Глобальні проблеми як об'єкт міжнародного співробітництва

Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобальні проблеми,сучасності тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, тому ізольоване' вирішення їх практично  неможливе. Нездатність людства  розв'язати хоча б одну із глобальних проблем надзвичайно негативно  вплине на можливість вирішення всіх інших проблем.

Так, ненасильницький мир  без ядерної зброї створює  необхідні передумови і гарантії для практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах міжнародного співробітництва, зокрема для вирішення  продовольчої проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох розвинутих країнах.

Західні вчені пояснюють  загострення продовольчої проблеми у світі "природними" причинами, головною з яких є випереджаюче зростання  народонаселення порівняно із збільшенням  продуктів харчування. Перспективи  вирішення проблеми голоду в країнах "третього світу" вони пов'язують із здійсненням політики регулювання  приросту населення. Деякі експерти (Я.Тінберген, Г.Кан, ВЛеонтьєв) акцентують увагу на технологічній відсталості  країн, що розвиваються, яка полягає  у примітивному й малопродуктивному  сільському господарстві.

До глобальних проблем  слід віднести й майбутнє людини. Проблема людини як особливе вираження одвічних філософських питань набула ще одного відтінку: нині вона активізувалась з  погляду проблемності людського  існування взагалі. Щоб мати майбутнє, людина має вижити як вид. Питання  сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності набувають уже не суто академічного, теоретичного, суспільно-відповідального  звучання, а потребують конкретних соціально-практичних рішень. [8, c. 381]

Такі найважливіші і найактуальніші глобальні проблеми сучасної епохи, з якими зіткнулось людство на порозі нового тисячоліття своєї  історії. У працях багатьох західних вчених вирішення найважливіших  проблем людства, як і в уявленнях  про найближче й віддалене  майбутнє людства, єдності немає. Ще недавно частина їх відстоювали  позицію "соціально-екологічного песимізму", доводячи, що світ нібито досяг апогею розвитку виробництва, споживання невідновлюваних ресурсів і в недалекому майбутньому на нього чекає крах. Чимало західних спеціалістів у галузі екології (Дж.Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович, Б.Пестель та ін.) вважають, що людство має вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі.

Однак з другої половини 70-х років дедалі більше з'являлось публікацій, автори яких намагалися довести, що нестача джерел енергії, продовольства  та інших ресурсів не абсолютна, а  відносна, і людство може ці проблеми вирішити. В одній з останніх доповідей  Римського клубу "Шляхи, що ведуть у майбутнє" (її автор — американський  економіст українського походження Б.Гаврилишин) висувається концепція  створення загального "світового  порядку", в рамках якого людство  може справитися з уже наявними проблемами і з тими, які обов'язково виникнуть  у майбутньому.

Особливість сучасної історичної ситуації полягає в тому, що макросвіт  людства входить у мікросвіт  індивіда. На плечі кожного певною мірою покладається загальна історична  відповідальність. А це вимагає розширення горизонтів соціального й історичного  мислення людей. Але хіба можна сказати, що таке розширення стало повсюдним  і загальним фактором життя? Звичайно, ні. Не можна не бачити разом з  тим процесів зміни самосвідомості людей.

Сучасне і майбутнє розпочатих сьогодні в країні соціальних перетворень  перебуває в руках людини. Проте  складається враження, що ми сприймаємо лише позитивні сторони людського  фактора як феномена нашої соціальної практики, навмисне минаючи певні "небезпечні" висновки і "підводні рифи". Настав час чесно і безпристрасно  подивитись на цю проблему. Людський фактор — це не тільки першооснова нашого подальшого суспільного розвитку, а  й одна з історичних причин наших  невдач і поразок. А якщо бачити перспективу, то ми прагнемо виховати всебічно і  гармонійно розвинену людину майбутнього  громадянського суспільства.

Зміни, що відбуваються сьогодні у світі, — важливий крок на шляху  переходу людства до нової цивілізації, яка може бути сформована на шляхах розв'язання глобальних проблем. Ця нова, майбутня цивілізація, на нашу думку, знищить  відчуження людини від людини, суспільства, природи і від продукту праці, покладе кінець поділу людства на антагоністичні класи та соціальні  групи і створить реальні умови  для його самопізнання і вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація в тенденції  свого розвитку являє собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в  єдине людство, системність якого  можна порівняти в якісному відношенні з природними системами, залученими в сферу людської діяльності. Тільки на цьому етапі людство займе  своє гідне, відносно самостійне місце  в системі оточуючих космічних  процесів і сил, стане специфічним  єдиним утворенням.

Розмірковуючи про перспективи  людства, слід підкреслити, що мова йде  про можливості якогось єдиного  демократичного і гуманного світового  співтовариства, в якому будуть співіснувати різні форми власності — і  суспільна, і приватна, неоднакові форми  суспільних відносин. Але з однією умовою. Це мають бути суспільства  демократії, суспільства, де людина буде центром усіх відносин.

Зрозуміло, що тільки на цьому  шляху можливе подальше розгортання  прогресивних процесів, розквіт нової  цивілізації. Зверненість до культури, людини, її духовного світу диктується необхідністю кардинальної зміни продуктивних сил, раціональним використанням найновіших досягнень науково-технічного прогресу. При цьому слід маги на увазі, що розвиток технічної і технологічної  основи суспільства не автоматично  впливає на перетворення соціального  життя, а опосередковано, через систему  суспільних відносин, яка зберігає певну самостійність. Тому науковий погляд на перспективи людства у зв'язку з технічним прогресом може сформуватися на основі всебічного аналізу системи "людина — наука — технологія — суспільство"[14, c. 86-88].

4. Міжнародне регулювання  глобальних проблем.

Боротьба за світове панування  та ворожнеча між провідними країнами світу призвели до загибелі першої моделі глобалізуючого світу, що виникла  на початку ХХ ст. (після Першої світової війни та серії руйнівних революцій), для попередження нових катаклізмів  була організована Ліга Націй. Вона була створена у 1919 році за ініціативою країн-переможець у війні Франції та Великобританії. До неї увійшли більше 30 країн. Проте  США не увійшли до цієї організації, Німеччина й Італія вишли з  неї в 1934 році, вже готуючись до майбутньої агресії. Після виходу фашистських  держав СРСР увійшов у Лігу Націй, але в 1939 році був виключений з  неї за агресію проти Фінляндії. Ліга Націй не виконала своєї мети і фактично припинила своє існування. Почалася Друга світова війна.

Після її закінчення держави-переможці  знову зробили спробу створення  міжнародної організації, здатної  регулювати відносини між країнами і вирішувати світові проблеми. В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних  Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований  Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних  організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.

Міжнародні організації  можна поділити за декількома принципами на:

1. Міждержавні (міжурядові) та недержавні. Переважна більшість  міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість  різноманітних асоціацій, союзів  і фондів.

2. Універсальні, відкриті  для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві  міжнародні організації.

3. Організації загальної  компетенції, що охоплюють всі  сфери політичних, економічних, соціальних  та культурних відносин (ООН, Рада  Європи, Ліга арабських держав), і  спеціальної компетенції, які  здійснюють співробітництво в  будь-якій визначеній сфері (Всесвітній  поштовий союз, Міжнародна організація  праці, Всесвітня організація  охорони здоров'я).

4. Міждержавні та наддержавні  організації, рішення яких на  відміну від рішень міждержавних  організацій, безпосередньо поширюються  на фізичних і юридичних осіб  держав-членів організацій (наприклад,  Рішення ЄС обов'язкові для  всіх осіб в країнах ЄС).

5. Відкриті організації,  до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких  відбувається по запрошенню першозасновники  (наприклад, НАТО).

Ми будемо класифікувати  за напрямками їх діяльності та об'єктами регулювання (рис. 1). У відповідності  з такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації  можна поділити на:

а) організації, призначені для рішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних  проблем. Сюди відносять організації  системи ООН, ОЕСР, Рада Європи й  ін.;

б) організації, які регулюють  світові фінансові ринки і  міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.);

в) організації, що регулюють  товарні ринки і міжнародні торгівельні  відносини (СОТ, ОПЕК та ін.);

г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

Міжнародні організації  системи ООН.

ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко  переоцінити. Членами ООН є 185 держав.

Офіційні цілі ООН:

• підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів;
• розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів;
• здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей;
• виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети.

ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм  членам прийняти і реалізувати шляхом включення до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів. ООН  прагне спонукати держави до прийняття  відповідних заходів щодо координування  їх дій та ініціатив.

Система ООН складається  з головних і допоміжних органів, спеціалізованих організацій та установ і автономних організацій, які є складовою частиною в  системі ООН. [9, c. 174]

До числа головних органів  відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжнародний суд і  Секретаріат. Допоміжні органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності  до Статуту.

Розглянемо внутрішню  структуру міжнародних економічних  організацій в системі ООН.

Генеральна асамблея є  її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в  рамках Статуту організації. Генеральна асамблея виносить резолюції, які, хоч  і не є обов'язковими для її членів, все ж спричиняють помітний вплив  на світову політику та розвиток міжнародного права. За весь час існування прийнято 10 тис. різноманітних резолюцій. Генеральна асамблея остаточно затверджує всі  міжнародні конвенції з економічних  питань. В її структурі економічними проблемами займаються:

1. Комітет з економічних  і фінансових питань, який продукує  резолюції до пленарних засідань  Генеральної асамблеї.

2. Комісія ООН з права  міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ, яка займається гармонізацією  та уніфікацією правових норм  у міжнародній торгівлі.

3. Комісія з міжнародного  права, котра працює над розвитком  і кодифікацією міжнародного  права.

4. Комітет з інвестицій, що сприяє розміщенню інвестицій  із коштів фондів, які знаходяться  під контролем ООН.

Економічна і соціальна  рада (ЕКОСОР) є важливішим органом  ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти  політики ООН.

До функцій ЕКОСОР належать:

• проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області економічної та соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров'я і надання з цих питань рекомендацій Генеральній асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованими установам;
• обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому;
• контроль та оцінка здійснення спільної стратегії політики першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах;
• забезпечення узгодження та послідовне практичне оперативне здійснення на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, що приймаються на конференціях ООН та інший формах у рамках системи ООН, після затвердження Асамблеєю і/або ЕКОСОР;
• забезпечення загальної координації діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних областях з метою здійснення першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю для системи в цілому;
• проведення всебічних оглядів політики в області оперативної діяльності в усій системі ООН.

ЕКОСОР має у своєму складі комісії, комітети, спеціальні групи, які займаються економічними питаннями.

Крім безпосередніх органів  ООН до системи входять спеціалізовані установи та міжурядові організації.

Організації системи ОЕСР та інші МО загальної компетенції.