Формування культури мовлення школярів на уроках рідної мови

Культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів'ям. Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. 

Плекання культури мовлення - обов'язок кожного. Для багатьох категорій мовців воно входить у професійні обов'язки. Це освітяни, працівники культури, державного апарату, засобів масової інформації, духовенство.

Рідне слово є важливим засобом виховання людини. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав: “Мова - це віконця, через які дитина бачить світ”. Видатний учитель вважав, що мова є складовою духовної культури дитини та її культури мови зокрема: “Багата мова - багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова - висока моральна культура. Убогість слова - це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості” [ 31, с. 507].

Культура мовлення, спираючись на здобутки мовної культури, включає в себе, по-перше, безумовне додержання (усно і на письмі) норм літературної мови, по-друге, мовленнєву майстерність того, хто говорить або пише.

Термін “культура мовлення” набуває все більшого поширення у сфері україністики. Вживають його і лінгвісти (Н.Д.Бабич, М.А.Жовтобрюх), і методисти (М. Вашуленко, М. Пентилюк). Термінологічні сполучення зі словом “мовлення” входять в обіг і в суміжних науках (внутрішнє мовлення, усне мовлення тощо). Так, психолог І.О.Синиця, який проводив дослідження на мовному матеріалі, від терміна “психологія мови” перейшов до терміна “психологія мовлення”.

Практично ж культура мовлення близька до стилістики мовлення, яка вивчає своєрідність складу та функціонування окремих конкретних форм мовлення, практичної мовленнєвої діяльності. Культура мовлення оцінюється і з позиції функціонування стилю мовлення (його словника, синтаксичної організації, діапазону експресивності).

Аналіз програм з української мови засвідчив, що чинна програма для 12-річної школи  позитивно відрізняється від попередніх програм тим, що в ній приділяється більше уваги роботі з формування культури спілкування учнів 5-6 класів,  проте недостатнім є ознайомлення школярів зі стандартними етикетними ситуаціями, визначення місця такої роботи для засвоєння правил мовленнєвої поведінки і спілкування. Потребують чіткішої конкретизації знання, уміння й навички з формування культури спілкування, певного розширення тематики усних і письмових висловлювань учнів 5-6 класів на уроках української мови та ін.

З огляду на чинні програми з української мови передбачається опанування школярами усної та письмової форм української літературної мови. Важливим є те, що формуванню комунікативної компетенції учнів сприятиме вдосконалення мовленнєвих умінь, розвиток логічного мислення, вироблення навичок аргументованого висловлювання думки. Безперечно, саме сформована належним чином комунікативна компетентність позитивно впливатиме на рівень володіння мовою, міцність, системність опанування знаннями з мови, вироблення навичок контролювати доцільність, правильність власної мовленнєвої діяльності. Одним із чинників впливу на формування навичок культури мовлення учнів є оволодіння нормами української літературної мови, а саме: лексичними (уживання слів у властивому їм значенні); граматичними (правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень та речень); стилістичними (уживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення); орфоепічними (правильна вимова звуків, правильне наголошування слів); орфографічними (правильний запис слів); пунктуаційними (правильна розстановка розділових знаків). Прагнення особистості до вдосконалення свого мовлення є вагомим показником її загального культурного рівня, свідченням культури думки. Схвальною є теза, що гарним мовцем можна стати за умови врахування таких показників: вироблення читацьких інтересів учнів; мовного чуття особистості (наслідування мовленнєвих зразків майстрів слова, культурних діячів, учителя-словесника); робота зі словниками різних типів; формування навичок критичного сприйняття мовлення оточуючих, власних висловлювань (редагування текстів, речень). Слід зазначити, що науковці основними ознаками культури мовлення вважають: правильність, точність, чистоту, багатство, різноманітність, виразність, доречність.

Незаперечним є факт, що саме вчитель, його ерудиція, професійна майстерність, загальна культура значною мірою впливає на формування особистості школяра. Культура мовлення набувається дитиною лише у процесі спілкування. А звідси - великі вимоги до якості мовлення педагога, аби бути своєрідним взірцем для своїх вихованців у спілкуванні.

Прикро, що практика навчання мови в школі нерідко засвідчує епізодичність, фрагментарність, безсистемність роботи з вироблення навичок культури мовлення. Актуальним на сьогодні є питання не лише мовного етикету вчителя, а й питання його мовного стилю. Цей стиль характеризується передусім бездоганним володінням нормами української літературної мови і (що має неабияке значення) позамовними засобами спілкування - міміка, жести, темп мовлення, паузація, модулювання голосом. Саме дотримання цих вимог слугуватиме виробленню у дітей певного еталону спілкування.

У підручниках з української мови попередніх видань вправ і завдань, спрямованих на формування вмінь культури мовлення і культури спілкування, міститься для 5 класів 2,6 %, для 6 класів - 2,9%; у чинних підручниках: для 5 класів -  3,2 %, для 6 класів - 3,1%. Представлені у підручниках вправи і завдання певною мірою сприяють ознайомленню учнів із правилами етикету під час спілкування й розвитку мовленнєвих умінь учнів, проте їх недостатня кількість, подані вони не в системі, а отже, недостатньо орієнтують учителя на формування в школярів умінь використовувати формули мовленнєвого етикету в спілкуванні.

У посібниках з методики навчання української мови проблему формування культури спілкування учнів окремо не відображено (крім посібника за ред. М.Пентилюк, у якому зосереджено увагу на необхідності формування культури мовлення і спілкування у всіх видах мовленнєвої діяльності); спеціальних навчально-методичних посібників з формування культури спілкування в учнів 5-6 класів практично немає, хоча є деякі публікації з окремих питань мовного чи мовленнєвого етикету, правил спілкування і дотримання його культури, проте вони не мають певної системи і цілісності, а тому не можуть сприяти ефективній роботі вчителів з формування в учнів означених умінь і навичок.

 

Висновки до Розділу 1

Отже, мовлення учнів характеризується такими ознаками:   змістовністю, правильністю, комунікативною доречністю, багатством (різноманітністю), точністю, виразністю, стилістичною вправністю, логічністю. Всі вони доповнюють одна одну.

Культура мовлення пов'язана з культурою поведінки, з вихованням патріотичних прагнень кожної людини, з перетворенням населення України в її народ, у націю. Норма мовлення і його культура нині є наскрізною суспільною проблемою. Поняття норма давно відоме. Однак лише в ХХ столітті одержало теоретичне обґрунтування і стало вивчатися в різних аспектах в розділах загального мовознавства, культури мовлення, в теорії та історії літературних мов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

СИСТЕМА ВПРАВ З КУЛЬТУРИ МОВИ У 6 КЛАСІ

 

Вивчення психолого-педагогічної, науково-методичної літератури, аналіз усних відповідей і письмових завдань учнів, спостереження за навчальним процесом у загальноосвітніх навчальних закладах дали змогу визначити основні вміння, якими повинні володіти учні 5-6 класів для того, щоб робота з формування вмінь і розвитку навичок культури мови була ефективною.

На думку О.О. Леонтьєва, щоб повноцінно спілкуватися, людина повинна володіти такими вміннями: а) швидко й правильно орієнтуватися в умовах спілкування; б) спланувати своє мовлення і вибрати зміст акту спілкування; в) знайти адекватні засоби для подачі цього змісту; г) забезпечити зворотний зв'язок. Якщо якась із ланок акту спілкування буде порушена, то мовцеві не вдасться домогтися бажаних результатів спілкування -- воно буде неефективним [ 22, с. 33].

У процесі розроблення загальних умінь з культури мови за основу взято систему вмінь, розроблену Т. Ладиженською [ 21, с. 126], відповідно до теорії породження мовлення, адаптувавши їх до віку й можливостей учнів 5-6 класів:

1) орієнтуватися в ситуації спілкування: ураховувати умови, обставини, місце, спосіб та адресата спілкування; визначати тему спілкування й власну мету під час сприймання й створення висловлювання; створювати початкове уявлення про можливий варіант змісту висловлювання;

2) орієнтуватися у змісті висловлювання: уважно вислуховувати співрозмовника; визначати основну думку висловлювання; обмірковувати деталі сприйнятого висловлювання і самостійно створюваного; аналізувати особливості змісту й мовного оформлення сприйнятого (усного чи письмового) повідомлення; використовувати формули мовленнєвого етикету відповідно до ситуації спілкування; користуватися супроводжувальними невербальними засобами спілкування;

3) оцінювати мовленнєве повідомлення, визначати результати розмови: перевіряти результат мовлення відповідно до поставленої мети; робити висновки з почутого чи прочитаного; висловлювати власну думку щодо сприйнятого з дотриманням правил поведінки та мовленнєвого етикету; удосконалювати (редагувати) власне мовлення відповідно до вимог культури спілкування.

Окрім загальних умінь, для формування культури мови необхідно розвивати в учнів спеціальні вміння:

• дотримуватися вимог до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність);
• відповідати на запитання співрозмовника й вміти ставити запитання з урахуванням етичності;
• користуватися формулами звертання, привернення уваги, вітання, знайомства, запрошення, співчуття, розради, подяки, поради, пропозиції, вибачення, прощання, висловлення сумніву, згоди чи незгоди, компліменту тощо відповідно до ситуації спілкування;
• давати репліки-відповіді на формули мовленнєвого етикету відповідно до ситуації спілкування;
• дбати про фонетичний бік мовлення (мелодику, темп, силу звучання тощо), інтонаційні засоби оформлення висловлювання;
• доречно користуватися невербальними засобами спілкування (поза, жести, міміка, погляд, вираз обличчя);
• додержуватися правил поведінки у різних ситуаціях спілкування.

Зазначимо, що в основі формування культури мови лежить формування культури мовлення учнів, здобуття знань щодо (формул мовленнєвого етикету, набуття навичок культури поведінки в стандартних етикетних ситуаціях.

Аналіз і синтез психологічних, лінгвістичних і лінгводидактичних засад формування культури мови дав змогу зробити висновки про те, що основними чинниками формування культури спілкування в учнів є: а) психологічний (зосередження уваги на культурі спілкування як на рецептивно-продуктивному процесі взаємодії для задоволення комунікативних потреб); б) лінгвістичний (культура спілкування як основа результативності будь-якого виду мовленнєвої діяльності); в) методичний (формування культури спілкування як сукупність комунікативно-мовленнєвих умінь).

Визначальними для розроблення методики стали загальнодидактичні та загальнометодичні принципи (на основі праць О. Біляєва, С. Карамана, М. Пентилюк) [ 5, 17, 24].

В основу системи роботи з формування в учнів 5-6 класів культури мови покладено такі основні загальнодидактичні принципи навчання:

1. науковості, який передбачає знання мовних явищ, необхідних для формування мовленнєвих умінь і навичок учнів і характеристики мовленнєвої ситуації;
2. доступності, систематичності й послідовності, за якими добір мовного матеріалу здійснюється з урахуванням вікових особливостей учнів, дотриманням норм поступового ускладнення практичних завдань, спрямований на використання мовного матеріалу у визначеній системі й логічній послідовності;
3. проблемності, яким передбачається необхідність створення проблемних ситуацій, щоб навчити дітей орієнтуватися в ситуаціях спілкування, максимально наближених до життєвих;
4. зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, спрямований на обов'язкове виконання практичних вправ і завдань на уроках для відтворення здобутих знань, сформованих умінь у щоденних життєвих ситуаціях спілкування;
5. зв'язку навчання з вихованням, згідно з яким формування вмінь і навичок потрібно реалізовувати не лише під час уроків української мови, а й в позаурочний час, де основна увага акцентується на самоконтролі, який відбувається у кожної дитини відповідно до правил і норм виховання;
6. мотивації й оптимізації навчання, за яким досягнення максимальних можливостей навчання можливе лише за умови створення сприятливого мікроклімату в колективі, позитивного налаштування на роботу та передбачення ефективних результатів своєї праці.

Також нами враховано загальнометодичні принципи мови:

1) історичний принцип, який передбачає врахування історичних змін, зокрема у традиціях мовленнєвого етикету українців:

2) принцип внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків, за якими формування вмінь повинно відбуватися за умови зв'язку між темами з української мови та української мови з іншими навчальними предметами, що дає можливість усвідомлення мови як цілісної системи в структурі інших систем;

3) принцип взаємозалежності усного й писемного мовлення,

4) екстралінгвістичний принцип, яким передбачено врахування конкретності мислення дітей підліткового віку;

5) принцип комунікативності, згідно з яким мовні вміння й навички учнів тільки тоді можливі у функціонуванні в мовленні, коли формуються в умовах, подібних до життєвих умов комунікації [34, с. 39].

Усі ці принципи, за умови їх реалізації у методиці, забезпечують усвідомлення учнями суті культури мови, розуміння необхідності користуватися формулами мовленнєвого етикету, засобами невербального спілкування, нормами поведінки відповідно до ситуації спілкування, а вчителів спонукають до організації системи роботи з формування вмінь культурного спілкування в учнів 5-6 класів.

Для розвитку вмінь культури спілкування у процесі вивчення систематичного курсу рідної мови в 5- 6 класах дібрано методи, форми і засоби навчання з ураховуванням принципів навчання, особливостей методики навчання української мови, змісту завдань і вправ, вікових особливостей і пізнавальних можливостей учнів, рівня їхньої підготовки.

Отже, дібрано такі методи (на основі класифікацій І. Лернера, О. Біляєва).

1) пояснювально-ілюстративний, чи інформаційно-рецептивний метод, суть якого полягає у забезпеченні початкового рівня знань, тобто сприйнятті інформації, коли учні слухають, дивляться, читають, спостерігають, запам'ятовують, співвідносний нову інформацію із раніше засвоєною, за допомогою усного слова, наочних засобів чи через демонстрування способів діяльності. Ефективною е розповідь учителя, бесіда з учнями;

2) репродуктивний метод, за допомогою якого формуються вміння й навички учнів шляхом неодноразового відтворення засвоєних знань і способів дій. Суть його полягає в тому, що вчитель демонструє, яким способом виконується та чи інша дія, а учні відтворюють її і здобуті знання. Ефективною є система різноманітних вправ і завдань репродуктивного, перетворювального, конструктивного характеру;

3) частково-пошуковий метод, за допомогою якого учні самостійно наближаються до розв'язання проблемної ситуації. Ефективність полягає у постановці інформаційних і евристичних запитань, створенні проблемної ситуації (з боку вчителя), у пошуках відповідей на поставлені запитання, вирішення проблемних ситуацій (з боку учнів);