Особливості митно- тарифної політики України

       В сфері прискорення товарообігу,  боротьби з недостовірним декларуванням  і корупцією однієї із основних  завдань митних органів є масштабне  впровадження електронної митниці в митну систему України. Нововведення допоможе максимально виключити людський фактор і значно заощадити час суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

       Необхідність введення електронної  митниці викликає також щорічне  зростання зовнішньоекономічної діяльності приблизно на 30%, що відповідно збільшує кількість документації, при цьому митна служба в будь-якому випадку повинна забезпечити оперативне митне оформлення товарів.

       Слід зазначити, що для впровадження  системи «Електронна митниця» в Україні вважаємо за доцільне провести наступні заходи:

       • впровадити в практику міжнародної  торгівлі електронний документообіг,  заснований на застосуванні комерційних  і товаросупровідних документів, рекомендованих міжнародними організаціями; 

       • створити систему електронного документообігу між органами державного управління, уповноваженими в області нетарифного регулювання;

       • розробити відповідну нормативну  правову базу.

       Таким чином, лише злагоджена  та урівноважена система регулювання  може забезпечити для України сталий та прогресивний розвиток у сфері митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Впровадження системи «Електронна митниця» сприятиме інтеграції української економіки у світову систему господарства. 

     2.2. Аналіз світового досвіду митно-  тарифного регулювання та можливості  його впровадження в Україні. 

     Світовий  досвід митно-тарифного регулювання  та можливості його застосування в  Україні

     Доцільним для України в процесі формування її митної політики та механізму використання інструментів митно-тарифного регулювання є використання світового досвіду – а саме досвіду тих країн, які мають подібний економічний стан. Розглянемо особливості митно-тарифного регулювання в деяких країнах світу та спробуємо виділити ті інструменти та прийоми, які можливо використати в Україні з метою покращення ефективності її митної політики.

     Митно-тарифне  регулювання експортно-імпортних  операцій розвинутих країн світу  в основному відповідає рекомендаціям  міжнародних організацій. У країнах з ринковою економікою з метою заохочення припливу капіталу до країни митом оподатковується лише імпорт, а експортне мито не застосовується а у США навіть заборонено законодавчо. Взагалі, більшість високорозвинених країн та країн з перехідною економікою застосовували на різних етапах свого розвитку схожу зовнішньоекономічну політику, що полягала у стимулюванні експорту готової продукції, обмеженні вивозу сировини та заохочення імпорту комплектуючих, матеріалів для розвитку власної промисловості.

     Так, митно-тарифне регулювання як засіб стимулювання експорту успішно використовується у багатьох країнах світу, зокрема, в Індонезії, якщо експортер представляє план експорту, де вказані імпортні матеріали, а також додає банківську гарантію, то імпортер даних матеріалів звільняється від сплати мита шляхом отримання ліцензії на імпорт ресурсів, а суму мита  сплатить експортер у тому випадку, якщо не вивезе 85% продукції у вказаний час [1]. У Китаї також діє система сприяння експорту, що полягає у наданні численних пільг та сприянні при здійсненні експортних операцій, в той час, я к пільги імпортерам заборонені та введено додаткові тарифи за прискорення митного оформлення.

     Тобто митний тариф застосовується як інструмент стимулювання виробництва та експорту продукції з високою часткою доданої вартості, що практикується на основі використання принципу тарифної ескалації, що полягає у тому, що ставки мита підвищуються відповідно до зростання ступеня обробки товарів, причому ця різниця може сягати навіть 10 разів. Зокрема, рівень митного обкладання імпортної готової продукції в Японії більший за рівень ставок мита на сировину в 10,8 разу, в ЄС – в 7,7 разу, США – в 7,1 разу. В країнах з перехідною економікою тарифна ескалація дещо менша: зі збільшенням ступеня обробки товару рівень тарифного захисту зростає в Польщі в 2,8 разу, Чехії – в 4,5 разу. Приблизно на тому ж рівні знаходиться й тарифна ескалація в Україні: у нас готова імпортована продукція обкладається митом, більшим у 3,2 разу, ніж для сировини. У країнах з менш розвиненою економікою тарифна ескалація тим менша, чим нижчий рівень розвитку країни: у Туреччині тарифи на готову продукцію більші, ніж на сировину, у 3,5 рази, Тунісі – приблизно в 1,5 рази [2]. З вищевикладеного можна зробити висновок, що, безумовно, тарифна ескалація є дієвим методом захисту національного товаровиробника, проте застосування її у розвинених країнах спричиняє консервуванню технологічної відсталості країн, що знаходяться на шляху до ринкової економіки, адже унеможливлює доступ їх готової продукції на ринки таких країн.

     Цікавим є той факт, що багато країн світу  поряд зі стимулювання експорту та сприянням розвитку вітчизняного виробництва  не створюють перешкод і для імпортних  товарів. Тут можна навести приклад  Японії, де дії система податкових пільг для імпортерів, наприклад, податковий кредит у розмірі 5 % від обсягу імпорту або взагалі звільнення від оподаткування великого переліку імпортних товарів, що складає у кінцевому підсумку до 25% загального обсягу імпорту.

     Що  стосується необхідності уніфікації тарифних ставок, про яку вже йшлося вище, то деякі країни зробили значні кроки у цьому напрямку, так, можна навести приклад Чилі, де ставка тарифу дорівнює 15%, та Болівії, де діють всього дві ставки – 10% і 17%. У Росії здійснюється поступова реформа щодо зменшення кількості адвалерних ставок, що застосовуються до імпортних товарів. При цьому подібні реформи звичайно супроводжуються також зниженням середнього рівня протекціонізму, що досягається двома методами – методом «коцертіна», коли на кожному етапі реформи вищі ставки зменшуються до наступного нижчого рівня (наприклад, у Коста-Ріці і Гватемалі), або методом «радіального», пропорційного зниження, коли на кожному етапі усі ставки зменшуються на визначену кількість відсотків (Мексика) [1].

     Митний  тариф Польщі передбачає чотири види митних ставок: основні (конвенційні), преференційні, автономні та знижені. Знижені ставки застосовуються для  країн, які підписали угоди про  вільну торгівлю з Польщею – це країни ЦЄЗВТа, члени ЄАВТ, держави  Балтії. Саме ці ставки переважно застосовуються при митному оформленні, оскільки 80% товаропотоку йде з вищезазначених країн. На жаль, Україна на входить до цієї групи країн. З тих пір, як Польща увійшла до ЄС, вона не може самостійно встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка від зібраних митних зборів направляється до бюджету ЄС. Стрімка лібералізація митно-тарифної політики цієї держави послабила фіскальну функцію митного тарифу та обмежила можливість застосування протекціоністських заходів. В цілому можна зазначити, що, на відміну від українського законодавства, норми митного законодавства Польщі та порядок застосування інструментів митно-тарифного регулювання дуже наближені до вимог та норм Європейського Союзу, незважаючи на те, що кількість нормативно-правових актів, що потребувала гармонізації у країнах Центральної та Східної Європи, складала до 1,5 тисячі.

     В Угорщині, аналогічно до Польщі, митно-тарифна  політика здійснюється за нормами ЄС, а митне оформлення – на основі Єдиного адміністративного документа, що застосовується у країнах ЄС [3]. Митна політика Угорщини, так само, як і інших нових країн – членів ЄС, що належали до комуністичного табору (Словенії, Словаччини), характеризується перехідним станом від політики захисту національної економіки від імпортної експансії до лібералізації торговельної політики під тиском СОТ, намаганням уникнути різкого зниження митних ставок та зберегти елементи державної підтримки сільського господарства та інших вразливих галузей економіки.

     Суттєва відмінність митно-тарифного регулювання в Україні від провідних країн світу полягає у надзвичайно розгалуженій товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності, що станом на 2009 рік нараховує 11058 позицій, в той час, як, приміром, у США ТНЗЕД складається з 10085 позицій, в Японії – 8964, а в Китаї – 6509 позицій. Така ситуація створює потенційну можливість для зловживань суб’єктів ЗЕД шляхом декларування товару не за своїм кодом з метою сплати меншої суми платежів [4, ].

     На  жаль, можливість гармонізації митного законодавства України за вимогами ЄС суттєво гальмується через  надання пріоритету фіскальній функції митних органів, що надзвичайно ускладнює можливість тісної співпраці з країнами ЄС [5]. У промислово розвинутих країнах мито виконує перш за все регулюючу функцію, а не фіскальну, і надходження від справляння ввізного мита складають не більше 0,3% ВВП, на відміну від України, митна служба якої відіграє ваджливу роль в процесі наповнення державного бюджету. Перетворення митних органів України у фіскальні зменшує можливості реалізації інших їх функцій та створює перешкоди для міжнародного співробітництва та ефективної боротьби з митними правопорушеннями. Як наслідок, збільшуються масштаби ухилення від сплати податків, зменшується конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника, не приділяється належної уваги розвитку співробітництва на міжнародній арені тощо [6].

     Для реалізації намагань України інтегруватися  до Європейського Союзу та посилити співпрацю з провідними світовими  економічними організаціями, слід аналогічно до країн Центральної Європи, які вже пройшли цей шлях, вносити зміни у національне законодавство та використовувати лише ті інструменти митно-тарифного регулювання, які не лише не суперечать принципам СОТ та ЄС, але і здатні захистити економічні інтереси України. Тобто слід взяти на озброєння досвід саме країн ЦСЄ, які нещодавно приєдналися до ЄС, а саме поступово зменшувати митні ставки відповідно до домовленостей із СОТ, при цьому не відмовляючись від захисту вразливих галузей економіки (АПК, машинобудування, харчова промисловість), а також продовжити подальше впровадження системи аналізу ризиків та пост-аудиту для запобігання митним правопорушенням. Щодо останнього, то тут корисним є використання досвіду США та Японії та скорочення товарної номенклатури, що зменшить зловживання при визначенні коду товару. 

     2.3. Гармонізація національного законодавства у митній системі з вимогами СОТ 

     В кінці 2007 року завершено переговори щодо вступу України до СОТ, які розпочалися 1993 року. 5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ та підписано Протокол про вступ України до СОТ. 4 квітня 2008 р. Верховною Радою України (ВРУ) прийнято Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» (№ 250- VI), а 16 травня 2008 р. Україна набула офіційного членства у СОТ.

     Одним із основних зобов’язань перед СОТ  є лібералізація доступу до ринку товарів і послуг, а також лібералізація експортної політики. Відразу після офіційного вступу до СОТ Україна була зобов’язана привести ставки ввізного мита у відповідність з рівнем, визначеним графіком тарифних зобов’язань України, тобто внести зміни до Закону України «Про Митний тариф України». Підготовлений Урядом законопроект (№ 2351) було відхилено Парламентом. Замість нього 3 червня 2008 р. ВРУ прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Митний тариф», підготовлений депутатами, але Президент України заветував цей закон з причини невідповідності ставок ввізних мит на окремі групи товарів домовленостям із СОТ.

     Ставки  ввізного мита, які відповідали міжнародним  зобов'язанням України, встановленим Законом України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі" від 10.04.2008р. № 250-VI (додаток I до Протоколу), застосовувалися під час митного оформлення товарів на основі доручення Кабінету Міністрів України (КМУ) Держмитслужбі від 07.05.2008р. № 87, починаючи з 16 травня 2008 року, до прийняття ВРУ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Митний тариф України» від 17 грудня 2008 року № 676-VI, який привів ставки імпортних мит у відповідність із зобов’язаннями України перед СОТ. Пропозиції Президента України до Закону були враховані. За 2005-2008 рр. Було прийнято 55 законів України та велику кількість постанов Кабінету Міністрів України із змінами, які приводять окремі їх положення у відповідність з правилами СОТ. Так, було виконано дуже важливе зобов’язання про скасування кількісних обмежень експорту товарів з України, що мало значний позитивний ефект для бізнесу в країні, яка є нетто-експортером сільськогосподарської продукції. Протягом 2006-2008 рр. Уряд запроваджував експортні квоти на олійні та зернові культури та з метою стримати ріст цін на харчові продукти в країні. Обсяг квот на зерно у 2007/08 МР (з 1.07.07 по 1.10.07) практично був майже забороною експорту, тому що становив лише 12 тис. тонн. Постанова КМУ від 12 березня 2008 року № 189 «Про затвердження обсягів квот на олію соняшникову та насіння соняшнику, експорт яких підлягає ліцензуванню до 1 липня 2008 року, та порядку видачі ліцензій» затвердила експортні квоти на насіння соняшнику у розмірі 1 тис. тонн та соняшникову олію у розмірі 300 тис. тонн. Її дія зупинена Указом Президента України № 481 від 28 травня 2008 року. За підрахунками Світового Банку,2 внаслідок впровадження експортних обмежень зернових і насіння соняшнику в 2007/08 МР сільськогосподарські виробники зазнали збитків у розмірі 1,8 млрд. доларів США по пшениці та ячменю, і 0,66 млрд. доларів США по насінню соняшнику. Відповідно до статті XI Генеральної Угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ) «Загальне скасування кількісних обмежень», ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій або інших заходів, не повинні встановлюватися чи застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.