Облигации предприятий как объект права

      Третьою класифікацією, яка передбачена  пунктом 5 Розділу 1 Положення, є поділ  облігацій за ступенем надійності на забезпечені та незабезпечені.

      Забезпеченість  чи незабезпеченість облігацій впливає  на розмір доходу за ними, адже на забезпечені  облігації встановлюються менші  відсотки, оскільки вони надійніші. Випуск забезпечених облігацій означає, що емітент гарантує виконання своїх зобов’язань як щодо повернення основної суми боргу, так і щодо виплати доходів . Найчастіше облігації забезпечуються заставою, тому в літературі їх прийнято класифікувати на облігації з заставою майна, облігації з заставою фондових паперів, облігації з заставою обладнання. Однак відповідно до частини 1 статті 546 ЦКУ виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Пунктом 5. 3. Розділу 1 Положення закріплено, що облігації можуть бути додатково забезпеченими, якщо емітентом укладаються відповідні договори поруки чи страхування ризиків непогашеної основної суми боргу та/або невиплати доходу за облігаціями. Отже, недоцільно до способів забезпечення виконання зобов’язань відносити тільки заставу.

      В. В. Сухоном, Ж. В. Завальна та М. В. Старинський  виділяють також облігації вільного та обмеженого обігу, а також облігації  без права обігу . На думку цих  авторів, вільний обіг облігацій  передбачає, що вони можуть вільно переходити з власності одних інвесторів у власність інших, і при цьому умови купівлі-продажу є предметом домовленості між сторонами за угодою. Тобто емітент не встановлює жодних обмежень на їх обіг. Якщо емітентом встановлюються певні обмеження на обіг облігацій, вони є облігаціями обмеженого обігу. У окремих випадках, на думку цих авторів, облігації можуть викупатися без права обігу. Тобто інвестори, які придбали такі облігації, повинні залишатися їх власниками до моменту погашення цих облігацій. Це означає, що впродовж зазначеного в облігації строку власник не має права ні продавати, ні обмінювати, ні дарувати ці цінні папери.

      Дійсно, відповідно до пункту 4 Розділу 1 Положення, облігації, які пропонуються для  закритого (приватного) розміщення, уважаються такими, що мають обмежене коло обігу серед учасників такого розміщення. Але існування третього виду облігацій суперечить як загальним положенням про об’єкти цивільних прав, так і ЗЦПФР. У ЦКУ в частині 1 статті 178 записано, що об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що види об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об’єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути встановлені у законі. Тобто на рівні договору вилучати з обороту облігації, як і будь-який об’єкт цивільного права, не можна. Також однією з ознак цінних паперів, закріпленій у частині 1 статті 3 ЗЦПФР, є можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Виходячи з цієї ознаки, якщо у власника забрати можливість передавати права за цінним папером іншій особі, то це вже не цінний папір.

      Залежно від офіційного місця перебування  емітента і території, на якій облігації  знаходяться в обігу, корпоративні облігації поділяються на вітчизняні та іноземні. Іноземні облігації відрізняються від внутрішніх методикою розміщення, колом потенційних покупців, режимом оподаткування та обсягом інформації, що надається. Залежно від країни емісії облігації мають спеціальні назви: Yankee Bonds – у США, Samourai, Daimyo та Shogun Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Rembrandt Bonds — у Нідерландах, Matador Bonds — в Іспанії та Chocolate Bonds — у Швейцарії . Так у Японії «самурай-облігації» - це облігації, номіновані в єнах, які продаються в Японії іноземними інвесторами; «Сьогун-облігації» - це корпоративні облігації, номіновані в іноземній валюті, які продаються в Японії; «Дімайо-облігації» [Dimayo Bonds] – це облігації, номіновані та випущені в Японії, однак місце їхнього продажу – європейський ринок . Термін «міжнародні облігації» включає довгострокові боргові інструменти (bonds) та середньострокові боргові інструменти (notes). Різниця між ними полягає у назві та способі виплати доходу. Ноти зазвичай мають плаваючу купонну ставку (floating rate), а облігації зазвичай являють собою інструменти з фіксованою процентною ставкою (fixed rate). Найвищим ступенем розвитку міжнародного ринку облігацій є випуск глобальних та паралельних облігацій. До глобальних облігацій (global bones) відносять довго- та середньострокові облігації, які розміщуються одночасно на ринку єврооблігацій та на одному або кількох національних ринках. У той час паралельні облігації (parallel bonds) – це облігації одного випуску, які розміщуються одночасно в кількох країнах у валютах цих країн . Про особливості розміщення та купівлі іноземних облігацій ітиметься в наступному розділі.

Розділ 2

Особливості випуску  та обігу корпоративних облігацій 
 
 

2. 1. Порядок випуску  корпоративних облігацій за українським  законодавством 
 
 

      Порядок випуску облігацій підприємств  регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (надалі також – «ДКЦПФР» від 17.07.2003 року № 322, яким затверджене «Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств та їх обігу». Також порядок випуску опосередковано регулюється Рішенням ДКЦПФР від 13.09.2006 року № 806 «Про затвердження положення про глобальний сертифікат та тимчасовий глобальний сертифікат», від 19.12.2006 року № 1591 «Про затвердження Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів», від 31.07.1998 року № 95 «Про затвердження Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів документарної форми існування», від 17.10.2006 року № 1001 «Про затвердження положення про розрахунково-клірингову діяльність за договорами щодо цінних паперів» тощо.

      Положення поширюється тільки на емітентів-резидентів, які розміщують корпоративні облігації на території України. Ним також встановлюються певні обмеження на розміщення облігацій. Так, облігації підприємств мають розміщуватися юридичними особами тільки після сплати ними свого статутного капіталу. Заборонено розміщувати корпоративні облігації для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності. Частина 3 статті 8 ЗЦПФР встановлює, що юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їх з цією метою третіми особами.

      Розміщення  облігацій передбачається в кілька етапів, які є різними залежно від виду розміщення: у випадку публічного розміщення має бути пройдено 15 етапів; якщо ж розміщення приватне – 12. Публічне розміщення містить такі етапи:

1. Прийняття рішення про публічне розміщення уповноваженим органом емітента;

2. Подання заяви, усіх необхідних для реєстрації документів та проспекту емісії;

3. Реєстрація ДКЦПФР випуску облігацій та проспекту їх емісії, видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій;

4. Прийняття рішення про залучення андерайтера;

5. Присвоєння облігаціям міжнародного ідентифікаційного номера;

6. Укладення договорів зі зберігачем або депозитарієм;

7. Виготовлення сертифікатів цінних паперів або глобального сертифіката;

8. Розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР;

9. Публічне розміщення цінних паперів, що здійснюється в строк, який зазначений в рішенні про розміщення облігацій та проспекті емісії;

10. Затвердження результатів розміщення уповноваженим органом емітента;

11. Подання звіту про результати публічного розміщення цінних паперів;

12. Реєстрація ДКЦПФР звіту про результати публічного розміщення облігацій;

13. Отримання свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій;

14. Опублікування звіту про результати публічного розміщення облігацій у офіційному друкованому виданні ДКЦПФР;

15. Надання емітентом до депозитарію або реєстратору копії свідоцтва про  реєстрацію випуску облігацій.

Етап № 4 є  обов’язковим тоді, коли для випуску  корпоративних облігацій залучається  андерайтер і з ним не укладено попереднього договору; етапи № 6, 15 обов’язково здійснюються тільки у випадку розміщення іменних облігацій та коли облік прав за облігаціями веде зберігач або депозитарій.

Процедура приватного розміщення містить 12 етапів. На відміну  від публічного розміщення, під час приватного розміщення не залучається андерайтер, не подається та не опубліковується в офіційному виданні проспект емісії та не опубліковується звіт про результати розміщення облігацій. Якщо облік прав за цінними паперами веде емітент, тоді етапи № 5, 12 приватного розміщення теж не здійснюються (додаток 2).

Пунктом 5 Розділу 1 Положення передбачено, що емітента може розміщувати іменні облігації  та облігації на пред’явника; відсоткові, цільові  та дисконтні облігації; звичайні (незабезпечені) та забезпечені. Вважаємо недосконалим пункт 5.3. Розділу 1 Положення, яким передбачено, що облігації можуть уважатися додатково забезпеченими, якщо емітентом укладаються відповідні договори поруки чи страхування ризиків непогашення основної суми боргу та/або невиплати доходу за облігаціями або якщо емітенту видається гарантія щодо погашення основної суми боргу та/або невиплати доходу за облігаціями, адже цією нормою не передбачені інші види забезпечення виконання зобов’язань, такі як застава, при тримання, неустойка. Рішення про те, що облігації випускатимуть забезпеченими, приймається емітентом в рішенні про розміщення облігацій; разом із тим (до, під час чи після прийняття рішення) емітент має укласти договір із гарантом, поручителем, страховиком.

У випадку, якщо емітент прийняв рішення про випуск облігацій у документарній формі, він, відповідно до пункту 3 Розділу 1 Глави 2 Положення, укладає договір про ведення реєстру із реєстратором; якщо ж емітент планує випустити цінні папери в бездокументарній формі – договір про обслуговування випуску.

Пунктом 6 Розділу 1 Положення передбачено, що номінальна вартість облігації встановлюється в національній валюті або, якщо це передбачено умовами розміщення, в іноземній валюті. Пунктом 7 Розділу 1 Положення передбачається, що продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення – в іноземній валюті. Таким чином, емітент має право встановлювати номінальну вартість облігації або в національній, або в іноземній валюті, однак продавати ці облігації в іноземній валюті може тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Положенням встановлено, що номінальна вартість однієї облігації  не може бути меншою ніж одна копійка, якщо вартість облігації визначена  в національній валюті. Таким чином, мінімального розміру номінальної вартості облігації, яка виражена в іноземній валюті, Положенням не визначено.

Дострокове погашення  облігації здійснюється за ініціативою  емітента або за вимогою власників  облігацій тільки у випадках, якщо можливість і процедура такого погашення визначені в умовах розміщення облігацій.

Першим етапом розміщення корпоративних облігацій  є рішення емітента про розміщення облігацій, який має повноваження, які  закріплені в установчих документах товариства. Рішенням емітента може бути передбачене розміщення більше ніж одного випуску облігацій або різних серій облігацій. У зв’язку з цим необхідно розмежувати поняття «розміщення», «серія» і «випуск». Відповідно до статті 1 ЗЦПФР розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів емітентом або андерайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником. Цією ж статтею визначається поняття «випуск цінних паперів»: це сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і розміщення на фондовому ринку. Поняття «серія облігацій» визначене в пункті 1 «Основні терміни та поняття, що вживаються в цьому Положенні» Розділу 1 Положення, за яким серія облігацій – це сукупність облігацій одного емітента в межах одного випуску облігацій, що мають один реєстраційний номер, однакові умови та строки розміщення, обігу, виплати доходу та погашення і надають їх власникам окремі права. Таким чином, у межах одного випуску облігацій можуть розміщуватися кілька серій. Різниця між ними полягає в тому, що серії можуть мати різні реєстраційні номери, умови та строки розміщення, порядок виплати доходу та погашення. Відомості, що мають бути відображені в рішенні про розміщення облігацій, відрізняються в разі приватного і публічного розміщення. Емітент має право вносити зміни до рішення про розміщення облігацій будь-коли до початку розміщення облігацій, відповідно до пункту 10 Розділу 1 Положення. У деяких випадках емітент зобов’язаний внести зміни до рішення про розміщення облігацій. Наприклад, якщо емітент на момент прийняття цього рішення не обрав депозитарій або реєстратора, він зобов’язаний внести зміни до рішення про розміщення облігацій, доповнивши його відомостями про обраний ним депозитарій або реєстратора. Відповідно до пункту 7 Розділу 1 Положення, емітент не має права змінювати прийняте рішення про розміщення облігацій в частині зменшення обсягу прав, які надаються власникам облігацій, умов розміщення та кількості облігацій одного випуску, щодо яких прийнято рішення про розміщення.