Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку

Активно формуються і розвиваються емоційні риси характеру дитини через усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявленню в інших людях. Якщо першокласник не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху і гніву, а також доброзичливого ставлення дорослих один до одного, то вже в 2-3 класі учні здебільшого адекватно наслідують виявлення почуттів дорослих і переносять їх у взаємини з однолітками. Іноді, вони переймають негативні способи виявлення почуттів, наприклад, погані манери (Н.С.Лейтес, П.М.Якобсон та ін.).

Для молодших школярів загалом характерним є життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями задовольнити їх прагнення домогтися високих оцінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників (Л.С.Славіна). У такій ситуації молодший школяр може виявити грубість, запальність та інші форми емоційної нестійкості. Якщо батьки або вчителі залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них відбувається подальша диференціація вразливості, яка виявляється в тому, як діти реагують на оцінювання їх роботи та гостро реагують і переживають, коли їх старанності і акуратності не помічають. І тому завжди, коли таке відбувається, ці позитивні, але ще не досить закріплені риси характеру переходять у негативні. Ставлячи перед собою завдання виховувати позитивні риси характеру у дітей, вихователі, вчителі і батьки повинні не тільки ставити перед дітьми певні вимоги, а й систематично перевіряти їх виконання.

Нові умови, пов’язані з переходом дітей до навчальної діяльності: щоденне відвідування школи, систематичне виконання домашніх завдань, дотримання певного режиму та правил поведінки. Розвиваються і вдосконалюються і ті риси характеру, які виникли в дошкільному віці, та розвиваються нові риси характеру, зокрема самостійність, відповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків, критичність у ставленні до себе і до інших, вдумливість, наполегливість, самоконтроль, самоволодіння і інші.

Спостерігаючи за дітьми, помічаємо, що вже навчаючись у першому класі, вони поступово стають серйознішими, вдумливішими, менш імпульсивними, стриманішими. Діти досить швидко починають почувати себе учнями, усвідомлюючи свої обов’язки, з почуттям відповідальності ставляться до виконання навчальних і інших завдань.

Як і в дошкільників важливу роль у формуванні характеру молодших школярів відіграє наслідування. Із вступом до школи коло людей, яких наслідують діти у своїй поведінці та діях значно розширюється, тому батькам і вихователям треба бути особливо уважними до того, в якому середовищі перебувають діти, з ким товаришують, що читають і якими фільмами та комп’ютерними іграми цікавляться. Дітей слід оберігати від негативного товариства, та негативних впливів незрозумілої їм інформації.

Проте не слід впадати і в іншу крайність – занадто обмежувати спілкування дітей, тримати їх поза колективом, адже такі цінні моральні якості і риси характеру як колективізм, дружба, товаришування, гуманне ставлення до людей виробляються у дітей лише тоді, коли вони спілкуються з іншими дітьми, під час ігрової, навчальної, трудової діяльності. Спостереження показують, що поза колективом виховання у дітей зазначених якостей відбувається набагато важче і часто виробляються такі негативні моральні якості і риси характеру як егоїзм, несміливість, сором’язливість, відчуженість. Тому необхідно, щоб діти мали можливість спробувати свої сили на різних завданнях, переборювали певні труднощі, пов’язані з їх виконанням. Наприклад, під час туристичного походу чи екскурсії відчувають втому, почуття спраги, перечекають грозу десь у відкритому полі чи лісі і т.д. Ніщо не позначається на формуванні характеру так позитивно, як отакі безпосередні «зустрічі з життям» (І.Сєчєнов).

Особливу роль в даному процесі та в навчальній діяльності дітей формують певні риси характеру, зокрема таких як самостійність у роботі, дисциплінованість, наполегливість, критичність, вдумливість, патріотизм, гуманізм, мужність, сміливість, правдивість, чесність, скромність та інші морально вольові і інтелектуальні характерологічні якості.

Праця – як діяльність дитини має теж важливе значення у формуванні і розвитку рис характеру. У вихованні дітей молодшого шкільного віку у сім’ї на них треба покладати вже більші обов’язки по самообслуговуванню і допомозі дорослим, ніж на дошкільників. Помилковою буде така поведінка, в результаті якої дітей звільняють від будь яких домашніх обов’язків, тільки через те, що вони пішли до школи.

В характерах дітей молодшого шкільного віку відбуваються значні зміни. На протязі цього віку відбувається подальший розвиток, удосконалення тих рис характеру, які виникли раніше. Виникають і більш складні, нові риси характеру дітей, пов’язані головним чином  із навчанням у школі, з переходом від ігрової до навчальної діяльності, до праці. Ці нові риси тільки зароджуються; свого дальшого розвитку вони досягають під час навчання в середніх та старших класах школи.

 

2.5 Формування характеру  у дітей середнього та старшого  шкільного віку.

Спостереження показують, що дуже значні зміни в характері відбуваються в середньому шкільному, або підлітковому віці, тобто у віці від 11-12 до 14-15 років.

При вихованню характерів у підлітків треба зважати на те, що в їх організмі відбуваються значні фізичні зміни, які пов’язані в основному з процесами статевого дозрівання. Враховуючи психічні і фізичні зміни, які відбуваються у підлітків  і в результаті яких вони в ряді відношень схожі на дорослих, цей вік часто називають перехідним.

В цьому віці змінюються і удосконалюються всі ті риси характеру, які виникли раніше і з’являються, і розвиваються нові.

В середніх, як і в молодших класах важливу роль у формуванні характеру відіграє навчання, засвоєння знань з основ наук і «зустрічі з життям». Шкільні завдання стають більшими за обсягом і складнішими за змістом, підростає і кількість завдань. Успішне виконання цих завдань вимагає від дітей значно більшого розумового напруження, волі, почуттів. Воно вимагає більшої самостійності, критичного, вдумливого ставлення до роботи, уміння працювати систематично. При успішній організації навчально виховної роботи з підлітками, в якій забезпечується належна вимогливість до них, систематична перевірка і контроль за виконанням завдань, всі зазначені риси характеру швидко сформуються. Лише там їх формування і розвиток затримується, де немає для цього відповідних умов.

Великою мірою формування характеру залежить від росту їх участі у трудовій діяльності. При правильному трудовому вихованню дітей в сім’ї і школі у них досить швидко відбувається процес усвідомлення різниці між навчанням і працею, формування працьовитості, нового ставлення до праці і до людей праці.

Спостереження показують, що підлітки виявляють великий інтерес до людей, до їх переживань, взаємин, мотивів їх діяльності.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб’єктивні враження: різкі зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім’єю, почуття самотності та прагнення швидше досягти статусу дорослої людини.

В підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки  і в цілому активності особистості.

Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто є самоціллю. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість – ці риси характеру закріплюються коли підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети. Але те, чи набере цей процес позитивних форм або ж почнуть виникати відхилення, залежить від вихователя.

Важливе місце в формуванні і розвитку рис характеру підлітків відіграє  період пубертатної кризи акцентуації характеру. Важливим є розуміння акцентуації характеру як крайніх, граничних варіантів норм, при яких окремі риси характеру надмірно посилені. В наслідок цього, людина демонструє вибіркову вразливість по відношенню до певного роду психічних впливів (тяжких переживань, надмірних нервових навантажень при задовільній  стійкості до інших подразників (А.Є.Личко)). В залежності від ступеня вираженості їх поділяють на явні та приховані. Вони рідко існують як «чисті» типи, а має місце поєднання декількох девіацій. Важливо усвідомити, що виникнення явної акцентуації характеру, навіть за умов певної внутрішньої схильності до неї, не є фатальністю. Вирішальну роль тут відіграють особливості виховного середовища, в якому  опиняється особистість такої дитини.

Залежність акцентуації від типу неправильного виховання.

Акцентуації	Тип неправильного виховання
1. Циклоїдний тип (зміна періодів  активності і пригніченого стану)	Скривдження, приниження близькими
2. Лабільний тип (різка зміна настроїв  при зміні ситуації)	Гіперпротекція або емоційне відкидання
3. Психостенічний тип (тривожність, швидка стомлюваність, схильність до нервових зривів)	Підвищена відповідальність, домінуюча гіперпротекція
4. Шизоїд ний тип (замкненість, емоційна  холодність, відсутність співпереживання)	Жорстокі взаємовідношення
5. Епілептоїдний тип (імпульсивна поведінка, накопичення афекту, некерованість)	Жорстокі взаємовідношення або потуральна гіперпротекція
6. Істероїдний тип (демонстративний, некритичний, авантюрний і брехливий для визнання)	Потуральна гіперпротекція
7. Нестійкий тип (легко піддається впливу оточення, поверхневість стосунків)	Гіперпротекція-бездоглядність
8. Гіпертимний тип	Гіперпротекція або домінуюча гіперпротекція

 

У відповідності до цього корекційна робота з такими проблемами повинна розгортатися за двома напрямками:

1. Робота з батьками, спрямована  на усунення або пом’якшення  психотравмуючих ситуацій.

2. Активне навчання підлітків  розпізнаванню тих ситуацій, у  яких вони є найбільш вразливими  з погляду на їхні типи акцентуації.

а) навчити підлітка впізнавати складні для нього ситуації;

б) сформувати здатність побачити їх з боку, навчити їх аналізувати, використовувати досвід власних помилок;

в) розширити діапазон можливих способів поведінки підлітка у складних для нього ситуаціях, оскільки стандартність, стереотипність поведінки – це те головне, що характеризує поведінку людини.

Метод групової гри є оптимальним для реалізації таких психокорекцій-них цілей . Наприклад, пропозиція випити перед дискотекою. Роль приятеля-провокатора грає психолог-психотерапевт.

 

 

 

2.6 Формування характеру  дітей старшого шкільного віку (15-18 років)

Розвиток особистості у період дорослішання йде швидше поступово, ніж стрибками, підкреслює Х. Ремштідт, зберігаючи свої відносно постійні важливі особливості та ознаки. Визначальною психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє.

У ранній юності відбуваються зміни в мотивації, зокрема, в потребах, інтересах. Деякі потреби виникають вперше або змінюються. Передумовами для цього виступають біологічні та когнітивні зміни. Наприклад, потреба в сексуальному задоволенні з’являється тільки після розвитку відповідних біологічних механізмів, а потреба в самореалізації – тільки з певними когнітивними та соціальними передумовами.

Відомий представник гуманістичного напрямку у психології А. Маслоу розробив ієрархічну класифікацію потреб, згідно з якою вищі потреби як ситуативно, так і генетично виникають тільки після задоволення потреб попередніх рівнів.

Ця ієрархія має такий вигляд:

1. фізіологічні потреби;
2. потреба у безпеці й захисті, стабільності;
3. потреба у приналежності, прийнятті й любові;
4. потреба в самоповазі, соціальному статусі, компетентності;
5. потреба у само актуалізації й самореалізації та індивідуальному розвитку (самовдосконаленні).

Опираючись на дану концепцію, можна описати сферу потреб старшокласника таким чином:

1. Фізіологічні потреби, серед яких особливо виділяються потяги до фізичної та сексуальної активності, до високої оцінки свого фізичного розвитку.

Старшокласникам властива надмірна увага до власного тіла, дещо викривлені уявлення про норму стосовно його розміру, ваги, пропорцій, зачіски. Обличчя, поведінки та рухів. Близько половини дівчат та третини юнаків, за даними І. С. Кона, Х. Ремшмідта, заклопотані розмірами тіла, фігурою та вагою.

2. Потреба у безпеці й захисті, стабільності у ранньому юнацькому віці підсилюється і реалізується не тільки у групі однолітків і в родині, але й з дорослими за межами родини.

3. Потреба в приналежності, прийнятті й любові, реалізується, передусім, у спілкуванні.

Інтимно-особистісне спілкування з однолітками (дружба, кохання) продовжує відігравати суттєву роль в юнацькому віці. Зростає потреба у спілкуванні, збільшується час на спілкування й розширюється коло спілкування – сім’я, школа, вулиця. Паралельно з розширенням сфери спілкування відбувається і його поглиблення та індивідуалізація. Саме в юнацькому віці кожному доводиться сформувати своє ставлення до сексуальної чуттєвості і кохання (егоїстичний чи альтруїстичний тип) – це є важливим компонентом юнацької самосвідомості (Боришевський М. Й., Столін В. В., Чамата П. Р.). Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичного кохання (вікові новоутворення), сформована в юнацькому віці, повністю виявиться в дорослому житті.