Профілактика домашніх конфліктів та попередження їх негативного впливу на дитину

                 Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

                Маріупольський державний університет

                          Кафедра дошкільної освіти

 

 

 

 

 

ІНДЗ: Профілактика домашніх конфліктів та попередження їх негативного впливу на дитину

 

 

 

 

Виконала студентка

ІV курсу спеціальності 

«Дошкільна освіта» 

Пахомова Оксана

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          МАРІУПОЛЬ - 2012

Вступ

Сім’я – одна з найвеличніших  цінностей, що створені людством за період свого існування. Жодна нація, жодне історичне суспільство не обійшлося без сім’ї. В усі часи сім’я була консервативною малою групою, яка ніколи поспішно не реагувала на різноманітні впливи навколишнього середовища, а прагнула цілісно їх осмислити та прийняти виважене рішення, яке б відповідало її інтересам. Внутрішня організація сім’ї зумовлена домовленістю її засновників – подружжям, яке в сімейних відносинах має культивувати турботу одне про одного, піклування, зрештою, зберігати, продовжувати, формувати нові родинні традиції, тобто мета спільного проживання уже наперед визначається подружжям під впливом старших родичів, інших референтних осіб, а згодом – усіма членами сім’ї, зокрема дітьми. Сім’я – це місце та умова постійної реалізації власного досвіду, знань, без яких неможлива наступність поколінь і, як наслідок, гармонійне існування й розвиток людської спільноти.

Сім’я розглядається, з  одного боку, як специфічний соціальний інститут, що виконує ряд таких  основних функцій як репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, рекреативна, які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і з іншого, як мала соціально-психологічна група, в якій з найбільшою природністю задовольняються чисельні найважливіші особистісні потреби людини.

Актуальності набуває збереження гармонійних стосунків молодих людей, які створили сім’ю, які не застраховані від різного роду сімейних проблем, що є досить поширеними у вирі буденного життя. Дисгармонійні стосунки негативно впливають на самі подружні пари, а особливо на розвиток особистості їхніх же дітей. Особистість починає формуватися з народження в результаті спілкування з близькими дорослими. Ще до народження дитини між дорослими складається певний стиль відносин, який в майбутньому буде проектуватися і на відношення до дитини, і на тип виховання, що буде застосовуватися. Дуже важливо для розвитку майбутньої особистості дитини, щоб в сім’ї існувала повага, взаєморозуміння, співпереживання, взаємодопомога, підтримка і довіра .

1. Характеристика сучасних сімейних стосунків

 

Сім’я - це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини, індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї, соціальні установки і цінності та ін.

У взаєминах подружжя в період першої фази сімейного життя  часто виникають негаразди, пов'язані з надмірною емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини, Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків.

У пізніших фазах подружнього життя  та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших  установок подружжя в сімейних взаєминах  створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я мас притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків. Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособистісних стосунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей.

В умовах сьогодення дуже важко створити міцну неконфліктну сім’ю. Велику руйнівну роль відіграють такі чинники як незадовільний  економічний стан сім’ї зокрема  і держави в цілому, сексуальна революція, яка знецінила роль сім’ї як такої, натомість запропонувавши альтернативні її форми. Почастішали випадки розлучення, коли партнери розходились через те, що не задовольняли один одного в статевому відношенні, при чому цей критерій нерідко ставився вище, аніж, скажімо, матеріальне становище. Ще одним чинником є жіноча емансипація, з появою якої значно почастішали розлучення, оскільки жінки перестали залежати від чоловіків в економічному і соціальному відношенні.

Благополуччя сім’ї залежить від специфіки засвоєних ролей чоловіка i дружини, батька i матері. Знання i уявлення про себе як людину певної статі iз специфічними для чоловіка i жінки потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами i формами поведінки, а також уявленнями про сімейне життя служать психологічним фоном шлюбу i впливають на мiжособистiснi відносини подружжя.

Основні сімейні цінності, незважаючи на різні негаразди, залишаються  незмінними. Це піклування про дітей, взаємодопомога, взаєморозуміння. Але, зазначимо, що криза духовності в Україні сьогодні спричинила втрату звичних моральних ідеалів, в тому числі і в сім’ї, члени якої стурбовані не проблемами духовного зростання. Тому, на жаль, формування деформованих уявлень про сімейні цінності зараз посилюється, що виявляється в прагненні подружжя, їх основного носія, уникати відповідальності за сімейні негаразди, звинувачувати в них будь-кого, лише не себе.

З метою посилення значущості сімейних цінностей необхідно хоча з молодшого  шкільного віку популяризувати теоретичні знання про сім’ю як основу суспільства, протиставляти їх примітивізму мислення й поведінки дорослого оточення, на зразках яких, як правило, зростає ще більш примітивне покоління.

 

 

2. Психологія сімейного виховного впливу на розвиток особистості дитини

 

Не виникає сумнівів, що розвиток особистості дитини в сучасній сім’ї  не втрачає гострої актуальності. Сім’я, на думку вчених, - єдиний соціальний інститут, який забезпечує (може й повинен  це робити) ефективне виховання дітей; так само як і переконливим може бути підсумок історичного розвитку людства: дитина як суб’єкт соціалізації не лише сама змінюється під дією виховних впливів, а й змінює своїх вихователів. І тому проблеми, з якими доводиться стикатися батькам у ставленні до своїх дітей, є вічними, а сім’я, як своєрідний мікроколектив, відіграє істотну й довготривалу роль у процесі становлення особистості дитини. Для з’ясування особливостей організації виховного процесу в сім’ї в сучасній психологічній науці прийнято виділяти такі напрямки її психологічного аналізу:

1. Склад сім’ї. За такою ознакою виділяють повні, неповні, формально повні сім’ї. Зрозуміло, що найсриятливіші психологічні умови для повноцінної сімейної соціалізації найбільш ймовірно очікувати від повних сімей. До цього інтуїтивно прагнуть і самі діти. Правильними є слова однієї дитини, що у неї дві руки для того, щоб однією триматися за руку батька, а другою – за руку матері. Однак, характеризуючи повну сім’ю, важливо враховувати типи взаємовідносин, що в ній складаються: чоловік – дружина; батьки – діти; діти – батьки; діти – діти.

2. Характеристика сім’ї, яка визначається за критеріями гармонійності або проблемності взаємовідносин. Повна сім’я, в якій наявні всі типи взаємовідносин, називається повноцінною і в педагогічній психології переважно характеризується як гармонійна. Внутрішньосімейні відносини у таких сім’ях відповідають принципові гуманності – формуванню й прояву ставлень до іншого, як до себе, і до себе, як до іншого, а також передбачають взаємну повагу і вимогливість, доброту і щедрість, щиросердність і відвертість. Це створює сприятливий соціально-психологічний клімат у сім’ї, де активні взаємостосунки між усіма її членами будуються на принципах позитивної взаємоприв’язаності, взаємозацікавленості тощо.За умов неповної чи формально повної сім’ї повноти таких відносин важко досягнути. Результати психологічних обстежень даних сімей засвідчують, що вони набагато частіше потрапляють до розряду проблемних (конфліктних, антипедагогічних, асоціальних).

3. Психологічному аналізу піддається також типовий стан (мікроклімат сім’ї), що у психології розуміють як спосіб самопочуття, найбільш характерний для всіх членів сім’ї, який визначає їхнє ставлення до неї. Тут розрізняють емоційно комфортні сім’ї (переважно діти переживають відчуття захищеності, емоційний комфорт); тривожні сім’ї (їх мікроклімат – найчастіше проекція відповідних особистісних характеристик батьків; у тривожних матерів часто виростають тривожні діти, що тривалий час позначатиметься на їх розвитку); сім’ї, яким притаманний емоційно-психологічний дискомфорт і нервово-психічне напруження. Такий мікроклімат, як правило, характерний для проблемних сімей, яким притаманне малоефективне, педагогічно неадекватне спілкування між членами родини. Поведінка значущих дорослих, їх бурхливі реакції на оточуючих чи повсякденні ситуації, що зазвичай виникають, - усе це дзеркально відтворюється на стилі спілкування їх дітей з іншими та формує у них подібний тип поведінки.

4. Напрямком психологічного аналізу є також стиль сімейного виховання, який у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини. Обраний стиль, як правило, визначає систему виховання, якій притаманне більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що по відношенню до дитини можна допускати, а чого не можна, хоча не завжди усвідомлюється об’єктивно існуюча мінлива множинність цілей і завдань виховної роботи з дітьми. Відповідно прийнято виділяти п’ять стилів (тактик) виховання в сім’ї:

- авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо;

- демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності;

- ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім’ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Іх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність;

- потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Виділяють також нестійкий  стиль виховання, для якого характерний  непрогнозований перехід батьків  від одного до іншого стилю ставлення  до дитини. Такі „перепади" народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю.

5. Напрямком психологічного аналізу виховання дитини в сім’ї є також порушення сімейного виховання (у психології розглядають як стійке поєднання певних рис виховання, яке призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини). Відповідно виділяється низка критеріїв: рівень протекції (гіпер- або гіпопротекція як сила і час, витрачена батьками на виховання дитини); ступінь задоволення потреб (матеріально-побутових і духовних: потурання, ігнорування потреб дитини); рівень вимогливості до дитини (як визначення кола обов’язків, покарання, заборони: надмірність або недостатність вимог-обов’язків, надмірність або недостатність вимог-заборон, надмірність або мінімальність санкцій на порушення поведінки дитини). Поєднуючись, такі риси утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Зокрема, потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю); домінуюча гіперпротекція (авторитарний і ліберальний стилі); підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль); гіпопротекція (ліберальний стиль).