Еволюція підходів до дослідження ефективності школи

Дистанційне навчання передбачає таку організацію  навчального процесу, згідно з якою викладач розробляє навчальну програму, орієнтовану, головним чином, на самостійне навчання студента. Студент відділений від викладача у просторі, в той же час він має можливість у будь-який момент почати діалог за допомогою засобів телекомунікації або інших. Розглянемо особливості організації навчального процесу при ДН на прикладі Відкритого університету Великобританії, студенти якого - дорослі люди, що мають досвід роботи і поєднують навчання з трудовою діяльністю:

• будь-які  вступні вимоги відсутні. Структура  навчальних курсів є модульною, що дозволяє компонувати їх у відповідності  з потребами студентів;

• студентам  надаються великі можливості у виборі навчальних курсів та їх компонуванні;

• протягом першого року навчання всі студенти вивчають однакові курси фундаментальних  наук, на знанні яких базується спеціалізована підготовка за бажанням студентів;

• методи навчання є індивідуалізованими;

• кожен  студент просувається вперед у вивченні курсів тими темпами, які відповідають його здібностям та можливостям;

• звичайний  строк навчання у 4 роки може бути подовжений до 8 років;

• студенти навчаються вдома а також у 260 регіональних учбових центрах;

• до кожного  студента прикріпляється тьютор, який спрямовує його навчання та консультує при виникненні проблем. У процесі  навчанні використовуються: радіо, ТУ, телефон, письмові навчальні курси, що надсилаються студенту поштою.

У ряді країн, особливо в США, широко використовуються з навчальними цілями замкнуті системи кабельного телебачення і системи, що поєднують відеозаписи і телебачення з двостороннім зв'язком. Найбільшою популярністю, на думку спеціалістів, користується система Стенфордського університету (штат Каліфорнія). Крім замкнутих систем кабельного телебачення з навчальними цілями використовують громадські телевізійні станції, що підключені до системи супутникового зв'язку [14].

Перспективи подальшого розширення ДН пов'язують з новими досягненнями у галузі засобів зв'язку.

4. Гуманізація  навчального процесу як шлях  підвищення його ефективності

Одним з недоліків сучасних освітніх систем є їх прагматична орієнтація на пов'язаний зі світом праці зміст навчання, його методи та кінцевий результат - на успішне працевлаштування. Провідним орієнтиром у подоланні недоліків такого підходу є гуманізація навчального процесу. її теоретичною основою стала гуманістична парадигма, що сформувалася в західній психології та педагогіці в середині XX століття завдяки неогуманістичним теоріям А.Маслоу, К.Роджерса, Р.Бернс; А.Комбса та їх послідовників. Пріоритетним завданням школи, відповідно до такої парадигми, є сприяння становленню і вдосконаленню цілісної особистості, котра відкрита для сприйняття нового досвіду і прагне до максимальної самореалізації своїх можливостей та здатна до усвідомленого та самостійного вибору в різних життєвих ситуаціях. Визначальними для гуманістично-орієнтованої педагогічної теорії і практики називають такі психолого-дидактичні категорії:

 

• Важливим аспектом гуманізації освіти є орієнтація навчання на розвиток творчої пізнавальної активності дитини. У становленні цієї позитивної тенденції діяльності школи велику роль відіграла теорія навчання, розроблена у 50-60-ті роки XX ст. видатним американським психологом-експериментатором Джеромом Брунером. Свої ідеї він сформулював у ряді праць: "Процес навчання", "Про пізнання", "До теорії навчання". Брунер виступає проти розуміння мети освіти як пристосування до життя, характерної для прагматичної та неопрагматичної педагогіки. За його концепцією провідною функцією освіти є підготовка людей, здатних відчувати безперервність змін та вміти управляти й контролювати їх. Головний акцент у цьому зв'язку школа повинна робити на розвиток сили та сприйнятливості розуму особистості. Безумовно, вважає американський психолог, завданням школи є передача людині "певної частини накопичених знань, цінностей, які складають культур;

народу". Однак людина не може оволодіти усією  культурою. Тому освіта повинна настільки  розвинути розумові процеси особистості, щоб вона була здатна "піти далі всіх типів культури, які є характерними для її соціального оточення, вносити нове, нехай і дуже незначне, і створювати свою власну, внутрішню культуру".

Відповідаючи  на питання "Як навчати?", Брунер обґрунтовує  принцип "Навчання як акт відкриття". Навчання не повинно бути механічним засвоєнням інформації, запам'ятовуванням результатів чужої інтелектуальної діяльності. "Ми викладаємо предмет не для того, - пише американський психолог, - щоб випустити у світ маленькі живі бібліотеки, а для того, щоб навчити дитину саму мислити як математик, розглядати проблеми, як це робить історик, приймати участь у добуванні знань. Пізнання - це процес, а не продукт". Весь досвід людства свідчить, що найбільший вплив на людину, її свідомість мають знання, здобуті шляхом власного відкриття. Саме дослідницький метод веде дитину до швидкого росту інтелектуальних сил, надає широкі можливості для розвитку інтуїтивного мислення, якому Брунер надає великого значення.

Одне  з центральних місць у брунерівській  теорії навчання займає питання про  стимули, про "бажання навчатися". "Зовнішнє підкріплення, - вважає автор концепції, - може дійсно викликати необхідну реакцію і навіть вести до її повторення, але воно не сформує міцного на все життя бажання навчатися, яке дає людині можливість поступово, своїм шляхом створювати модель світу". Отже, головними є внутрішні мотиви навчання, незалежні від зовнішнього заохочення. Таких мотивів Брунер нараховує чотири: допитливість, мотив компетентності (прагнення людини досягти вміння зробити щось), мотив ідентифікації (прагнення ідентифікувати своє "я" з певним ідеалом), мотив взаємодії (глибинна людська потреба у спілкуванні з іншими людьми та спільних діях для досягнення цілей).

Брунерівські  ідеї організації навчального процесу  як власного відкриття покладені  в основу діяльності багатьох дослідних та експериментальних шкіл, які вбачають свою мету у гуманізації навчального процесу. Вони все більше входять у практику масової школи. Так, на експериментальну та дослідницьку діяльність, за даними ЮНЕСКО, відводиться до 20% навчального часу академічних потоків середньої загальноосвітньої школи США, у середніх школах Європи, орієнтованих на університетську освіту. Обдарована шкільна молодь ряду країн залучається до дослідницької діяльності кафедр місцевих університетів.

Орієнтація  сучасної школи на активізацію пізнавальної діяльності, на надання їй креативного характеру примушує педагогів переглянути пріоритети в системі методів та засобів навчання. Поряд із розповіддю,

підручником, наочним посібником, які продовжують  займати суттєву роль у навчальному процесі, все більшої ваги набувають лабораторні та практичні заняття, застосування сучасних ІТ (про що вже йшла мова), різного роду групова та індивідуальна діяльність, навчальна та дослідна робота за межами школи.

Однією  з методик, що набула популярності у другій половині 90-х рр., стала САSE (Cognitive Acceleration through Science Education) - пізнавальна акселерація у процесі вивчення природничих наук, створена англійськими науковцями М.Шейером, Ф.Едейем та К. Єйтс [15]. В основу СА8Е покладені концепції розвитку розумових здібностей Ж.Піаже та Л.С.Виготського. П'ятьма "теоретичними опорами" цієї технології є:

• підготовка до створення пізнавального конфлікту, що полягає у постановці складної пізнавальної задачі та в мотивуванні  учня до її розв'язання;

• виникнення пізнавального конфлікту, що спричинений  необхідністю розв'язання пізнавальної задачі високого рівня складності (знаходиться  у зоні найближчого розвитку індивіду), поступовим усвідомленням її доступності  при напруженні розумових сил  та певній допомозі з боку дорослих або однолітків;

• конструювання  нових мислительних операцій (формальних операцій. за Ж.Піаже), спонуканням для  чого є виникнення пізнавального  конфлікту, а допоміжним засобом - спеціально організований ряд запитань, що ставляться вчителем;

• здійснення метакогнітивних операцій, тобто  усвідомлення учнями процесу розв'язання задачі (осмислення процесу свого  мислення), труднощів, що зустрічались у цьому процесі та шляхів їх подолання (трактується авторами як центральна "опора");

• перенесення способів розв'язання конкретної пізнавальної задачі на

інші  аналогічні та на принципово нові типи задач, на нові галузі знань;

перетворення  їх у загальні інструменти мислення.

Взаємозв'язок теоретичних "опор" СА8Е автори зобразили у вигляді схеми (див. схема 1).

САSЕ  розрахована на дітей 11-14 річного  віку, оскільки саме цей період є  сенситивним для розвитку формальних розумових операцій (за Ж.Піаже). Методика передбачає проведення протягом 2 років  спеціальних 60-70 хвилинних уроків двічі  на місяць, метою яких є розвиток \ учнів навичок розв'язання складних пізнавальних проблем на основі матеріалу природничо-наукового характеру. Автори методу доводять, що результатом системи таких занять є прискорення розвитку розумових здібностей учнів, а, отже, і підвищення успішності навчання. 

Теоретичні  “опори” методики когнітивної акселерації [15] 

1. Попередня  підготовка (формулювання пізнавальної  проблеми, що становить складність  для розв’язання і знаходиться  у зоні найближчого розвитку  людини)

2. Пізнавальний конфлікт (мислення розвивається як результат розв’язання пізнавального протиріччя)

3. Мегакогнітивний  процес (самоосмислення, осмислення  процесу вирішення пізнавальної  проблеми)

4. Конструювання  (конструювання аргументації унчнями)

5. Перенесення  навичок мислення (логічні операції, що здійснюються у процесі CASE і перетворення у навички, що можуть бути перенесені в інші контексти).  

Здобуті навички позитивно впливають  і на якість вирішення учнями пізнавальних задач при вивченні математики, суспільних наук, мови й літератури, отже використовуються як універсальні інструменти мислення [15].

Успішність  застосування СА5Е залежить від ряду причин, до яких автори відносять:

• забезпечення достатньо високої складності пізнавальних проблем, які повинні бути розв'язані учнями. Тільки за таких умов можливе виникнення пізнавального конфлікту;

,• побудова  вчителем логічного ряду запитань  щодо пізнавальної проблеми, які  спонукають школярів до пошуку  істини;

• створення  у класі атмосфери психологічного комфорту, за якої учні не бояться висловлювати свою думку, зробити помилку;

;• відведення  спеціального часу для осмислення  шляхів розв'язання проблеми (те1асо§піііоп);

І» спеціальна підготовка вчителів до запровадження  методики СА5Е, яка І, полягає в  оволодінні теорією пізнавальної акселерації та навичками '•• формування розумових операцій.

Методика  є досить поширеною в сучасній Великобританії. Спроби тровадження  її зроблені в США, Німеччині, Данії, Малайзії тощо.

СА5Е  є прикладом процесуально-орієнтованої моделі навчання, зосередженої на самому способі отримання знань, на розвитку навчальних умінь. Існує і ряд інших, близьких до цієї моделей навчання - навчаиня як дослідження. Відомий російський дослідник інноваційних педагогічних технологій М.В.Кларін подає їх оглядовий опис:

Дослідницька  модель за Бейером

1. Визначення  проблеми.

1.1. Усвідомлення  наявності проблеми.

1.2. Усвідомлення  її значення.

1.3. Надання  проблемі такого виразу, який  піддається розв'язанню.

2. Розробка  можливих варіантів відповідей.

2.1. Вивчення  та класифікація доступних даних.

2.2. Пошук  взаємозв'язків та побудова логічних  умовиводів.

2.3. Висунення  гіпотез-

3. Перевірка  передбачуваної відповіді.

3.1. Збір  даних.