Формування культури мовлення школярів на уроках рідної мови

4) метод стимулювання навчальної діяльності використовується з метою стимулювання й мотивації навчання учнів. Ефективними є дидактичні ігри, аналіз життєвих ситуацій, створення ситуацій спілкування, наближених до щоденних реальних життєвих ситуацій;

5) методи контролю й самоконтролю у навчанні, за допомогою яких з'являється можливість не тільки визначити рівень навченості учнів, а й коригувати подальшу діяльність учителя (або самого учня у випадку самоконтролю).

Оскільки у сучасних умовах домінувальним є особистісно зорієнтований підхід до навчання, який зумовлює надання належного місця методам і формам навчання, сконцентрованим на учневі, - диспутам, груповій роботі, сюжетно-рольовій грі тощо, то найефективнішим з погляду досягнення мети особистісно зорієнтованого навчання є активні й інтерактивні технології навчання [33, с. 19].

Організація інтерактивного навчання з культури мови передбачає:

1) застосування прийомів і методів позитивної атмосфери й мотивації навчальної діяльності (активне слухання, комплімент, мікрофон, мозковий штурм, ситуативне моделювання);

2) формування емоційно-ціннісних орієнтацій, тобто усвідомлення, сприйняття, осмислення й застосування знань - цілеспрямоване відтворення етапів засвоєння матеріалу (робота в парах, малих групах, розігрування ситуації за ролями);

3) організацію рефлексії пізнавальної діяльності, тобто систематизація засвоєного матеріалу, застосування здобутих знань в умовах нової пізнавальної ситуації (акваріум, дискусія, круглий стіл) [17, с.47] .

Таке навчання передбачає формування навичок і вмінь, вироблення гуманістичних настанов на моральні цінності, створення атмосфери співробітництва, а вчитель матиме змогу стати справжнім лідером учнівського колективу. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, вільно спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

У процесі навчання з формування вмінь культури мови варто використовувати засоби навчання: мовлення вчителя і учнів; спеціально дібраний дидактичний матеріал (завдання, узяті з підручників, посібників, збірників переказів, диктантів, творів художньої літератури, спрямовані на засвоєння матеріалу та його перевірку); телепередачі, відеозаписи (кіно- фрагменти), радіозаписи, диктофонні записи (аналіз побаченого й почутого, здобуття нових знань і висновків), комп'ютерні програми, комунікаційні засоби (спілкування в Інтернеті, по мобільному телефону, створення sms-повідомлень тощо).

Вважаємо, що для культури мови важливо досконало володіти вміннями правильно слухати, читати, писати й говорити, тобто формувати вміння культури спілкування в усіх чотирьох видах мовленнєвої діяльності.

Під час слухання і читання учень переважно здійснює прийом і перероблення одержаної інформації (осмислення, оцінювання, власне інтерпретування), а шляхом говоріння й письма реалізує процеси висловлення думок, почуттів, здійснює власне повідомлення

Для ефективного спілкування важливо вміти слухати й розуміти те, що говорить співрозмовник. Для цього потрібно навчитися концентруватися, аналізувати зміст почутого, уміти мовчати під час того, коли говорить співрозмовник (учень, учитель, батьки), дотримуватися правил поведінки: не розвалюватися на стільці чи парті, не розмовляти під час слухання, не відволікати увагу інших тощо. Основне завдання під час навчання слухання й читання - розуміти те, що дитина чує і що читає, тобто сприйняття звукового і графічного тексту, яке полягає в тому, щоб “вловити” в тексті основні ідеї, значущі слова, певні фрази, які визначають його зміст, уміти виділити в кожній частині тексту головне за змістом поняття, узагальнити його, утворивши єдиний ланцюг ідей. Однак для формування в школярів навички осмислено слухати й читати, необхідно використовувати прийоми активного і цілеспрямованого слухання й читання, що вимагає від учителя певної системи роботи.

З огляду на те, що для організації активного слухання вчитель насамперед повинен налаштувати учнів на слухання й проконтролювати, щоб це налаштування було ними прийнято, тому важливо, щоб учень передусім міг усвідомити, що слухання вимагає сприйняття й розуміння. А для активного сприйняття й розуміння висловлювання (тексту) дітей слід ознайомити з правилами культури поведінки під час сприйняття усного й писемного мовлення.

Система роботи з формування культури мови учнів 5-6 класів на уроках української (рідної) мови повинна містити вправи і завдання, розраховані на постійне залучення школярів до активних форм спілкування, сприяти розвиткові їхньої мовленнєва компетентності.

Отже, для формування вмінь культури мови велике значення має визначення найраціональнішої системи вправ і завдань. Основним напрямом роботи у формуванні вмінь культури спілкування є створення ситуацій спілкування (максимально наближених до життєвих), у яких учні набувають навичок орієнтуватися в ситуації, вести діалог, використовуючи формули мовленнєвого етикету й збагачуючи її лексичний запас. При цьому необхідно враховувати, що робота з ситуативними завданнями буде ефективною за умови систематичного їх використання на уроках української мови. Залучення учнів до участі в мовленнєвій ситуації, наближеній до природної, допомагає уникнути формальності під час виконання мовленнєвих завдань, сприяє створенню невимушеної, і творчої атмосфери на уроці [34, с. 36]. Ситуативні завдання діалогічного характеру відіграють важливу роль у процесі формування комунікативних умінь учнів, навичок культурного спілкування, оскільки вони є проміжним етапом між теоретичними знаннями учнів і практичним використанням у щоденних життєвих ситуаціях.

У системі ситуативних завдань важливими елементами є мотивація (спілкування з однолітками, відчуття краси і багатства рідної мови позитивно впливають на мотивацію учнів під час створення власних висловлювань), самостійна робота учнів (сприяє формуванню допитливості учнів, свідомості, творчому підходу до виконання кожного завдання) і стимулювання діяльності учнів з боку вчителя (уміло організувати навчальний процес, щоб учні відчували при цьому задоволення від комунікативної й пізнавальної потреби, а також необхідність у проведенні самостійної роботи над удосконаленням власного мовлення). Для спілкування на уроці важливим є створення певних умов за допомогою дидактичного ілюстративного матеріалу, проблемних завдань, змодельованої ситуації, яка спонукає учнів до активного спілкування. Запропоновані учням види вправ і завдань спрямовано на розвиток уваги до слова, на збагачення мовлення учнів, формування вмінь будувати висловлювання з урахуванням ситуації спілкування, засвоєння правил мовленнєвого етикету, вимог до культури спілкування; зверталася увага на структуру етикету спілкування, аудіювання і читання текстів, відшукування у них формул мовленнєвого етикету, на створення діалогічного мовлення, аналіз створених висловлювань щодо характеристики мовленнєвої поведінки, етикету, характеру, культури поведінки. Особливого значення у системі вправ і завдань у зв'язку з цим надавалося таким, які забезпечують міжпредметний зв'язок у навчанні (зв'язок із вивченням програмових творш на уроках української і зарубіжної літератур, на яких особлива увага надається завданням, що вимагають через мову дійових осіб дізнатися про їхній характер, настрої, розуміти поведінку і вчинки, а також завданням, які містять рекомендації щодо характеристики культури поведінки персонажів з урахуванням ситуації спілкування, що спонукають визначити своє ставлення і автора до них).

Систему вправ і завдань було поділено на такі види

1) за ступенем творчості або за складністю:

• рецептивні вправи й завдання проводяться безпосередньо після ознайомлення учнів з теоретичним матеріалом для перевірки рівня засвоєння мовленнєвих понять і правил (назвати усталені вирази ввічливості при звертанні; назвати відомі формули мовленнєвого етикету, що використовуються у ситуаціях зауваження чи докору; назвати відомі формули схвалення виконаної запропонованої другові роботи; назвати формули подяки і відповіді на них);
• репродуктивні вправи й завдання, спрямовані на формування конкретних мовленнєвих умінь, якими передбачається застосування здобутих знань на практиці, тобто в процесі виконання відповідних мовленнєвих дій, на розвиток умінь і навичок учнів аналізувати, трансформувати запропонований матеріал і вставити в частину реплік потрібні слова чи словосполучення із формул мовленнєвого етикету; поставити запропоновані іменники у кличному відмінку, тобто у формі звертання; навести синонімічні варіанти до висловів мовленнєвого етикету; прочитати першу частину правил вітання і закінчити думку; виписати із фольклорних джерел історичні формули подяки й вдячності, порівняти їх із сучасними; зробити зауваження своєму другові у зв'язку з недоречною поведінкою в громадських місцях; висловити вдячність за надану послугу тощо; прослухати діалог і схарактеризувати його з погляду етикетних норм; визначити у прислів'ях, які порушення мовного етикету в них названо; побудувати форми привертання уваги у запропонованих варіантах звертань; утворити зменшувані форми від запропонованих іменників, записати складені з ними речення, використовуючи форми звертання під час вітання тощо);
• продуктивні завдання (в основному творчого характеру), спрямовані на формування в учнів комплексу мовленнєвих умінь. Це в основному побудова висловлювань різних видів (скласти розгорнутий діалог, уживаючи різні формули звертання; скласти діалог, користуючись описом ситуації за інструкцією; прослухавши текст, підготувати усну розповідь на тему: “Як ми вітаємося”; скласти діалог у запропонованій ситуації спілкування; побудувати висловлювання дискусійного характеру на тему: „Чи впливає вітання на настрій людини?; розіграти діалог, використовуючи форми мовленнєвого етикету відповідно до ситуації спілкування; написати текст запрошення на свій день народження, ураховуючи вік, посаду, соціальний стан запрошених; спостерігати за усним мовленням своїх однокласників, виявляти слова-паразити, уміти проаналізувати їх частотність і ситуаційну зумовленість, скласти поради щодо їх викорінення; скласти діалог за опорними словами, за аналогією, за описаною ситуацією; придумати й записати різноманітні компліменти відповідно до запропонованих варіантів адресатів тощо);

2) за метою проведення:

• підготовчі, спрямовані на активізацію опорних знань учнів; проводяться вони зразу після опрацювання нового матеріалу. Основна мета таких вправ і завдань -- забезпечити пізнавальну й психологічну підготовку до сприймання нового матеріалу, створити мотивацію навчання, стимулювати пізнавальну активність дітей; допомогти глибше усвідомити правила, виробити вміння й навички застосовувати теоретичний матеріал на практиці;
• тренувальні завдання -- знаходження вивченого поняття і засвоєння шляхів його пошуку. Такі завдання сприяють закріпленню, удосконаленню мовних і мовленнєвих умінь. Здебільшого це проблемні завдання практичного спрямування (застосування здобутих умінь і навичок у нових умовах за допомогою в основному завдань творчого характеру). На цьому етапі підвищується рівень складності виконання завдань, а також рівень самостійності в роботі;
• контрольні вправи і завдання (перевірка здобутих знань, сформованих умінь і навичок).
• 3) за ступенем самостійності:
• колективні вправи, які використовувалися з метою перевірки рівня засвоєння учнями знань і сформованості необхідних умінь і навичок;
• індивідуальні вправи використовувалися для самостійного виконання учнем завдань;
• за формою проведення:
• усні і письмові вправи та завдання;
• за місцем проведення:
• класні і домашні вправи та завдання.

Дуже важливо, щоб усі вправи і завдання, дібрані для формування вмінь культури спілкування, відповідали таким умовам:

1. Оволодіння процесом спілкування здійснюється в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо) і за допомогою форм мовлення (монологу і діалогу).
2. Роль слухання (мовчазного і немовчазного) у формуванні культури мови полягає у вміннях учнів активно слухати співрозмовника, орієнтуватися в ситуації спілкування, здатності сприймати інформацію, трансформувати її у висловлення власної думки, дотримання правил поведінки.
3. Читання як репродуктивний вид мовленнєвої діяльності для культури спілкування - це вміння читати вголос і мовчки, дотримуючись правил поведінки під час читання.
4. Говоріння, тобто вербальна комунікація, здійснюється у формі монологу чи діалогу з дотриманням норм культури спілкування і використанням елементів невербальної комунікації, яка супроводжує процес говоріння.
5. Дотримання культури писемного мовлення - це вміння розкривати основну думку в різних видах письмових текстів, дотримуючись норм мовленнєвого етикету відповідно до ситуації спілкування і правил культури спілкування.
6. Добір вправ здійснюється тематично відповідно до комунікативної спрямованості навчання, що сприяє виробленню вміння дотримування норм культури спілкування у відповідній ситуації спілкування, ураховуючи її складові.
7. Певна частина вправ спрямована на засвоєння активного словника поширених формул мовленнєвого етикету і необхідного їх вибору відповідно до ситуації спілкування.
8. Основна частина вправ ситуативного характеру, з використанням елементів сюжетно-рольових ігор, що допомагає відтворенню ситуацій, наближених до реальних життєвих умов і форм спілкування, практичному засвоєнню правил культури спілкування, відповідає віковим особливостям учнів.
9. Запропоновані види вправ і завдань мають системний і систематичний характер, подаються в логічній послідовності - від теоретичних до практичних, від простіших до складніших, від репродуктивних до творчих, від уміння сприймати та орієнтуватися в ситуації спілкування до втілення здобутих знань, сформованих умінь і навичок у реальних життєвих ситуаціях спілкування.

Природне мовне середовище рідко буває настільки досконалим, щоб забезпечити опанування дитиною всієї різноманітності мовних засобів на рівні наслідування зразків, а також репродуктивного та продуктивного їх використання у мовленні. Для оволодіння словниковим запасом у всіх його особливостях і проявах необхідне штучне мовне середовище, яке створюється в школі і передусім на заняттях з рідної мови на основі добре продуманої системи навчально-тренувальних вправ, у процесі виконання яких формуються і вдосконалюються всі мовні вміння і навички. Пропонована система вправ і завдань сприятиме збагаченню мовлення учнів, прилученню їх через мову до культурних надбань рідного народу, що допоможе вчителю реалізувати культурологічний принцип у навчанні рідної мови.

У систему вправ і завдань включено типології, в основу яких покладено такі мовленнєвомислительні процеси і принципи:

1) сприйняття і репродуктивне відтворення мовних засобів;

2) використання засвоєного мовного матеріалу;

3) принцип проблемності;

4) творча діяльність,

5) принцип диференціашї, 

Вправи першої типології спрямовані на ознайомлення учнів з лексичною системою української мови, засвоєння певного кола теоретичних відомостей і понять з лексикології, а також сприяють формуванню лексичних умінь і навичок. Крім цього, ці вправи активізують і збагачують словниковий запас учнів, виховують увагу до незнайомих слів, їх значень, розвивають лінгвістичне і логічне мислення.

Серед вправ першого типу виділяємо три основні різновиди, використання яких залежить від теми і мети уроку. Вправи лексико-семантичні. З їх допомогою школярі засвоюють необхідні теоретичні відомості з лексикології набувають різноманітних вмінь і навичок: вчаться знаходити етно-культурознавчі слова в тексті, виявляти характерні риси, виробляють вміння визначати за словником значення слова та сферу його вживання. Все це виховує увагу учнів 6 класу до етнокультурознавчої лексики, свідомий підхід до відбору слів для використання у власному мовленні, підвищує інтерес до вивчення мови і сприяє збагаченню словникового запасу. Наведемо зразки цих вправ;

1. Прочитайте текст. Випишіть виділені етнокультурознавчі слова. Поясніть, що вони означають.

Протягом століть скриня в Україні була у великій пошані. Сюди складали одяг, рушники, полотно, прикраси - все найцінніше для господині.

За звичаєм скриню ставили на видному місці. Поряд з вишиваними рушниками і килимами вона була прикрасою хати. Тут зберігався і посаг нареченої. Виходячи заміж, дівчина забирала з собою й скриню, котра символізувала працелюбність нареченої та її родини, бо все, що в ній було, виготовлялося власноруч. На весіллі скриню оглядало все село, обговорюючи її вартість і художнє оздоблення (Я. Орел).