Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку

Формуючи і розвиваючи у людини позитивні риси характеру, людина дістає змогу володіти своїм темпераментом, стримувати небажані його прояви, якщо вони розходяться з вимогами до своєї поведінки. А.П.Чехов у листі до О. Л. Кніппер-Чехової писав: «Ти пишеш, що заздриш моєму характерові. Мушу сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, гарячковий (Чехов говорить, звичайно, про темперамент). Але я звик стримувати себе, тому що розпускати себе порядній людині не пасує. Раніше я виробляв чорт зна що».

 

1.3 Провідні риси характеру

Знаючи характер, можна передбачити вчинки і поведінку людини. Риси характеру складають властивості особистості. Говорячи про характер людини, ми маємо на увазі такі її риси як сумлінне чи не сумлінне виконання своїх обов’язків, чуйне чи байдуже ставлення до людей, принциповість чи безпринципність, мужність чи боягузтво, скромність чи пихатість, правдивість чи брехливість і т. д.

Всі ці риси є складовими характеру людини. Різноманітні риси характеру людини можна поділити – структурувати за їхніми властивостями.

Структура та властивості характеру:

1. Поділ рис характеру відбувається на основі їх морально-психологічної природи:

- моральні;

- вольові;

- емоційні;

- інтелектуальні.

2. До складу характеру входять  риси особистості в діяльності:

- ті властивості особистості, які визначають вчинки при виборі мети діяльності;

- ті риси, які визначають, яким  чином (дозволеним чи не дозволеним) буде досягнута ця мета;

- інструментальні – ті риси, які пов’язані з темпераментом.

3. Також риси характеру визначаються  певними взаємозв’язками між  собою і утворюють систему комплексів:

- ті риси, що виражають ставлення  до інших людей;

- риси характеру, що виражають  ставлення особистості до самої  себе;

-ставлення до різних видів трудової діяльності (обов’язковість, наполегливість…);

- ставлення людини до речей (наприклад, акуратність чи неакуратність, накопичення…);

- ставлення людини до природи.

 

1.4 Типове й індивідуальне  в характері

В характері особистості слід розрізняти типові й індивідуальні риси. Типовими для даної людини є такі риси характеру, які властиві і багатьом іншим людям, які живуть в конкретному суспільстві, країні, історичній епосі. Вони виникають внаслідок дії на людей однакових обставин життя.

Проте загальні умови життя людей можуть по-різному виявлятись в кожному конкретному випадку, бо існують відмінності в побуті окремих сімей, у формах сімейного виховання, в трудовому, культурному, духовному середовищі, що так чи інакше позначається на формуванні і розвитку рис характеру особистості. Ці відмінності в життєвих обставинах кожної особистості зумовлюють індивідуальні особливості її нахилів, інтересів, потреб, смаків, почуттів і розуму, її характеру в цілому.

Типові й індивідуальні риси характеру особистості існують у тісному зв’язку, вони взаємопроникають стосовно один одного, борються між собою, в результаті чого і утворюється характер кожної конкретної особистості.

Характер людини – явище суперечливе. В характері окремої людини можуть поєднуватися такі риси як вдумливість, критичність і разом з тим нерішучість, висока активність, ініціативність і одночасно індивідуалізм, працьовитість і самосхвалення, наполегливість і егоїзм і т. д.

Одні риси в таких комбінаціях є провідними, інші – менш виражені, ще інші – ледве помітні. Індивідуальність людини визначають провідні риси її характеру. Так, якщо провідними в характері людини є її вольові риси, то про неї кажуть, що вона має «міцний» чи «твердий» характер. Якщо людина має невиразні вольові риси, то її характеризують як «м’яку» або «слабку» особистість. Буває, що провідними рисами характеру людини є не вольові, а інтелектуальні (розумові) риси, такі як розсудливість, вдумливість, критичність, самокритичність або емоційні риси, такі як почуття відповідальності, скромність, власна гідність, пихатість, самолюбство і т. д. або моральні риси, такі як чесність, порядність, справедливість і ін.

Не менш тісно характер людини пов'язаний з її почуттями. В почуттях виявляються найтонші особливості психічного складу, характеру людини. К.Д. Ушинський вказував, що в багатьох випадках «ніщо, ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виявляють так ясно і вірно нас самих і наше ставлення до світу як наші почуття: у них чути характер не окремої думки, не окремого рішення, а всього змісту душі нашої і її складу».

Рисами характеру особистості за певних умов її життя, навчання і виховання стають такі її почуття як почуття відповідальності, колективізму, патріотизму, товаришування і дружби, обов’язку, власної гідності і інші. Піднесеність почуттів, ентузіазм у діяльності, пристрасність або байдужість, постійне невдоволення – це не просто почуття, а і риси характеру людини. Знаючи їх, ми можемо, до певної міри, передбачити, як людина поводитиме себе і діятиме при тих чи інших обставинах.

Отже, відповідно психічним процесам, які відбуваються, маємо:

Когнітивний – інтелектуальні (розумові) риси;

Емоційний – емоційні риси;

Поведінка – вольові і моральні риси.

Отже, в характері людини поєднуються пізнавальні (інтелектуальні), емоційні, вольові і моральні її якості. Вони виявляються не окремо, а в певній системі, у взаємозв’язку. Тому, щоб розпізнати характер людини, треба виявити провідні його риси і розглянути їх у певній сукупності.

«Коли ви уявите поодинокі риси зовсім окремо, то, звичайно, ви характер у людини не визначите, а треба взяти систему рис і в цій системі розібрати, які риси виступають на перший план, які ледве-ледве виявляються, затираються і т. д.» (І. П. Павлов).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку

2.1 Фактори формування  характеру

Формування характеру – це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об’єктивних  і спеціально створених для особистості умов. На формування характеру найістотніше впливають загальні фактори становлення особистості.

1. Біологічна основа.

2. Соціальне середовище.

3. Активність самої особистості.

Особливо важливе  значення для формування характеру має активна діяльність людини і, передусім, спілкування як необхідна умова самопізнання та самореалізації особистості.

Біологічна основа – це спеціальний вплив, вияв нервової системи, природжені особливості, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляють тип темпераменту. Впливають також і вроджені задатки дитини, які створюють умови для схильностей.

Соціальне середовище з перших днів життя починає впливати на природжені типи нервової системи дитини і передусім виявляється через виховний вплив родини та умов проживання в ній дитини. Склад сім’ї, традиції та мікроклімат, ставлення до дитини зумовлюють формування рис її характеру. Однак сім’я є частиною суспільства в цілому, тому трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, протиставляються даній історичній епосі, в якій живе дитина, появі нових ідеалів і цінностей, зумовлених розвитком суспільства. Отже, через соціум у дитини виробляються як типові риси національного характеру, так і специфічні риси для певного контексту розвитку країни.

Серед чинників, які здійснюють організований вплив соціуму на формування характеру дитини, особлива роль належить вихованню. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні, так і негативні риси.

Сенситивними періодами для становлення характеру вважається вік від 2-3 років до 9-10 років, коли відбувається процес активної соціалізації у ході спілкування з дорослими і ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для впливу ззовні, з готовністю сприймають зовнішні впливи, наслідуючи всім і всьому. Дорослі люди мають незаперечний авторитет у дитини, можуть впливати на неї за допомогою слова, вчинку і дії, що створює сприятливі умови для засвоєння і закріплення необхідної форми поведінки.

Першими в характері дитини формуються такі риси як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості: егоїзм, згрубілість, байдужість до людей. Існують дані про те, що формування цих рис починається в перші місяці життя і визначається тим, як мати обходиться з дитиною.

 

2.2 Психологія періоду  немовляти. Новонародженість. Розвиток  характеру у дітей від народження  до трьох років

Дитина, з’явившись на світ, сповіщує про це оточуючим своїм криком. Це перший критичний період розвитку дитини – період новонародженості. Психоаналітики говорять, що це перша травма, яку переживає дитина, але вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під знаком цієї травми.

Не драматизуючи дану подію, все ж варто зазначити, що процес народження – тяжкий, переломний, критичний момент у житті кожної дитини.

Дуже важливо, щоб дитина була бажаною, тому що негативний вплив дефіциту спілкування і любові у віці немовляти має вплив на все наступне психічне життя дитини, зокрема і на початок формування характеру особистості. Користуючись словами Е. Еріксона, можна сказати, що події першого року життя формують у дитини «основу довіри» або недовіри у ставленні до зовнішнього світу. Відсутність любові між оточуючими дитину людьми і любові до самої дитини, на думку дослідників, обтяжить вирішення всіх вікових завдань, які будуть виникати перед дитиною протягом наступних етапів розвитку і формування характеру.

Дослідження сім’ї як основної ланки, в якій починається психічний розвиток дитини, підтверджують положення про те, що спілкування дитини і дорослого на першому році життя є провідним типом діяльності дитини. У цій діяльності виникають і розвиваються основні психологічні новоутворення немовляти, які в майбутньому стають базальними підвалинами для формування основних рис характеру особистості.

Період немовляти складається з двох періодів:

І період – до 5-6 місяців.

ІІ період – від 5-6 місяців до 12 місяців.

Перший період характеризується тим, що йде надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем, елементарних форм майбутніх орієнтувальних реакцій: зосередженість, кругові рухи, спілкування. У 4 місяці з’являється реакція на новизну ( за М. П. Денісовою), яка за своєю природою є сенсорною реакцією і полягає у довготривалому утриманні погляді на новому предметі. Дитина не просто бачить, але вже дивиться: активно реагує, супроводжує голосовою реакцією. Уже з перших місяців життя розвиваються різні типи голосових реакцій: гуління, гудіння, лепетання, крик.

Д.Б.Єльконін говорив, що людина дуже давно придумала програмне навчання для дітей першого року життя. Це – іграшки, в яких запропоновані ті дії, які за їх допомогою повинна виконувати дитина. Маніпулювання дитини з іграшками – це прихована сумісна діяльність. Тут дорослий присутній не безпосередньо, а опосередковано, нібито запропонований в іграшці. Як показали дослідження Дж. Брунера, у дитини вже у домовний період формується цілий ряд способів спілкування. Спочатку це «вимагаючий спосіб» - вроджена реакція дискомфорту, крики, в яких відсутня пауза для відповіді. За ним виникає «прохальний спосіб» - тут крик менш настійливий, з’являється пауза для очікування відповіді. Починаючи з 5-6 місяців з’являється «обмінюючий спосіб» спілкування. У цей період дитина хоче звернути увагу матері на об’єкт  і на свій намір брати участь у спілкуванні.

У 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як наголошував Д.Єльконін, головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи «МИ», тепер не мама веде дитину, а дитина веде маму, куди хоче. Ходьба – перше із основних новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку. Другим новоутворенням в цьому віці є поява першого слова. Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Афективна реакція на чергове «не можна» або «ні» можуть досягати значної сили: деякі діти дуже кричать, падають на підлогу, б’ють по ній руками, тупають ногами. Частіше всього, поява сильних афектів у дитини пов’язана з певним стилем виховання в сім’ї, насправді, це і є той початок формування і розвитку рис характеру дитини. Це або надмірний тиск на  дитину, що взагалі не дозволяє ніякої самостійності, або непослідовність у вимогах дорослих, коли сьогодні можна, а завтра – ні в якому разі.

 Отже, щоб дитина в цей  кризовий період свого розвитку  отримала, засвоїла і переробила  тільки позитивну складову пізнавального  і емоційного процесу виховання, батькам потрібно почати цей процес із себе. І тоді встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності, терпіння і витримки, пом’якшить кризу, допоможе дитині уникнути гострих емоційних реакцій, що в майбутньому благодійно позначиться на формуванні характеру дитини.

 

2.3. Особливості формування  характеру у дітей передшкільного (3-4 роки) та дошкільного (5-7 років) віку

Розвинутий характер може  бути лише в дорослої, цілком сформованої людини. Формування характеру відбувається протягом всього дитинства. Передшкільний і дошкільний вік є дуже відповідальним у формуванні і розвитку рис характеру. В цьому віці закладаються основні риси характеру людини. У ці роки у дітей при правильному вихованні створюються умови для формування таких рис характеру, як колективізм, чесність, любов до праці, правдивість, ввічливість, акуратність, стриманість, дисциплінованість, сміливість і інші.