Еволюція підходів до дослідження ефективності школи

• ставлення  учнів до змісту навчання;

• оцінка учнями впливу вчителя на розвиток їх особистості, на самопочуття у  школі, на навчальну мотивацію;

• оцінка учнями стосунків з учителями;

• оцінка учнями психологічних та педагогічних якостей учителів, їх знань з предмета та інших професійних якостей.

Деякі дані дослідження, представлені у матеріалах IX Всесвітнього конгресу з порівняльної педагогіки, подані у додатку 5.1.

Аналіз  названих аспектів діяльності школи  у європейських країнах дозволив науковцям прийти до таких висновків  щодо сутності існуючих проблем та шляхів побудови "школи завтрашнього дня":

• для  учнів школа є значимою перш за все як місце спілкування з друзями та однолітками, однак вона робить дуже мало для того, щоб задовольнити цю потребу школярів. Учителі повинні сприяти учнівським контактам, розвитку навичок співпраці та комунікації, приділяти особливу увагу розвитку взаємної відповідальності за результати навчальної праці;

• для  учнів школа є місцем, у якому  вони визначають життєві перспективи. З метою реалізації цієї потреби  учнів школа повинна надавати їм більші можливості для набуття  життєвого досвіду, допомагати у  пізнанні своїх бажань та реалізації своїх потреб. Вчителі повинні працювати як соціальні працівники: серйозно ставитись до проблем, страхів та негараздів учнів, сприймати їх як рівноправні особистості, а не як "судини для наповнення знаннями";

- більшість  учнів сприймає зміст навчання як занадто затеоретизований, абстрактний, позбавлений зв'язку з їх професійною перспективою. Він має бути більш життєво-орієнтованим;

- зміст  навчання повинен стати особистісно-значимим  для школярів. Вони повинні отримати  можливість сприймати навчання як процес, у якому вони рівноправно взаємодіють, який вони рівноправно взаєморегулюють, за який вони "співвідповідають";

- необхідно  навчити учнів вчитися. Це є  більш важливим, ніж повідомити  певну суму фактів, що не має  практичного призначення і дуже скоро буде забута. Важливо розвинути навички системного мислення, застосування нових інформаційних технологій у навчальному процесі;

- функції  вчителя не повинні бути обмеженими  інструктажем з приводу того, що необхідно вивчити. Школярі  потребують соціальне мотивованого партнерства у пошуку знань та істин, у якому вчитель прислухається до учнів, сперечається з ними, приймає до уваги їх думку. Провідним методичним гаслом повинна стати ідея М.Монтессорі: "Допоможи мені це зробити самому";

- школа  повинна підтримувати творчі та естетичні потреби школярів. Важливо навчити дітей дослухатися до власних почуттів, висловлювати їх і слухати інших. Необхідно допомогти їм у пізнанні себе та інших людей, стимулювати розвиток уяви та здібності до імпровізації;

• школа  повинна уникати пенітенціарних акцій, стати місцем, де панує доброта, взаємоповага, терпіння та розуміння, а не змагання та конформізм;

• школа  повинна бути визволена з тенет  адміністративного та економічного інтересу і бути суто педагогічною інституцією з власними цілями, завданнями, філософією. Реалізація цього положення можлива за умови рівноправного партнерства шкільної адміністрації, вчителів, школярів та їх батьків [19].

Близькими до висновків німецьких педагогів  є ідеї одного з найбільш відомих  американського спеціалістів з проблем людини -У.Глассера, який дослідив взаємозв'язок між задоволенням глибинних психологічних потреб дитини в умовах навчального середовища та ефективністю діяльності школи. Дослідник виявив пряму залежність між цими двома явищами: перше безпосередньо визначає друге. Внаслідок неготовності школи задовольняти психоемоційні потреби учнів половина з них, а то і більше, як підтверджує Глассер, не докладають серйозних зусиль до навчання, є байдужими до школи [22, 65 8]. Докорінна зміна ситуації на краще вимагає перебудови "шкільної екології". Вирішальним чинником здорового, багатогранного формування особистості є створення умов повної і постійної захищеності, коли негативні внутрішні емоційні стани (страхи, хвилювання) зведені до мінімуму. Аналізуючи досвід роботи кращих вчителів, дослідник відмічає той факт, що діти не тільки відчувають до них душевний потяг, але й завдяки спілкуванню з ними усвідомлюють власну значимість. Беручи участь у класних дискусіях, обговореннях, завдяки постійним контактам з учителем вони відчувають позитивну оцінку себе як особистості з боку значимого для них партнера. За таких умов школа стає небайдужою для дитини, що приводить її до виробки такої формули поведінки: "У цій школі є сенс навчатися. Не варто порушувати загальноприйнятих правил там, де мої потреби задовольняються". Така настанова, що визначає ставлення до школи і всього, що з нею пов'язане, стає результатом її гуманістичної місії - допомогти дитині стати людиною.

Ефективна школа неможлива без усвідомлення вчителями "сенсу існування" конкретного шкільного організму, без їх творчої співпраці, яка призводить до виникнення солідарних уявлень про свій професійний обов'язок як про відповідальну діяльність на благо дітей та в інтересах суспільства. Важливою є загальна тональність очікувань, що визначають атмосферу школи - її екологію. Для школи гуманістичної спрямованості є характерним високий рівень очікувань (учителі чекають успіхів від дітей, а діти чекають розуміння та компетентності від вчителів), створення ситуації успіхів, у якій спрацьовує "принцип само-реалізованого пророцтва"(Р.Бернс): успіх програмується і досягається

(як  і поразка, коли вчитель чекає  від учня тільки посередніх  чи низьких результатів).

Важливою  умовою ефективного функціонування школи як складного соціального організму є успішне управління нею. Дослідження американських учених дозволили їм визначити такі провідні соціально-психологічні умови успішного управління школою: 1) безумовна моральна підтримка директором вчителів у їх повсякденній роботі; 2) інтенсивні контакти директора з батьками, що є характерним і для вчителів у .школі з високою якістю навчального середовища; 3) вміння директора -знайти правильне співвідношення між своєю роллю лідера та автономією вчителів [23, 419-421].

Якщо  для західної цивілізації "душевна  переорієнтація" учительства є  особливо актуальною, характерною рисою  східної школи - китайської, індійської, японської - традиційним є пріоритет  духовного спілкування з учителем. Так, у Китаї ще в УІІ-УІ ст. до н.е. сформувалася система навчання, що включала три провідні аспекти: моральний, інтелектуальний, фізичний. І завжди на першому плані стояв моральний, духовний аспект, який китайці називають "внутрішнім", або "справжнім" навчанням. Його провідна ідея формулюється як "духовна зустріч з учителем", сутність якої полягає у повному душевному контакті між наставником та вихованцем, здатність учителя розуміти внутрішній світ та відчувати внутрішній стан дитини, здійснювати формуючий вплив на душу вихованця. Цікаво, що для характеристики набутої освіти китайці сповіщають перш за все ім'я учителя, наставника, а потім назву навчального закладу. Така "контактна" система навчання, коли спілкуються не тільки на інтелектуальному, а й на душевному рівні, робить для Китаю неприйнятними різні форми дистанційного навчання, що є актуальними сьогодні для західної культури. Отже, як бачимо проблема гуманізації освіти як важливого аспекту цивілізаційного розвитку потребує конкретизації щодо шляхів її здійснення у кожному з регіонів світу.

У дослідженнях багатьох зарубіжних та вітчизняних  авторів з Проблемою гуманізації  освіти тісно пов'язують проблему її гуманітаризації. Існують підходи, в яких ставиться питання щодо визначення їх взаємної підпорядкованості: гуманітаризація розглядається як аспект гуманізації. Згідно іншої точки зору ці дві категорії означають незалежні методологічні підходи до розбудови освітніх систем. Такого підходу (отримується, зокрема, український дослідник Ю.Мальований, який дає визначення гуманітаризації як "переорієнтації пріоритетів у визначенні освітніх ідеалів, відмови від утилітарно-технічних підходів до освіти як системи підготовки кадрів і робочої сили з нехтуванням лодиною та духовними цінностями і спрямування освітнього процесу

на формування передусім духовного світу особистості, гуманітарного і систематичного мислення учнівської молоді, на вивчення цілісної картини світу, насамперед світу культури, світу людини" [10]. Автор визначає спільні риси гуманізації та гуманітаризації освіти: утвердження в освітньому процесі ідеї раціонального антропоцентризму, тобто рішуче повернення до особистості учня, зосередження зусиль на всебічному її розвитку, якомога повнішому вияві здібностей і реалізації потенційних

можливостей.

Як висновок відмітимо необхідність оптимального поєднання інформаційно-технологічного та гуманістичного підходів у справі побудови ефективної освіти. Пошук шляхів такої оптимізації триває у різних регіонах світу. Національні особливості освітніх систем зумовлюють оригінальність цих шляхів.