Класифікація джерел трудового права

        2.1 Конституція України як основне джерело трудового права

    Основним законом кожної держави  є конституція. Вона дає наукове  осмислення політичних та економічних  процесів у країні, закріплює  ідею розподілу і організації  державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації.

    Досі вважалося, що першою конституцією  в світі була конституція Сполучених Штатів Америки, прийнята в 1787 р. Проте вже доведено, що фактично першою в світі конституцією була Конституція України, прийнята 5 квітня 1710 р. в Бендерах на козацькій раді, яка мала назву «Пакти і Конституція прав і вольностей  Війська Запорозького». Ця конституція була першою демократичною конституцією не тільки в Європі, а й у світі, бо була прийнята на 77 років раніше конституції Сполучених Штатів.

    3а роки радянської влади в Україні дослівно відтворювались конституції, що приймались у Радянському Союзу.

    28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію України, яка стала надзвичайно важливим політико-правовим документом, що зафіксував існуючий стан розвитку Української держави і суспільства, їх правової системи.

    Вона є головним джерелом для всіх галузей права, у тому числі і для трудового. Конституція закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації. Ці положення відображені у ст.ст. 3,8,19,21-24,36,43-46,55-61,64,68 та деякі інші.

   Найважливішим розділом  Конституції  України, який визначає її демократичні основи, є розділ ІІ “Права та свободи людини і громадянина”. Не випадково конституційному закріпленню прав, свобод  і гарантій приділяється така велика увага, так у статті 3 передбачається, що затвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. У Конституцію включені  права і свободи, які були закріплені у міжнародно-правових актах про права людини. Деякі визначення Загальної декларації прав людини та Міжнародних пактів про цивільні і політичні, економічні, соціальні і культурні права людини буквально відтворені у тексті Основного Закону. Вперше закріплене право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, право працюючих на страйк для захисту своїх інтересів, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на заробітну плату не нижче тієї, що передбачена законом, право на соціальний захист у випадку  безробіття через незалежні від громадянина обставини та ціла низка інших прав. Посилені конституційні гарантії прав і свобод, конкретизовані умови їх реалізації.

    Закріплене у ч.1 ст.43 право на  працю визначене у відповідності  до ст.23 Загальної декларації  прав людини. Кожен має “можливість  заробляти собі на життя працю,  яку він вільно обирає або  на яку вільно погоджується”.  Людина самостійно розпоряджається своїми здібностями до праці та обирає той чи інший вид діяльності, рід занять, а може й не займатися ніякою трудовою діяльністю.

    Особливу увагу приділено забезпеченню  економічних та соціальних прав. Посилені гарантії прав у випадку безробіття, а також незаконного звільнення. Так, у ч.2 ст.43 говориться, що “держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб”.

    Норма, яка міститься у ч.3 ст.43 про заборону примусової праці  відповідає ст.8 Міжнародного пакту  про цивільні та політичні  права.³ Також у цій статті вказано, що “не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком  чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан”. В зв’язку з цим змінений порядок переведення на інше місце роботи. У даний час  переведення на інше місце роботи  може здійснюватись тільки за згодою робітника, за виключенням випадків, передбачених ч.2 ст.33 КЗпП (так “власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника  строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення  або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також  інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за  попередньою роботою”).⁴

    Вперше в Конституції у ч.4 ст.43 закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату не нижче тієї, що передбачена законом. У ч.7 ст.43  закріплюється, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Таким чином, право на  заробітну плату не нижче тієї, що передбачена законом та право на своєчасне одержання винагороди за працю розведені до рангу конституційних прав.

    У ст.44 закріплено право працюючих  на страйк для захисту своїх  економічних та соціальних інтересів,  що відповідає ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. У ч.2 ст.44 - порядок здійснення права на страйк.

    У ст.45 говориться, що кожен, хто  працює має право на відпочинок.

    Також у нашій Конституції  говориться, що громадяни мають  право на участь у професійних спілках  з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав і інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

    В основу соціального захисту громадян покладений принцип соціальної справедливості. З змісту ст.46 можна зробити висновок, що держава забезпечує соціальний захист тим категоріям громадян, які дійсно потребують цього. Мова йде про право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. 

    Найважливішою юридичною гарантією  прав та свобод є судовий  захист. У ст.55 закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Оскільки вказані права є конституційними, то змінюється механізм захисту цих прав у випадку їх порушення. Конституція дає можливість безпосередньо звертатися до суду з питань про стягнення заробітної плати. Раніше майже всі індивідуальні трудові  спори про стягнення заробітної плати першочергово розглядались у комісіях з трудових спорів.

    Ці й інші положення Конституції  мають першочергове значення  для правового регулювання суспільних відношень у сфері праці. Хоча до теперішнього часу не всі положення Конституції України враховані у законодавстві про працю.⁵ 

        2.2.Міжнародні правові акти про працю.

     У відповідності з ч.1 ст.9 Конституції діючі міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До джерел трудового права відносяться ті з них, які мають норми трудового права.

    Джерелами трудового права є  пакти про права людини 1966 р., конвенції та рекомендації МОП, ратифіковані Україною. У вітчизняній літературі прийнято вважати, що конвенції та рекомендації МОП складають Міжнародний кодекс праці. На 01.11.2000 з 182 діючих конвенцій МОП Україна ратифікувала 53 конвенції. До джерел трудового права відносяться й акти регіонального європейського рівня. Україною ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод, яка була підписана 4 листопада 1950 р. державами-членами Ради Європи. До теперішнього часу йде підготовчий процес до ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої), підписаної державами-членами Ради Європи у Страсбурзі 3 травня 1996 р.⁶ Наказом Президента України від 11 червня 1998р. затверджена Стратегія інтеграції України у Європейський союз, якою передбачена адаптація до законодавства ЄС найважливіших галузей законодавства, визначених Згодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом (вступило в дію 1 березня 1998 р.), у тому числі трудового законодавства України.

    Найважливіше місце у Європейському Союзі відводиться соціальній політиці, свідоцтвом посилення уваги до якої є було прийняття у 1989 р. Хартії основних соціальних прав працюючих. У даний час Хартія є основним документом, який визначає політику Співтовариства. Положення Хартії особливо важливі для України на сучасному етапі її розвитку. Оскільки у Преамбулі Хартії підкреслюється однакова важливість як економічних, так і соціальних  аспектів, їх збалансованість, передбачено, що “соціальний консенсус сприяє укріпленню конкурентно здатності підприємств, усієї економіки взагалі та створенню робочих місць і це основна умова поступового економічного розвитку”.⁷ У Хартії закріплені основні соціальні права працюючих Співтовариства, такі як свобода пересування, вибір роду роботи і професії, право на справедливу винагороду та покращення умов життя і праці, право на соціальний захист, професійне навчання та охорону праці. Основними принципами європейського трудового права Хартія визнає рівне відношення до чоловіка і жінки у сфері трудових відношень, свободу об’єднань та право соціальних партнерів вести переговори та укладати колективні договори. В ній також є розділ про інформацію, консультації і участь працюючих в управлінні виробництвом. Трудове законодавство ЄС має директиви відносно дискримінації за ознакою пола з питань зайнятості, оплати праці, масових звільнень, прав працівників при банкрутстві і передачі компанії, договірним зобов’язанням по одержанню інформації. Таким чином, у майбутньому, наші законодавці повинні поступово привести національне законодавство у відповідність з європейськими стандартами.

    До міжнародних актів як джерел  трудового права відносяться  також двосторонні міжнародні  договори: Угода між Урядом України  і Урядом Словацької республіки  про взаємне працевлаштування громадян,  Угода між Урядом України і Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам    про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист та інші.

    Треба виходити з пріоритету  норм міжнародного права перед  нормами національного законодавства про працю. Згідно з ст.8 КЗпП, якщо міжнародним договором  чи міжнародною угодою, в яких приймає участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що має наше законодавство про працю, то застосовуються правила міжнародного договору чи міжнародної угоди. Це правило обов’язкове й при вирішенні трудових спорів, однак, на жаль, на практиці не завжди реалізується як зацікавленими особами, так і органами, що розглядають трудові спори.  

        2. 3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини

    Кодекс законів про працю в  Україні вперше було прийнято  наприкінці 1922 р. Фактично він  був розроблений в Росії і  як проект одержаний Україною  в червні 1922 р. Відразу ж розпочалася робота щодо його розгляду, хоча значних змін до нього внесено не було. Навіть нумерація статей залишилася такою ж.

    Але в Росії не могли допустити,  щоб навіть розроблений в ній  проект був затверджений в  Україні раніше, ніж це відбудеться  в Росії. Ця практика знайшла  своє правове закріплення в Газійському Союзі, коли для «єдності» законодавства стали розроблятися Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік, які мали бути дослівно відображені в кодексах союзних республік.

    Так, чинний КЗпП повністю відтворив  Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були затверджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 р. й уведені в дію з 1 січня 1971 р. На підставі цих Основ в союзних республіках були розроблені і прийняті нові кодекси: в Росії — 9 грудня 1971 р., в Україні і Азербайджані — 10 грудня 1971 р., в Узбекистані — 17 грудня 1971 р., в інших республіках — вже в 1972 р.

    КЗпП, затверджений Верховною Радою  України 10 грудня 1971 р., уведений  в дію з 1 червня 1972 р. Він  складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою ХУ1-А «Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по декілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч.3 такого змісту: «У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого».⁸

    На 1998 р. припадає п'ять таких  днів, і Прем'єр-міністр України  зробив подання до Верховної  Ради, яка Законом від 26 грудня 1997 р. визнала цю норму такою, що втратила чинність, хоча вона й відповідала рекомендаціям МОП. Така практика «реформування» трудового законодавства фактично є «штопанням дірок». Тому не випадково в Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки зроблено висновок про те, що регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають, прийняття нового Кодексу законів про працю України. ⁹