Також необхідно звертати  увагу на  ходу, адже вона також несе інформацію про стан людини, її здоров’я, настрій. Елементами ходи є ритм, швидкість, розстань кроку , тиск на поверхню. Такі параметри формують зразки рівної, плавної, впевненої, твердої, важкої, винуватої  ходи. Крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу слухачів.

     Жести - рухи рук або кистей рук. Жести  в процесі спілкування не тільки супроводжують мову: по ним можна  зробити висновки про відношення людини до будь-якого предмету, особи, явища, про бажання людини, про  її стан.

     Жести можуть бути довільними і мимовільними, типовими для даної людини і зовсім не характерні для неї, які виражають  випадковий стан. З погляду дослідників, жест несе інформацію не скільки про  якість психічного стану, скільки про  інтенсивність його переживання.

     Жести мусять бути органічними і стриманими, без різких широких вимахів і  гострих кутів. Перевага віддається округлій і скупій жестикуляції. Розрізняють  жести описові і психологічні. Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки. Вони менш потрібні, але застосовуються частіше. Значно важливіші психологічні жести, що виражають почуття людини.

     Основними вимоги до жестів: невимушеність, стриманість  і доцільність. Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попереджують хід висловлюваної  думки, а не йдуть за нею.

     Невербальна поведінка, пов’язана з тактильною системою сприйняття, відтворює такесичну  систему невербальної комунікації. Це перш за все самі різноманітні торкання - рукостискання, поцілунки, поглажування, обійми і т.д. Люди торкаються один одного по різним причинам різними засобами і в різних місцях. Дослідники показують, що людині необхідна і бажана будь-яка  тактильна стимуляція. Для нормального  психічного розвитку людину необхідно  обійняти 12-16 разів (О.С.Валявський) і  не менш 4 разів на день (К. Кволс). Однак  інтенсивність і частота торкання відрізняються в залежності від  статі, віку, статусу і типу особистості. Торкання повідомляють як про емоційний  стан, так і про характер взаємодії.

     Знання  пантомімічних поз сприяє розвитку спостережливості педагога, крім того, вони можуть бути використані як засіб  впливу на дітей [16].

     Найбільш  часто зустрічаються:

     - “закрита поза - схрещені на грудях  руки, що означають замкнутість,  інтровертованість людини, потреба  зекономити енергію, відсутність  бажання у спілкуванні в цей  момент, хоча людина може і  не усвідомлювати цього. Така  поза педагога сприяти заспокоєнню  дітей і заважати бесіді або  дискусії;

     - “ворожість” - схрещені руки, зажаті  кулаки;

     - “подвійна закрита поза” - схрещені  руки і ноги - виказує подвійний  захист, тривожність людини, неусвідомлену  або приховану замкненість;

     - незацікавленість - підпирання голови  руками, погляди по боках, постукування  пальцями, погляди на годинник, сповзання  на край стільця;

     - справжня увага - погляд на  співбесідника, голова нахилена  трохи на бік, нормальне кліпання  повій;

     - підвищення інтересу - більш широко  відкриті очі, нахил тіла вперед;

     - критична настроєність - відхилення  тіла назад, похитивуння головою,  при мруження очей; переплетені  пальці, погляд з-під лоба;

     - симуляція уваги - голова, тіло  і погляд прямі, очі не кліпають;

     -невпевненість,  тривожність, хвилювання - згорбленість, часте кліпання, дотики до обличчя,  волосся, годинника, вертіння  будь-якого предмета в руках;

     - напруженість - потирання рук, обличчя,  похитування, покусування губ,  відкидання волосся;

     - бажання спілкуватися, відвертість  - долоні відкриті, повернуті доверху;

     - потреба у заспокоєнні, захисті,  підтримці, безпеці - олівець,  палець у роті.

     Однією  з найбільших помилок у трактуванні  мови тіла є розгляд одного жесту  чи пози ізольовано від інших. Кожний жест, як і слово, можуть мати різний смисл в залежності від контексту.

     Для того щоб спілкування було активним,  потрібно  мати відкриту позу: не схрещувати руки, зменшувати дистанцію, що створює  ефект довір’я, збільшує силу впливу.

     Експериментальними  дослідженнями доведено, що, наприклад, розташування партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує увагу до співрозмовника. Водночас незнання переваг певних просторових  форм організації спілкування може вплинути на переговорний процес, так  само як і незнання особливостей, зокрема, відстані, на якій партнери розмовляють  один з одним, оскільки вона у представників  різних народів є неоднаковою [15]. Передусім ідеться про чітко визначений повітряний простір навколо тіла людини, а також про те, як люди, які належать до різних етносів, реагують на спроби порушити цей вид території. Свого часу основоположник проксеміки («просторової психології») Е. Холл дослідив форми просторової організації спілкування, зокрема зафіксував норми наближення співрозмовника до партнера, властиві американській культурі: інтимний простір (0—45 см), персональний простір (45—120 см), соціальний простір (120—400 см), публічний простір (400—750 см).

     У багатьох європейських націй інтимна  зона становить 23—25 см. Китайці під  час розмови підходять один до одного ближче, ніж американці. Для  них збільшення відстані означає  байдужість у стосунках, занадто  велику офіційність, а американці, навпаки, зменшення відстані можуть витлумачити  як порушення «суверенітету», надлишкову фамільярність. У психологічній  літературі наводиться чимало прикладів  спілкування японця і американця: японець, чия інтимна зона становить  25 см, завжди робить крок уперед, спілкуючись з американцем, останній відступає на крок назад, щоб розширити свій зональний простір. Дослідженнями доведено, що вторгнення сторонньої людини в інтимну зону викликає всередині її організму різноманітні фізіологічні реакції й зміни: прискорюється пульс, здійснюється викид адреналіну в кров тощо, що спричиняє стан бойової готовності, захисну реакцію організму. А. Піз зазначає з цього приводу, шо тепер стає цілком зрозумілим, чому на бізнес-переговорах азіати й американці іноді дивляться з певною підозрою один на одного: американці вважають, що азіати поводяться занадто фамільярно, азіати ж визнають американців холодними й надміру офіційними. Звісно, незнання культурно зумовлених відмінностей в інтимних зонах представників різних націй легко може призвести до непорозумінь і неправильних уявлень про поведінку та культуру інших. Отож дослідження в галузі проксеміки мають велике прикладне значення. Зокрема, певні нормативи стосовно часових і просторових характеристик враховуються в дипломатичних переговорах. Проте деякі вчені схильні стверджувати, що питання про вплив етнічної належності на величину особистого простору не можна вважати остаточно встановленим.

     В контексті організації простору й часу як особливої знакової системи  варто звернути увагу на інтимні  й так звані заборонні зони, до яких належать інтимні ділянки  тіла та надінтимні простори людини. Вони є сферами «табу», тобто доступ і дотик до них перебувають  під забороною дія більшості  людей. Водночас вільний доступ до всіх зон мають закохані пари й батьки стосовно своїх маленьких дітей. Звичайно, мати, розмовляючи з дитиною, завжди може погладжувати її по волоссю. Питання про інтимні, у тому числі  й заборонені зони, важливим є ще й з огляду на те, що у представників  деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Його вважають невід'ємним елементом комунікації  в Африці, на Середньому Сході, в  більшості країн Латинської Америки.

     Отже, по-перше, невербальні засоби комунікації - невід'ємна частина нашого життя. Чи можемо ми, наприклад, розмовляти, не жестикулюючи? Напевне, ні. Спілкування стане ускладненим, адже міміка, інтонація та жестикуляція посилюють, доповнюють смисл мовлення та дають додаткову інформацію. Ще дві тисячі років тому Цицерон  учив ораторів: "Усі рухи душі повинні  супроводжуватися жестами, здатними пояснити справи душі і думки: жести кисті  руки, пальців, усієї руки, простягнутої уперед, ноги, що вдаряє об землю, особливо міміка очей; жести подібні до мови тіла, яку розуміють навіть дикарі та варвари".[18]

     Сучасна лінгвістична наука не визнає автономії  невербальних засобів комунікації, називаючи їх паралінгвістикою. У  той же час, лінгвісти визнають пріоритет  невербальних засобів комунікації  у становленні людини мовної, зазначаючи, що в культурно-історичному розвитку, під натиском досконаліших засобів  вербального спілкування вони втратили свою першість і перетворилися у  додаток до мовлення. Жестова мова знаків розвивається і вдосконалюється  всередині суспільства, переважна  більшість членів якого володіє  найефективнішим засобом пізнання світу та комунікації, яким є наша звукова мова. І хоча, жестова  мова відіграє надзвичайно велику роль у людському спілкуванні, нема жодних сумнівів у тому, що без впливу уже  існуючої високорозвиненої культури і тісно пов'язаної з нею звукової мови, жестова мова знаків не змогла б стати тим, чим вона є зараз.  

       РОЗДІЛ ІІ. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ  НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ПРОЦЕСІ  СПІЛКУВАННЯ

       2.1. Системи невербальній  комунікації

     Яку інформацію здобувають учасники діалогу  в процесі невербальної комунікації?

     По-перше, це інформація про особистість: її темперамент; емоційний стан в даній ситуації; її “Я”-образ і самооцінку; її властивості  і якості; її комунікативну компетентність; її соціальний статус; її належності до визначеної групи або субкультурі.

     По-друге, це інформація про відношення учасників  один до одного: бажаний рівень спілкування (соціальна і емоційна близькість або віддаленість); характер, або  тип відношень (домінування-залежність, расположення або нерасположення); динаміці взаємовідношень (бажання  підтримувати спілкування, перервати  його, “з’ясувати відношення”.

     По-третє, ця інформація про відношення учасників  комунікації до самої ситуації, дозволяє їм регулювати взаємодію. Вона включає  повідомлення про включеність в  дану ситуацію (комфортність, спокій, інтерес) або бажання вийти з неї (нервозність, нетерпіння і т.і.). [8].

     Роль  невербальних параметрів під час  спілкування значно більша, ніж вербальних. Особливо важливе перше сприйняття, яке починає складатися ще до початку  спілкування, на основі зовнішнього  вигляду, через поставу, погляд, посмішку, вираз обличчя, колір, стиль, доцільність одягу та інші артефакти. Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, можуть мати більше ваги у спілкуванні, аніж слово. Так, якщо б ми мовними засобами дали позитивну оцінку особистості   водночас супроводили висловлення  негативним жестом (похитування головою), то 85%  людей сприйняли б цю інформацію за змістом жесту, а не слова. Тому до зовнішньої техніки необхідно бути дуже уважним.

       К невербальній комунікації ставляться  сприймалася зовнішній вигляд  і автентичні русальні руху  чоловіка - жести, міміка, пози, хода  тощо. буд. Вони здебільшогоу є  дзеркалом, проецирующим емоційні  реакції людини, які ніби " зчитуємо " у процесі спілкування, намагаються  зрозуміти, як інший сприймає  те що. Сюди ж можна віднести  таку специфічну форму людського  невербального спілкування, як  контакт очей. Роль всіх таких  невербальних знаків в спілкуванні  надзвичайно велика. Можна сміливо  сказати, значна частина людського  спілкування розгортається підводної  частини " комунікативного айсберга " - у сфері невербального спілкування.  Зокрема, саме до цих засобам  частіше всього вдається людині  в передачі зворотний зв'язок  партнеру зі спілкування. Через  систему невербальних коштів  транслюється й інформація про,  які долають людьми у процесі  спілкування. До аналізу " невербалики  " ми вдаємося у випадках, коли  довіряємо словами партнерів.  Тоді жести, міміка і контакт  очима допомагають визначити  щирість іншого.

     Невербальные  кошти є важливим доповненням  мовної комунікації, природно вплітаються  у тканину міжособистісного спілкування. Їх роль визначається як тим, що вони можуть посилити чи послабити мовленнєвий  вплив комунікатора, а й у тому, що вони допомагають учасникам спілкування  виявити наміри одне одного, роблячи  цим процес комунікації відкритішим.

     Невербальная  комунікація – вся сукупність цих коштів покликана виконувати такі функції: доповнення промови, заміщення  промови, репрезентація емоційних  станів партнерів по комунікативному  процесу.

     Первым  у тому числі слід назвати оптико-кинетическую систему знаків, що включає у собі жести, міміку, пантомимику. У цілому нині оптико-кинетическая система постає як більше більш-менш чітко сприймається властивість загальної моторики різних частин тіла (рук, і тоді маємо жестикуляцію; особи, і тоді маємо міміку; пози, і тоді маємо пантомимику). Значимість оптико-кинетической системи знаків в комунікації настільки велике, що на даний час виділилася особлива область досліджень - кинесика, яка спеціально оперує цими проблемами. Наприклад, в дослідженнях М. Аргайла вивчалися частота і сила жестикуляції в різних культурах (протягом години фіни жестикулювали 1 раз, італійці - 80, французи - 120, мексиканці - 180).

     Паралингвистическая і экстралингвистическая системи  знаків є також " добавки " до вербальної комунікації. Паралингвистическая  система – це система вокалізації, тобто якість голоси, його діапазон, тональність, фразовые і логічні  наголоси, предпочитаемые конкретним людиною. Экстралингвистическая система - включення до мова пауз, інших украплень, наприклад покахикування, плачу, сміху, нарешті, сам темп промови. Всі ці доповнення виконують функцію фасцинации: збільшують семантично значиму інформацію, але з допомогою додаткових мовних включень, а «околоречевыми» приёмами [10].