Теоретичні передумови розробки підручників

Вступ

      Розпочинаючи  вивчення іноземної мови, найважливішим  є вибір підручника. Особливо велике значення має підручник для елементарного  рівня, оскільки він стає основою  розвитку мовної та мовленнєвої компетенції  студента. Характеризуючи сучасний підручник  для вивчення іноземної мови, слід звернути увагу на його зовнішню структуру, що повинна відображати внутрішню, складовими якої є компоненти навчання – цілі певного року навчання, зміст  навчального предмету і процесу  формування іншомовних знань, навичок  та вмінь, методи та засоби навчання.

      Структурною одиницею підручника є частина, що має  чітку будову відповідно до її конкретного  змісту. В підручнику має бути присутній  принцип поступового зростання  складності та обсягу введення мовного  матеріалу; він має бути побудований  таким чином, щоб не лише перші, але  і останні уроки були найменш  важкими. Підручник має бути чітко  структуризований, всі частини будуються за однаковою схемою, що сприяє кращій організації занять в класі, а вдома виробляє певний алгоритм дії в процесі вивчення мови. Змістова структура підручника повинна будуватися на основі тематичного принципу, тобто кожен розділ об’єднується певною темою. Необхідно включати ілюстративний матеріал у вигляді фотографій, карт, схем, малюнків, тощо; а також мають бути використані різноманітні засоби графічної візуалізації. Особливої уваги потребує уявлення про введення граматичного матеріалу і зміст та характеристика навчальних текстів.

      Оволодіння  іноземною мовою на початковому  етапі можливе лише в процесі  виконання цілого ряду вправ, тобто  регулярних повторюваних дій, направлених  на оволодіння певним видом мовленнєвої  діяльності. Проблема класифікації вправ  є досить багатогранною, тому існує  велика кількість поглядів на те, які  види та типи вправ слід виділяти. Наприклад, Є.І.Пассов взявши за висхідний критерій мету вправ з точки зору становлення мовленнєвого вміння, виділяє такі типи – вправи на формування навиків (умовно-мовленнєві) та вправи на розвиток вмінь (мовленнєві). Згідно з комунікативно-практичними цілями вивчення іноземної мови на початковому етапі, Пассов зводить все різноманіття вправ до трьох мовних типів: не комунікативні вправи, вправи на мовлення (або комунікативні вправи) та умовно-мовленнєві (або умовно-комунікативні вправи).

      В даному дослідженні ми розглянули два  підручника елементарного рівня  вивчення іноземної мови – підручник  для вивчення японської мови 「みんなの日本語１」та підручник для вивчення англійської мови “Headway Elementary”. Підручник 「みんなの日本語１」дозволяє студентам досягти таких знань, при яких на базовому рівні можливим стане спілкування на роботі, у сім’ї та школі. Метою даного підручника є відпрацювання розмовних навичок і, разом з тим, систематичне вивчення японської граматики та лексики, що є основою навчання. Особливістю даного підручника є присутність фурігани, що дозволяє студенту звикнути до ієрогліфів та запам’ятати їх читання. Проте, мінусом такого способу викладу навчального матеріалу є зосередження студентів здебільшого на фурігані, таким чином частково ігноруючи ієрогліфи. Метою підручника “Headway Elementary”є розвиток насамперед мовленнєвих навичок. Він пропонує велике різноманіття практичних занять від контрольованої практики, на кшталт видозміни речень та заповнення пропущених прийменників, слів та словосполучень, до вільної практики, такої, як рольова гра. Запропоновані заняття тренують точність використання мови в чотирьох найголовніших аспектах: усне мовлення, аудіювання, читання та письмо.

Об’єкт  дослідження: Об’єктом даного дослідження є підручник для вивчення японської мови 「みんなの日本語１」підручник для вивчення англійської мови “Headway Elementary”.

Предмет дослідження: Предметом даного дослідження є порівняльна характеристика прикладів вправ першого уроку підручника для вивчення японської мови 「みんなの日本語１」і першого уроку підручника для вивчення англійської мови “Headway Elementary”.

Мета  дослідження: Метою даного дослідження є виявити, яким чином відрізняється процес вивчення японської мови на початковому етапі від аналогічного процесу вивчення англійської мови.

Структура роботи: Дана робота складається зі Вступу та двох частин: 1 та 2 Розділи. 1 Розділ складається з двох підрозділів, 2 Розділ складається з трьох підрозділів. Далі йдуть Висновки та Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Розділ 1

   Теоретичні  передумови розробки підручників

1. Науково-методичні основи підручникостворення

   Підручник для елементарного рівня вивчення мови має важливе значення для  розвитку компетенції студента. Однією з характеристик сучасного підручника для вивчення іноземної мови є  здатність його відображати внутрішню  структуру за допомогою зовнішньої. Зовнішня структура заснована на внутрішній концептуальній основі, складовими якої є компоненти системи навчання  - цілі певного року навчання, зміст  навчального предмету і процесу  формування іншомовних знань, навичок та вмінь, методи та засоби навчання.

   Л.Т.Нечаєва  визначає структуру підручника так:

   До  зовнішньої структури підручника належать його складові частини, розділи, параграфи, тощо. Як складові частини підручника виділяємо:

• глави ввідно-фонетичного курсу (5 глав);
• глави основного курсу (25 глав), кожна з яких співвідноситься з певною темою;
• додатки (покажчик теоретичних розділів, тощо);
• заголовки.

   Структурною одиницею підручника є частина, що має чітку будову згідно з її конкретним змістом. Частина ввідно-фонетичного курсу підручника співпадає за обсягом з реальним уроком педагогічного процесу, а частини основного курсу підручника розраховані на 14-16 годин аудиторних занять.[7]

   В підручнику має чітко простежуватись принцип поступового зростання  складності та обсягу введення мовного  матеріалу. Перші уроки будуються  таким чином, щоб у студентів  з самого початку не виникало відчуття неприйняття мови через її складність. Кількість нових слів в перших уроках декілька разів менша, аніж в уроках, розташованих в середині та наприкінці підручника.

   Підручник мусить бути побудований таким чином, щоб не лише перші, а й останні  уроки були найменш важкими. На початку  навчання студенти лише розпочинають вивчення іноземної мови, а наприкінці року природнім є накопичення втоми і процент засвоєння нового матеріалу досить низький.

   Підручник мусить бути чітко структуризований, всі частини будуються за однаковою схемою, що сприяє кращій організації занять в класі, а вдома виробляє певний алгоритм дії в процесі вивчення мови.

   Змістова  структура підручника повинна будуватися на основі тематичного принципу, тобто кожен розділ об’єднується певною темою. Перші уроки пов’язані з темами «знайомство», «університет», «аудиторія» тощо, що сприяє адаптації студентів до нового для них процесу вивчення іноземної мови. Ситуації за цими темами вже включені в комунікативний досвід студентів, що допомагає їм при вивченні мови, надаючи сприятливий, психологічно близький фон. Така тематика дозволяє не замислюючись над змістом висловлювання, приділяти увагу формі вираження на новій для них іноземній мові.

   У підручник необхідно також включати ілюстративний матеріал у вигляді  фотографій, карт, схем, малюнків, що допоможе не лише зрозуміти тексти, що містять лінгвокраїнознавчий матеріал, але й посилить мотивацію вивчення мови, оскільки студент наочно може бачити незвичну для нього країну, її культуру.

   В підручнику мають бути використані різноманітні засоби графічної візуалізації, тобто підібрані різні шрифти, що сприяють виділенню, підкресленню окремих частин підручника, полегшенню роботи з новим матеріалом. В підручнику має бути продумане розташування матеріалу окремо на кожній сторінці, що забезпечить наочність матеріалу та зручність його використання.

   Особливої уваги потребує уявлення про введення граматичного матеріалу у підручнику. Поняття граматики розуміють як будову мови і подають студентам у вигляді набору граматичних правил-інструкцій, вибір яких залежить від таких факторів, як характер і функціональні особливості структури мовного явища, його співвіднесення з рідною мовою, послідовність засвоєння та умови навчання. На початковому етапі навчання правила являють собою орієнтовну основу дії. При викладенні граматичного матеріалу важливою є його організація на основі певної послідовності та взаємодія виділених явищ для поетапного формування предметних та розумових дій студента. .[7]

   Нечаєва Л.Т. виділяє такі основні принципи послідовності введення граматичного матеріалу:

• принцип послідовності, тобто новий матеріал вводиться з урахуванням пройденого, що також дає можливість багаторазового повторення пройденого. Це особливо важливо при введенні синтаксичних конструкцій, заснованих на комбінаціях декількох форм та службових слів;
• принцип ступеня близькості з рідною мовою пояснює той факт, що на початковому етапі необхідно враховувати наявність або відсутність певного явища у рідній мові, тобто складність його функціонального засвоєння;
• принцип важливості граматичних явищ для розвитку мовлення, тобто спочатку вводяться граматичні форми, що найчастіше зустрічаються у мовленні. Такий принцип дозволяє розвивати вміння і навики природного спілкування;
• принцип сполучуваності елементів мови один з іншим, що дає можливість природного використання їх у мові;
• принцип комунікативної цінності, тобто включення граматичних явищ, використання яких дозволяє студентам постійно розширювати вміння та навички спілкування, сформовані на попередніх уроках;
• принцип системності, згідно з яким необхідно орієнтуватися на поступове створення цілісного уявлення про будову та функціонування системи мови, тобто при поясненні нового граматичного явища, слід чітко визначати його місце в системі мови;
• принцип «опозиції», тобто одночасне введення пар, протилежних за змістом, наприклад, стверджувальні та заперечні форми дієслів, тощо. .[7]

        При виділенні граматичних явищ, слід пам’ятати про граматичні  явища, що не мають аналогів  у рідній мові та приділяти  їм найбільше уваги.

      Багато  уваги також потребує пояснення  та порівняння використання синонімічних граматичних конструкцій, особливо таких, що мають у рідній мові лише один спосіб вираження. При введенні чергової синонімічної конструкції  слід проводити зіставлення з  введеною раніше формою або ж при  одночасному введенні всіх форм проводити  їх зіставний аналіз.

      Важливим  для створення підручника з іноземної  мови є зміст та характеристика навчальних текстів. Виходячи з цілей та завдань навчання, визначають головні характеристики навчальних текстів – тексти повинні включати мовленнєвий та фактичний матеріал для створення стимулу для навчальної комунікації і для розвитку соціокультурної компетенції студентів. До того ж, тексти повинні мати високу пізнавальну цінність та бути інформаційно насиченими, цікавими, емоційно забарвленими, написаними сучасною нормативною мовою, доступними, а також включати нову граматику; вони можуть слугувати основою для навчання читання, усного та писемного мовлення.

      Неможливість  використання на початковому рівні  автентичних текстів є причиною створення навчальний текстів, що є  максимально наближеними до автентичних. За Нечаєвою Л.Т., навчальний текст –  це текст, написаний згідно з цільовими  установками підручника та нормами  спілкування. Навчальні тексти, являючи  собою дискурс – текст, взятий в аспекті подій, мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодій людей, повинен володіти певними параметрами:

• характеризуватися структурною, лексико-фразеологічною, граматичною, функціональною автентичністю;
• характеризуватися культурологічною, інформативною, ситуативною автентичністю.

   Такі  навчальні тексти у сучасній методичній літературі прийнято називати «методично автентичними текстами». .[7] 

2. Типи  та види вправ

   Оволодіння  мовленнєвою діяльністю іноземною  мовою на початковому етапі можливе  лише в процесі виконання цілого ряду вправ. Тому, необхідно відповісти на запитання: «Що таке вправа?» та «Чи будь-яке виконання завдання є вправою?»

   С.Ф.Шатилов значення поняття вправа розкриває так: «вправа – це спеціально організоване в навчальних умовах одно- або багаторазове виконання окремих чи ряду операцій або дій мовленнєвого чи мовного характеру. Вправа – це регулярна повторювана дія, направлена на оволодіння певним видом мовленнєвої діяльності». [2]

   Проблема  класифікації вправ є досить багатогранною, тому існує велика кількість поглядів на те, які види та типи вправ слід виділяти. Перша спроба розробити основні типи і види вправ для вивчення іноземної мови належить академіку І.В.Рахманову. Він виділив:

1. Мовні та мовленнєві вправи;
2. Вправи, пов’язані та непов’язані з текстом;
3. Вправи з перекладом та без.[9]

   Б.А.Лапідус у своїй класифікації вправ пропонує:

     1) Власне тренувальні вправи;

     2) Елементарні комбіновані вправи;

     3) Комбіновані вправи.[10]

    Особливої уваги потребує класифікація вправ, яку пропонує Є.І.Пассов. В якості висхідного критерію для визначення типу вправ він виділяє мету вправ з точки зору етапів становлення мовленнєвого вміння. Згідно з цим критерієм, всі вправи поділяються на: