Невербальна комунікація в процесі спілкування

Спілкуючись з представниками різних народів, потрібно враховувати традиції використання невербальних символів, щоб уникати  труднощів та непорозумінь із співрозмовником.

     Аналіз  функціонування невербальних компонентів  у комунікативних ситуаціях з  огляду на міжкультурний аспект є  перспективним напрямком досліджень у рамках сучасної психологічної науки. Він поглиблює знання про способи ефективної реалізації комунікантами інтенцій щодо мовної взаємодії та є важливим внеском у розвиток теорії взаємодії у процесі комунікації [15].

     Стосовно  невербального спілкування, яке  проявляється на рівні візуального  контакту, то воно також має певні  етнічні відмінності. Зокрема, виявлено, що, наприклад, найбільш пильно дивляться  один на одного під час розмови  араби та латиноамериканці. Суттєво  різняться від них у цьому  відношенні індійці та народи Північної  Європи. Населення Південної Європи має високу частоту погляду, що може здатися образливим для інших  народів. Загалом незнання особливостей спілкування «контакт очі в очі» в міжнародних стосунках може викликати непорозуміння: надто пильний погляд може трактуватися як неповага, погроза, образа, і, навпаки, намагання уникнути прямого погляду часто розцінюється як неуважність, неввічливість, безпечність. На прикладі японської культури спілкування можна побачити специфіку використання невербальної комунікації, зокрема оптико-кінетичної системи знаків та особливостей візуальної комунікації. Усім відома традиційна японська усмішка під час спілкування. Стверджується, що таким чином японець заохочує до спілкування, висловлює зацікавленість змістом розмови, водночас захищає власну ауру, своє «Я» від зовнішніх подразнень [13].

     Для того, щоб досягти  зовнішньої виразності, ми радимо такі шляхи:

     1) навчитися  адекватно інтерпретувати  невербальну поведінку інших  людей, розвивати вміння “читати  обличчя”, розуміти “мову тіла”   в процесі спілкуванні;

     2) вчитися і удосконалювати елементи  зовнішньої техніки шляхом тренувальних  вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організації візуального  контакту).

     Інтерпретація невербальної поведінки перетворюється в творчий процес, який вимагає  від його учасників спостережливості, інтересу і увагу до людей, соціального  інтелекту, то що називають комунікативною компетентністю. Таким чином, невербальне  повідомлення - необхідна складова міжособистісної взаємодії учасників  спілкування, воно є індикатором  емоційних станів і показником різноманітних  взаємовідносин.

     Висновки  до другого розділу  

     Невербальні явища, що беруть участь у спілкуванні, будучи біологічно і культурно детермінованими, нерозривно пов’язані із загальною  моделлю людської поведінки. У такому розумінні невербальні засоби є  сукупністю типових дій (рухів різних частин тіла), закріплених національно-культурними  традиціями в певному мовному  колективі, використовуваних у різноманітних  соціально-комунікативних ситуаціях.

       Незважаючи на глобалізацію інформаційних  систем, розвиток міжнародних, політичних, економчних та культурних зв’язків, несловесні символи зберігають етнічні особливості і, так само, як і вербальна мовна система, мають обов’язковий характер і передаються від покоління до покоління як частина загальної матеріальної і духовної культури. Нормативність як характерна ознака невербального комплексу та його національна обумовленість зумовлює конкретність і строгу пристосованість та стереотипізацію невербальних засобів спілкування до чітко визначеного характеру конкретного комунікативного акту. 

       ВИСНОВОК

     Невербальна комунікація - це обмін і інтерпретація  людьми невербальних повідомлень, тобто  повідомлень, закодованих і передаваємих особливим чином: засобом виразних рухів тіла; звукового оформлення мови; визначеним чином організованої  мікро середи, оточуючої людину; використанням матеріальних предметів, які мають символічне значення. Від  вербальних повідомлень невербальні  відрізняються більшою багатозначністю, ситуативністю, синтетичністю, спонтанністю. Невербальна комунікація представляє  собою обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також їх інтерпретацію. Зрозуміло, рухи людського тіла, звуки  людської мови або предмети, які  знаходяться поряд з людиною  будуть сприйняті як визначення повідомлення тільки в тому випадку, якщо за кожним з них закріплено відповідне значення, зрозуміле оточуючим. Використання в літературі вислову “мова тіла”  відтворює цю важливу схожість вербальної і невербальної комунікації. Подібно  слову, жест або постава також  мають закріплені за ними в даній  культурі значення.

Наведені  результати дають підставу зробити  висновок, що невербальна комунікація має високі евристичні і психотерапевтичні можливості й може бути використано при вирішенні прикладних задач різного рівня складності. Таким чином, інтерпретуючи невербальні послання необхідно враховувати слідуючи моменти: унікальність невербальної мови; наявність протиріч між невербальним вираженням і його психологічним змістом; мінливість засобів невербального вираження; залежність успішності кодування від вміння людини адекватно виражати свої переживання, від рівня сформованості у неї навичок кодування невербальних повідомлень.

       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акишина А.А., Кано Х., Акишина Т.А. Жесты и мимика в русской речи: Лингвострановедческий  словарь. – М.: Русский язык, 1991. – 144 с.
2. Андреева Г.М. Общение как обмен информацией (коммуникативная сторона общения) // Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений. – М.:Аспект Пресс, 1998. – С. 84-99.
3. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 200 с.
4. Бутенко Н. Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 383 с.
5. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. – М.: Наука, 1980. – 104 с.
6. Емельянов Ю.Н. Невербальное общение как форма материализации межличностных отношений // Вестник ЛГУ. – 1983. – № 17. – С. 48-53.
7. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекцій. – М.: Гнозис, 2001. – 269 с.
8. Лабунская В.А. Невербальное поведение: структура и функции // Социальная психология: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов вузов / Сост. Е.П. Белинская, О.А. Тихомандрицкая. – М: Аспект Пресс, 2003. – С. 84-111.
9. Лагун А.Е. Невербальное поведение: к методике использования в социологическом исследовании // Социологические исследования. – 2004. – №2. – С. 115-123.
10. Меграбян А. Психодиагностика невербального поведения / Пер. с англ. – СПб.: Речь, 2001. – 256 с.
11. Олексієнко С.Б. Психологічні особливості інтерпретації невербальної поведінки особистості, яка здійснює протиправну діяльність: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.09 / Національна академія ДПС України ім. Б.Хмельницького. – Хмельницький, 2004. – 15 с.
12. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с.
13. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли окружающих по их жестам. – М.: Эксмо, 2004. – 272 с.
14. Семечкин Н.И. Невербальные средства коммуникации / Социальная психология. Часть 2. – Владивосток: ДГУ, 2003. – С. 18-32.
15. Сорокин Ю.А. Вербальное и невербальное поведение с этнопсихологической точки зрения // Языки и культура. – М.: Наука, 1987. – С. 84-110.
16. Тхостов А.Ш. Психология телесности. – М.: Смысл, 2002. – 287 с.
17. Фейнберг Е.И., Асмолов А.Г. Некоторые аспекты исследования невербальной коммуникации: за порогом рациональности // Психологический журнал. – 1989. – Т. 10. – № 6. – С. 58-66.
18. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навч.посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 304 с.
19. Ягнюк К.В. Присутствие и невербальная коммуникация // Журнал практической психологии и психоанализа. – 2000. – № 1. – С.32-51.
20. Ягудин Н.О. Вербальная и невербальная коммуникация. – СПб.: Питер, 2007. – 188 с.
21. Якушева Л.В., Якушева М.В.  Этнический аспект невербальной коммуникации.  – М.: Прогресс, 2008. – 207 с.