Аналіз неплатоспроможності підприємства та рекомендації щодо фінансової санації

    Слід  зазначити, що наведене визначення категорії «ліквідність підприємства» не єдине і в економічній літературі спостерігається багатоваріантність тлумачень цього терміну.

    З метою уточнення його суті вважаємо за доцільне розглянути походження слова  «ліквідність». В перекладі з  грецької мови «liquidus» означає «рідкий, плинний». Якщо пригадати властивості будь-якої рідини, то однією з них є здатність останньої приймати форму того посуду, який вона наповнює, і миттєво змінювати цю форму при її переміщенні з одного посуду в інший.

    У зв’язку з цим вважаємо, що найбільш точним є визначення, коли під ліквідністю розуміють мобільність активів, їх спроможність (в разі потреби і за короткий проміжок часу) перетворюватися з натурально-речовинної форми в грошову.

    Для розкриття поняття «ліквідність підприємства» необхідно врахувати ще одну характеристику рідини — її плинність. Остання забезпечується тепловим рухом молекул, яке являє собою коливання біля положення рівноваги.

    Виходячи  з викладеного можна дати таке визначення: «ліквідність підприємства» — це мобільність підприємства, його спроможність (при виникненні будь-яких обставин) за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел оперативно вишукувати резерви платіжних коштів, необхідних для погашення боргів, і постійно, на будь-який момент часу, підтримувати рівновагу між обсягами і строками перетворення активів в грошові кошти та обсягами і строками погашення зобов’язань. 

    

    Рисунок 1.1 - Взаємозв’язок між показниками ліквідності та платоспроможності 

    Зазначені блоки схеми рівнозначні між собою, але разом з тим дослідження завдання другого блоку не можливе без реалізації завдань першого блоку, а третього — без наявності першого і другого, четвертого — без наявності першого і другого. Отже, ліквідність активів є основою платоспроможності підприємства. Іншими словами, ліквідність — це засіб підтримання платоспроможності.

    Основною  ознакою ліквідності є формальне  перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими  пасивами. Чим більше це перевищення, тим сприятливіший фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності. Якщо величина оборотних активів недостатньо велика порівняно з короткостроковими пасивами, поточне положення є нестійким; і може виникнути ситуація, коли воно не матиме достатньо грошових коштів для розрахунків за своїми зобов’язаннями і змушене буде або порушити технологічний процес (наприклад, терміново продати частину запасів чи обтяжувати себе новими боргами), або розпродати частину довгострокових активів.

    При визначенні рівня ліквідності недостатнім є лише порівняння величини поточних активів з величиною поточних пасивів. На практиці іноді виникає ситуація, коли поточні активи перевищують за величиною короткострокові пасиви, показники ліквідності характеризують фінансовий стан як задовільний, проте така оцінка вважається помилковою, оскільки в оборотних активах значну частку займають неліквіди та прострочена дебіторська заборгованість.

    До  неліквідів, як правило, відносять залежані виробничі запаси, споживчі властивості яких роблять неможливим їх використання в технологічному процесі, готову продукцію, що не користується попитом, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

    Неліквіди, тобто активи, які не можуть бути використані в технологічному процесі  чи реалізовані (як товар) на ринку, а  іноді й невиправдана дебіторська заборгованість, не відображуються в балансі. Це означає, що активи, фактична цінність яких сумнівна, входять до їх загальної величини і використовуються при розрахунках показників ліквідності, рівень якої не відповідає реально існуючому. Хоча при складанні балансу активи, що потенційно не обіцяють доходу, мають бути списані на збитки, на практиці це здійснюється не завжди. Крім того, заздалегідь передбачити частку сумнівної дебіторської заборгованості дуже складно.

    Разом з тим слід зазначити, що така ситуація має місце не завжди. Невиправдане збільшення поточних активів на величину неліквідів відбувається лише в процесі здійснення зовнішнього фінансового аналізу, оскільки інформація про якісний склад оборотних засобів є недоступною.

    Можливість  отримання більш точної оцінки ліквідності  виникає в процесі здійснення внутрішнього аналізу, який ґрунтується на нових даних бухгалтерського обліку. Однак наявність неліквідів у структурі поточних активів не тільки робить результати зовнішнього аналізу ліквідності дуже умовними, а й значно погіршує якісний склад оборотних активів та негативно впливає на рівень ліквідності.

    У свою чергу, наслідками низького рівня  ліквідності є неспроможність підприємства швидко розраховуватися за допомогою наявного на балансі майна за своїми зобов’язаннями, що призводить до зниження дохідності, неплатежів і банкрутства.

    Крім  того, наслідки низької ліквідності  відчувають не тільки самі підприємства, а й їх кредитори, постачальники, оскільки відбувається затримка сплати відсотків і суми боргу, в крайньому разі — часткова або повна втрата неповернутого боргу, а також невиконання умов контракту тощо.

    Отже, можна зробити висновок, що від  структури оборотних активів  за ступенем ліквідності залежить платоспроможність підприємства.

    Досліджуючи взаємозалежність ліквідності та платоспроможності, слід зазначити, що перша ліквідність є менш динамічною категорією, ніж платоспроможність. Справа в тім, що в міру стабілізації виробничої діяльності підприємства в нього поступово складається певна структура активів і джерел коштів, різкі зміни якої порівняно рідкі. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачуваних межах, що й дає підстави аналітичним агентствам розраховувати та публікувати середньогалузеві і середньогрупові значення цих показників для використання у міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямів виробничої діяльності.

    Навпаки, фінансовий стан з погляду платоспроможності  може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок настання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, в результаті їх надходження за відвантажену раніше продукцію — з другого.

    Таким чином, підприємство через фінансову  недисциплінованість своїх дебіторів саме стає неплатоспроможним. Якщо затримка з надходженням платежу має короткостроковий або випадковий характер, то ситуація з погляду платоспроможності може найближчим часом змінитися на краще, однак, не виключені також інші менш сприятливі варіанти. Такі критичні ситуації особливо часто мають місце в комерційних організаціях, які через певні причини не підтримують в достатньому обсязі страховий запас грошових коштів на поточному рахунку.

    Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною  або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглянути причини фінансової скрути, частоту її виникнення та тривалість прострочених боргів.

    Причинами неплатоспроможності можуть бути невиконання  плану по виробництву і реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування. Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборотного капіталу: відволікання коштів в дебіторську заборгованість, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тимчасово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплатоспроможності є не безгосподарність підприємства, а незаможність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків також може стати однією з причин неплатоспроможності суб’єкта господарювання. 
 

    1.2 Аналіз показників ліквідності та платоспроможності 

    Як  вже зазначалося, підприємство може бути в більшому або меншому ступені, оскільки до складу активів входять  різнорідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так  і ті, що важко реалізуються для  погашення зовнішньої заборгованості

    За  ступенем ліквідності статті активів  умовно можна розподілити на чотири групи:

    Перша група (А₁) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.

    Друга група (А₂) — активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки чинників: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

    Слід  зауважити, що основним компонентом  цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.

    Третя група (А₃) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.

    Оборотні  активи взаємопов’язані в межах  кругообороту коштів (рис. 1.2). Зв’язки, показані на рис. 1.2, відображують послідовну трансформацію коштів з одної групи активів в іншу:

    - зв’язок 1 — технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію). 

    

    Рисунок 1.2 - Трансформація оборотних активів 

    - зв’язок 2 — надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;

    -зв’язок 3 — реалізація сировини, матеріалів, напівфабрикатів стороннім організаціям.

    Говорячи  про меншу ліквідність запасів  порівняно з іншими видами оборотних  активів, ми виходимо саме із сутності кругообороту грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси сировини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак в даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.

    Четверта  група (А₄) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво.

    Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:

    - характером і сферою діяльності підприємства;

    - швидкістю обороту коштів підприємства;

    - співвідношенням оборотних і необоротних активів;

    - «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;

    - сумою та строковістю зобов’язань, на покриття яких призначені статті активів.

    Оскільки  в складі короткострокових пасивів  можна одним із способів оцінки ліквідності  на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.

    У зв’язку з цим усі зобов’язання підприємства залежно від терміновості їх погашення поділяють на чотири групи:

    Перша група (П₁) — найбільш термінові зобов’язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).

    Друга група (П₂) — середньострокові зобов’язання (короткострокові кредити банку).

    Третя група (П₃) — довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку і позики).

    Четверта  група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

    Баланс  вважають абсолютно ліквідним, якщо: А₁ ≥ П₁; А₂ ≥ П₂; А₃ ≥ П₃; А₄ ≤ П₄.

    При цьому, якщо виконуються перші три  обов’язкові умови ліквідності  А₁ ≥ П₁; А₂ ≥ П₂; А₃ ≥ П₃, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то виконується і остання нерівність А₄ ≤ П₄, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб’єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

    Невиконання однієї з перших трьох нерівностей  свідчить про порушення ліквідності  балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація по вартісній величині. Однак, в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.