місяців. Цей термін може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів або самого розпорядника майна.

    Повністю  новими у Законі є положення, що стосуються санації.

    Згідно зі ст. 17 арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести постанову про проведення санації боржника і призначення керуючого санацією. Санація вводиться на термін не більше 12 місяців, але при цьому можлива пролонгація ще на півроку за рішенням зборів кредиторів.

    Кандидатури керуючого санацією та інвестора  можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким з кредиторів, представником, уповноваженим управляти майном боржника. На здійснення своїх повноважень керуючий санацією повинен мати ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку.

    Керуючий  санацією має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від його імені різні угоди, проводити  інвентаризацію майна тощо.

    Протягом  трьох місяців від дня винесення  постанови про санацію боржника керуючий санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.

    Арбітражний суд затверджує план санації боржника, про що виносить постанову.

    Керуючий  санацією щокварталу звітує перед комітетом  кредиторів.

    З метою відновлення платоспроможності, задоволення вимоги кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, що здійснюється відповідно до вимог, викладених у ст. 19 Закону.

    Ліквідаційну  процедуру у новому Законі розписано  детальніше, ніж у попередньому. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Ліквідатор здійснює свої повноваження на підставі ліцензії.

    Згідно  зі ст. 22 термін ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, але арбітражний суд може продовжити цей термін ще на півроку.

    Ліквідатор  може розпоряджатися майном боржника, аналізувати фінансовий стан банкрута, здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута. Він же очолює ліквідаційну комісію, до якої входять представники кредиторів, фінансових органів та Антимонопольного комітету.

    Статтею 27 Закону вирішене питання про оплату праці, відшкодування витрат арбітражних керівників (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідацією). Законом також передбачено страхування життя і здоров’я арбітражного керівника.

    Новим у Законі є введення процедури  мирової угоди. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Під мировою угодою розуміється домовленість між боржником і кредитором відносно відстрочення і (або) розстрочення, а також прощення (списання) кредиторами боргів з боржника, які оформляються угодою у письмовій формі.

    Мирова  угода набуває чинності від дня її затвердження арбітражним судом. Укладатися вона може щодо всіх вимог, крім вимоги виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі, витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді і роботою ліквідаційної комісії.

    Розділ VI Закону регулює особливості банкрутства  окремих категорій суб’єктів  підприємницької діяльності. До таких  належать містоутворювальні підприємства, особливо небезпечні підприємства, підприємства сільськогосподарські, страхувальники, професійні учасники ринку цінних паперів, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.

    Положення Закону щодо ліцензування арбітражних  керівників введені в дію з 1 жовтня 1999 р.

    У цілому нова редакція Закону відповідає законодавчій практиці розвинених країн, де процедура банкрутства спрямована не на ліквідацію боржника, а на його фінансове оздоровлення з метою задоволення претензій кредиторів. Тому за нинішньої економічної ситуації в Україні цей Закон є дуже актуальним.

    В Україні з метою забезпечення однозначності підходів під час оцінювання фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної або надкритичної їхньої неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156-2—156-4 Кримінального кодексу України (2002 р.), — приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 р. № 10 затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

    Методичні рекомендації розроблено з метою  забезпечення однозначності підходів під час оцінювання фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної чи надкритичної їхньої неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 156-2—156-4 Кримінального кодексу України.

    Відповідність розрахованих згідно з Методичними  рекомендаціями економічних показників фінансового стану підприємств із різним рівнем неплатоспроможності визначається державним органом з питань банкрутства, арбітражним керуючим, підприємством, власником майна підприємства (органом, уповноваженим управляти майном підприємства), інвестором, кредитором за власною ініціативою, а також у визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) випадках, при проведенні експертизи фінансового становища підприємства.