Вивчення і дослідження лікарських рослин, що вміщують кумарини

     Серед галенових препаратів, виготовлених з різних частин рослин, найвищу активність виявляє екстракт плодів. Експериментально з`ясовано , що екстракт плодів гіркокаштану виявляє протизапальну і проти набрякову дію, зменшує в`язкість крові, має капілярозміцнюючі властивості, знижує артеріальний тиск, нормалізує вміст холестерину і лецитину в крові, зменшує ліпоїдоз аорти і печінки. Доведено також вазотонічну, судинозвужуючу і знеболюючу дію рослини. У вітчизняній та зарубіжній медицині гірко каштан використовують для виготовлення препаратів, які застосовують в основному при різних захворюваннях судин та деяких інших хворобах. До них належать беласкузин, вазотонін, веногал, веностазин, дескузан, ескуварин, ескувіт, ескузану, есфлазид, репарил, руфаесцин, анавенол, веноспид, гель доктора Тайса, крем Венітал, гельEcaben,- лізину-есцинат.

      Розповсюджені  форми препаратів каштана для  місцевого використання – мазі , креми, гелі, які призначають при  невралгії, ревматизмі, запаленні шкіри  та інших захворювань.

      Каштан  кінський широко використовують  в традиційній медицині різних країн. Кора каштана покращує травлення і пригнічує супутню запальному процесу секрецію кишечника. Тому в болгарській фітотерапії відвар кори рекомендують при поносах. При фебрильних станах його можна використовувати замість кори хінного дерева і верби. Відвар застосовують також зовнішньо для перев’язки ран, що гнояться.

      Плоди рекомендують  при кашлі з густим мокротинням.

      Препарати  широко використовують в народній  медицині: свіжовидавлений сік з  квіток п’ють при варикозному розширенні вен, тромбофлебіті, атеросклерозі та геморої; сік квіток, законсервований спиртом, настойку квіток або плодів – при варикозному розширенні вен, геморої; настій кори – при тривалій діареї, малярії, хронічних бронхітах у курців, відвар шкірки плодів – при маткових кровотечах. А при гемороїдальній кровотечі рекомендують ще робити мікро клізми з охолодженого відвару кори каштана кінського.

      При ревматоїдному  артриті спиртовою настойкою  шкірки стиглих насінин каштана  розтирають болісні місця. Як зовнішній засіб також використовують свіже потерте листя при варикозному дерматиті.

      У гомеопатії  використовують свіже дозріле  насіння без зовнішньої шкірки  для лікування застійних явищ  різних органів: розширених судин  очного дна (геморой ока), фолікулярних фарингітів, проктитів  невралгії з іррадіацією, болю в праве плече і руку, гепатитів, зміщень матки і сильного болю в малому тарі тощо.

 Буркун лікарський

Melilotus officinalis

 Родина: - бобові – Fabacеae

 Сировина : - трава буркуну –herba Meliloti

 Опис рослини: дворічна  трав’яниста рослина з стрижневим коренем з багато численними добре розвиненими боковими розгалуженнями. Стебло прямостояче, від середини розгалужене, голе або вгорі розсіяноволосисте , 30-100см. заввишки, рідко до 2м. Листки чергові трійчасті з шиловидними прилистками. Листочки нижніх листків обернено-яйцевидні, інші - видовжено-ланцето видний, пильчасто-дрібнозубчасті. Квіти двостатеві, дрібні (5-7 м. у діаметрі), жовті у багато квіткових пазушних китицях. Плоди – 1-2 насінні, еластичні, голі, поперечно-морщисті боби довжиною 3-5 см. насіння дрібне (завдовжки 1,5 – 2см.), овальне, жовте або зеленувате , гладке або дрібно бугорчасте. Цвіте в червні-серпні, плоди дозрівають у серпні –  вересні. При ранньому скошуванні у вологі роки в серпні – вересні спостерігається вторинне цвітіння буркуну.

      Поширення: Зустрічається в степових і  лісостепових районах. Росте по  всій території України на  лісових галявинах , схилах балок, річкових долинах, серед заростей кущів, біля доріг та канав, в лісосмугах, як бур`ян у садах, на городах , полях.

      Заготівля: В якості сировини використовують  траву, зібрану під час цвітіння  рослини. Зрізають ножами верхівки  і бокові пагони до 30 см. без  товстих і грубих стебел.

       Не можна  збирати траву на обочинах  доріг і поблизу ґрунтових  доріг, де вона покрита пилом. Сировину збирають у суху погоду, коли зійде роса. Зібрану сировину  складають рихло в кошики чи  мішки, а при масовій заготівлі  – в кузови автомашин, які вислані чистим папером чи тканиною, негайно відправляють на сушку.

      Сушать  траву буркуну на горищах з  доброю вентиляцією чи під  наметом, розклавши таким шаром (товщиною  до 5-7см.) на папері чи тканині  і періодично перевертають. Сушку  закінчують тоді, коли стебла стають ломкими. Не рекомендують пересушувати сировину, так як і пересушеній сировині, майже всі листочки обсипаються. В сушарках необхідно сушити сировину при температурі не більше 40 0С. після сушки сировину злегка стряхують від пилових частинок і вибирають з неї грубі стебла, просіваючи обмолочену сировину через дротяне сито. Сухої сировини виходить 25-28%. Термін придатності – 2 роки. Аптеки сировину не відпускають.

Сировина:

     Зовнішні ознаки: висушені квітконосні верхівки  стебел чи суміш лисків і квітів, а також незначна кількість стебелин і недозрівших плодів. Листки трійчастоперисті чергові з шило видно-загостреними прилистками; листочки видовжено ланцетні з заокругленою верхівкою, по краях пильчасті, майже голі, рідко з волосками на нижній поверхні вздовж жилки. Квіти дрібні, 5 – 7 мм в довжину, неправильні з яскраво – жовтими пелюстками і зеленою чашечкою, зібрані в довгі повислі багатоквіткові китиці. Чашечка дзвониковидна п`ятизубчаста; віночок метеликовидний, з п`яти пелюсток. Тичинок – 10, з них 9 зрослись, а одна вільна. Плоди дрібні 3–6 мм завдовжки, яйцевидні, 1-2 насінні боби, дрібно шорщисті, бурі з залишеною чашечкою. Запах –кумариновий, пряний; смак – солодкувато – гіркуватий. Недопустима домішка трава буркуну зубчастого.

     Мікроскопічні ознаки: Клітини епідермісу верхньої сторони листка (1) з слабо звивистими стінками, з нижньої (2) – більш звивостінні; продихи є з двох сторін (анізоцитний продиховий апарат); волоки прості і головчасті (3) (на одно – двоклітинній ніжці з багатоклітинною головкою) зустрічаються рідко. Жилки листка супроводжуються характерною кристалопасною обкладкою (4). На поперечному зрізі листка (5) клітини епідермісу округлі, палісадна паренхіма двохрядна з дрібними звивинами клітинних стінок; губчаста паренхіма трьох – чотирьохрядна, рихла. Стебло на поперечному розрізі злегка ребристе; при малому збільшенні (6) видно: зовні епідерміс, потім корова перенхіма з групами стероїд; за нею розташована флоема, за якою йде суцільне кільце деревини, яке оточує всередині серцевину. Епідерміс стебла з поверхні (7) має вигляд витягнених прямо стінних клітин з продихами, які дуже рідко зустрічаються. Епідерміс пелюсток (8) – із витягнених чотирикутних клітин з дрібно звивистими стінками. В оболонці плода (9) наявні суцільні пласти клітин з поодинокими кристалами. Клітини епідерміса насіння (10)дрібні, товстостінні, бурі. Пилкові зерна (11) овальні, злегка угловатисті (Додаток 1-2).

     Числові показники: вологість не більше 14%, золи загальної  не більше 10%, стебел діаметром більше 3см не більше 2-х, пожовтівших, побурівших і почорнівших частин рослини не більше 2%, органічних домішок не більше 1%, мінеральних – не більше 0,5%.

      Хімічний  склад. Трава містить кумарини (0,4 – 0,9%): дикумарол, мелілотин, мелілотозид, а також кумарову та мелілотову кислоти; похідні пурину, білок (17,6%), жироподібні речовини (4,3%), ефірну олію (0,01%), азотисті сполуки, флавоноїди, слиз, аскорбінову кислоту, каротин, вітамін Е, цукри.

     Експериментальні та клінічні дані. Біологічні сполуки буркуну лікарського завдяки наявності в ньому кумарину посилюють кровообіг, особливо у судинах головного мозку, знижують проникність стінок капілярів та зменшують запальний процес. Як відомо, лімфообіг в організмі залежить від ступеня тиску в лімфатичних судинах, а й ще більшою мірою від перистальтики цих судин.

      А дослідження  свідчать про те, що кумарин  збуджує спонтанні рухи лімфатичних  судин і це сприяє поступовому  зменшенню набряків. Лімфатична  рідина, що депонується в місцях  набряків, містить велику кількість білкових субстанцій, які являють собою поживний субстрат для розвитку мікроорганізмів, а значить і запальних процесів. Кумарин зменшує явища лімфостазу, які виникають при різних захворюваннях. Крім того, він сприяє збільшенню кількості лейкоцитів, в основному гранулоцитів, і меншою мірою кількості лімфоцитів.

      Побічна  дія. Кумарин у великих дозах  діє на організм токсично, може  пригнічувати центральну нервову  систему, а також несприятливо  діє на гладку мускулатуру, викликає  гематурію, утворення крововиливів під шкірою.

      Біологічна  дія і застосування. Препарати  буркуну лікарського мають відхаркувальні, пом`якшувальні, седативні, болетамувальні, вітровінні та антикоагунюючі  властивості. Траву буркуну використовують  для виготовлення зеленого витяжного пластиру, при стенокардії і тромбозі коронарних судин, як протисудомний засіб, входить до складу сумішей лікарських рослин, що застосовуються при бронхіті, туберкульозі легень, болях у шлунку, набряках та ревматизмі.

      В народній медицині, крім того, буркун використовують при кашлі, мігрені, безсонні, гіпертонії, клімактеричних розладах, хворобах яєчників. Як засіб, що сприяє виробленню молока у жінок, які годують груддю, та як протизапальний чинник вживають суміш трави буркуну лікарського з травою золототисячника звичайного і квітками підбілу звичайного, взятих порівну у вигляді настою.

      У болгарській  народній медицині настій п’ють при чернесі, фурункулах та тріщинах заднього проходу.

      У вітчизняній  і зарубіжній народній медицині препарати буркуну широко використовують і як зовнішній засіб: припарки або компреси – для розм`якшення та розсмоктування затверділостей, абсцесів, недозрілих фурункулів, набряків, при чернесі та тріщинах заднього проходу; мазь – для розтирань після простуди і при порізах. При остеомієліті для визрівання флегмон та абсцесів готують наривні пластирі з жовтого воску, каніфолі, тваринного кою, спорошкованої трави буркуну. Готову суміш накладають на болісні місця.

     З профілактичною метою використовують траву буркуну лікарського як харчову рослину: молоде свіже листячко – для приготування супів, окрошок, салатів; суміш з сухого листя й суцвіть – як заправку в супи, салати і компоти.

       У гомеопатії використовують свіжі верхівки трави при тромбофлебітах, застійних явищах в легенях, яєчниках, при головному болі, який супроводжується почервонінням обличчя та сильним нервовим збудженням.

Амі велика

Ammi majus

Родина: селерові –  Аріасеае

Сировина: плоди амі великої – fructus Ammi majoris

Назва рослини походить від грецьк. аmmi – назва рослини і латин  majus – великий.

     Опис рослини. Дворічна (в культурі – однорічна) трав`яниста рослина  100-120см заввишки. Стебло прямостояче, галузисте, борозенчасте, голе, порожнисте. Листки складноперисторозсічені на широкі ланцетні сегменти. Квіти дрібні, білі, 5-пелюсткові, двостатеві, зібрані у складні зонтики діаметром близько 10см, містять до 50 променів нерівної довжини, які стискуються при дозріванні у “гніздечках”. Цвіте у липні – серпні.

Плоди – двосім`янки, які розпадаються на два напівплодики, які дрібні, голі, гладкі, мають 5 ребер. Плоди достигають у серпні – вересні.

     Поширення. В  дикому стані поширена здебільшого  в Середземномор`ї. культивується  в Краснодарському краї, Туркменистані  та у південних районах України.

      Заготівля. Заготовляють плоди у період масового дозрівання плодів на центральних зонтиках. Рослини скошують, в’яжуть у снопи, висушують під наметом або на відкритому повітрі, розстилаючи їх на брезенті тонким шаром (3-5см) і періодично перегортаючи. Обмолочують і очищають від полови. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Термін придатності – до чотирьох років.

 Сировина:

зовнішні ознаки: висушені зрілі плоди, зеленувато – бурого кольору, вузько – видовжено – яйцевидні, які розпалися на окремі напівплодики, які дрібні завдовжки 2-3мм та завширшки 1мм, опуклі, загострені до верхівки, з стовпчиком, із зовнішнього боку п`ять поздовжніх, слабо виступаючих ребер. Поверхня гола. Запах – ароматний, смак – гіркувато – пряний.

     Мікроскопічні  ознаки На поперечному розрізі  напівплодиків, при розгляді під  лупою чи при малому збільшенні  мікроскопа (1) видно слабо ребристий  навколоплодик, який зрісся з  насінням всередині нього. В ребрах  розташовані провідні пучки, в  ложбинках – секреторні канали. При великому збільшенні (2) видно деталі будови плоду: клітини зовнішнього епідермісу округлі або злегка витягненні, клітини внутрішнього епідермісу – сильно витягненні тангенально, тонкостінні.            Клітини основної паренхіми тонкостінні біля каналу розташовані розеткоподібно. Насінна ополоночка складається із витягнених, слабо потовщених клітин; ендосперм – із клітин округло – багатокутних з нерівномірно потовщеними оболонками. (Додаток 3).

      Числові  показники. Втрата в масі при висушуванні не більше 10%, золи загальної не більше 8%, органічних домішок не більше 5%, мінеральних – не більше 1%.

      Хімічний  склад. Плоди амі великої містять  фурокумарини із групи псоралену (ізоператорин, ізоімператорин, бергаптен, ксантотоксин, ізопімпінелін, мармезин, мармезинін) 2,0% та з групи ангеліцину (ізобергаптен), флавоноїди, ефірну та жирну олію.

      Кількісне  визначення суми фурокумаринів  проводять хроматоспектрофотометричним  методом згідно з ФС 42-540-72. Близько 2г (точна неважка) подрібненої сировини, просіяної крізь сито з розміром пор 0,16мм, екстрагують 120мл хлороформу в апараті Сокслета протягом 2 годин (12-15 зливів). Хлороформний екстракт відфільтровують і випаровують у вакуумі досуха. Сухий залишок розчиняють при слабкому нагріванні в хлороформі і кількісно переносять в калібрований пікнометр об`ємом 5мл. 0,02мл отриманого розчину наносять мікро піпеткою на старт хромотограми. Хромотограму потім імпрегнують 10% розчином формаміду в метиловому спирті, підсушують на повітрі протягом 4 хвилин і проводять хроматографування визхідним способом в системі н-гептан-бензол (4:1) при температурі 19 – 20°С протягом 5-6 годин на папері марки “С”. Потім хроматограму сушать у сушильній шафі протягом 2 годин при 40-50°С і проглядають в УФ-світлі. Плями бергаптену з Rj=0,63 та ізопімпінеліну з Rj=0,53 обводять олівцем і вирізають. Вирізані частини паперу поміщають відповідно в колбочки зі шліфом об`ємом 10-15мл, заливають 5мл 95% р-ну спирту і залишають на 10-12 годин, потім нагрівають на водяній бані при 20°С протягом 10 хвилин. Елюат відфільтровують і спектрофотометрують в кюветі з товщиною шару 1см на фоні елюата чистого шматка тої ж хроматограми. Оптичну густину розчинів вимірюють при наступних довжинах хвиль: ізопімпінеліну 313нм, бергаптена – 311нм. Процентний вміст ізопімпінеліну і бергаптену х обчислюють за формулою: