Особливості митно- тарифної політики України

       Для правового регулювання діяльності  митних органів, пов’язаної з  безпосередньою реалізацією митної політики держави, першочергове значення мають законодавчі акти України − підґрунтя, на якому будується і здійснюється вся діяльність митних органів та їх посадових осіб. Серед таких законодавчих актів слід виокремити МК України та закони України: “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України”та власне сам “Митний тариф”, який як додаток до закону, є невід’ємною його частиною. Хоча ці закони охоплюють різні суспільні відносини, відрізняються один від одного за юридичними властивостями, разом вони створюють єдине ціле Крім того, окремі напрямки діяльності митних органів певною мірою регламентуються Кримінально-процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та законами України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про державний кордон України” ,“Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”, Концепцією загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленою Законом України від 21 листопада 2002 р. .[12]

       Особливе значення для забезпечення  законності й дисципліни в  діяльності системи митних органів  та їх посадових осіб має  Дисциплінарний статут митної служби України, закони України “Про державну службу” , “Про боротьбу з корупцією” тощо. Загалом діяльність митних органів прямо чи опосередковано регламентує понад сорок законодавчих актів України.

       Найважливішу роль у системі  законодавчих актів, що безпосередньо регулюють діяльність митних органів, відіграє МК України. Чинний кодекс був прийнятий у липні 2002 р. та набрав чинності з 1 січня 2004 р. На той час це дало позитивний імпульс для підвищення ефективності здійснення митними органами діяльності, пов’язаної з реалізацією ними державної митної політики. Незважаючи на те, що цей кодекс є вже другим кодифікованим актом, що регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, він не вирішив повною мірою питання, пов’язані з визначенням правового статусу митних органів. Ця невизначеність негативно впливає на ефективність діяльності митних органів, що в підсумку утруднює, а іноді й унеможливлює виконання митними органами своїх завдань та функцій. Зауважимо, що підготовка нової редакції МК України тривала понад шість років, проте його розробникам не вдалося підготувати такий проект кодексу, який би задовольняв потреби всіх зацікавлених осіб – учасників зовнішньоекономічних зв’язків та митні органи.

     В умовах стрімкого розвитку національного  законодавства та покладання на митні  органи нових завдань відповідні зміни до МК України своєчасно  не вносилися. Унаслідок цього широке коло таких важливих питань, як здійснення верифікації сертифікатів про походження товару з України, захист прав інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України, ведення УКТЗЕД тощо регулювалися не законами, а постановами КМ України та нормативними актами Держмитслужби України. З прийняттям МК України ці питання регламентуються саме ним.

       Чинна редакція МК України  повною мірою відповідає міжнародним  стандартам, оскільки її розроблення  здійснювалося з урахуванням  положень Митного кодексу Європейського  співтовариства  та основних міжнародних  конвенцій і угод, до яких приєдналася або має намір приєднатися Україна: Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція), Угоди Уругвайського раунду переговорів країн – членів ГАТТ/СОТ, Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS), Конвенції про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах, Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (Найробійська конвенція).[5,2]

     Однак і цей кодекс не позбавлений деяких недоліків, про що вже неодноразово зазначалося науковцями та практичними  працівниками митної служби

     Залежно від правотворчого суб’єкта серед  підзаконних актів, що забезпечують діяльність митних органів, можна виокремити такі:

       – укази та розпорядження Президента  України;

       – постанови та розпорядження  КМ України;

       –підзаконні нормативні акти, що  приймаються Держмитслужбою України  або іншими центральними органами  виконавчої влади;

       –спільні нормативні акти Держмитслужби України та центральних органів виконавчої влади.

     Потрібно  звернути увагу також на те, що кожен  вид нормативних актів має  свій рівень та обсяг правового регулювання, тобто існує тісний взаємозв’язок  між юридичною силою нормативних  актів і колом суспільних відносин, які вони регулюють. З огляду на те, що процес формування правової, демократичної держави вимагає розширення сфери регулювання суспільних відносин на законодавчому рівні, воно не може охопити всі ці відносини, а тому відомча правотворчість завжди матиме місце. І питання буде поставати лише у масштабах такого відомчого нормативного забезпечення діяльності митних органів.

     Звичайно, помилково було б стверджувати про  відсутність проблем, пов’язаних з  правовим забезпеченням діяльності митних органів, а тому для їх розв’язання в роботі ще будуть пропонуватись конкретні пропозиції, спрямовані на їх усунення. Разом з тим тенденції, що спостерігаються в сфері правового забезпечення діяльності митних органів, відображають намагання суб’єктів правотворчої діяльності наблизити правові акти, які регламентують діяльність митних органів, до міжнародних стандартів і вимог європейського митного законодавства. Уніфікація національного митного законодавства сприятиме оптимізації діяльності митних органів, розвитку зовнішньоекономічного співробітництва, прискорюватиме процес входження Української Держави в світову спільноту.[7] 
 
 

     ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МИТНО- ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 

     2.1. Дослідження сучасних параметрів  та характерних рис митно- тарифної політики України. 

     Сучасний  етап розвитку характеризується для  України постійним зростанням обсягів  та розширенням масштабів міжнародної  торгівлі, ускладненням та посиленням динаміки торговельних процесів, посиленням вимог міжнародних організацій  щодо забезпечення вільного доступу іноземних товарів на внутрішні ринки та зниженням національних торговельних бар’єрів. Відбувається поглиблення інтеграції міжнародних вимог в національну практику регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. Сучасна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності України спрямована не на довгострокову перспективу, а на пошук шляхів виходу із кризових ситуацій, тому така політика часто не дає позитивних результатів. У зв'язку з цим, методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинні удосконалюватися.

       Отже, щоб розвиватися швидкими  темпами Україні необхідно мати  чітку і уніфіковану законодавчу  та організаційну базу щодо  регулювання ЗЕД, яка відповідає  вимогам міжнародного співтовариства.

       Аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних науковців в галузі регулювання ЗЕД пітверджують нагальність удосконалення митно-тарифного регуювання. Питання митно-тарифного регулювання України досліджували вчені Пашко П.В, Пісной П.Я, Новикова К.І, Гребельник О.П та інші, котрі, зокрема, з’ясовували поняття, мету, механізм здійснення митно-тарифного регулювання.

       Метою дослідження є аналіз  митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної  діяльності України, визначення  проблем та шляхів його вдосконалення. 

       Об’єктом дослідження є процес здійснення митно-тарифного регулювання ЗЕД суб’єктів господарювання в Україні.

       Основною метою митного регулювання  зовнішньоекономічної дільності  держави є забезпечення реалізації  її економічних інтересів, які  в свою чергу забезпечують  захист національного ринку і стимулювання розвитку національної економіки, сприяння структурній перебудові національного господарства та реалізації завдань економічної політики держави тощо.

       Митні регулювання, які застосовуються  на території України, визначаються державними органами країни, випливають із законодавства для зовнішньо-торгівельної діяльності, із узгодженого митного тарифу та міжнародних договорів, підписаних Україною. Митні тарифи застосовуються для усіх суб'єктів, які працюють в галузі зовнішньо-торгівельної діяльності незалежно від форми власності, виду організації або її місцезнаходження [1].

       Митний тариф України базується  на Українській класифікації  товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) версії 2002 року, побудованої  на основі Гармонізованої системи опису і кодування товарів версії 2002 року і Комбінованої номенклатури ЕС версії 2004 року.

       Останнім часом митно-тарифна  політика формується з урахуванням  зобов'язань, зафіксованих в додатках  до Протоколу щодо вступу України  у СОТ, підписаному в лютому 2008 року і ратифікованому Верховною Радою України 10 квітня 2008 року (Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Усесвітньої торгової організації» від 10 травня 2008 року № 250-IV).

       Згідно цим домовленостям з  моменту вступу у СОТ, а саме з 16 травня 2008 року, Україна застосовує ставки ввізного мита, не вище зв'язаних. Середньоарифметична ставка кінцевого рівня складає 11,16 % для сільськогосподарських продуктів і 4,85 % – для промислових товарів [3,4].

       Зрозуміло що Україна поступово переходить на правила СОТ. Де вимагається, щоб країни СОТ при укладанні угод про вільну торгівлю чи митний союз дотримувалися певних норм щодо охопленості преференційним режимом основної частини торгівлі товарами та не погіршення умов доступу для третіх сторін, тобто мита та інші засоби регулювання торгівлі не повинні становитися вищими чи більш обмежувальними .

       Ставки митного тарифу України  є єдиними для всіх суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності,  організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, які передбачені законами України і міжнародними договорами. В Україні порядок обкладення митом регулюється трьома Законами України – “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України”, Декретом Кабінету Міністрів “Про Єдиний митний тариф України”[2].

       Зі вступом України у СОТ  митні збори ліквідовані, а  стягується лише плата за митне  оформлення товарів і транспортних  засобів поза місцем розташування  митних органів або в неробочий час, встановлений для митних органів, по ставках, певною ухвалою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 93 «Про здійснення плати за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або в неробочий час, встановлений для митних органів» [4].

       Питома вага митних платежів (38,5 млрд. грн.) в структурі надходжень  державного бюджету України (120 млрд. грн.) за півріччя 2010 року склала 32%. Тоді як у Франції – 20% (відбувається в основному за  рахунок внутрішніх акцизів та ПДВ, сплату яких контролює митниця), в Китаї – 12%, в США – менше 1% [3].

       Митна служба щоденно перераховує  до Держбюджету в середньому 344,3 млн. грн., тоді як у 1-му кварталі 2010 року 261 млн. грн., а у 2-му  кв. 2009 року 215 млн. грн. 

       Митно-тарифне регулювання –  це можливість для держави  вплинути на економічну позицію  країни в світі, економічний розвиток країни в цілому та є одним із засобів наповнення державного бюджету. Митно-тарифна політика України на сучасному етапі базується на принципах СОТ. Проте має ряд відмінностей з світовими нормами і стандартами. На нашу думку, різке зростання обсягів товаропотоків в Україну вказує на необхідність вирішення питань підвищення ефективності митного контролю. Слід зазначити, що для впровадження системи «Електронна митниця» в Україні вважаємо за доцільне провести ряд заходів, а саме впровадити в практику міжнародної торгівлі електронний документообіг, заснований на застосуванні комерційних і товаросупровідних документів, рекомендованих міжнародними організаціями, створити систему електронного документообігу між органами державного управління, уповноваженими в області нетарифного регулювання та розробити відповідну нормативну правову базу.