Вивчення і дослідження лікарських рослин, що вміщують кумарини

      За даними  цих же авторів пастинацин  володіє спазмолітичною активністю  на гладку мускулатуру шлунково-кишкового  тракту. Особливо виражений ефект доведений при експериментальних спазамах, викликаних ацетилхоліном.

     Патинацин  проявляє помірну гіпотензивну  дію у нормотенсивних тварин.

     Фармакологічні  дослідження кумаринової суміші, і виділеної із пастернаку, проводили Бубаве-Іванова і Желева (1972) і встановили, що дана суміш характеризується наявністю коронаророзширюючих властивостей. По відношенню до периферичних судин суміш виявляється практично неактивною. Дослідження суміші з метою встановити її вплив на процеси окислення в міокарді показали, що вона не впливає на використання кисню в міокардом. Кума нова суміш володіє слабким позитивним інотропним і негативним хронотропним впливом.

      Суміш двох  кумаринів – бергаптену і ксантотоксину  – бероксан має фотосенсибілізуючу активність, стимулює ріст волосся.

      Побічна дія. Токсичність кумаринової суміші низька. Доведено, що рослинний препарат не впливає на поведінку, гемолітичні показники і гістологічні дослідження паренхіматозних органів не показали відхилень. Проте при вживанні бероксану можливий побічний вплив на організм, який проявляється головним болем, серцебиттям, болями в ділянці серця та диспетичними явищами.

      Біологічна дія та застосування. У науковій медицині використовують препарат пастенацин і бероксан, які виготовляють з плодів пастернаку. Пастинацин проявляє спазмологічну дію та слабку седативну. Показаний при стенокардії, кардіоневрозах і неврозах з явищами спазму судин, а також при спазмах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, нирок і сечоводів. Бероксан у поєднанні з дозованим ультрафіолетовим опроміненням використовується для лікування псоріазу вітиліго й лінзової плішивості.

     Галенові препарати  рослин вживають для збудження  апетиту, як болетамувальний засіб  при шлункових, печінкових і ниркових коліках, при простудній гарячці та від кашлю (відхаркувальна дія), при водянці і нирковокам’яній хворобі (діуретична і сечогінна дія. Настій коренеплодів з цукром п`ють як загальнозміцнюючий і як такий, що збуджує статеву функцію, засіб. Багатобічний вплив рослин сприяє нормалізації обміну речовин. Пастернак знижує цукор у крові, зміцнює судини, що суттєво для хворих на цукровий діабет.

      Пастернак  широко використовується в харчовій  промисловості для приготування  різних страв.

 Протипоказання бероксану  аналогічні препарату псоралеї  – псоралену.

 Смоковниця звичайна (інжир, фігове дерево)

 Ficus carica

 Родина: шовковицеві – Morocaes

Сировина: листя смоковниці (інжиру) - folia Ficusi caricae

      Назва рослини  походить від ficus – давньоримська назва рослини; carica – нагадує  про батьківщину росили – Карію (у Малій Азії).

      Отже рослини. В дикому стані смоковниця являє собою куш або невисоке дерево, у культурі – велике дерево (до 15 м. заввишки) з товстими, слабо розгалуженими гілками. Листки великі чергові, довжиною до 25см і шириною 6-15см. На черешках довжиною 3-5см. Темно-зелені зверху і світлозелені знизу, серцевидні, 3-5 лопатеві за формою (залежно від сорту листки можуть бути й іншої форми). Квіти маленькі, непоказні, розміщені всередині м`ясисто порожнистого суцвіття – сиконія з вузьким отвором зверху. Розрізняють 3 типи квіток: чоловічі (тичинкові), жіночі (короткостивпчикові (галові) і жіночі довгостовпчикові, що дають плоди. У диких рослин смоківниці обидва типи суцвіть містяться на одному й тому самому дереві, у більшості культурних – на різних деревах. Плоди-горішки, що містяться всередині м`ясистого суцвіття - фіги. Цвіте у квітні-травні. Плоди достигають у липні-серпні.

     Поширення. В  дикому стані смоківниця росте в Середземномор`ї, Малій та Південній Азії, де поширена на шлейфах південних схилах, верхніх терасах, рік, рідше по скалах, місцями утворює зарослі. В Криму смоковницю культивують як плодову рослину.

     Заготівля. Для промислового одержання фурокумаринів з листків інжиру їх потрібно заготовляти протягом вересня-жовтня. В це час вміст фурокумаринів в листках коливається 0,8-0,9%. Заготівлю листків слід проводити, коли довжина пластинки листка інжиру досягає 16-25см., а ширина – 22,5см., довжина черешка – 3-5см. Збір листків проводять після зняття дозрівши плодів. Щоб запобігти опікам, листки треба збирати в рукавицях і захисних окулярах. Листки, зібрані з кущів в липні під час прорижіння, слід також висушувати і зберігати, так як вміст фурокумаринів в них високий і вони придатні для отримання препарату псоберану.

      Листки  потрібно не обривати, а акуратно  зрізувати ножами, а кореневі  відростки – серпами. Свіжі зрізані листки розкладають тонким шаром на брезент чи на відкриті асфальтовані площадки, щоб сировина швидше висохла і не втратила високого вмісту кумаринів. Листки потрібно 3-4 рази на день ворушити вилами, не допускаючи потрапляння на них вологи. Під час дощу зібрані листки необхідно закрити брезентом, прибрати під навіс чи в провітрюване приміщення. Сушка листків в суху погоду триває 4-6 годин. Закінчення сушки визначають за ламкістю черешків. Зберігається списком Б.

Сировина.

       Зовнішні  ознаки: листки великі, довжиною  до 25см. і шириною 6-15см., на черешках – довжиною 3-5см., зверху темно-зелені, знизу – світло - чи сіро-зелені, твердоволошисті. Пластинки їх 3-5 пальчатолопатеві чи пальчатороздільні, рідко округло-яйцеві, біля основи стебел яйцевидні або продовгуваті, тупі чи лопатеві. На нижній поверхні листків видно жилки. Запах слабо ароматний. Смак не визначається.

      Числові  показники. Втрати маси при висушуванні  не більше 10%, золи загальної не  більше 17%, вологи не більше 10%, почорнівших  листків інжиру не більше 2%, інших  частин інжиру (стебел) не більше 5%, органічних домішок не більше 2%, мінеральних – не більше 2%, подрібнених частин, які проходять крізь сито з отворами діаметром 3мм., не більше 5%.

       Хімічний склад. У листках міститься фурокумарини псорелен, бергаптен, ангеліцин, дубильні речовини, рутин, аскорбінова кислота, ефірна олія, органічні кислоти, смолисті речовини. Сушені плоди смоківниці містять цукри, пектини, жири, білки, органічні кислоти, антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни, каротини, протеолітичний фермент фіцин, мінеральні речовини.

      Кількісне  визначення суми кумаринів в  листках інжиру проводять хроматоспектрофотометричним  методом відповідно до ТФС 42-878-79.

      Близько 5г. (з похибкою до 0,01г.) листків інжиру, подрібнених і просіяних крізь  сито з отворами діаметром 1мм., поміщають в конічну колбу з притертою пробкою об`ємом 250мм. і заливають 50мл. 60% водного ацетону та інтенсивно струшують протягом 3 годин на вібраційному апараті і настоюють 15 годин. Витяжку відфільтровують через складчастий паперовий фільтр.

      Скляну пластинку розміром 13х18см. з незакріпленим шаром нейтрального оксиду алюмінію ділять на чотири частини. На стартову лінію двох частин наносять у вигляді смуги по 0,1мл. отриманої витяжки; на третю – 25 мл. розчину стандартного зразку псоралену (розчин А); четверта частина служить фоном (контрольна проба) при спектрофотометруванні. Пластинку з нанесеними пробами висушують на повітрі протягом 10 хвилин, а потім поміщають в камеру з етиловим ефіром і хроматографують з висхідним методом. Коли фронт розчинника дійде до кінця пластинки, її виймають із камери, сушать на повітрі до зникнення запаху етилового ефіру (1-2 години) і проглядають в УФ-світлі при довжині 254нм. Псоберан проявляється у вигляді блакитної плями на рівні плями стандартного зразка псоберану. Відмічену зону сорбента з псообераном переносять у колбу із шліфом об`ємом 50-100мл., заливають 20мл. 95% етилового спирту, закривають пробкою й елюють в термостаті при 40-50оС протягом 3 годин.

      Після охолодження елюат відфільтровують через воронку із скляним фільтром №4 і визначають його оптичну густину спектрофотометрі при довжинах хвиль 246,268 і 298 нм. в кюветі з товщиною шару 1мм. по відношенню до елюату з рівнем по площі оксидом алюмінію, який хроматографують у тих же умовах без речовини (контрольна проба). Паралельно при цих же умовах виміряють оптичну густину розчину стандартного зразку псорелену.

      Процентний вміст псоберану х в перерахунку на абсолютну суху масу вираховують за формулою:

 де D1 –  оптична густина досліджуваного розчину при довжині хвилі 298нм.; D0 –  оптична густина розчину стандартного зразка псорелену при довжині хвилі 298нм.; А –  концентрація розчину стандартного зразка неорелену, г/мл.; т –  маса наважки, г.; V –  загальний об`єм; w –  втрата в масі сировини при висушуванні, %.

      Процентний вміст псорелену х в перерахунку на абсолютну суху масу вираховують за формулою:

де D1246 і D1268 –  оптична густина досліджуваного розчину при довжинах хвиль 246 і 268нм; D246 і D268 – оптична густина розчину стандартного зразка псорелену при довжині хвиль 246 і 268нм; А, т, V1, V2, V, W – аналогічні попередньому.

      Вміст псоберану  не менше 0,7%, вміст псорелену не  менше 0,42%.

      Експериментальні  на клінічні дані. Препарат з  листків смаковиті псоберан проявляє  фото сенсибілізуючу дію за рахунок наявності в ньому фурокумаринів. Супліддя інжиру виявляють легку послаблюючу, дезинфікуючу, пом`якшувальну дії. Молочний сік рослин в умовах експерименту затримує ріст саркоми, згубно діє на гельмінти.

      Біологічна дія і застосування. Препарат псоберан призначають при вітиліго і гніздовій плішивості. В народній медицині настій листя дають усередину при кашлі, бронхіальній астмі, ентеритах і ентероколітах, хворобах нирок.

      Супліддя  використовують при хронічних  запорах, бронхіті, сильному кашлі й пневмонії, а у вигляді полоскань – при ангіні й фарингіті. Як дієтичний продукт рекомендують при тромбоемболічних захворюваннях і захворюваннях серцево-судинної системи, при анемії, для поліпшення травлення, ослаблених хворобою людям та в педіатричній практиці. У свіжому і в`ялому вигляді їх використовують для приготування варення, джему, цукерок, компотів та вин.

      Протипоказане  вживання суплідь хворим на  цукровий діабет, при гострих  запальних захворюваннях шлунково-кишкового  траку, при сечокислому діатезі.

 ЛРС інжиру описано  в Європейській Фармакопеї.

Дягіль лікарський (дудник лікарський)

Angelica archangelica L, syn. Archangelica officinalis

Родина: Селерові – Apiaceae

 Сировина: кореневища  і корені дягелю – rhizomata et radices Angelicae

      Назва рослини  походить від латинського Angelicus – ангельський; грецької archaios – старший – за ім`ям архангела Рафаїла, який дав людям знання про лікарські рослини.

      Опис рослини. Трав`яниста дворічна або багаторічна  рослина заввишки до 2м. Має вкорочене циліндричне кореневище й численні вертикальні корені. Стебло товсте, порожнисте, голе, галузисте, вгорі часто червонувате. Листки чергові, з великим здутими піхвами; прикореневі – великі, довго черешкові, трикутні, дві чи три перисторозсічені з великими яйцевидними дво- трилопатевими великопилчастими листочками; стеблові – дрібніші,   майже сидячі, не такі складні. Квіти дрібні, двостатеві, п’ятироздільні, зеленаві або зеленаво-білі, зібрані у великі (10-17см. у діаметрі), майже кулясті зонтики з багатьма пухнастими променями; обгорток немає, обгорточки багатолисткові. Плід – двосім`янка яйцевидна, сплюснута з боків, гола, з сильним характерним запахом розпадається на дві крилаті половинки. Цвіте у липні-серпні.

      Поширення. Рослина трапляється у вільшняках, поблизу водойм на лісових луках на Поліссі, в лісостепу, рідко – в степу, по долинах річок. Росте по всій території європейської частини СНД. Широко культивується в багатьох країнах.

      Заготівля. Для виготовлення ліків використовують кореневища і корені, які заготовляють восени після того, як зів`яне листя, або рано на весні. Викопане коріння обтрушують від землі, миють у холодній воді, звільняють від залишків стебел. Сушать їх при 60оС. За ясної погоди можна сушити на відкритому повітрі, розвісивши на шпагаті (у затінку) і на горищі (під залізним дахом). Висушені кореневища пакують у дерев`яні ящики викладені всередині папером, або в подвійні мішки. Сухої сировини виходить 20-22%.

      Сировина. Кореневище коротке, товсте, циліндричне, завдовжки 8-15см., завширшки до 5 см., зовні кільчасте. Численні вертикальні корені до 1см. завтовжки і 30см завдовжки. На зламі виділяється білий, як молоко, сік. Запах специфічний. Смак гіркуватий.

      Хімічний  склад. Сировина містить фурокумарини: ксантотоксин, бергаптен, ангеліцин, умбеліпренім, умбеліферон, арханхеліцин, остол, остенол, ангелікова кислота, аптерин та інші; ефірну олію, флавоноїди, дубильні речовини, фітостерини, органічні кислоти, а також жирні.

      Експериментальні та клінічні дані. Сировина дягілю володіє потогінною, протизапальною дією, стимулює секреторні функції ШКТ, а при коліках – діє спазмолітично за рахунок наявності в ній кумаринів та ефірної олії. Також збуджує апетит і має газогінний ефект, пригнічує процеси бродіння, збільшує утворення слизу у верхніх дихальних шляхах. Заспокійлива дія даної рослини обумовлена вмістом в ній валеріанової кислоти.