КУРСОВА РОБОТА

       з дисципліни «Загальна психологія»

       на тему «Невербальна комунікація в процесі спілкування» 

       ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ 6

1.1. Невербальна комунікація в процесі спілкування як психологічна проблема 6

1.2. Функції, види та засоби невербальної комунікації 11

РОЗДІЛ ІІ. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ 20

2.1. Системи невербальній комунікації 20

2.2. Психологічні особливості процесу розуміння та інтерпретації 23

невербальних комунікацій в міжособистісному спілкуванні 23

ВИСНОВОК 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ 32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП

     Актуальність  теми дослідження. Проблема комунікації по праву може бути названа однією із центральних для гуманітарних досліджень XX-ХХІ століть. Народження кібернетики й проникнення тісно пов'язаної з нею теорії інформації в гуманітарні науки призвело до різкого загострення уваги до комунікативної проблематики.

       З іншого боку, інтенсивний розвиток  соціології та ряду нових орієнтованих  на вивчення соціальних дисциплін,  таких як політологія і культурологія,  спричиняло інтенсифікацію уваги  до комунікативного аспекту міжособистісної  взаємодії, зокрема проявів невербальної  комунікації в процесі спілкування.

     Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньоособистісної природи, тісно пов'язаним з розвитком  і становленням особистості, її психічним  станом і властивостями. Вона слугує засобом об'єктивізації, одним із шляхів пізнання людини.

     Сучасні люди, вступаючи у взаємодію з  іншими, спираються багато в чому на невербальні засоби комунікації. Наприклад, коли одна людина дає своє судження про істинність висловлювання іншої, основним для неї буде саме невербальна  поведінка останньої. Чи люди, які  вперше зустрілися, завжди звертають  увагу насамперед на зовнішність, манери, інтонацію та жестикуляцію один одного; іноді більшою мірою, ніж на те, що обговорюється. У деяких випадках можна навіть казати про вербальний компонент невербального спілкування. Так, іноді людина навмисно повідомляє іншій деяку вербальну інформацію з метою побачити її безпосередню реакцію.

     Оскільки  невербальні елементи з одного боку є антропологічно обумовленою системою, а з іншого, виступають культурно-історичним утворенням, вони становлять такі ж специфічні семіотичні системи, як і вербальна мова в кожному національному своєму вияві. Сьогодні в умовах підвищеного інтересу до проблем міжнаціональної, міжкультурної комунікації особливої актуальності набуває дослідження інтерпретації невербальних засобів, як стереотипів поведінки та елементів невербального культурного коду.

     Велику  кількість публікацій присвячено питанням зв’язків між невербальною поведінкою та психологічними характеристиками особистості; психологічних засобів об’єктивізації невербального спілкування; вливу  оточуючого середовища, та професійної  діяльності на експресивну поведінку, вивчення груп особистостей, котрі  фіксуються як совокупність невербальних інтеракцій.

     Разом з тим, соціально – перцептивні  здібності, у структуру яких входить  й здібність до дослідження та психологічної інтерпретації проявів  невербальної комунікації в процесі  спілкування, є однією з основних складових всієї відображально  – поведінкової взаємодії людини з людиною, із групою людей. Незважаючи на наявність великого емпіричного матеріалу, що розкриває індикативні і регулятивні функції невербальної поведінки в спілкуванні (Є.Ф.Бажин, В.О.Барабанщиков, О.О.Бодалєв, Т.В.Корєнєва, Т.М.Малкова, О.В.Фетисова, О.М.Щетиніна, П.Екман), ще недостатньо праць, які стосуються дослідження розвитку здібності до психологічної інтерпретації невербальних комунікацій у спілкуванні.

     Значущість  теоретичних та прикладних аспектів проблеми зумовлюють актуальність теми: «Невербальна комунікація в процесі спілкування».

     Об'єкт  дослідження: процес спілкування

     Предмет дослідження: невербальні форми комунікації в процесі спілкування.

     Мета  дослідження: виявити особливості використання невербальних компонентів комунікації в процесі спілкування, оскільки їх відмінності можуть створювати значні перешкоди для взаєморозуміння.

     Завдання  дослідження:

     1. Проаналізувати значення невербальної  комунікації для спілкування.

     2. Уточнити зміст понять “невербальна комунікація”, “невербальна поведінка”, “невербальне спілкування”.

     2. Визначити суттєві характеристики  процесу спілкування засобами невербальної комунікації.

     3. Здійснити теоретичний аналіз  проблеми дослідження та розуміння  невербальних комунікацій в міжособистісному  спілкуванні, виділити психологічні  характеристики інтерпретації.

     Методи  дослідження. У процесі роботи використані методи теоретичного дослідження, основними з яких є методи теоретичного аналізу наукових здобутків та психологічної літератури

     Практична значущість дослідження визначається можливістю застосування матеріалів дослідження в навчанні культури спілкування. Такого роду дані необхідні для більш глибокого аналізу проблеми суб'єктивних факторів, що опосередковують процес сприйняття та розуміння людини людиною, а також для розробки науково обґрунтованих програм активної соціальної підготовки особистості до спілкування. 
 
 

       РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ

       1.1. Невербальна комунікація  в процесі спілкування  як психологічна  проблема

     Інтерес до проблеми дослідження проявів  невербальної комунікації в процесі  спілкування та їх зв’язок з іншими областями та сторонами життєдіяльності  людини в науці почалися ще за часів  Стародавньої Греції – Аристотеля (трактат “Фізіогноміка”). Проте  широко обговорюватися ця тема стала  в епоху інтенсивного розвитку суспільно-наукових знань.

     Традиційно  вважається, що засновником сучасної психології невербальної поведінки  особистості є Ч.Дарвін. Книга  “Выражение эмоций у человека и  животных” (1953) стала відправним пунктом  у становленні наукового вивчення невербальної поведінки людини та тварин. Використовуючи його окреслення експресії  базових емоцій, вчені створили графічні коди (до яких входять м’язові рухи верхньої, середньої, нижньої частини  обличчя та комбінації малюнків вік, роту, розрізу очей, напрямки зморшок  на лобі, біля роту та очей).

     Вагомий внесок у розвиток вітчизняної психології невербальної поведінки відіграли  роботи І.М.Сєченова, В.М.Бєхтєрєва, С.Волконського, І.О.Сікорського, С.Л.Рубінштейна та інших. І.М.Сєченов у своїй книзі  “Рефлексы головного мозга” (1866) зауважив, що різноманіття зовнішніх  проявів мозкової діяльності зводиться  до одного явища –м’язового руху, тим  самим доводячи, що і виразні рухи служать засобом психічних процесів. На основі ідей Сєченова став розвиватись  підхід до виразних рухів як засобу об’єктивізації психологічних характеристик  особистості, та засобу створення зовнішнього  “Я” особистості.У своїй праці  “Объективная психология” (1912), відомий психоневролог В.М.Бєхтєрєв обґрунтував підхід до вивчення психіки через аналіз її зовнішніх виявлень. Особисту увагу він приділяв до міміки, експресії обличчя; він запропонував класифікацію мімічних рухів, розглядав їх індивідуальний розвиток.

     Вітчизняний психолог С.Волконський у книзі  “Выразительный человек” (1913), розглядав  жести, міміку людини як особливу знакову  систему, яку можна розвивати  за допомогою різних вправ, приділяв особливу увагу проблемі взаємозв’язку  між жестами, експресією людини та її внутрішнім світом. Професор І.А.Сікорський у своїй праці “Всеобщая психология с физиогномикой” (1912) представив експресивні  патерни найскладніших переживань людини, таких як стид, скорбота, зв’язав  експресію з професійною діяльністю, вказав на різні типи людей, представлені в їх експресивному репертуарі.

     Суттєвий  вплив на формування теорії вітчизняної  психології невербальної поведінки  людини відіграли ідеї одного з перших методологів С.Л.Рубінштейна, представлені у “Основах общей психологии” (1989). Включення психологом розділу про  виразні рухи в підручник по загальній  психології надало цій проблемі не тільки фундаментальний науковий статус, а й звернуло увагу всього психологічного товариства до невербальної поведінки  людини.

     Серед зарубіжних авторів, роботи яких мали вплив на розвиток психології невербальної поведінки, слід відмітити Д.Ефрона, який застосував структурно-лінгвістичний  метод з метою вивчення міжкультурних  відмінностей у рухах тіла, жестах; Р.Бердвістла який створив візуально-кінетичну  мову спілкування; П.Екмана – патріарха  англо-американської психології невербальної поведінки, засновника оригінальної нейрокультурної  концепції експресивної поведінки; А.Мейерабиана, який встановив, що передача інформації здійснюється за рахунок  вербальних засобів на 7%, за рахунок  звукових (включаючи тон голосу, інтонацію) на 38% і за рахунок невербальних засобів на 55%.

     Виразним  прикладом знайдення компромісу між еволюційно – біологічним підходом та ідеями культурно – психологічного аналізу зв’язків між експресією і психічними станами людини є книга К.Ізарда “Емоції людини”, де він аналізує еволюційно – біологічне значення експресії обличчя, а також показує її роль у соціальній взаємодії, описує “коди” експресивних проявлень основних емоцій.

     Одним із напрямків подальшого вивчення невербальних засобів спілкування у рамках лінгвоструктурного підходу було розпочато  в працях Б.А.Успенського та Т.М.Ніколаєвої, пізніше продовжено О.С.Ахматовою, Н.И.Гореловим, Є.В.Красільніковою, Г.В.Колшанським. Подальший  аналіз літератури показав, що у дослідженнях цього напрямку за останній час сформувалось декілька наукових шкіл: Московська (О.О.Бодалєв, О.А.Петрова, А.А.Акішина, Х.Х.Миккін, Я.Рейковський), Санкт-Петербурзька (М.І.Килошенко, В.М.Куніцина, К.І.Міхсева, В.М.Панфьоров) та Ростовська (В.О.Лабунська, Є.В.Логінова).

     В зарубіжній психології широко описані  невербальні інтеракції у зв’язку  з етапами спілкування, де кожному  етапу відповідає свій “код” або  “патерн” (М.Аргайл, П.Екман, Р.Шерер, А.Шефлен, К.Леонгард, А.Піз, Дж.Фаст, П.Вулл, Р.Ікслайн, Х.Сміт та ін.). М.Гібш і М.Форверг  вказують, що дії, виразні рухи, жести  та мова мають прямі можливості керування  соціальним життям. Звідси виразні  рухи отримують комунікативну функцію.

     Невербальна система спілкування формується та проявляється під впливом соціокультурного середовища. У зв’язку з цим  у психологічній науці “невербальні взаємодії” мають неоднозначне значення. Виділяють поняття “невербальне спілкування” (К.М.Васильєва, Л.І.Анциферова, А.В.Філімонова), “невербальні комунікації” (М.Фельдман, Н.Левіс, М.М.Бахтін, В.А.Рахматшаєва), “невербальна поведінка” (Г.О.Глотова, А.Г.Асмолова, Р.Уайтсайд), та “експресивний  репертуар” (В.О.Лабунська, Є.В.Логінова та ін.). Проблеми соціальної перцепції  розглядали в своїх працях О.М.Бандурка, С.П.Бочарова, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Л.І.Мороз, В.П.Печенізький, Г.В.Попова, В.І.Худяков, Я.В.Чеботова, Н.В.Чепелєва, Ю.М.Швалб, Т.С.Яценко та ін. Ці та інші автори з різних сторін, в різних галузях життєдіяльності досліджували спілкування, комунікативну компетенцію та перцептивний процес.