Формування та розвиток рис характеру у дітей різного віку

Звичайно, всі ці прояви не є вже рисами характеру дітей, але, розвиваючись, удосконалюючись, вони з часом набирають певної сталості і тоді вже стають справжніми рисами характеру.

У ці ж роки при неправильному вихованні можуть виникнути і деякі негативні риси характеру, такі як егоїзм, лінощі, брехливість, неакуратність, боягузтво і т.д. Діти можуть боятися чужих людей, домашніх тварин, темряви, всього незвичайного. Ці спочатку епізодичні негативні прояви поведінки дітей при певних умовах виховання або відсутності, стають рисами характеру.

В основі формування характеру людини лежить утворення в її нервовій системі нових тимчасових зв’язків, умовних рефлексів, але це не поодинокі нервові зв’язки, а цілі їх системи. Вони є важливим засобом пристосування до умов життя, але й самі виникають у зв’язку з цими умовами, залежить від того чи іншого режиму життя дитини. Тому для виховання характеру у дітей потрібен чіткий режим їх життя і праці та створення умов для його дотримання.

Характер у дітей переддошкільного та дошкільного віку формується під впливом різних факторів. Щоб виховати повноцінний характер у дитини, варто всі ці фактори враховувати, зважаючи на те, що вони впливають на дітей по-різному, залежно від умов, в яких вони діють, від віку, індивідуальних особливостей тощо.

Одним із головних факторів, які впливають на формування характеру дитини цього віку є відокремлення дитини від дорослого, яке призводить до нових відносин між ними і зовсім до нової ситуації розвитку характеру дитини. Спілкування з дорослим стає поза ситуативним і відбувається в двох різних формах – позаситуативно-пізнавальна і позаситуативно-особистісна.

Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування має в основі вже не практичну взаємодію з дорослим, як це було до 3-х років, а теоретичну. Звідси феномен «чомучки», коли дорослий сприймається дитиною не тільки як джерело нових знань, але як поважну людину. Позаситуативно-особистісний характер спілкування передбачає, що бесіда дорослого з дитиною буде проходити не тільки про світ речей, але й про світ людей.

Взаєморозуміння, співпереживання, співпадіння своєї точки зору з думкою дорослих дуже важливо відчути дитині.

Дитина починає відкривати в цей свій віковий період для себе світ людських відносин, різні види діяльності і суспільної функції людей. Виходячи за рамки сімейного кола, дитина намагається активно включатися в життя дорослих людей.

У свідомості дитини з’являється образ ідеального дорослого, який стає прикладом для його поведінки. Треба розуміти, що і раніше характер у дітей формувався з наслідування ними поведінки, дії і вчинків інших людей; шляхом наслідування діти навчаються ходити, розмовляти, але з 3-х років наслідування ними поведінки відбувається вже на свідомому рівні. В цей період діти, наслідуючи інших, привчаються до акуратності і охайності, виробляють відповідне ставлення до праці, уміння, навички і звички поводити себе з іншими людьми і т.д.

Засвоюючи дії і вчинки, в яких виявляються риси характеру дорослих, діти тим самим формують риси свого характеру.

Спочатку діти наслідують батьків, старших братів і сестер, потім об’єктами наслідування стають вихователі дитячих садків, дорослі знайомі, інші діти.

 У цьому віці діти вже  можуть наслідувати і героїв  книжок. Наслідуючи ті чи інші  риси казкових героїв, діти намагаються  діяти так, як і вони, виховують  у себе певні риси характеру.

Дитина раннього віку дуже емоційна. Емоції не стійкі: сміх змінюється плачем, після сліз – знову радість. Дитину легко відволікти від негативних емоцій, показавши цікавий предмет.

У ранньому віці починають формуватися моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають малюка рахуватися з іншими людьми. Якщо на першому році життя почуття симпатії ще мимовільне, несвідоме, нестійке, то на другому році воно стає більш усвідомлене, складається і формується стійке позитивно-емоційне ставлення дитини до себе і своїх якостей. У процесі спілкування з дорослими формується емоційна реакція на схвалення. Емоційна реакція на похвалу створює внутрішні умови для розвитку самооцінки, самолюбства. Дуже важливу роль відіграють оцінні відносини – схвалення, подяка, повага, гнів, нарікання. Від того, як коректно ці оцінні відносини використовуються батьками і вихователями, залежить подальше формування оцінки дитиною своїх дій, вчинків і себе самої, своїх якостей. Для того, щоб у подальшому формуванні і розвитку рис характеру дитини було менше ускладнень і конфліктних загострень, в цей час треба, щоб покарання, гнів і нарікання були на порядок нижчими за похвалу і схвалення, а в ідеальному варіанті їх не повинно бути.

Уже в ранньому віці починають складатися передумови волі (В.К.Котирло). Виконуючи вимоги та прохання дорослих, діти спроможні визначити мету своїх дій, свої наміри. Спочатку слова виступають у них як акомпанемент дій, пізніше починають випереджати їх, стаючи засобом саморегуляції. Розвиток емоційно-вольової сфери дитини тісно пов'язаний із зародженням в цей час самосвідомості. У цьому віці дитина може заявити «я сама» у тих випадках, коли дорослі за неї роблять те, що вона може сама зробити. Це означає не лише виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасне відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя. Світ дитячого життя із світу обмеженого предметами, перетворюється в світ дорослих людей. «Дитина, відділяючись від дорослого, встановлює з ним більш глибокі стосунки» - казав Д.Б.Єльконін.

Дошкільний вік

Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника. У дошкільному віці виникає нова форма спілкування – особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм. Та для розмови на цю тему необхідний більш високий рівень інтелекту. Заради цієї форми спілкування дитина відмовляється від партнерства і стає в позицію учня, а дорослому відводиться роль вчителя (А.В.Запорожець, М.І.Лісіна).

Важливу роль у формуванні характеру дитини має потреба у спілкуванні з однолітками; між дітьми виникають най різноманітні форми взаємин, з яких вона здобуває позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги, узгоджують дії, сумісно виконують одну операцію, контролюють дії партнера, виправляють його помилки, допомагають і виправляють свої помилки.

У процесі сумісної діяльності діти набувають досвіду керівництва іншими дітьми, досвіду підкорення. Генетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування. А.В.Запорожець відмічає, що довільне наслідування дитини є одним із шляхів оволодіння суспільним досвідом. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкільник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки.

Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в доросле життя, активно брати в ньому участь. Основна її потреба – жити разом з оточуючими людьми, але це здійснити в сучасних умовах (історичних) неможливо: життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв’язку зі світом.

Саме з цього протиріччя і народжується рольова гра – самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих.

Учені розглядають гру як провідну діяльність дошкільника і визначають соціальну обумовленість її розвитку (Л.С.Виготський, Д.Б.Єльконін).

Гра – це діяльність, у якій дитина засвоює всю систему людських взаємин спочатку емоційно, а потім інтелектуально. Діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

Гра – провідна діяльність дитини в дошкільному віці, вона має значний вплив на психічний розвиток особистості. В цій діяльності з’являються елементи праці. В праці формуються моральні якості дитини, почуття обов’язку, поваги до людей. Дуже важливо, щоб дитина переживала позитивні почуття, які стимулюють розвиток інтересу до праці. Разом з тим розвиваються довільність і цілеспрямованість дій, ростуть вольові зусилля, формується допитливість, спостережливість.

Засвоюючи трудові вміння і навички, дитина починає чіткіше уявляти свої обов’язки, краще усвідомлювати необхідність їх виконання, докладати зусиль, щоб краще виконати доручену їй справу. Зміцнюється почуття відповідальності, усвідомлення свого обов’язку перед колективом (З.Н.Борисова). Включення дошкільника у трудову діяльність, бажано через гру, постійне керівництво ним з боку батьків, вихователів дитсадочка і психологів є безумовною умовою всебічного розвитку і формування характеру дошкільника.

Дошкільний вік є початковим етапом формування особистості. У дітей виникають такі новоутворення, як субпідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільної поведінки.

Субпідрядність мотивів полягає в тому, що діяльність і поведінка не просто існують поряд, а вступають між собою у різні співвідношення. Це виявляється не тільки у факті так званої боротьби мотивів, а і в домінуванні одних і підпорядкуванні інших. Які мотиви (що хоче отримати) підкоряють собі всі інші спонукання, залежить від віку і виховання. Мотиви можуть бути: особисті та соціально-значимі. Особисті мотиви – це коли дитина намагається отримати емоційну оцінку дорослого – схвалення, похвалу, ласку. Необхідність в такій оцінці у дітей дуже велика.

У дошкільному віці дитина починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами. У неї формуються моральні уявлення та оцінки. Спеціальними дослідженнями (Р.Х.Шакуров) з’ясовано зв'язок між емоційними реакціями дітей на оцінні впливи дорослих, які їх оточують і ставленням самолюбства, гордощів. Переживання гордощів вперше виникають у дитини внаслідок прямої оцінки дорослого, а потім і без неї. Самолюбство має й іншу сторону, що виявляється в переживанні сорому, ніяковості. Вони виникають, якщо дитина втрачає позитивну оцінку, або хороше ставлення до неї дорослих. Розвиток почуття сорому у дошкільників пов'язаний із зростанням їх морального досвіду й самосвідомості (О.І.Кільчицька).

Дорослі навчають дітей способам виявляти співчуття, доброзичливість, товариськість, допомагаючи їм переборювати мовчазність, замкнутість, сором’язливість. Здатність дитини до співпереживання особливо виявляється під час сприймання казок, малюнків, мультфільмів чи лялькових вистав.

Засвоєння дошкільником норм та правил, уміння співвіднести свої вчинки з цими нормами поступово призводить до формування перших проявів довільної поведінки, тобто такої поведінки, для якої характерні неситуативність, стійкість, відповідність зовнішніх вчинків внутрішній позиції.

Хочу зазначити, що дошкільний вік є сенситивним періодом для формування багатьох фундаментальних рис характеру:

1. Якщо дитину постійно критикувати, вона вчиться ненавидіти.

2. Якщо дитину висміювати, вона  стає замкнутою.

3. Якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності.

4. Якщо дитина росте у припустимості, вона вчиться розуміти і приймати  інших.

5. Якщо дитину підбадьорюють, вона  вчиться вірити в себе.

6. Якщо дитину хвалять, вона вчиться  бути вдячною.

7. Якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям  провини.

8. Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.

9. Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей.

10. Дитину більше всього сварять  за ті недоліки, до яких самі  ж її привчили.

2.4 Розвиток характеру  у дітей молодшого шкільного  віку (6-11 років).

Молодший шкільний вік визначається як вік інтенсивного формування навчальної діяльності. Навчання стає провідним видом діяльності молодшого школяра. Вступ дитини до школи  це різка зміна її життя і діяльності. У шкільному навчанні продовжують розвиватись фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра.

Фізіологи відмічають, що початок навчання дітей у школі співпадає з періодом фізіологічної кризи, яка проявляється в тому, що в організмі дитини цього віку проходять різні ендокринні та інші фізіологічні зрушення: бурхливий ріст тіла, збільшення внутрішніх органів, підвищення втомленості, нервово-психічна вразливість, проходить морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм, дій. Зростає і рухливість нервових процесів, функціональна роль другої сигнальної системи, фізична витривалість, працездатність дитини.

Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи і невдачі в навчанні, взаємини між однолітками і батьками, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів. Інтелектуальні ігри і т.п. Л.С.Виготський відмічав, що вже 6-7 літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, які зумовлені оцінкою дорослих.

До емоційної сфери особистості молодих школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість.