Формування культури мовлення школярів на уроках рідної мови

 

 

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

ННІ української філології та соціальних комунікацій

 

Кафедра методики навчання, стилістики та культури української мови

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з методики викладання української мови

на тему:

“УДОСКОНАЛЕННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКОЛОГІЇ (6 КЛАС)”

 

 

Студентки 4 курсу В групи

напряму підготовки - 6.020303

українська мова та література 

 

Шорнікової Н.Ю.

Керівник: Руденко В. М.

 

Рецензент:

 

 

Національна шкала_______

Кількість балів:____Оцінка: ECTS____

 

Члени комісії:

 

 

________  ___________________

________  ___________________

________  ___________________

 

 

 

 

 

 

м. Черкаси - 2015

ЗМІСТ

 

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. СИСТЕМА РОБОТИ СЛОВЕСНИКА З КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ.................................................................................7

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ВПРАВ З КУЛЬТУРИ МОВИ У 6 КЛАСІ..................14

ВИСНОВКИ...........................................................................................................39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах національного та соціально-культурного відтворення, становлення державності та демократизації суспільства, відродження інтелектуального та духовного потенціалу громадян України, розширення сфер функціонування української мови як державної особливої ваги набуває культура усного мовлення - найважливішого засобу спілкування, виховання і всебічного розвитку особистості. Відповідно до сучасних потреб прийнято ряд документів, які визначають шляхи реалізації наскрізного завдання в галузі мовної освіти. Особливої значущості набуває робота, спрямована на формування культури українського мовлення, починаючи з початкової ланки загальноосвітньої школи, оскільки набуті в молодшому шкільному віці лінгвістичні знання та мовленнєві вміння стають підґрунтям комунікативної досконалості та нормативності мовлення.

Проблема культури мовлення завжди була у центрі посиленої уваги вітчизняних лінгвістів і методистів (Н.Д. Бабич, І.К. Білодід, О.М. Біляєв, С.Я.Єрмоленко, М.А. Жовтобрюх, А.П. Каніщенко, А.П.Коваль, Л.І.Мацько, М.І. Пентилюк, М.М. Пилинський, В.М. Русанівський та ін.). Вченими визначено питання мовної культури людини та суспільства, теорії мовної норми, комунікативні якості культури мовлення., психологічний та психолінгвістичний аспекти породження та особливостей усномовленнєвих висловлювань, які досліджували Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, І.О. Синиця та ін.

Однак дослідниками висвітлено питання вдосконалення мовної майстерності тих, хто вже одержав шкільну освіту (студентська молодь, вчителі), тоді як систематична робота щодо формування й удосконалення мовленнєвої культури, саме учнів загальноосвітньої школи, зокрема початкової, залишається актуальною і водночас недостатньо розробленою. Окремі аспекти розвитку мовленнєвої культури школярів початкової ланки знаходимо, аналізуючи дослідження методичного характеру: становлення і розвиток орфоепічних норм мовлення молодших школярів (М.Л.Микитин), прийоми вироблення у дітей навичок україномовного етикету (Р.М. Миронюк), формування орфографічних норм української мови у молодших школярів (Р.І. Черновол-Ткаченко) тощо. 

Натомість пошук шляхів оптимізації мовного виховання, перш за все формування нормативного українського мовлення учнів ще не був предметом спеціального дослідження вчених.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що культура мовлення як складова загальної культури є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства.

У нових соціально-економічних умовах розбудови незалежної держави зростає значення проблеми формування соціально активної та духовно багатої особистості. Центральним є питання мовленнєвої культури. А точніше, забезпечення високої культури мови й мовлення в усіх сферах життя.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування культури мовлення школярів на уроках рідної мови.

Мета дослідження передбачає розв'язання комплексу завдань:

1. проаналізувати стан досліджуваної проблеми в лінгвістичній, психолінгвістичній, педагогічній, методичній літературі та практиці навчання української (рідної) мови в загальноосвітніх навчальних закладах;
2. з'ясувати педагогічні умови формування культури спілкування в учнів 6 класу на уроках української мови;
3. дібрати оптимальні методи, форми й засоби, що забезпечать успішне формування вмінь культури спілкування в учнів 6 класу;
4. розробити методику формування культури спілкування в учнів 6 класу на уроках української мови, апробувати її в процесі експериментального навчання.

Об'єктом дослідження є процес формування культури мовлення школярів.

Предметом дослідження є зміст, методи, форми і засоби формування культури спілкування в учнів 6 класу ЗНЗ.

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

- теоретичні: аналіз і синтез психолого-педагогічної, лінгвістичної і методичної літератури з проблеми дослідження з метою створення лінгводидактичної моделі формування в школярів культури спілкування; логіко-теоретичний аналіз змісту програм і підручників з української мови, етики щодо наявності в них орієнтації на формування культури спілкування; визначення рівнів і розроблення критеріїв володіння культурою спілкування учнями 6 класу; теоретичне осмислення й узагальнення педагогічного досвіду вчителів для визначення стану роботи з формування вмінь культури спілкування учнів 6 класу у шкільній практиці; розроблення змісту і методики формування вмінь культури спілкування учнів на уроках української мови;

- емпіричні: педагогічні спостереження за навчальним процесом й аналіз уроків української мови з метою визначення недоліків і труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування в усній і письмовій формах; анкетування та діагностування учителів, учнів, батьків з метою оцінювання рівня культури спілкування учнів 6 класу; аналіз учнівських робіт, усних і письмових відповідей реципієнтів для виявлення знань учнів 6 класу про культуру спілкування і рівня практичних умінь і навичок; бесіди з учителями й учнями з метою з'ясування шляхів підвищення рівня сформованості культури спілкування; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний етапи); кількісний і якісний аналіз здобутих результатів для визначення ефективності пропонованої методики.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: уперше створено та перевірено методику формування вмінь культури спілкування в учнів 6 класу на уроках української мови з урахуванням комунікативно-діяльнісного, особистісно зорієнтованого і соціокультурного підходів; визначено теоретичні засади культури спілкування; удосконалено прийоми, форми і засоби роботи з формування в школярів культури спілкування; подальшого розвитку набула робота з формування в учнів 6 класу навичок говоріння, застосування міжпредметних зв'язків, реалізація яких забезпечує  підвищення рівня культури спілкування школярів.

Практичне значення визначається спрямованістю на підвищення рівня культури спілкування учнів 6 класу. Запропоновано систему вправ і завдань, що сприяє формуванню культури спілкування школярів. Створено і впроваджено в шкільну практику систему роботи з формування в учнів 6 класу культури спілкування, яка може використовуватися для вдосконалення чинних програм і підручників з української мови, створення методичних посібників, у практичній роботі вчителів, для підвищення їхньої кваліфікації в системі післядипломної освіти, проведення лекційних курсів, практичних занять з методики викладання української мови у процесі навчання студентів-філологів.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 43 сторінки, з них 38 сторінок основного тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 

СИСТЕМА РОБОТИ СЛОВЕСНИКА  З КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

 

У всі часи у різних народів цінувалися люди з високою культурою, здатні відстоювати свою точку зору, говорити просто, логічно, доступно, лаконічно, але в той же час впевнено. Сьогодні вміння вести діалог, дискусію, презентацію, викликати певні емоції, бажання висло-влюватися цінується високо і є необхідною якістю культурної сучасної особистості.

У нових соціально-економічних умовах розвитку державності зростає значення і вимоги до формування соціально-активної, культурної та духовно багатої особистості. Однією із основних умов цього процесу є набуття школярами умінь і навичок вільно і грамотно володіти рідною мовою. Не володіючи досконало багатством рідної мови, громадянин буде не спроможним розвинути свою думку, оформити діловий документ, грамотно і переконливо представити виробничі інтереси, а від цього будуть гальмуватись функції, що покладені на нього суспільством. Тому одним із найголовніших завдань школи, і педагогів зокрема, є навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати свої думки. Саме з цих завдань визначаються шляхи подальшого вдосконалення роботи вчителя.

Державна національна програма „Освіта” одним із пріоритетних напрямків перебудови школи вважає формування мовленнєвої культури в процесі оволодіння рідною (українською) мовою. Вчитель, щоденно спілкуючись з учнями, може формувати їхню мовну культуру та здійснювати мовне виховання.

Культура мовлення здавна була об'єктом багатьох досліджень російських та вітчизняних учених (Д.Розенталь, Г.Винокур, Л.Скворцов, Б.Головін, К.Горбачевич, М.Шанський, М.Васильєва, І.Білодід, Н.Бабич, О.Біляєв, М.Жовтобрюх, М.Ільяш, А.Коваль, С.Єрмоленко, П.Дудик та інші). Про це свідчать різноманітні визначення самого поняття залежно від того, що береться за основу. Наприклад, Б.Головін зазначає, що поняття мовленнєвої культури має два аспекти: сукупність і система комунікативних якостей мовлення і вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення. Пропонує під терміном “культура мовлення” розуміти рівень оволодіння системою якостей мовлення окремими носіями мови [ 9, с. 8]. Відомий російський мовознавець професор Г.Винокур запропонував ідею про розмежування двох рівнів володіння культурою мовлення: “правильність і вправність” [ 7, с. 33]. Розвиваючи цей підхід, професор Л.Скворцов розуміє “володіння нормами усної і писемної літературної мови (правила вимови, наголошування, граматики, слововживання тощо), а також уміння використо-вувати виразні мовні засоби в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання” [ 29, с. 119].

С. Єрмоленко зазначає, що “культура мовлення пов'язана, з одного боку, з правильністю мови..., а з другого - з мовною майстерністю, стилістичним чуттям слова, доречністю використання варіантних мовних форм” [14, с. 81].

М. Ільяш вважає, що культура мовлення - це 1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, вміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і мети комунікації; 2) упорядкована сукупність нормативних мовних засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови та мету спілкування; 3) самостійна лінгвістична дисципліна [ 16, с. 5-6 ].

Як зазначає Н.Бабич, поняття культура мовлення має теоретичний (достатньо висвітлений у ґрунтовних працях) і практичний аспект, який “не може бути вичерпаний ніколи, бо виявляє себе щоразу для кожного мовця неповторно, не може передбачити всі можливості ситуації функціонування індивідуального мовлення” [ 2, с. 28]. Таким чином, культура мовлення - це нормативність і доцільність викладу інформації, тобто філологічне і психолого-педагогічне обґрунтування використання граматичних структур відповідно до умов і вимог конкретної ситуації.

Культура мовлення - це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній). Належна культура мовлен-ня - це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення - це стереотипи мислення.

Тільки через високу культуру мовлення проявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій. Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення. Нормативність - це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність - це, так би мовити, “технічна” сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання - розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співробітника, мовленнєвої ситуації.